Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розквіт і занепад Єгипетської держави

Поиск

Розквіт і занепад Єгипетської держави

Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, територія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р. Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200 км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З точки зору природнокліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки.

Державність в Єгипті виникла у другій половині IV тис. до н. є. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на Раннє Царство (3100— 2160 до н. є.), Стародавнє Царство (бл. 2700—2160), Середнє Царство (2134—1786), Нове Царство (1575—1087) і Пізнє Царство (XI—IV ст.).

За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів — адміністративно-територіальних одиниць, що були автономними господарськими та адміністративними організмами. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством. Ім'я єгипетського царя було сповнене магічної сили і тому його навіть не вимовляли. Називали царя пер-оі, тобто "великим домом". Культ царя-фараона в Єгипті був надзвичайно розвинутим, про що свідчать велетенські гробниці-піраміди, в яких ховали фараонів і які мали показати їхню велич і владу.

Єгипетське слово "пер-о" давні греки вимовляли як фараон. Саме цей термін увійшов у літературу.

Фараон управляв державою, спираючись на адміністративний апарат, що здійснював фіскальні, судові та поліцейські функції, контролював економічне життя країни. Повновладними володарями на місцях були номархи, які керували численними чиновниками. Крім розвитку власної економіки фараони Стародавнього Царства особливої уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території. Проте сильна централізована влада лише певний час влаштовувала місцеву адміністрацію, яка збагачувалася і почала поводитися так, ніби фараона взагалі не існувало. Номархи перетворилися на суверенних царків, а фараон — на звичайного номарха.

Близько 2050 р. до н. є. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єднаного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив своїй владі весь Єгипет. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. Вона не могла протистояти проникненню в Дельту кочівників-гіксосів, але розпалася не на окремі номи, а на дві незалежні держави зі столицями у Фівах та Ксоїсі.

Остаточно від гіксосів країну звільнив Яхмос 1, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської історії — Нове царство. Воєнні походи Яхмоса І і наступних фараонів значно розширили межі Єгипту. Особливого успіху в територіальних завоюваннях добився Тутмос ПІ, якого називають "Наполеоном Стародавнього Єгипту". Він майже втричі збільшив територію країни, підпорядкувавши нубійські, лівійські та східносередземноморські території. Йому надсилали подарунки сусідні царі, з ним рахувалися тодішні передньоазіатські держави. Його зусиллями Єгипет перетворився в могутню світову державу.

Наступні фараони повинні були лише підтримувати міжнародний авторитет своєї держави, насамперед дипломатичними засобами. До того ж вони налагодили досконалу систему управління завойованими територіями, на яких довірені люди фараона здійснювали суворий контроль над місце­вими намісниками.

Одним із реформаторів релігійно-політичного життя Єгипту став Аменхотеп IV, який був одружений з Нефертіті, широко відомою за скульптурним зображенням. Він скасував дуже популярний в Єгипті культ Озіріса, єдиним божеством проголосив сонячний диск Атон, а себе — Атоновим сином і первосвящеником. Тільки він мав право молитися Атону, а всі інші — йому. Його реформа не мала жаданих наслідків у зміцненні політичного режиму фараона і піднесенні міжнародного авторитету Єгипту, а бездіяльність на міжнародній арені мала катастрофічні наслідки, бо послабленням Єгипту скористалися сусіди.

Невдовзі у Східному Середземномор'ї господарювали вже хети. Єгипетська імперія знову занепала. І хоча за Рамзеса II міжнародний авторитет Єгипетської держави значно зріс, розширились її торговельно-економічні та культурні зв'язки з іншими країнами, повернути колишні могутність і авторитет було важко.

_ Поступово реальна влада перейшла до жерців, у державі процвітали корупція та злочинність, грабували навіть гробниці. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту. Близько 1085 р. до


2 н. є. розпочався останній період історії Єгипту. Сепаратизм номів, вторгнення сусідів (ассирійців, персів, кущитів, вавилонян) призвели до нового занепаду Єгипетської держави. Після завоювання у 332 р. до н. є. Єгипту Александром Македонським Єгипет став частиною елліністичного світу.

