Страхова вартість, страхова сума, страхове відшкодування

1) КАСКО страхування.

При укладанні договору КАСКО-страхування страхувальник зобов'­язаний оголосити суму, у межах якої є застрахованим відповідне май­но (страхова сума). Страхова сума, що повідомляється страхувальником, не може бути довільною. Вона є, за загальним правилом, межею відпо­відальності страховика, що приймає на себе обов'язок у випадку понесення страхувальником збитків поставити його в таке майнове положення, у якому він виявився б, якби страховий випадок не трапився.

Отже, страхова сума не може перевищувати тих збитків, що загро­жують майну страхувальника. А ці збитки лімітуються розміром грошо­вої оцінки страхового інтересу, тобто страховою вартістю.

Так, страховою вартістю судна при відсутності іншої угоди вважаєть­ся вартість будівництва судна в цінах, що діяли до початку страхуван­ня, з урахуванням зносу.

Якщо страхова сума відповідає страховій вартості, то майно вважаєть­ся застрахованим цілком, і збитки відшкодовуються в повному обсязі.

Водночас за бажанням страхувальника страхова сума може бути встановлена нижче страхової вартості. У такому випадку майно є за­страхованим частково.

Якщо майно, застраховане частково, загинуло цілком, то страхове відшкодування буде дорівнювати страховій сумі і, оскільки остання менше страхової вартості, збитки не будуть цілком відшкодовані.

З іншого боку, страхова сума може бути більше страхової вартості. Інши­ми словами, майно є застрахованим понад страхову вартість. У подібних

336 Страхування

випадках договір страхування є недійсним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість.

2) Страхування відповідальності.

При укладанні договору страхування відповідальності судновласників у договорі страхування встановлюється не страхова сума, а ліміт" відповідальності страховика, який встановлюється страхувальником, виходячи з якості та кількості ризиків, що покриваються договором стра­хування. Так само ліміти відповідальності судновласників установлю­ються законами різноманітних держав та різноманітних Конвенцій, прийнятими Міжнародною Морською Організацією (ММО).

Страхова премія

При укладанні договору страхування за прийняття страховиком заз-й^ начених у полісі ризиків, яким піддається або може піддатися застра­ховане майно, страхувальник оплачує страховику страхову премію, розмір якої залежить від обсягу і ступеня ризику, що загрожує застра­хованому майну, можливих збитків і втрат,

При страхуванні суден страхова премія залежить від:

— класу судна;

— району плавання:

— характеру та роду перевезених вантажів;

— умов страхування та ін.

При КАСКО-страхуванні страхову премію визначають на основі та­рифної ставки, вираженої у відсотках до страхової суми.

Наприклад, вартість майна становить 10 млн. у.о. Після дослідження всіх характеристик об'єкта страхування, страховик визначив тарифну ставку — 0,5% від страхової суми. Отже, страховий платіж з даного виду страхування буде складати 50 тис. уо.

Для визначення страхової премії зі страхування відповідальності судновласників існує інша методика. Розрахунок страхової премії у да­ному випадку більш складний.

Як правило, страхова премія розраховується на основі брутто-реє-стрового тоннажу судна. Наприклад, у клубах взаємного страхування страхова премія за одну брутто-реєстрову тонну варіює від 2 до 20 до­ларів США у залежності від кількості суден, переданих на страхування, їхнього віку, необхідних обсягів і лімітів покриття.

Страховий поліс

Факт страхування підтверджується договором страхування або стра­ховим полісом.

Договір морського страхування — двосторонній документ і складаєть­ся вдвох примірниках.

Поліс — односторонній документ, що виходить від страховика.

Як у полісі, так і в договорі страхування повинні бути зазначені тер­міни страхування, найменування сторін договору, осіб, уповноважених на отримання страхового відшкодування, докладна характеристика май­на, що страхується, його вартість, пункти відправлення, заходу і призна­чення. Фіксується страхова сума, умови страхування, розмір страхової премії та терміни її сплати.

Якщо в договорі страхування або в полісі не обумовлене інше, то страхування стає чинним з моменту сплати страхувальником страхо­вої премії.

Як правило, страховик виписує поліс після оплати страхувальником страхової премії.

Отже, правове значення полісу складається з такого:

— підтверджує наявність і умови договору морського страхування;

— засвідчує оплату страхової премії і тим самим — вступ договору в дію;

— забезпечує отримання страхового відшкодування, На сьогодні в Україні у результаті економічної ситуації, що склалася, має місце вкрай несприятлива обстановка для вітчизняних судновласників:

— взаємні борги і претензії;

— застарілий флот, труднощі з його реконструкцією і покупкою;

— високі податки;

— падіння рентабельності морських, річкових перевезень та ін.;

— недосконалість законодавчої бази

Збільшилося число судновласників, на балансі яких знаходиться одне або декілька суден, а їх фінансовий стан незадовільний.

Усі ці фактори істотно збільшують частку ризику в судноплавстві і тому наглядовим органам, на даний момент, доцільно приділити особ­ливу увагу питанням страхування судновласників, фрахтувальників та їхньої відповідальності перед третіми особами.

