Крито-мікенська цивілізація.

Одна з складових частин Егейської цивілізації, яка виникла та процвітала на о.Крит - самому великому за площею грецькому острові. Як не дивно, але цей острів тривалий час залишався поза межами уваги дослідників. Першим, хто почав цікавитися можливість розкопок на криті був Генріх Шліман, однак, в силу певних обставин, не йому належала першість у відкритті Критської цивілізації.

Нам вже знайоме ім'я британського археолога Артура Еванса, який проводив систематичні розкопки на острові протягом 1900 - 1931 рр. Еванс вирішив поєднати результати розкопок з міфологією; в результаті чого з'явилася альтернативна назва Критської цивілізації - Мінойська (від імені легендарного критського царя Міноса, який в свій час наказав архітектору Дедалу побудувати грандіозний лабіринт, у якому жив не менш легендарний Мінотавр). На основі чисельних знахідок Еванс запровадив загальну хронологію цивілізації (2600 - 1450 рр. до н.е.) та запропонував поділити історію Критської (Мінойської) цивілізації на три періоди: ранньомінойський, середньомінойський та пізньомінойський.

Дуже важливим є питання про творців цієї цивілізації. Слід знати, що це питання залишається відкритим. Самою популярною є версія про те, що первинними мешканцями острова Крит були племена пеласгів, які не були індоєвропейцями та предками греків. З попередньої лекції ми знаємо, що орієнтовно з III тис. до н.е. на території Південних Балкан та на остовах з'являються племена ахейців, які активно змішувалися з місцевими мешканцями. Така версія називається «теорія міграціонізму». Етнічне злиття пеласгів та ахейців й заклало основи розвитку Критської (Мінойської) цивілізації. Для зародження цивілізації на острові були всі умови - відносно родючі грунти, сприятливий клімат, наявність моря, яке захищало від зовнішніх ворогів та сприяло торгівлі. Однак, найбільшу користь для стародавніх мешканців острова мала їх географічна наближеність до центрів тогочасних цивілізації -Стародавнього Єгипту та Близького Сходу. Припускають, що під впливом давньосхідних народів мінойці перейшли до використання металевих знарядь праці, що підвищило її продуктивність, виготовляли глиняний посуд, займалися скотарством та землеробством.

Саме з кінця III тис. до н.е. на острові відбулася руйнація родоплемінних відносин, що створило сприятливі умови для утворення перших «держав». Центрами таких утворень стали палацові комплекси, які були розкидані по всьому острову (Кносс, Фест, Закро та ін.). Археологічні розкопки у Кноссі засвідчують, що палаци являли собою своєрідні поселеня-фортеці, які були готові до тривалої облоги. Враховуючи величезну кількість таких комплексів, окремі дослідники вживають по відношенню до цієї цивілізації назву - «цивілізація палаців».

Одночасно з появою держави у критському суспільстві відбувся процес соціального розшарування. Племінні ватажки перетворилися на володарів палаців і їх називали басилеями (царями). Басилеям належала світська та духовна влада, їх особи вважалася недоторканими, вони здійснювали жертвоприношення на честь богів. Навколо постаті правителя формувалася місцева еліта, яка переважно складалася з родичів басилея. Рядове населення перетворилася на общинників, які жили в окремих поселеннях неподалік від резиденції правителя. Життя общинника зводилося до виконання цілого ряду відробіткових та натуральних повинностей (будували дороги, ремонтували палац, забезпечували мешканців палацу їжею та одягом). Зі свого боку басилей зобов'язувався захищати общинників, приносити жертви богам. Палацові господарства спеціалізувалися на вирощувані ячменю, пшениці, оливок та винограду. Землю обробляли відносно примітивним плугом, але праця землероба була у пошані. Щодо скотарства, то мінойці окрім дрібної рогатої худоби активно розводили биків, які були не тільки мірилом багатства, а й активно використовувалися для ритуальних релігійних процедур. Зналися мінойці й на різних галузях ремесла: гончарній справі, ткацтві, металообробці, обробці каменю, будівельній справі, кораблебудуванні. Виробляючи надлишковий продукт та відчуваючи брак певних предметів, мінойці активно користувалися тим, що дала їм природа - морем. Мінойці торгували з Єгиптом, Малою Азією, Балканською Грецією. З-за кордону завозили вироби зі скла, слонову кістку, ароматичні речовини, предмети розкоші.

