ТОП 10:

Армія как інститут сучасної держави . Армія і військове право в Україні.



Воєнна політика – частина загальної політики певних соціальних сил і спеціально створених ними інститутів влади, що спрямована на підготовку і використання (навмисне або змушене, військове або невійськове) засобів збройного насильства для досягнення тих або інших класових, національних або загальнолюдських інтересів, мети; для ведення війни або протидії. На рубежі XVIII-XIX ст. воєнна політика виділилася у відносно самостійну галузь діяльності. Спочатку керівництво війною і воєнною справою іменувалося стратегією (великою стратегією), політичною стратегією, а пізніше утвердилося сучасне поняття – воєнна політика. Субординацію і координацію понять вдало визначив німецький воєнний теоретик Адам Генріх Дітрих Бюлов. Розкриваючи суть воєнної політики як великої стратегії, він відзначав, що політична стратегія належить до воєнної тому, що воєнна стратегія є найвища. Вперше розкрив складну діалектику перетворення воєнної стратегії у воєнну політику один з видатних воєнних теоретиків Карл Клаузевіц. У праці „Про війну" відзначав, що стратегія „межує з політикою і державознавством або, вірніше... сама стає і тим й іншим". Відомий російський воєнний теоретик Георгій Леєр визнав необхідним підвести під воєнно-політичну діяльність серйозну наукову основу, відзначивши, що політичні умови на ведення воєнних дій, коротше, того зв'язку, що існує між війною і політикою, і має скласти завдання саме воєнна політика.

Англійський військовий теоретик Е. Кінгстон-Маклорі писав: „Національна політика – це вершина трикутника, основою якого слугує економічна політика, зовнішня політика і воєнна політика у їх сукупності".

Воєнна політика – це частина загальної політики певних соціальних сил, держави, партій та інших соціально-політичних інститутів, спрямована на створення, розвиток і застосування воєнної організації, засобів збройного насильства для забезпечення національної безпеки, досягнення тих чи інших державних або загальнолюдських цілей, для ведення війни чи протидії її розв'язанню. Воєнна політика – це напрями і форми політичної діяльності, які виникають на перетині загальнодержавної політики і воєнної стратегії і забезпечують регулювання суспільних відносин у військово-політичній сфері. Різновидністю воєнної політики може бути діяльність антидержавних, опозиційних сил, які прагнуть шляхом збройного насильства здійснити державний переворот, захопити політичну владу.

Воєнна політика України є специфічним самостійним явищем, вона має системний характер. Система воєнної політики – це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, які не властиві окремим компонентам, що її утворюють. Система воєнної політики України охоплює мету, об'єктів і суб'єктів політики, функції і сфери (напрями), засоби, методи, принципи, норми та певну ідеологію. Вона взаємодіє із зовнішнім середовищем, яким виступають внутрішня і зовнішня, економічна, соціальна, науково-технічна, демографічна, культурна, етнічна політика, а також вся сукупність соціальних відносин.

Метою воєнної політики незалежно від особливостей часу і держав є вирішення двох завдань:

У внутрішньому політичному просторі – збереження держави, забезпечення її виживання, цілісності, стабільності, збереження її економічної системи, конституційного ладу, соціально-класової структури та ін.

На міжнародній арені – оборона держави, забезпечення воєнної безпеки, збереження державної незалежності, суверенітету, територіальної цілісності, відсіч агресії; для деяких держав – звільнення від іноземного поневолення; або здійснення протилежних, експансіоністських завдань – захоплення чужих територій, утиснення суверенітету інших держав, їх колоніальне або неоколоніальне поневолення.

Метою воєнної політики України є забезпечення воєнної безпеки, оборони, самостійності, суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу держави.

Суб'єктами воєнної політики України виступають перш за все народ, вищі органи державної законодавчої і виконавчої влади, структури військового керівництва, органи військового управління, місцевих державних адміністрацій, місцевого самоврядування. До них належать Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України тощо. В певній мірі суб'єктами воєнної політики можуть бути політичні партії, рухи та інші політичні об'єднання громадян, програми і напрямки діяльності яких охоплюють військово-політичну сферу.