Стародавня Єгипетська держава пройшла складний шлях розвитку. Економіка найвищого розквіту досягла в епоху Нового Царства. Основою економічного життя стародавніх єгиптян було сільськогосподарське виробництво. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, льон, часник, огірки тощо. Добре розвинута басейнова система іригації забезпечувала високу ефективність землеробства. Нільський мул, який піднімався разом з водою під час повені через канали на поля, не тільки удобрював землю, а й тривалий час зберігав вологу. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало рівень економічного розвитку, а й великою мірою визначало соціальний устрій та політичну систему. Адже кожен басейн був частиною єдиної іригаційної системи, що потребувало централізованого керівництва, об'єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив.

Високого рівня розвитку в Єгипті набуло ремесло, зокрема каменярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Цьому сприяла наявність багатих покладів корисних копалин. У період Середнього Царства єгиптяни почали освоювати бронзу, виготовляти скло, обробляти золото. Проте економіка країни залишалася натуральною, на ринок вивозилися лише надлишки продукції.

Наприкінці Нового Царства почав формуватися загальноєгипетський ринок. Становище змінилося, коли почали складатися товарно-грошові відносини. Це сталося у зв'язку з тим, що Єгипет був змушений купувати мідь, олово, залізо, деревину, що раніше завозилися із завойованих територій. Активізувався і внутрішній ринок, до якого найбільший інтерес виявляли землевласники, храми, що також мали чимало земель, малоазійські та грецькі купці.

Соціальна структура єгипетського суспільства була надзвичайно своєрідною. В епоху Стародавнього царства соціальну еліту становили фараон, царедворці, номархи, жрецька верхівка.

У часи Середнього царства посилилася воєнна політика фараонів, поглибилося майнове та соціальне розшарування суспільства. Адже воєнна здобич діставалася переважно знаті. Фараони пригонили до Єгипту багато військовополонених, які в соціальній структурі займали місце між трудо­вим і нерабським залежним населенням.

В епоху Нового Царства дуже строкатим був ремісничий люд, який об'єднувався в окремі групи, працював під наглядом майстрів, колективно відповідав за виконану роботу.

Окремим прошарком були воїни-професіонали, основна маса яких одержувала зброю з царського арсеналу, найзаможніші воїни були спроможні купувати собі бойові колісниці. У війську, де існувала жорстка палична дисципліна, перебувала значна частина іноземних найманців.

Давньоіндійська цивілізація

Історія Стародавньої Індії поділяється на чотири основні періоди: Індійський (XXIII—XVIII ст. до н. є.), Ведійський (XIII—VII ст. до н. є.), Буддійський (VI—III ст. до н. є.), Класичний (II ст. до н. є. — V ст. н. є.). Тогочасна територія Індії охоплювала територію сучасної Індії, Бангладеш, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки.

Перші поселення землеробів, виявлені в низькогірських західних районах долини р. Інд, масово почали виникати з середини III тис. до н. є. Одним із осередків цієї цивілізації було місто Харапп, звідки її назва — Хараппська. Вона існувала впродовж 2300—1700 рр. до н. є. Через тисячоліття в іншому регіоні та в іншій історичній обстановці знову виникла цивілізація. Вона постала в Північно-Східній Індії, у долині р. Ганг, що було пов'язано з міграцією індоарійських племен. Вважається, що вони спершу потрапили в Іран, а потім в Індію.

Майже тисячоліття тривало освоєння аріями Північно-Східної Індії. Саме тоді санскритом було складено священні тексти Вед, тому цей період в індійській історії одержав назву Ведійського. Напівкочові арії під впливом місцевої землеробськаї культури стали переходити до осілого земле­робського життя. До середини І тис. до н. є. весь басейн Гангу було обжито. У VIII ст. до н. є. тут виникли міста та численні держави з різним політичним устроєм — монархії, олігархії, республіки. Найсильнішими серед них були Кошала та Магадха, остання взяла гору в змаганні цих держав і завоювала ряд сусідніх держав. Так була об'єднана вся Північна Гндія.

Після загибелі Хараппської цивілізації в долині р. Інд існували численні карликові князівства, розпорошеністю яких скористалися перські царі з династії Ахеменідів і завоювали їх. Індійці сплачували персам колосальну данину — майже 9 т золота щорічно.

У IV ст. до н. є. після завоювання Перської імперії Александр Македонський вторгся в Індію. Він легко оволодів рядом князівств, зібравши величезну данину.

