Принципат Октавіана Августа.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Принципат Октавіана Августа.



Октавіан Август (Осіауіапиз Аи^изіиз), Гай Юлій Цезар Октавіан Август (*23 вересня 63 до н. є.— "І-19 серпня 14 н. є.)— перший римський імператор (з 27 до н. є.), засновник юліансько-клавдіанської династії. Перемогою в 31 до н. є. при Акції над римським полководцем Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою завершив громадянські війни (43-31 до н. є.), що почалися після смерті Цезаря. З 28 до н. є. Октавіан значився першим у списку сенаторів; тим самим він визнавався першоприсутнім у сенаті (ргіпсерз зепагиз) - принцепсом..

Зосередив у своїх руках диктаторську владу, зберігши традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою «принципат».Пізніше термін «Август» (лат. звеличений богами) набув значення титулу імператора. Час правління Августа вважається золотим віком римської літератури і мистецтва (Вергілій, Горацій, Овідій, Тіт Лівій та ін.).

16 січня 27 до н. є. сенат надав йому почесне ім'я Август: Імператор Цезар Август, син божественного. У 24 до н. є. постановою сенату Август був звільнений від законодавчих обмежень. У 19 до н. є. йому були надані знаки консульської влади і 12 лікторів, а також право сидіти між консулами. Після смерті Лепіда Август став (12 до н. є.) великим понтифіком, тобто головою римського жрецтва. У 2 р. до н. є. Август одержав титул батька батьківщини, який надав йому «батьківську» владу над Римом і римлянами. До нього цей титул належав тільки Ціцерону та Цезарю.

Заслугою Августа було створення постійної армії, потребу в якій імперія відчувала давно. Після битви при Акції він розпустив більшу частину величезних армій, сформованих ним і Марком Антонієм. Збройні сили відтепер складали 28 легіонів. З ЗО до н. є. Август установив рекрутський набір із шістнадцятирічного віку, а в 6 н. є. — з двадцяти років. Головною фінансовою проблемою, з якою сенат ніколи не зіштовхувався в часи республіки, стало наділення демобілізованих ветеранів земельними наділами і грошовими нагородами.

Для виконання різноманітних завдань Август створив у допомогу собі адміністративну машину, за своїм характером рудиментарну, призначену для конкретних справ без чіткої внутрішньої координації. Він призначав сенаторів з консульського або преторіанського середовища в якості своїх уповноважених (легати Августа) для управління своїми провінціями і командування легіонами (за винятком Єгипту. Для контролю своїх фінансових інтересів у провінціях Август використовував приватних агентів (прокураторів), що відали його приватним майном, але також збирали прибуток і робили виплати військовим частинам; прокуратори зазвичай були людьми з вершницького стану, однак деякі з них, а також усі їхні підлеглі, виходили з числа вільновідпущеників і рабів Августа.

Август намагався реформувати релігійне, моральне і соціальне життя римського народу. Він відновлював занедбані храми, забуті ритуали, діяльність жрецтва й у цілому робив зусилля, щоб пожвавити старі релігійні традиції, перейняті патріотичним духом. У сфері моралі імператор намагався відновити священне ставлення до шлюбу і стимулювати народжуваність.

В сімейному своєму житті Август не міг похвалитися щастям. Доля не дала Октавіану синів. Його шлюб зі Скрибонією, у 40 до н. є., приніс тільки дочку, Юлію, що народилася 39 до н. є. У день її народження розлучившись зі Скрибонією, Август у 38 до н. є. одружився з Лівією Друзиллі, яку палко кохав і чоловіка якої, Тіберія Клавдія Нерона, примусив до розлучення з нею. Шлюб виявився щасливий і довгий, однак бездітний. Лівія мала своїх дітей від першого шлюбу: Нерона Клавдія Друза і майбутнього імператора Тіберія, якого він оголосив своїм прийомним сином і ввів на десять років у спільне управління з повноваженнями проконсула і трибуна. Ці повноваження були відновлені і продовжені в 14 н. є. незадовго до кончини Августа, коли Тіберій його замінив на престолі, одержавши ім'я Тіберій Цезар Август. У заповіті, складеному 3 квітня 12 н. є. спадкоємцями Августа були призначені Тіберій (2/3 майна) і Лівія (1/3 майна); крім цього, були зазначені виплати народу, воїнам і подарунки різним особам. Пошуки спадкоємців і змушене, за відсутністю інших кандидатур, призначення Тіберія призвели до того, що офіційно проголошувана реставрація Республіки в Римі обернулася становленням режиму спадкової монархії.


