Поняття і сутність міжнародної правосуб’єктності.

Міжнародна правосуб'єктність є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права, що виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права. Міжнародна правосуб'єктність включає в себе такі елементи:1) міжнародна правоздатність; 2) міжнародна дієздатність; 3) міжнародна деліктоздатність; 4) участь у міжнародній нормотворчості. Міжнародна правоздатність - це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Такою здатністю володіють держави з моменту їх створення; нації, що борються за незалежність, - з моменту їх визнання; міжнародні міжурядові організації - з моменту вступу документів про їх заснування в силу; фізичні особи. До поняття міжнародної дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків. Міжнародна деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Суб'єкти міжнародного права мають загальну, галузеву і спеціальну правосуб'єктність. Загальна правосуб'єктність - це здатність певних осіб ipso facto (у силу факту свого існування) виступати в якості суб'єкта міжнародного права. Нею володіють тільки суверенні держави і нації, що борються за незалежність. Галузева правосуб'єктність - це здатність суб'єктів міжнародного права виступати в якості учасників у певній сфері міждержавних відносин (наприклад, міжнародні міжурядові організації).Спеціальна правосуб'єктність - це здатність осіб бути учасниками тільки певного кола відносин у рамках окремої галузі міжнародного права. Нею володіють фізичні особи і міжнародні неурядові організації.

Доктрини про співвідношення міжнародного і національного права.

Загалом у правовій науці є дві основні теорії цього співвідношення: монізм і дуалізм. Моністична теорія, основоположниками якої є німецькі послідовники Г. Гегеля (А. Цорн, А. Лассон, В. Кауфман), ґрунтується на визнанні міжнародного та внутрішнього права єдиною правовою системою. Ця концепція з’явилися на початку ХІХ століття й була розвинута у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Нині під концепцією монізму часто розуміють теорію верховенства міжнародного права стосовно національного. Такої версії дотримуються не лише прихильники школи природного права та одного з її напрямів – нормативізму, а й соціологічної та психологічної шкіл. Відомий німецький юрист Г. Тріпель одним із перших наприкінці XIX століття науково сформулював теорію дуалізму. Г. Тріпель сформулював три головні критерії, що дають змогу розмежувати національне (внутрішнє) та міжнародне право. На його думку, ці системи права мають різні: 1) джерела; 2) суб’єкти; 3) предмети регулювання. Справді, основними джерелами національного права є закони та підзаконні акти, а міжнародного – насамперед звичаї та міжнародні договори. Водночас низка держав дотримується принципу «міжнародне право – частина національної системи права». Критерій різних суб’єктів також не гарантує чіткого поділу між національним та міжнародним правом. Ідеться про статус фізичних осіб, які традиційно не вважалися суб’єктами міжнародного права. Деякі автори розглядають їх як таких, що мають похідну або обмежену міжнародну правосуб’єктність.Стосовно ж предмета регулювання, то в обох системах права він може бути таким самим, бо питання, що традиційно вважалися виключною компетенцією національного права (наприклад, щодо правового статусу особи), згодом було включено до сфери регулювання міжнародного права.

Форми імплементації норм міжнародного права в правові системи держав.

Реалізація норм міжнародного права (імплементація) – процес впровадження міжнародного права в поведінку і діяльність держави та інших суб’єктів міжнародного права. Можна виділити чотири форми імплементації норм міжнародного права:- Додержання норм - Виконання норм -Використання норм - Застосування норм. Ще одним важливим і принциповим елементом змісту процесу імплементації норм міжнародного права є обов’язковість узгодження норм національного законодавства і практики із зобов’язаннями, що випливають з міжнародного права. Це дає можливість уникнути колізійних ситуацій при реалізації норм міжнародного права. Моделлю такого погодженого та збалансованого механізму регулювання зовнішньої та внутрішньої політики держави виступає визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави. Інкорпорація – спосіб систематизації чинного міжнародного права у збірку актів. За хронологією, алфавітом чи якомусь іншому порядку. Може носити характер офіційної чи неофіційної. Приклад неофіційної інкорпорації – об’єднання документів з метою проведення навчального процесу. Що стосується офіційної інкорпорації, то вона здійснюється офіційними органами держави і видається в офіційних виданнях. Приклади – офіційний вісник України: щотижневий збірник актів національного законодавства. Кодифікація міжнародного права здійснюється способом зведення в систему принципів і норм міжнародного права. Як правило цим займається Генеральна асамблея ООН та спеціально створений комітет з прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації, який було створено 1946 році.

Поняття і ознаки суб’єкта міжнародного права.

Суб'єкт міжнародного права — це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або розпоряджень міжнародно-правових актів. Це також особа (у збірному значенні), поведінка якої регулюється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в міжнародні публічні (міжвладні) правовідносини. Таким чином, це особи, учасники міжнародних відносин, що можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Для того щоб виступати в якості суб'єктів міжнародного права, ці особи повинні мати певні властивості, до числа яких належать: певна зовнішня відособленість; персоніфікація (можливість виступати в міжнародних відносинах у вигляді єдиної особи); здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю; брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами. Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Відмінною особливістю міжнародного права є те, що в ньому розрізняють первинних і похідних його суб'єктів.Первинних суб'єктів міжнародного права ніхто не створює. Їх поява та існування - об'єктивна реальність, результат природно-історичного процесу. Це насамперед держави і в окремих випадках народи і нації, які, виникнувши як соціальні організми, неминуче вступають у контакт один з одним, створюючи для себе правила взаємного спілкування. До первинних суб'єктам сучасного міжнародного права відносяться також державно-подібні утворення. Це - створювані в минулому на основі міжнародного договору вільні міста (Венеція, Гамбург, Новгород, Данціг). У наш час міжнародної правосуб'єктністю має Ватикан. При цьому Ватикан виступає не як держава, а як адміністративний центр Католицької церкви. Він має дипломатичні відносини з цілою низкою держав (включаючи Росію), є членом ряду міжнародних організацій, має статус спостерігача при ООН, є учасником низки міжнародних договорів.На відміну від первинних, похідні суб'єкти створюються первинними. Обсяг їх міжнародної правосуб'єктності,який, як правило, закріплюється в міжнародному договорі, залежить від наміру і бажання їх творців. Це можуть бути міжурядові організації або інші суб'єкти. При цьому творці наділяють їх правом вступати у міждержавні відносини від власного імені. Міжнародне право як самостійна система права виникло в силу об'єктивної потреби правового регулювання взаємовідносин між державами.