Греко-македонські війська здобули блискучі перемоги, зокрема над військами пенджабських князів. Проте втома, складні кліматичні умови, нарешті звістка про те, що в долині Гангу перебуває півмільйонна північно-індійська армія змусили Македонського відмовитися від завоювання Індії та повернути війська додому.

Значення походу греко-македонців полягало в тому, що Індія потрапила в орбіту економічного та культурного впливу Європи, а сама ознайомила останню зі своєю культурою.

Відразу ж після відступу основних сил Македонського проти залишених ним військових гарнізонів індійці розпочали збройну боротьбу, яку очолив Чандрагупта. Зруйнувавши греко-македонські фортеці, він повернувся в долину Гангу і повалив там сильну династію Нандів, перед півмільйонною армією якої змушений був зупинитися Македонський. Чандрагупта заснував династію Маур'їв. Його перемога над сирійським царем забезпечила панування над нинішньою територією Афганістану та Белуджистану. Наступники Чандрагупти, особливо його внук Ашока, поширили свій вплив на сусідні держави.

Велетенська держава Ашоки, до складу якої не входив лише південь Індостану, була різноетнічною, різнорелігійною імперією. Для зміцнення державної влади він розробив єдиний для всіх індійців релігійно-етичний кодекс, підтримував буддизм, який поширювався і за межами Індії і став першою світовою релігією. За його правління царська влада стала спадковою.

Спеціальним збірником постанов з управління державою регламентувалися всі сфери життя суспільства і держави. У ньому було узагальнено політичний досвід багатьох незалежних держав щодо судочинства, чиновництва, армії, оподаткування населення тощо. Проте держава Ашоки не була централізованим механізмом, про що свідчить її швидкий розпад після його смерті.

Нову сильну і єдину державу в Індії започаткувала династія Гуптів. П'ять її імператорів були висококультурними політиками. Ядро цієї держави становила долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни. Вона здобула вихід до Аравійського моря і встановила безпосередні зв'язки з цивілізованим Близьким Сходом. IV—V ст. вважаються "золотим віком Гуптів". Проте в середині V ст. внаслідок нашестя гунів імперія Гуптів розпалася на дрібні царства.

Основною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії було зрошувальне землеробство, що в умовах сприятливого клімату давало 2—3 врожаї щороку. Значної уваги індійці надавали тваринництву. У Ведійську епоху існували велетенські тваринницькі ферми з десятками тисяч голів великої рогатої худоби.


У ремісництві особливе місце посідали гончарство, ткацтво, суднобудування, ковальство. Золототкана індійська парча славилася далеко за межами країни, а мечі з індійської сталі носили навіть перські царі.

Досить розвиненою була внутрішня і зовнішня торгівля. У середині І тис. до н. є. в Індії почали користуватися металевими грошима. Індійські купці вивозили тканини, золото, слонову кістку, цінну деревину, закуповуючи метали, папірус, масла, мед, коштовне каміння тощо. Професія купців вважалася однією з найпрестижніших. Ремісники та купці були об'єднані у професійні організації, діяльність яких намагалася контролювати держава.

Соціальна структура індійського населення формувалася поступово. Остаточно вона склалася з приходом у Північну Індію аріїв. Значні роди перетворювалися на варнуї брахманів — жерців — і варну кшатріїв — військової знаті. До варни вайшів переважно входили селяни і купці, а ремісники, наймити і раби — до варни шудрів.

Варни були соціальними інститутами і розрізнялися між собою насамперед суспільно-правовим статусом, місцем у релігійній системі, кодексом моралі, поведінки, родинними зв'язками і професією. Поділ населення на варни як форма соціальної стратифікації населення Індії вважався священним. "На дні" суспільства були недоторкані. Навіть дотик до них "оскверняв" представників вищих варн. Недоторкані виконували найтяжчі та найнеприємніші роботи, наприклад прибирання сміття, обдирання шкури з загиблих тварин тощо. Каста недоторканих існує в Індії донині.

Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, общинний та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця впродовж певного обумовленого строку. З часом набирала сили і феодальна форма залежності, коли царська адміністрація передавала власнику разом з землею і селян, які ставали феодально залежними.

