Поняття правопорядка. Національний, інтегративний и міжнародний правопорядок.

Правовий порядок - стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (законності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов'язків, додержання заборон) усіма суб'єктами права.

Різновидами правового порядку є національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Усі означені правопорядки розкриваються через ознаки, принципи, функції, зміст, структуру. Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.

Ознаки національного правового порядку:

1) має соціальне підґрунтя - виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека;

2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним);

3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (законності);

4) підтримується у "діючому" стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави;

5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності;

6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно-правових формах;

7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб'єктивних прав та виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;

9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;

10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об'єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.

Отже, національний правопорядок - комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.

Поняття «правопорядок» є таким же поширеним у юридичній науці, як і категорії «право», «законність». Стаття 19 Консти­туції України передбачає, що «правовий порядок в Україні ґрун­тується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути приму­шений робити те, що не передбачено законодавством».

Правовий порядок — це стан упорядкованості, урегульованос-ті, організованості суспільних відносин, який утворюється, існуєі функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм від­повідно до принципу законності. Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування — режим законності.

Наведена дефініція правопорядку враховує загальновизнане використання терміна «порядок», який досить часто застосо­вується для позначення такого стану суспільних відносин, коли вони можуть характеризуватися як упорядковані, врегульовані. Саме в цьому розумінні подеколи йдеться про політичний, еко­номічний, інформаційний та інший порядок.

Правопорядку притаманна низка ознак, рис, які відрізняють його від суміжних явищ, зокрема права, законності, громадсько­го порядку тощо.

1. Правовий порядок — це правовий стан упорядкованості, організованості, врегульованості суспільних відносин. У цій правовій якості він, по-перше, виступає могутнім антиподом анархії, хаосу, неорганізованості, невизначеності та нестабільності відносин між людьми; по-друге, правовими засобами стримує можливі незаконні прояви з боку держави, її органів стосовно громадян, а також однієї людини щодо іншої.

2. Правопорядок є правовою моделлю, оскільки є наслідком дії норм права, які визначають статус суб'єктів суспільних відносин, характер правових відносин, зв'язків між фізичними, юридичними особами, а також способи, методи, процедури регулювання. Норми права містять проект упорядкованості, організова­ності взаємовідносин суб'єктів права в тій чи іншій сфері правової регуляції. Іншими словами, з цього погляду правопорядок постає як ціль правового регулювання (ідеальний порядок), до якого прагнуть люди, який хоче бачити суспільство і держава.

3. Правопорядок — це фактичний правовий стан упорядко­ваності, організованості, врегульованості суспільних відносин, наслідок фактичної реалізації норм права, втілення їх у життя. В цьому аспекті правопорядок постає як підсумок (результат) правового регулювання, як реально існуючий та функціонуючий фактичний стан упорядкованості, організованості суспільних відносин, або іншими словами — як наслідок реалізації вимог законності.

4. Правопорядок має вольовий характер, бо фактичний пра­вовий стан упорядкованості і організованості суспільних відно­син складається не поза волею, а по волі учасників правопорядку. Без вольових правомірних дій суб'єктів суспільних відносин пра­вопорядок не може ні виникнути, ні функціонувати. В цьому аспекті його основою є правові відносини, що являють собою юридичний вираз відповідних суспільних відносин.

5. Правопорядок є суспільно- і державно-правовим явищем: суспільно-правовим — оскільки норма права генетично пов'язана із життям суспільства, є, по суті, його породженням; державно-правовим — оскільки держава як публічна політична організація визнає і захищає вироблені суспільством норми права. Правопо­рядок об'єктивно охоплює і закріплює як відносини між людьми, їх суспільними утвореннями (сфера суспільного життя), так і відносини по організації та функціонуванню державної влади (сфера політичного життя). Держава, з одного боку, є елементом правопорядку, оскільки конституюється правом і функціонує в йо­го рамках; з другого — держава є умовою правопорядку, оскільки це владна політична організація, яка здатна охороняти (захищати) правопорядок. Гарантування з боку держави є конститутивною ознакою правопорядку.

Правопорядку як складному суспільно-правовому явищу притаманні зміст і форма. Зміст правопорядку виражається в його спрямованості на захист прав і свобод людини, забезпечен­ня нормальних умов життєдіяльності суспільства, верховенства права в державному і суспільному житті. Форма правопорядку — це притаманна йому структура, організація і оформлення змісту.

Міжнародний правопорядок — це система міжнародно-правових відносин, покликана додати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права.

Режим, за якого функціонування системи міжнародних відносин здійснюється на основі сумлінного виконання зобов'язань суб'єктів, називається міжнародною законністю. В основі законності знаходиться механізм, суть якого полягає в тому, що суб'єкт, який володіє правом, зацікавлений у виконанні зобов'язання іншою стороною, у її правомірній поведінці та додає наявні в його розпорядженні засоби для досягнення мети. Але виконання зобов'язань іншою стороною можливо в тому випадку, якщо сам суб'єкт буде вірний своїм зобов'язанням. Відстоюючи свої права, держава затверджує режим міжнародної законності.

Однією з основних умов законності є наявність гарантій, за допомогою яких підтримується, а в разі потреби — відновлюється законність. Отже, гарантії законності — це спеціальні засоби і умови, які реально забезпечують вимоги законності. До них належать: попередження, виявлення та припинення правопорушень, а також невідворотність юридичної відповідальності.