Орієнтовно у XVIII ст. до н.е. в результаті міжусобних війн більшість критських палаців було зруйновано. Переможцем з війни вийшов правитель Кноссу - цар Мінос. За його правління Кносський палац перетворився в адміністративний, господарський та релігійний центр єдиної Критської держави. З метою ефективного контролю над островом царський палац був з'єднаний із віддаленими районами системою доріг. Завдяки цілеспрямованій експансії Егейське море було проголошено «сферою

стратегічних інтересів критської держави». Давньогрецький історик Фукідід назвав періо, домінування мінойців на морі - таласократією.

Мінойська цивілізація почала занепадати після потужної природної катастрофи - вивержені вулкану на острові Санторін (Фера). Виверження супроводжувалося потужними землетрусами, цунаї та розповсюдженням попелу, який товстим шаром вкривав поля та виноградники. Фактично міной: постраждали від екологічної катастрофи. Руйнування були такими масштабними, що Критсьі цивілізація не змогла від них оговтатися. Спустошений Крит став легкою здобиччю завойовників дорійців, які з'явилися на острові у XII ст. до н.е.

Новий етап в історичному розвитку Стародавньої Греції пов'язують із переселенням на півден Ватіканського півострова ахейських (грецьких) племен. Поява ахейців зміцнила родовий устрій н території Греції, дала йому, так би мовити, «друге дихання», свідченням чого є поява так звани племінних міст, передусім на півострові Пелопоннес. Саме тут протягом XVII - XVI ст. до н.е відбувається процес оформлення царської влади та виникнення державності. Прикладом успішног завершення цього процесу є місто Мікени (саме від нього походить назва цивілізації). Руїни Мікен булі знайдені у 1868 р. німецьким археологом Г.Шліманом. Розквіт Мікенської цивілізації припав на XV -XIII ст. до н.е. В цей час ахейські міста-фортеці виникають в різних куточках Греції: Пілос (Мессенія) Афіни (Аттика), Фіви (Беотія), Іолк (Фессалія) та ін. Ахейські поселення були набагато скромнішими з; мінойські. До того ж вони були краще укріпленими і майже неприступними (товщина стін могла сягаті від 8 до 17 м.). Поселення забезпечувалися водою та мали каналізацію.

Фактично кожне таке поселення стало політичним та господарським центром окремо' мініатюрної держави. А центром самого поселення був палац. Володарем палацу, поселення та державг був правитель із титулом ванака (анакт). В його руках була сконцентрована верховна політична, судова та жрецька влада. Свідченням його лідерства був величезний земельний наділ - теменос, розмір якогс втричі перевищував розмір земельного наділу будь-якого іншого представника еліти.Палац являв собою окрему господарську одиницю. Його обслуговували чисельні слуги та раби. Представники рядових верст населення в обов'язковому порядку та під ретельним наглядом виконували на користь палацу й правителя натуральні та відробіткові повинності. Рядові члени суспільства жили за межами палацу (у так званому нижньому місті) або взагалі окремими поселеннями.

Общинники практикували типове натуральне господарство: вони обробляли землю, вирощували традиційні культури, розводили худобу, займалися ремеслом (металообробка, ткацтво, гончарна справа, кораблебудування). Натуральність та замкнутість господарства не дозволяла виробити належної кількості надлишкового продукту, який можна було б продати. До того ж внутрішнього ринку фактично не існувало. Для зменшення дефіциту окремих товарів ахейці торгували з мешканцями островів Егейського моря, Малої Азії, Єгиптом.