Реформи Діоклетіана і Константина. Становлення системи домінанту.

З часів імператора Діоклетіана(284—305) розпочалася нова епоха римської історії — період домінату (284—476) - від латинського «аотиз - Йотіпиз» - "господар, володар, пан».Для

політичного життя цього часу характерною є необмежена влада імператора.

Діоклетіан народився в Далмації і був сином вільновідпущеника. Вступивши до армії, він досяг найвищих чинів, командував охороною імператора Нумеріана, після смерті якого солдати проголосили Діоклетіана імператором. За Діоклетіана та його наступників завершився процес перетворення Римської держави на необмежену монархію із запозиченням звичаїв східних деспотій. Так, римський імператор, подібно до східних царів, вважався втіленням божества. Йому поклонялися, присутні при його появі ставали на коліна, падали ниць, цілували краї його одягу.

Незабаром після утвердження на імператорському троні Діоклетіан вибрав співправителем свого земляка і соратника Максиміана. Діоклетіан і Максиміан мали титули августів (звеличені богами). Обидва імператори призначили собі співправителів, яких було названо цезарями (у Стародавньому Римі — титул імператора). Кожний з правителів був наділений усією повнотою імператорської влади, хоча за рангом цезарі вважались нижчі за августів. Діоклетіан і Максиміан вважались рівними, проте Діоклетіан мав більший авторитет.

Поділ влади між чотирма правителями був необхідним, оскільки один монарх не мав можливості стежити за всіма подіями внутрішнього і зовнішньополітичного життя імперії внаслідок її великих розмірів. За нової системи імператори могли особисто керувати тими чи іншими походами, тобто певною мірою запобігати появі нових узурпаторів. З часу поділу влади між Діоклетіаном і Максиміаном фактично розпочався поділ імперії на Східну і Західну. Жодний з імператорів не вибрав Рим місцем свого перебування. "Вічний Рим" вважався столицею імперії як раніше, але не був резиденцією імператора і втратив своє колишнє політичне значення. Сенаторський стан залишився вищим в імперії, проте Сенат як установа уже не мав колишнього впливу, він не обговорював питань, що мали загальнодержавне значення. Діоклетіан передусім приділив увагу підвищенню політичної та військової могутності імперії, зокрема реформі армії. До цього легіони були розташовані по окремих провінціях, тому у разі потреби їх було складно перевести на інший кордон. З часів Діоклетіана встановився поділ військ на дві основні категорії: прикордонні війська, що постійно перебували в певній прикордонній смузі, і мобільні частини, що можна було перекидати з одного кордону на інший. Цей принцип військо­вої організації, завершений імператором Костянтином, мав позитивні результати. До Діоклетіана військові частини, як правило, поповнювались добровольцями. Цей принцип залишився і в часи пізньої імперії, але разом з тим було запроваджено обов'язкове поповнення армії. Діоклетіан зобов'язав великих землевласників давати державі певну кількість рекрутів відповідно до кількості наявних в їхніх маєтках рабів і колонів. На військову службу за спеціальну винагороду приймалися загони варварів, які перехо­дили під владу Римської імперії.

Оскільки реформа армії, чиновницького апарату, імператорського двору, грандіозні будівлі, що споруджувалися у Римі та інших містах, потребували витрат, Діоклетіан намагався поліпшити стан імперських фінансів.

Запроваджена Діоклетіаном податкова реформа гарантувала державі певну кількість продуктів, необхідну для утримання армії, двору, столиці й резиденцій імператорів. Діоклетіан, подібно до Августа, виступив прихильником старої римської релігії. Певний пасивний опір своїй релігійній політиці Діоклетіан зустрічав з боку християнської церкви. У перший період правління дружина і дочка імператора, а також деякі визначні придворні були християнами. Але згодом він видав чотири едикти проти християн, що передбачали найжорстокішу боротьбу з ними.

