Виділ долі зі спільної власності та її відчуження. Особливості захисту прав спільної власності.

Той з подружжя, що пережив, відповідно до ст., ст. 364, 370 ЦК України, має право на виділ долі з майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності, в даному випадку, з майна своєї колишньої дружини. Стаття 364. Виділ з частки із майна, що є у спільній частковій власності. 1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
2. Якщо виділ частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у поряд­ку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Особливістю права спільної сумісної власності є відсутність визначення часток учасників. Іншими словами, на відміну від спільної часткової власності, права учасників якої мають вираження у вигляді ідеальної (арифметичної) частки у праві спільної власності, що дозволяє визначити відповідний обсяг їх прав та обов’язків при здійсненні права, а на конкретну частину майна - при виділі частки або при її поділі, право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно, без ідеального вираження частки у праві спільної власності. Право розпорядження майна закріплює абсолютну владу власника над майном, яке може здійснюватись у формі відчуження.Чинним законодавством передбачений особливий порядок здійснення права власності подружжя.Так, згідно зі статтею 61 Сімейного кодексу України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.Поряд з іншими правовими інститутами, реалізацію вказаного конституційного права забезпечує нотаріа. Захист права спільної власності. Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочностей співвласниками та правові засоби вирішення можливих спорів між ними. Так, у співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у спільному майні (його поділу).Згідно зі ст. 115 ЦК України кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділення не буде досягнуто, то за позовом учасника майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. А якщо це неможливо, то власникові, що виділяється, присуджується грошова компенсація.Спільна власність подружжя може бути припинена шляхом її поділу відповідно до вимог статей 28 і 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України. За загальним правилом, у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Водночас суд може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.Подружжя може самостійно поділити майно. У разі ж недосягнення між ними щодо поділу майна згоди за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з них його частку грішми. Суд також враховує інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, які мають бути зазначені у судовому рішенні2. Може мати особливості поділ деяких видів майна (жилих будинків, квартир, часток (паїв) у господарських товариствах тощо). Законодавець встановлює для учасників спільної часткової власності додаткові гарантії на випадок відчуження одним з них частки у спільному майні стороннім особам. Так, при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається за ціною, за якою вона продається і на інших рівних умовах, крім продажу з прилюдних торгів.Відповідно до ст. 114 ЦК України продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити у письмовій формі інших учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі, зазначивши ціну та інші умови продажу. Продавець має право продати свою частку сторонній особі у таких випадках: 1) коли всі інші учасники спільної власності відмовляться від здійснення права привілеєвої купівлі; 2) коли співвласники не здійснять цього права протягом 1 місяця — стосовно будинку чи 10 днів — стосовно іншого майна з дня одержання ними повідомлення. Продавець має право вибору покупця у разі, коли кілька учасників виявили бажання викупити його частку.Захист права власності осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими. Довга безвісна відсутність громадянина створює невизначеність правовідносин, учасником яких він був; його кредитори не знають, як і від кого вимагати виконання зобов'язань безвісно відсутнього. Важливою метою у такій ситуації є охорона майнових інтересів самого відсутнього. Адже його майно залишилося без нагляду. Тому закон створив інститут визнання громадянина відсутнім та оголошення громадянина померлим (статті 18—22 ЦК, статті 261-265 ЦПК).Громадянин може бути визнаний судом безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ч. 1 ст. 18 ЦК).У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його майном встановлюється опіка. За заявою заінтересованих осіб орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони та управління майном відсутнього громадянина до закінчення одного року з дня одержання останніх відомостей про місце його перебування (ст. 19 ЦК).З майна особи, визнаної безвісно відсутньою видається утримання громадянам, яких ця особа зобов'язана була за законом утримувати, погашається заборгованість за іншими зобов'язаннями. Засоби захисту прав власників у випадках втручання державних органів у здійснення власником його правомочностей та видання державними органами актів, які порушують права власників. Ці засоби захисту права власності застосовуються як при неправомірному, так і при правомірному заподіянні державними органами збитків власникам. Особливостями даного способу захисту є те, що відповідачами виступають державні органи, наділені владними повноваженнями. Тобто це означає можливість відповідальності держави за прийняття її органами рішень, що порушують право власності, причому незалежно від того, чи законні вони чи ні. Цей спосіб захисту був впроваджений Законом України "Про власність".Важливою загальною гарантією захисту прав власників є встановлення обов'язку державних органів у разі порушення ними прав власників відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і неодержані доходи.Відповідно до ст. 56 закону не допускається втручання державних органів у здійснення власниками чи титульними володільцями їх правомочнестей щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном або встановлення непередбачених законодавством додаткових обов'язків чи обмежень. За шкоду, заподіяну неправомірним втручанням державних органів, на них покладається відповідальність в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону. Захист інтересів власників у надзвичайних ситуаціях. Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю підприємств, установ, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території. У цьому випадку власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку (ст. 53 закону). Відповідно до ст. 54 закону у разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.Захист права власності за позовами про визнання угод недійсними. Переважна частина цивільно-правових угод опосередковує обіг майна (товарів), яке належить стороні (сторонам) на праві власності. Однак не можуть забезпечити правомірний перехід майна від однієї особи до іншої ті угоди, які визнаються недійсними. Так, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей (ч. 1 ст. 48 ЦК).Законодавство встановлює певні правові наслідки визнання угоди недійсною. Зміст та обсяг цих правових наслідків залежать від підстави визнання угоди недійсною. За загальним правилом, за недійсною угодою кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом (ч. 2 ст. 48 ЦК). Такі правові наслідки в юридичній науці називають двосторонньою реституцією. Це загальне правило застосовується у разі невідповідності угоди закону, за винятком випадків, коли угода підпадає під дію спеціальних норм ЦК України або інших законів України, які закріплюють особливі підстави визнання угод недійними та їх правові наслідки.

Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності. Обєкти індивідуальної власності. Дискус. Питання до поняття об’єктів індик. Вл.

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і нарешті добробут суспільства значною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини — виробництво, оборона, охорона здоров'я тощо — без належного науково-технічного забезпечення просто неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це тісно взаємопов'язані і взаємозалежні процеси. Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий також без добре поставленої системи освіти. Питанням розвитку усіх видів творчості надає великої уваги нова Конституція України. У ст. 54 вона проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати зазначені результати без згоди їх власника, лише за винятками, встановленими законами. Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види: духовна творчість і науково-технічна творчість. До результатів науково-технічної творчості належать винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Це такі результати науково-технічної творчості, які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечать закону, в господарській діяльності — промисловості, сільськогосподарському виробництві тощо. Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу часто називають літературно-художньою власністю.Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна група охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності (патентним правом) та іншими нормативними актами. Підкреслимо, що всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і, отже, вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності у такий спосіб стають об'єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної та науково-технічної продукції. Тому проект ЦК України результати інтелектуальної діяльності поділяє на три групи: право художньо-літературної власності, право промислової власності і право на засоби індивідуалізації учасників цивільною обороту, товарів і послуг. Варто підкреслити й те, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості — одна справа створити винахід, інша — знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування. У цілому об'єкти промислової власності мають своїм призначенням підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Засоби індивідуалізації — відмінність товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Таким чином, значимість об'єктів промислової власності дещо вища. Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).. Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування.Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу часто називають літературно-художньою власністю. Стаття 420. Об'єкти права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
літературні та художні твори;комп'ютерні програми;компіляції даних (бази даних);виконання;фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;наукові відкриття;винаходи, корисні моделі, промислові зразки;компонування (топографії) інтегральних мікросхем;раціоналізаторські пропозиції;сорти рослин, породи тварин;комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки длятоварів і послуг), географічні зазначення;комерційні таємниці. 1. Законодавство України не дає визначення поняття об'єктів права інтелектуальної власності, а тільки перераховує результати інтелектуальної діяльності, яким надається пра­вова охорона. У коментованій статті надається перелік об'єктів права інтелектуальної влас­ності, який у повному обсязі співпадає з положеннями Стокгольмської конвенції 1967 р., яка також не передбачає поняття інтелектуальної власності. Визначені об'єкти права інтелектуальної власності, залежно від сфери застосування, можна умовно поділити на три групи. До першої групи відносяться об'єкти авторського права і суміжних прав. Ця група має відмінності від об'єктів промислової власності як у процесі -набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об'єктів авторського пра­ва, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також організацій мов­лення відносяться до суміжних прав, тобто прав, суміжних з авторським правом. До об'єк­тів авторського права відносяться літературні, художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, до об'єктів суміжних прав — виконання творів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення. До другої групи відносяться об'єкти промислової власності, вони іменуються так, тому що застосовуються у промисловості. Об'єктами права промислової власності слід вважати винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування. До третьої групи відносяться штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелек­туальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Це сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції. Цей перелік не є вичерпним, він може поповнюватися новими результатами творчої ді­яльності. Об'єктом цивільного права (правовідносин) може бути будь-який результат інтелекту­альної діяльності, однак об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки ре­зультат творчої інтелектуальної діяльності, який відповідає нормам закону. Якщо для об'єктів авторського права не потрібно будь-яких формальностей і реєстрації для надання правової охорони, то відносно науково-технічних результатів, правова охоро­на надається тільки на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі охоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуаль­ної власності обмежується територією України. Охорона права на визначені об'єкти на території інших держав здійснюється тільки на підставі відповідних міжнародних догово­рів і конвенцій. Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або вна­слідок надання правової охорони уповноваженим органом.