Головними і безпосередніми об'єктами воєнної політики України, як і інших держав, є військово-політичні відносини між різними соціальними силами, воєнні організації (збройні сили та всі інші військові формування), військово-політичні союзи, блоки та коаліції, військово-економічні структури. До непрямих об'єктів воєнної політики належить більшість сфер суспільного і політичного життя (економіки, народонаселення, суспільна свідомість, моральне здоров'я нації та інші).

Зміст воєнної політики України становлять військово-теоретичні концепції, доктрини ідеї і погляди; військово-політична діяльність; військово-політичні установи та інститути, які регулюють військово-політичні відносини та реалізують воєнну доктрину.

Засобами досягнення воєнно-політичної мети виступає збройне насильство, ядро якого – збройні сили. Армія – безпосередній об'єкт воєнної політики. Армія визначає можливості держави по захисту країни і досягненню воєнно-політичної мети на міжнародній арені. Один з воєнних теоретиків Генріх Жоміні писав, що уряд, який під будь-яким приводом залишає в зневазі свою армію, годен засудження, тому що підготовляє приниження своїй країні і своїм військам замість того, щоб, діючи протилежно, підготувати їх успіх. Зовсім не дотримуємося тієї думки, що уряд винен жертвувати для армії всім, – це було б нісенітницею. Але все ж армія повинна бути предметом постійного піклування уряду.

Практичними результатами здійснення воєнної політики України є її воєнна могутність, розумна оборонна достатність, подальше зміцнення національної безпеки на основі принципів стримування агресії, без'ядерності, позаблоковості, професійності армії.

Забезпечення воєнної безпеки України може здійснюватись трьома основними способами стримування: стримування „упередженням", стримування „недопущенням перемоги" і стримування „позбавленням перемоги".

Стримування „упередженням" може бути застосоване тільки проти військових формувань, які розгорнуті для вторгнення чи здійснення іншого виду агресії, або проти тактичної ядерної зброї, якщо противник має намір вдатися до її застосування. Стримування у такий спосіб передбачає нанесення обеззброюючих ударів з того часу, як агресія стала фактом. Застосування збройних засобів стримування здійснюється на стадії, коли інші форми застосування сили виявляються неефективними і тільки після офіційного попередження агресора.

Стримування „недопущенням перемоги" полягає у стримуванні агресора на кордонах держави. Для цього потрібні військові угруповання, здатні не допустити вторгнення на свою територію. Першочерговими об'єктами при стримуванні у такий спосіб є військові угруповання, що розгорнуті для вторгнення та його воєнна інфраструктура. При недостатності таких заходів удари в обмеженому масштабі наносяться по об'єктах його військово-економічного потенціалу. Якщо агресор вдається до застосування тактичної ядерної зброї, удари наносяться безпосередньо по ній.

Стримування „позбавленням перемоги" застосовується тоді, коли агресор досягає успіхів і захоплює значну частину території. Такий спосіб передбачає нанесення агресору у відповідь такої шкоди, негативні наслідки від якої перевищували б його дозовані успіхи.

Принцип та концепція оборонного стримування мають усунути загрози, пов'язані із зазіханням на територіальну цілісність України, нарощуванням військових угруповань поблизу кордонів України, воєнно-політичною нестабільністю у сусідніх країнах.

Принцип без'ядерності включає в себе добровільну відмову України від ядерної зброї, вимогу усунути ядерну зброю із засобів воєнного насильства, зобов'язання дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Принципи позаблоковості воєнної політики України полягає в тому, що Україна виступає проти блокового воєнного протистояння держав як способу їх співіснування за наявності воєнної небезпеки. Позаблоковість не виключає активного двостороннього та багатостороннього військового співробітництва і партнерства України як з окремими державами, так і з військово-політичними союзами.

Важливим спеціальним принципом воєнної політики є професійність армії. Він передбачає комплектування Збройних Сил тільки на контрактній основі, перетворення служби у них на основну професію, рід діяльності для всього особового складу. Відносно невелика, але добре навчена, озброєна сучасною зброєю і бойовою технікою, боєздатна армія України може бути створена тільки на професійній основі. В зв'язку з відсутністю коштів для створення повністю професійної армії, певний час буде використовуватись змішана система комплектування Збройних Сил, тобто як на основі загальної воєнної зобов'язаності, так і за контрактом.