На сьогодні у світовій практиці на фрахтовому ринку страхування (каско-страхування) транспортного засобу є обов'язкова умова, що висувається судновласником за контрактом (особливо при договорах димайз-чартеру і бербоут-чартеру).

Страхування повинно адекватно відображати інтереси сторін і бути інструментом правильного врегулювання претензій сторін одна до одної. Тому не можна сказати, що страхувальником каско судна завж­ди повинен бути судновласник, проте судно повинно бути застрахова­не на користь власника (наприклад, відносно виплати страхового відшкодування при повній загибелі судна). Виплата страхового відшко­дування у випадку аварійного ушкодження може провадиться фрахту­вальнику який буде робити ремонт. Таким чином, страхування повинно провадитися відповідно до договору фрахту, причому необхідні зміни і доповнення можуть вноситися в страховий поліс протягом усього пері­оду його дії.

Наприклад, судно застраховано власником і передано за догово­ром фрахту іншому експлуатанту (як правило, такі умови встановлюють­ся в договорі тайм-чартеру), але даний експлуатант не є застрахованою особою в цьому страховому полісі. Зрозуміло, власник судна перекла­де оплату страхування на плечі фрахтувальника, включивши суму стра­хових платежів у вартість фрахту або іншим способом. Проте у випадку виплати страхового відшкодування власнику судна, що був застрахо­ваною особою за полісом, страховик може виставити регресний позов експлуатанту, що аерував судном на момент страхового випадку, і до­вести його провину у виникненні збитку 1 незважаючи на те, що судно було застраховано на користь власника, експлуатант (навіть якщо він оплачував в остаточному підсумку це страхування) може виявитися бан­крутом. Цього може не статися, якщо сторони приділять увагу питанню страхування, попередньо обговорять його зі страховиком, і оформлять страховий поліс, правильно вказавши застрахованих осіб.

У даний момент українські судна віддають на фрахтовий ринок без вимоги оплатити страхування на користь власника судна, і питання це не піднімається судновласниками через страх конкуренції між українськи­ми судновласниками, тому що це може підвищити вартість фрахту хоча в інших країнах навряд чи було б можливо виграти тендер на тому, що у вартість фрахту не входить страхування. У даному випадку розпо­рядження наглядових органів можуть поставити всіх судновласників у рівні умови, рекомендуючи робити страхування каско суден, переда­них за договором фрахту.

Страхування каско суден, переданих в оренду повинно провадити­ся як мінімум від таких ризиків:

— повна загибель судна;

— 3/4 відповідальності за зіткнення (або іншої пропорції за рішен­ням сторін, але з урахуванням-того, щоб у цілому за договорами стра­хування каско і відповідальності судновласника було застраховано 4/4 відповідальності);

— загальна аварія;

— видатки з порятунку;

— видатки з запобігання і зменшення розміру претензії. Питання страхування відповідальності експлуатантів транспортних засобів і перевізників у всіх країнах носить не добровільний, а обов'язко­вий або примусовий характер: здійснюється за вимогою міжнародних кон­венцій, законів або вимог державних органів управління транспортом.

Засобом контролю за дотриманням даних вимог зі страхування в бага­тьох країнах є ліцензування перевізників. Вимоги, запропоновані органа­ми управління, як правило, виходять із міжнародної практики і періодично коректуються не тільки через зміни міжнародних конвенцій, а також через прагнення деяких держав до уніфікації вимог до транспортних перевізників, наприклад, у рамках ЄС і, навіть, у СНД. Вимоги державних органів управ­ління транспортом у розвинутих країнах не заперечуються навіть за відсут­ності відповідних законів, що вказують на обов'язковий характер страхування відносно відповідальності, що перевізник несе за законом.

Страхування в більшості країн є механізмом забезпечення фінансо­вих гарантій, що потрібно надавати експлуатантам транспортних засобів при отриманні ліцензій на діяльність.

В Україні доцільно було б включити в умови ліцензування судовласницьких компаній положення про страхування.

Страхове покриття повинно включати:

1) відповідальність за несхоронне перевезення вантажів;

2) відповідальність за зіткнення (у розмірі 1/4);

3) відповідальність за ушкодження плавучих і берегових споруджень;

4) відповідальність за забруднення вод;

5) медичні та інші видатки, пов'язані з членами команди;

6) відповідальність за шкоду заподіяну життю і здоров'ю пасажирів і третіх осіб, і збиток, заподіяний багажу пасажирів.

Так само доцільно було б включити в обов'язкове страхування відпо­відальність суден, використання або перегін яких пов'язаний із підви­щеним ризиком для третіх осіб і навколишнього середовища.

У нашій країні вже існує практика обов'язкового страхування для транс­портних компаній (ст. 7 Закону України «Про страхування»).

Велике різноманіття видів і форм страхування, що будуть застосову­ватися транспортними організаціями, дозволить виділити основні види і поступово впроваджувати інші види страхування, враховуючи зміни в українському законодавстві і міжнародній практиці.