Значну роль в індійському суспільстві відігравали міські та сільські общини. У містах спеціальні колегії наглядали за ремісництвом, торгівлею, збиранням мита. У Буддійську добу селяни-общинники мали власну землю і були вільними виробниками: вони не працювали на храми або знать. Царські чиновники не втручалися у внутрішні справи общин, що сплачували державні податки. Основною суспільною ланкою общини була патріархальна сім'я. Жіноча невірність вважалася тяжким злочином перед релігією і громадою: закони зобов'язували жінку вважати чоловіка божеством, дівчину — коритися батькові, вдову — синам.


Світова Перська держава (11-4 ст. до н.е.).

Перші археологічні залишки осідлих культур на території Ірану датуються 10-7 тис. до н.е. Протягом тисяч років до приходу персів різні культури існували на території Ірану, наприклад кассіти, джіфроти та еламіти. Історія ций культур ще недостатньо вивчена.

Арійські народи мігрували в цю частину південно-західної Азії ще за 1500-1000 років до нашої ери. Вони, мабуть, управляли підкореними народами, які вже жили тут, і змішалися з ними, але їхня перевага в певних областях відмічена в назвах місцевостей Парсуа і Парсумаш. Ассірійські правителі в X столітті до нашої ери здійснювали неодноразові набіги на ці землі, і сліди цієї експансії виявляються в легендах древніх персів. Є свідчення, що в VI ст. до нашої ери перси влаштувалися на території, відповідній сьогоднішньому Фарсу. Фарс (або Персія для греків) у ті часи був частиною Ассирійської імперії, такою ж як сусідня велика Мідія. Перські правителі, які стверджували, що вони є нащадками одного з Ахеменідів (або Хахаманешів), об'єдналися з мідійцями, які мали реальні можливості побудувати сильну державу в VII ст. до нашої ери. Мідійські племена об'єднав, створивши сильну державу і побудувавши місто Екбатані вождь на ім'я Дейока. Наступний мідійський цар, Фраорт, зі слів Геродота, підкорив чимало народів Азії і навіть ходив війною на Ассирію. Його наступник Хвахшатра (Кіаксар) остаточно розгромив могутню Ассирійську державу. Помер Кіаксар у 584 р. до н.е. Його син Астіаг змушений був обороняти своє царство від персів. Після тривалого царювання (близько 30 років) Астіаг потерпів поразки у боротьбі з Киром - засновником перської держави.

Після того, як перси допомогли мідійцям у встановленні влади, Куруш, перський правитель, який пізніше став відомий як Кир Великий, взяв на себе правління над мідійцями в середині VI століття до нашої ери. У дивно короткий термін Кир розширив свої володіння від Елама до Мідії на захід і північ. Він вторгся в Малу Азію і, завоювавши лідійців, утворив велику Перську імперію, яка ще довгий час знаходилася під владою його нащадків - Ахеменідів.

Кир захопив Екбатані, ставку мідійських правителів. У той же час зберіг свою перську столицю в Сузі, облаштовуючи і прикрашаючи свою нову резиденцію в Пасаргаді. Сьогодні Екбатані лежить похована під сучасним містом Хамадан, у той час як Пасаргаді, що знаходиться за 130 км на північний схід від Ширазу, залишається найбільш відвідуваним містом в країні.

Після смерті Кира на престол вступив його син Камбіз. Однак при його вступі на престол в країні зайнялася смута. Окремі країни, підкорені Киром, але не міцно пов'язані з Персією, скористалися смертю завойовника і відпали. Камбізу довелося витратити багато зусиль, щоб їх утихомирити. Кінець царювання Камбіза був ознаменований великими повстаннями, що приголомшили Перську державу. Скориставшись тривалим перебуванням Камбіза в Єгипті і, можливо, його невдалим походом в Ефіопію, один з мідійських жерців на ім'я Гаумата, який видавав себе за брата перського царя, підняв повстання проти Камбіза. Швидко створене велике Перське царство стало швидко розпадатися, оскільки було дуже неміцним державним утворенням, позбавленим внутрішньої економічної єдності. Почалася громадянська війна. Після смерті Камбіза новий претендент, Дарій І, який походив з іншої лінії Ахеменідів, висунув свої права на трон. Після того, як вляглося безладдя і опір був пригнічений, він перетворив управління імперією на централізовану систему, яка відрізнялася своєю організованістю і дієвістю. Дарій був видатною особистістю, він розширив імперію до неосяжних меж, і першим кинув виклик грекам, заповідавши нащадкам продовжувати свою справу.