У 305 р. Діоклетіан добровільно відмовився від влади. Діяльність Діоклетіана свідчить про його енергію та ініціативу. З часів Діоклетіана імператорська влада беззастережно визнавалася абсолютною. Управління здійснювалось з допомогою розвинутого бюрократичного апарату та армії.

Наступником імператора став Константан(306 - 337 рр.). Новий імператор був прихильником віротерпимості. В його війську було багато християн. Він видав розпорядження, відоме під назвою Міланського едикту, про вільне сповідання християнства.

Імператор хоч не був ще християнином, але виявив себе як покровитель нової релігії. Християнство з часу Міланського едикту з релігії гнаної швидко перетворилося на релігію пануючу. На початку IV ст. відомий своїм аскетизмом і популярний серед парафіян пресвітер Арій виступив зі вченням про те, що в божественній трійці тільки Бог-Отець є вічним, першим його творінням був син,


або Логос, а творінням Логоса був Святий Дух. Тому син не може бути рівним отцю. Аріанство було спробою раціоналістичного тлумачення основного християнського догмата.

325 р. у Нікеї було скликано з'їзд (собор) християнських єпископів усієї Римської імперії. Собор прийняв короткий виклад основних догматів християнства, так званий Нікейський символ віри. Більшість присутніх висловилась проти Арія. Було визнано, що Син Божий є єдиносущним отцю. Арія заслали в Іллірію.

Проте в нього виявилося чимало прихильників серед придворних, і він незабаром повернувся із заслання. При дворі перемагали то прихильники нікейського вчення, то аріани. 381 р. вчення Арія було ще раз засуджено на новому соборі єпископів у Константинополі.

За часів Константина цивільну владу було остаточно відокремлено від військової. Він також завершив поділ військ на прикордонні частини і мобільну армію.

Імператорським декретом було заборонено перехід колонів з одного маєтку до іншого. Власник, в якого знаходили чужого колона, мусив повернути його старому господареві, крім того, за весь час перебування в його маєтку збіглого колона він мусив заплатити належні з колона податки. Тривало також прикріплення ремісників до їхніх корпорацій (колегій).

Ще за Діоклетіана місто Рим втратило колишнє значення. Константан збудував нову столицю на місці грецької колонії Візантії, її було названо за ім'ям імператора Константинополем. У заснуванні міста 324 р. і його освяченні брали участь як жерці, так і християнське духовенство. У місті було споруджено терми, бібліотеку, великий іподром, на якому збиралися тисячні юрби, оскільки кінські перегони стали улюбленим видовищем.

Імператор сприяв християнам, але ще не поривав з традиціями старої релігії. Поряд з християнськими храмами в Константинополі будувалися язичницькі, з яких особливо вирізнявся храм Фортуни. Величезна статуя бога Сонця Геліоса зображала самого Константина. Так вшановувався культ Сонця. Константин управляв імперією деспотично, жорстоко розправляючись з усіма, хто стояв на його шляху.

У зовнішній політиці Константин був послідовником Діоклетіана. Він вів успішні війни з франками, готами, підтримуючи сарматів. За Константина варварські племена, як і раніше, заселяли різні області Риму. Тривала і "варваризація" армії.

Помер Константин 337 р.

За Діоклетіана, Константина та їхніх наступників Римська імперія остаточно перетворилася на необмежену монархію.

Реформи Діоклетіана і Константина мали на меті подолати руйнацію Римської імперії. Проте всі їхні заходи могли лише затримати, але не припинити той занепад, що розпочався ще в III ст. і причиною якого була криза рабовласницького господарства. Криза Риму виявилася насамперед у скороченні грошового обігу, зростанні податків, виплат із казни в натуральній формі, занепаді зовнішньої торгівлі, міст. Церква після визнання її державою стала могутньою соціальною силою, оскільки держава визнала християнство не тільки рівноправною, а і єдиною істинною релігією, обов'язковою для всього населення. Язичникам, єретикам і відступникам загрожувал-и»суворі кари. Становище імперії з середини IV ст. ставало дедалі менш тривким.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.01 с.)