Досить активно ахейці займалися піратством. Міцні мури міст-фортець засвідчують те, що життя ахейців було неспокійним. Військовим походом проти багатого та впливово сусіда була славнозвісна Троянська війна, опис якої є сюжетом поеми Гомера «Іліада». Похід на Трою відбувся в період максимального розквіту Мікенського царства, правителю якого - Агамемнону вдалося мобілізувати усіх ахейських царів. За результатами багаторічного протистояння Троя впала та була знищена. Зрозуміло, що в «Іліаді» дуже багато вигадок, але вона, без сумніву, створена на основі реальних подій. На думку більшості сучасних дослідників Троянська війна могла відбутися в період між 1260 та 1240 рр. до н.е. Не зважаючи на зовнішньополітичні успіхи, ахейське суспільство не змогло оминути потужної господарської кризи кінця XIII ст. до н.е., яка співпала у часі із появою на північних кордонах ахейського світу представників нової хвилі давньогрецьких переселенців - дорійців. На відміну від достатньо цивілізованих ахейців дорійські племена ще перебували на стадії первісних відносин.

Дорійці пройшли по ахейській Греції, руйнуючи поселення та палаци. Мікени, Тірінф, Афіни та інші добре укріплені фортеці були врятовані завдяки своїм міцним мурам, однак у полум'ї війни загинули десятки інших міст (життя на їх руїнах так більше й не відновлювалося). Розгорнулася боротьба за виживання.

З

Мінойська (Критська) культура.

Могутність Критської морської держави знайшло своє відображення у її культурі. Наприклад, у мистецтві будівництва палаців (Кносс, Закро, Фест, Маллія та ін.). Мінойські архітектори вміло поєднували природні та штучні ландшафти. Таким чином вдавалося побудувати споруди висотою у 2 -З поверхи. Для прикрашення палаців використовували своєрідні типи колон, які розширювалися доверху, для освітлення приміщень використовували світлові колодязі, палаци мали водопроводи та каналізацію. Окремо слід сказати про прикраси стін у вигляді фресок, які відзначаються своєю художністю та вишуканістю. Мистецтвознавці фіксують наявність декількох стилів:

- морського (зображення підводного світу та його мешканців); рослинного та тваринного (зображення дерев, квітів, птахів);

- декоративного (зображення орнаментів, священних символів тощо); антропоморфного (більш пізній за часом виникнення - зображення людей, зокрема жінок в урочистих позах): фрески «Танцюристка», «Приборкувач бика», «Акробати», «Придворні дами», «Парижанка». Ці зображення представляють цінність й для реконструкції фасонів одягу мінойців.

Усі мистецтвознавці підкреслюють факт потужного впливу «жіночого смаку» на критську культуру - домінування мініатюрних форм, деталізація зображень, яскраві кольори настінного та вазового живопису. Дослідники фіксують відсутність суто чоловічої тематики зображень - кривавих сцен полювання чи війн. Домінування жіночих смаків в мистецтві мінойців отримало у дослідників назву - «мінойських матріархат».

На Криті буквально процвітали різні види мистецтв:

мистецтво виготовлення посуду (виготовляли різноманітний посуд з алебастру, мармуру, гірського кришталю, обсидіану. Поверхня посуду вкривалася витонченим рельєфом. Досить часто можна бачити посуд, наприклад, кубки, який виготовлявся у вигляді священних тварин);

- мистецтво вазопису (розписи білою, червоною, помаранчевою та рожевою фарбами на
чорному фоні. Ранні мінойці віддавали перевагу досить простим геометричним візерункам,
однак з часом орнамент ускладнився - з'явився рослинний орнамент, який наносили білою
фарбою на чорний матовий фон (так званий «стиль Камарес»). На пізньому етапі існування
Мінойської цивілізації перевага віддавалася зображенню морської фауни і флори
(восьминогів, дельфінів, коралів тощо);

ювелірне мистецтво (високохудожні вироби з золота та слонової кістки);

мистецтво скульптури (досить витончена скульптура з теракоти, фаянсу та золота);

музичне мистецтво (нам не відомо, яку мелодію відтворювали мінойці, але відомі, принаймні,

два музичні інструменти, які вони використовували - ліру та кіфару);

мистецтво письма (лінійне письмо А трансформувалося у лінійне письмо Б, мінойці писали

чорнилом на глиняних табличках зліва направо, відокремлюючи слова; недоліком було те, що

вони не мали позначок для голосних літер). Щодо мінойської релігії, то на думку дослідників вона була відносно простою. Серед мінойців був поширений культ землі та її родючості. На відміну від богів стародавніх єгиптян чи месопотамці, боги мінойців були більш людяними (слугували втіленням земних радощів, які звільняли людину від страхів перед силами природи та перед смертю).