Палацова площа Персеполісу, який Дарій спорудив на монументальній терасі, вирубаній в природній скельній основі гори Рахмат в Фарсі біля Ширазу, справляє яскраве враження своєю імперською грандіозністю, особливо, барельєфами, що зображають підданих, які несуть дорогоцінні посудини як дари до підніжжя царського трону. Персеполіс став загальнодержавним культовим центром для урочистого святкування весною іранського Нового року Новруза і коронації монархів. Дарій заснував централізоване управління, що підтримувалася складною і налагодженою системою сполучення і зв'язку.

Таким чином, перси були першими з древніх народів, які використали коня раціонально і ефективно з метою транспортування і зв'язку. Дарій також розширив і продовжив політику Кира, направлену на заохочення і розвиток культури численних народів всередині імперії, що дозволяє людям поклонятися настільки, наскільки б вони не суперечили потребам і вимогам правлячої влади. Незважаючи на цю терпимість, єгиптяни, лідійці і вавілоняни постійно підіймали повстання і всі вони безжалісно придушувалися Дарієм. У ті часи в Персії сповідали зороастризм і єдність цієї країни може бути пояснена об'єднуючим впливом цієї релігії, що широко сповідається. Дарій був заступником мистецтва, про що свідчать величні палаци, що звичайно будувалися на високих терасах і столиці, що


прикрашали в Сузі і Персеполісі. Але Дарій був також і завойовником. Перські володіння просунулися далеко на схід, аж до річки Аріус (Геріруд), яка знаходиться на території сучасного Афганістану і Пакистану. Єгипет був змушений постійно відбиватися від Дарія і, незважаючи на те, що це вело до невдоволення і повстань, подальші перські царі утримували тут пануюче положення. Дарій також просунувся в своєму завоюванні далеко на північ до Дануба.

На початку V століття до нашої ери окремі міста почали розбрати з великим царем. Дарій подавив повстання і потім організував військову експедицію в Грецію для того, щоб покарати деякі міста-держави, які допомагали повсталим народам. Ця експедиція поклала початок перській війні. У 486 р. до н.е. трон успадкував наступник Дарія Ксеркс І. В тому ж році відбулася битва при Марафоні, яка закінчилася перемогою греків.

Греки зробили успішну спробу кинути виклик пануванню великого царя. Однак внаслідок грецької перемоги постраждала сама Греція, в той час як Персія не понесла значної утрати. Яким би не був тріумф греків, ніщо не могло перешкодити Персії втручатися у внутрішні справи Греції. Перський вплив був сильним і перське золото лилося рікою на допомогу то одному, то іншому грецькому місту-державі на підтримку нескінченних усобиць і боротьби за владу.

У часи Артаксеркса з'явилися ускладнення в підтримці порядку в такій великій імперії. Деякі з губернаторів (сатрапи) показали свої амбіції відносно управління країною і єгиптяни, підтримувані афінянами, почали тривалі повстання. Найбільш відомими зіткненнями між династіями було повстання Кира Молодшого проти Артаксеркса II, яке привело до смерті Кира в битві біля Кунаксе (401 рік до нашої ери). Поразка Кира була зафіксована в "Анабазісі" Ксенофонта і хоч цілком можливо, що значущість повстання Кира була набагато перебільшена, ми не можемо заперечувати того, що це було свідченням розкладання імперії.

Під час правління Ахеменідів Іран вів політику створення однієї з найбільш цивілізованих держав світу. На шляху кінного руху були побудовані мощені дороги, що протяглися від берегів Середземного моря до Індії. Караван-сараї розташовані на відстані 30 км один від одного. Перша в світі кур'єрська служба була налагоджена в Ірані для пересилки пошти по всій території величезної Ахеменідської імперії. Був побудований канал від Червоного моря до Ніла. Солдати охороняли дорогу на постах, встановлених протягом всього шляху. Мандрівники могли вільно пересуватися по країні. Процвітали розробка вугільних шахт і сільське господарство, а також вишивання, килимоткацтво, розвивалася хімічна наука. Все це своїм корінням йде в далекі часи, коли іранцям звично було приймати гостей за столом і спати на дерев'яних ліжках.