Армія – орган держави, призначений для проведення його політики засобами збройного насильства. Армія – політичний інститут у суспільстві, визначається тим, що в державі – це установа державна, відображає інтереси певних класів, соціальних спільностей, покликана відображати і захищати інтереси загальнодержавні. Здійснюючи управління суспільством, охороняючи його економічну і соціальну структуру, держава має на світовій арені і всередині країни свої особливі інтереси і завдання, суть та обсяг яких визначається самою природою держави. Для їх реалізації держава повинна піклуватися про забезпечення своєї політичної могутності, без якої саме її існування залежало б від випадку і підлягало б небезпеці ззовні. Для захисту інтересів і недоторканості державних кордонів, територіальної цілісності і створюється спеціальна організація – армія – реальна сила, необхідна опора і знаряддя верховної влади. Армія – специфічна організація – організація збройна. Армія – це основна частина воєнної організації держави особливого призначення: здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях. Все це і характеризує армію як політичний інститут. Поняття армія охоплює всі підрозділи збройних сил країни: флот, авіацію, сухопутні війська.

Армія виникла на певному етапі розвитку суспільства. Мабуть, при певних умовах армія зникне. На сучасному етапі в Україні і за її межами дедалі більше і більше прихильників завойовує ідея про ненасильницьку цивілізацію. Логіка розвитку сучасних засобів збройної боротьби привела людство до висновку про неможливість їх застосування при вирішенні політичних суперечок і конфліктів. Цивілізація, заснована на насильстві, переживає глибоку кризу, вихід з якої можливий тільки на шляхах пошуку ненасильницьких засобів розв'язування соціальних суперечностей. Армія в таких умовах з органу насильства повинна трансформуватися в орган відвернення насильства, вирішення надзвичайних проблем суспільства (природні катастрофи, ліквідація їх наслідків та ін.). Прообраз такої армії – війська ООН.

Однак дійсність така, що армії існують і відіграють значну роль в житті всіх країн і людства, і мають усі принципові риси. Армія – особливий соціальний інститут насильства. Фрідріх Енгельс відзначає, що армія – організаційне об'єднання збройних людей, що утримується державою з – метою наступальної або оборонної війни. Армія – частина конкретного суспільства. Кожна армія створюється, функціонує і розвивається в системі конкретних суспільних відносин. Суспільство зумовлює класово-політичний облік, історичне призначення, соціальні функції армії, а також її місце серед інших суспільних організацій. Залежно від зміни типу суспільного ладу і надбудови відбувається зміна типів армії, її розвиток. Армія – не тільки частина суспільства, але й навмисно, свідомо створюваний соціальними спільностями, класами, націями, державами та їх коаліціями суспільний інститут. Це організаційна структура, не засіб комплектування і озброєння, а соціальне призначення відображають соціальна-політичну суть армії. Саме соціально-політичний характер і історичне спрямування суб'єкту, що утворює армію, визначає її класову суть і функції в суспільстві.

Армія – не тільки частина конкретного суспільства і свідомо створюваний інститут, але й знаряддя ведення війни. Армія виступає головним знаряддям насильства політичного, тобто війни, і виконує функції притаманними тільки їй засобами і методами – бойовими діями. В суспільстві існують й інші збройні організації (формування держбезпеки, прикордонні і внутрішні війська, міліція, воєнізована охорона та ін.), але тільки армія здатна вести тривалу збройну боротьбу в сучасній війні, зв'язану зі значними матеріальними і людськими втратами.

Армія – це органічна частина політичної організації суспільства. Армія може бути зрозумілою тільки як компонент організації суспільства, зумовлений характером політичної влади, засобами її здійснення і специфікою воєнної політики. Воєнна політика класів і держав відображає інтерес конкретних класів і служить певній класовій меті, армія характеризується конкретно класовим характером і призначенням, а її діяльність має політичне забарвлення. Крім того, армія ще й специфічна організація. Специфіка армії полягає в тому, що вона є частиною воєнної організації держави. Воєнна організація – сукупність Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та військових формувань, створених відповідно до законів України. Армія призначена для реалізації всіх форм збройного насильства над політичними супротивниками. Тому до армії належать лише ті збройні політичні установи, що безпосередньо займаються збройною боротьбою в ім'я політичної мети класів. Виділення такого критерію дозволяє відокремити воєнну організацію від інших збройних об'єднань, не зв'язаних безпосередньо з війною (воєнізована охорона) і від установ, що забезпечують або сприяють функціонуванню воєнної організації.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.137.159 (0.006 с.)