Мабуть тому центральною фігурою критського пантеону було жіноче божество - Велика богиня-мати - покровителька життя, тварин і рослин. Інколи її скульптурно зображували разом із зміями, яких вона тримала в руках. Поряд з цією богинею критяни обожнювали грізну силу землетрусу та потужність моря, що знаходило своє відображення у ритуалах, дійовим персонажем яких був бик.

Ахейська (Мікенська) культура. Ахейське суспільство, яке вийшло на історичну арену пізніше за мінойське, відчуло потужний вплив стародавнього Криту. Особливо яскраво це проявилося у культурі. Ахейці навчилися у мінойців будівництву водопроводів та каналізації, техніці фрескового живопису, запозичили у них окремі види зброї, копіювали фасони одягу та зачісок. В життя ахейців також увійшли деякі мінойські релігійні культн-та обряди, лінійне письмо.

Ранні ахейці займалися простим копіюванням (наслідуванням) мінойських зразків. Однак, починаючи з 1600 р. до н.е. в культурі балканських греків відбулися потужні трансформації. Передусім це стосувалося архітектури. Жодне ахейське поселення не стало копією мінойського палацу. Ахейські поселення були пристосовані до життя у більш суворому кліматі. Вони мало значно менші розміри, будувалися на природних підвищеннях і ззовні виглядали як неприступні фортеці. Вражає товщина їх стін, яка коливалася від 8 до 17 метрів (наприклад, поселення у Тірінфі). Такими ж монументальними виглядали й ахейські купольні гробниці - толоси, стіни яких були викладені з великих кам'яних брил. Слід зауважити, що ахейці не знали жодного цементуючого розчину і будували так званою «сухою кладкою» (всі брили, а окремі з них важать 12 тон, тримаються за рахунок власної ваги - так звана «циклопічна кладка»). Ахейські поселення-фортеці мали специфічне планування: нижнє місто, де жило рядове населення та верхнє місто - Акрополь, де проживала еліта та був розташований палац правителя. Центром такого палацу був мегарон - великий критий зал, у середині якого було розташовано вогнище.Ахейці зналися на різних видах мистецтва:

мистецтві різьблення по каменю (наприклад, монументальна брама Мікенського поселення із зображенням левів («Лев'ячі ворота»);

ювелірна справа (виготовлення золотих поховальних масок, наприклад, «маска Агамемнона» та посуду);

мистецтво виготовлення кераміки та вазопису (коричневі чи чорні малюнки на світлому фоні). На ранніх етапах домінували антропоморфні зображення (людей, особливо - вояків, які перебували у русі). З часом з'явилися зооморфні мотиви та зображення кораблів; образотворче мистецтво знайшло своє відображення у фресковому живописі палаців та відносно примітивній скульптурі;

мистецтво письма теж було знайомо ахейцям. У цьому плані вони багато чого запозичили від мінойців, але прославилися й своїм досягненням - вигадали систему знаків для позначення голосних літер. На останок слід сказати й про релігійні переконання ахейців.

Релігія ахейців являла собою досить складну систему вірувань та обрядів. В основі ахейської релігійності перебувало обожнення сил природи, рослинного та тваринного світів. Окремі рослини, наприклад, дуб, платан, пальма та окремі тварини, наприклад, лев, козел, орел - були проголошені священними. Наприклад, священні леви охороняли вхід до Мікенського поселення.

З часом ситуація змінилася й тваринні боги поступилися місцем антропоморфним істотам. Завдяки дешифруванню надписів, нам більш-менш відомий ахейський пантеон богів: Зевс, Гера, Посейдон, Гермес, Афіна, Артеміда, Деметра та ін.

Сповідуючи культи названих богів, ахейці практикували жертвоприношення (ритуальне вбивство жертовної тварини, дарунки у вигляді овочів та фруктів). Усі ці дії супроводжувалися ритуальними співами, танцями, молитвами.

Ахейські греки створили перші святилища. На ранніх етапах це був куток чи окреме приміщення у палаці володаря. У більш пізній період - з'явилися окремі культові споруди - праобрази майбутніх храмів.