У 334 році до нашої ери армія Олександра Македонського, що складалася з 40 000 чоловік, перетнула Геллеспонт і розгромила персів у Гранікусі. Битва в Гаугамелі в 331 році поклала кінець імперії Ахеменідів. Останній з великих царів Дарій III утік від завойовників на схід у віддалену провінцію Бактрія, де був убитий своїм двоюрідним братом Бессусом. Олександр продовжив свій похід на північ і, перемігши Бессуса, захопив всю імперію. До цього він досяг Персеполіса, де, знаходячись в стані найсильнішого сп'яніння, спалив великий палац "царя царів". Це, як він оголосив пізніше, була помста Греції за спалені Ксерксом Афіни. Гіршман приводить декілька доводів (однак недостатньо переконливих) на підтримку того, що Персеполіс був охоплений пломенем внаслідок нещасного випадку. Якою б не була правда, по дивній іронії долі, трапилося так, що минула слава Персеполіса представлена в різних історичних джерелах досить широко, в той час як Сузи, яку Олександр пощадив, перетворилася на невеликий горбик.


ГРЕЦІЯ ТА РИМ

Розквіт і занепад Єгипетської держави

Одним із осередків давньої цивілізації була Єгипетська держава, територія якої простягалася з півдня на північ від першого порогу р. Ніл до Середземного моря, тобто майже на 1200 км. На заході та сході її кордони обмежували пустелі та гори. З точки зору природнокліматичних умов це був велетенський оазис серед мертвих пустель Північно-Східної Африки.

Державність в Єгипті виникла у другій половині IV тис. до н. є. Історію Єгипетської держави прийнято поділяти на Раннє Царство (3100— 2160 до н. є.), Стародавнє Царство (бл. 2700—2160), Середнє Царство (2134—1786), Нове Царство (1575—1087) і Пізнє Царство (XI—IV ст.).

За Раннього Царства державність існувала у формі так званих номів — адміністративно-територіальних одиниць, що були автономними господарськими та адміністративними організмами. Поступово відбувався процес централізації управління, який досяг апогею в епоху Давнього царства. Цьому сприяла староєгипетська релігія, яка проголошувала царя божеством. Ім'я єгипетського царя було сповнене магічної сили і тому його навіть не вимовляли. Називали царя пер-оі, тобто "великим домом". Культ царя-фараона в Єгипті був надзвичайно розвинутим, про що свідчать велетенські гробниці-піраміди, в яких ховали фараонів і які мали показати їхню велич і владу.

Єгипетське слово "пер-о" давні греки вимовляли як фараон. Саме цей термін увійшов у літературу.

Фараон управляв державою, спираючись на адміністративний апарат, що здійснював фіскальні, судові та поліцейські функції, контролював економічне життя країни. Повновладними володарями на місцях були номархи, які керували численними чиновниками. Крім розвитку власної економіки фараони Стародавнього Царства особливої уваги надавали грабіжницьким воєнним походам на сусідні території. Проте сильна централізована влада лише певний час влаштовувала місцеву адміністрацію, яка збагачувалася і почала поводитися так, ніби фараона взагалі не існувало. Номархи перетворилися на суверенних царків, а фараон — на звичайного номарха.

Близько 2050 р. до н. є. Ментухотеп І проголосив себе царем об'єднаного Єгипту, а надалі фараон Аменемхет І остаточно підкорив своїй владі весь Єгипет. Проте політична централізація Єгипту доби Середнього царства не досягла попереднього рівня, згодом Єгипетська держава стала знову занепадати. Вона не могла протистояти проникненню в Дельту кочівників-гіксосів, але розпалася не на окремі номи, а на дві незалежні держави зі столицями у Фівах та Ксоїсі.

Остаточно від гіксосів країну звільнив Яхмос 1, який започаткував XVIII династію. З неї розпочинається новий етап староєгипетської історії — Нове царство. Воєнні походи Яхмоса І і наступних фараонів значно розширили межі Єгипту. Особливого успіху в територіальних завоюваннях добився Тутмос ПІ, якого називають "Наполеоном Стародавнього Єгипту". Він майже втричі збільшив територію країни, підпорядкувавши нубійські, лівійські та східносередземноморські території. Йому надсилали подарунки сусідні царі, з ним рахувалися тодішні передньоазіатські держави. Його зусиллями Єгипет перетворився в могутню світову державу.

