Форма і мова міжнародного договору.

Форма договорів. Вона вибирається на розсуд сторін - держав та інших суб'єктів міжнародного права. Міжнародне право не наказує обов'язкової форми договору, і вона не робить впливу на дію договору. Існують дві основні форми: письмова та усна. Домінуючою в міжнародній практиці стала письмова форма. Міжнародний договір Російської Федерації означає міжнародну угоду, укладену з іноземною державою (або державами) або з міжнародною організацією в письмовій формі. Угода, не зафіксована ні в яких документах, прийнято називати джентльменською угодою.

Міжнародний договір є родовим поняттям, тобто охоплює всі міжнародні угоди. У практиці зустрічаються різні найменування договорів: договір, конвенція, угода, пакт і т. д. Зустрічається і така форма міжнародного договору, як обмін нотами та пам'ятними записками.

Поширеною формою політичних договорів є заяви ікомюніке глав держав і урядів, а також підсумкові документи міжнародних нарад на вищому рівні (напр, спільне Радянсько-америк заяву від 21.11.1985).

Мови. В даний час укладання двосторонніх договорів здійснюється мовами договірних сторін, у договорі робиться позначка про те, що тексти договорів мають рівну юр чинність (автентичні). Коли в одній із мов недостатньо розвинена термінол база, двосторонні угоди можуть укладатися трьома мовами.

Оформлення багатосторонніх договорів відбувається однією або декількома мовами. На інші мови робляться офіційні переклади, що завіряються депозитарієм договору і потім передаються учасникам договору. Іноді такі переклади не робляться. Так, наприклад, ряд договорів, укладених у рамках Співдружності Незалежних Держав, був оформлений однією мовою — російською. При укладанні міжнародного договору в рамках міжнародних організацій або міжнародних конференцій використовуються офіційні або робочі мови цих міжнародних структур.

Офіційними є мови, якими ведеться дискусія в головних органах конференції або організації, укладаються або публікуються офіційні документи (протоколи, рішення, заключні акти і т.п.).

Робочі мови — це мови, використовувані для обговорення питань у робочому допоміжному Органі конференції або організації чи при розробці тексту документів у них. Так, наприклад, укладання договорів у рамках 00Н відбувається англійською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами — п'ятьма робочими мовами цієї організації (її Генеральної Асамблеї, комітетів і підкомітетів), що одночасно є й офіційними мовами. На Нараді з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, результатом якої стало прийняття Заключного акта — важливого міжнародного документа договірного характеру, офіційними були шість мов — англійська, іспанська, італійська, німец, російська, французька;

 

33. Суб’єкти і об’єкти міжнародного договору

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єктами міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини. За об’єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

Суб’єктами (учасниками) міжнародного договору за Віденською Конвенцією 1969 року є тільки держави. У такому розумінні термін «договір» ужитий у всій Конвенції. Проте це не означає заперечення того, що й інші суб’єкти міжнародного права (наприклад, міжурядові організації, нації, що борються за національне звільнення і державну незалежність) не можуть укладати міжнародні договори. Навпаки, застереження, зроблене в статті З Конвенції, підтверджує таку можливість:

«Той факт, що дійсна Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами й іншими суб’єктами міжнародного права або між такими іншими суб’єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не в писемній формі, не торкається:

а) юридичної чинності таких угод б) застосування до них будь-яких норм, викладених у даній Конвенції, під дію яких вони потрапили б у силу міжнародного права, незалежно від даної Конвенції

в) застосування даної Конвенції до відносин держав між собою в рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб’єкти міжнародного права».

Віденська Конвенція 1986 року не тільки знімає питання про розширення кола суб’єктів права міжнародних договорів, але і практично аналогічним способом регулює їхні дії за участю в процесі укладання, виконання і припинення дії міжнародних договорів.

З визначення витікає, що учасниками міжнародного договору згідно Віденських конвенцій 1969 і 1986 років повинні бути як мінімум два суб’єкти міжнародного права. Двостороння угода, у котрій тільки один з учасників є суб’єктом міжнародного права, а інший — юридичною або фізичною особою, не вважається міжнародним договором. Такі договори, як, наприклад, договори міжнародної купівлі-продажу товарів, укладені між підприємствами, що знаходяться в різних державах, не підпадають під регулювання зазначених Віденських конвенцій. У відношенні них діють інші міжнародно-правові акти.

34.Умови дійсності договорів.

Дійсним вважається міжнародний договір, якщо він у цілому або в будь-якій частиніне суперечить основним принципам або імперативним нормам міжнародного права. Ця загальновизнана точка зору закріплена у Віденській конвенції 1969 р. У ст. 53 цієї Конвенції говориться: «Договір є нікчемним, якщо в момент укладення він суперечить імперативним нормам загального міжнародного права».

Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права і обов’язки, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору.

Одним з найважливіших умов дійсності договору є дотримання встановлених правил при його заключеніі1. Укладати договір повинні належні суб’єкти, а переговори вести належним чином уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави або міжнародної організації. Дійсність договору або згоди держави на обов’язковість для неї договору може оскаржуватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права.

Поняття «дія міжнародного договору» і «дійсність міжнародного договору» співзвучні, але по суті різні. Дія договору в основному характеризується тимчасовим фактором, а дійсність визначається його відповідністю нормам міжнародного права. Породжувати юридично значимі наслідки для суб'єктів міжнародного права можуть тільки дійсні міжнародні договори

Дійсним вважається міжнародний договір, якщо він у цілому або в будь-якій частиніне суперечить основним принципам або імперативним нормам міжнародного права. Ця загальновизнана точка зору закріплена у Віденській конвенції 1969 р. У ст. 53 цієї Конвенції говориться: «Договір є нікчемним, якщо в момент укладення він суперечить імперативним нормам загального міжнародного права».

Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права і обов'язки, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору.

Одним з найважливіших умов дійсності договору є дотримання встановлених правил при його заключеніі1. Укладати договір повинні належні суб'єкти, а переговори вести належним чином уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави абоміжнародної організації. Дійсність договору або згоди держави на обов'язковість для неї договору може оскаржуватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права.

З огляду положень Віденських конвенцій дійсність договору означає, що він укладений згідно з їх нормами і може оспорюватись тільки на основі застосування цих конвенцій. Припинення договору, його денонсація або вихід з нього учасника можуть мати місце лише в результаті застосування положень самого договору або конвенцій. Це ж правило застосовують до зупинення дії договору

Лише чинні міжнародні договори можуть породжувати правові наслідки для договірних сторін, і лише згідно з такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права та обов'язки, на досягнення яких була направлена воля учасників договору. Юридична дійсність міжнародних договорів не може оцінюватися з позиції політичних чи економічних критеріїв.

Дійсність включає в себе правомірність, але не обмежується лише нею. Поняття "дійсність" є значно ширшим від поняття "правомірність": це юридична повноцінність міжнародного договору у площині не лише його відповідності міжнародному праву, а й наявності у ньому сторін, котрі наділені міжнародною правоздатністю, узгодження їх воль та ін.

Аналізуючи питання про дійсність відповідного міжнародного договору, необхідно керуватись тим, що вказаний договір набув чинності згідно з його умовами, тобто при його укладанні були дотримані всі формальні підстави, і що він ще залишається чинним.

Дійсність передбачає дію міжнародного договору. Але це правило не є абсолютним, оскільки міжнародний договір може діяти, не будучи при цьому чинним. Прикладом цього можна назвати пакт Молотова - Ріббентропа, котрий був укладений з порушенням міжнародного права.