Наступні фараони повинні були лише підтримувати міжнародний авторитет своєї держави, насамперед дипломатичними засобами. До того ж вони налагодили досконалу систему управління завойованими територіями, на яких довірені люди фараона здійснювали суворий контроль над місце­вими намісниками.

Одним із реформаторів релігійно-політичного життя Єгипту став Аменхотеп IV, який був одружений з Нефертіті, широко відомою за скульптурним зображенням. Він скасував дуже популярний в Єгипті культ Озіріса, єдиним божеством проголосив сонячний диск Атон, а себе — Атоновим сином і первосвящеником. Тільки він мав право молитися Атону, а всі інші — йому. Його реформа не мала жаданих наслідків у зміцненні політичного режиму фараона і піднесенні міжнародного авторитету Єгипту, а бездіяльність на міжнародній арені мала катастрофічні наслідки, бо послабленням Єгипту скористалися сусіди.

Невдовзі у Східному Середземномор'ї господарювали вже хети. Єгипетська імперія знову занепала. І хоча за Рамзеса II міжнародний авторитет Єгипетської держави значно зріс, розширились її торговельно-економічні та культурні зв'язки з іншими країнами, повернути колишні могутність і авторитет було важко.

_ Поступово реальна влада перейшла до жерців, у державі процвітали корупція та злочинність, грабували навіть гробниці. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту. Близько 1085 р. до


2 н. є. розпочався останній період історії Єгипту. Сепаратизм номів, вторгнення сусідів (ассирійців, персів, кущитів, вавилонян) призвели до нового занепаду Єгипетської держави. Після завоювання у 332 р. до н. є. Єгипту Александром Македонським Єгипет став частиною елліністичного світу.

Стародавня Єгипетська держава пройшла складний шлях розвитку. Економіка найвищого розквіту досягла в епоху Нового Царства. Основою економічного життя стародавніх єгиптян було сільськогосподарське виробництво. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, льон, часник, огірки тощо. Добре розвинута басейнова система іригації забезпечувала високу ефективність землеробства. Нільський мул, який піднімався разом з водою під час повені через канали на поля, не тільки удобрював землю, а й тривалий час зберігав вологу. Іригаційне землеробство не тільки забезпечувало рівень економічного розвитку, а й великою мірою визначало соціальний устрій та політичну систему. Адже кожен басейн був частиною єдиної іригаційної системи, що потребувало централізованого керівництва, об'єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив.

Високого рівня розвитку в Єгипті набуло ремесло, зокрема каменярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Цьому сприяла наявність багатих покладів корисних копалин. У період Середнього Царства єгиптяни почали освоювати бронзу, виготовляти скло, обробляти золото. Проте економіка країни залишалася натуральною, на ринок вивозилися лише надлишки продукції.

Наприкінці Нового Царства почав формуватися загальноєгипетський ринок. Становище змінилося, коли почали складатися товарно-грошові відносини. Це сталося у зв'язку з тим, що Єгипет був змушений купувати мідь, олово, залізо, деревину, що раніше завозилися із завойованих територій. Активізувався і внутрішній ринок, до якого найбільший інтерес виявляли землевласники, храми, що також мали чимало земель, малоазійські та грецькі купці.

Соціальна структура єгипетського суспільства була надзвичайно своєрідною. В епоху Стародавнього царства соціальну еліту становили фараон, царедворці, номархи, жрецька верхівка.

У часи Середнього царства посилилася воєнна політика фараонів, поглибилося майнове та соціальне розшарування суспільства. Адже воєнна здобич діставалася переважно знаті. Фараони пригонили до Єгипту багато військовополонених, які в соціальній структурі займали місце між трудо­вим і нерабським залежним населенням.

В епоху Нового Царства дуже строкатим був ремісничий люд, який об'єднувався в окремі групи, працював під наглядом майстрів, колективно відповідав за виконану роботу.

Окремим прошарком були воїни-професіонали, основна маса яких одержувала зброю з царського арсеналу, найзаможніші воїни були спроможні купувати собі бойові колісниці. У війську, де існувала жорстка палична дисципліна, перебувала значна частина іноземних найманців.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 596; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.14.255.122 (0.013 с.)