Членство в міжнародних організаціях

Як правило, в установчих актах організацій містяться такі положення про категорії членів і критерії вступу і виходу з цих організацій.

Категорії членів у міжнародних організаціях. Для західної доктрини характерно розділення членів міжнародних організацій на дві категорії: повноправні і неповноправні члени. До повноправним, на їхню думку,відносяться держави, а до неповноправним — несамоврядні території і навіть деякі суверенні держави. Російські юристи виступають за ліквідацію інституту асоційованих членів як несумісного з Декларацією ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14 грудня 1960

Поділ учасників міжнародної організації на повноправних і неповноправних як би виправдовує легалізоване перевагу держав-метрополій над колоніями. Міжнародні міжурядові організації об’єднують членів одного порядку, вони рівні один перед одним. Тому класифікація членів міжурядових організацій на повноправних і неповноправних суперечить сучасному міжнародному праву і служить правовою основою для свавілля невеликої групи західних держав.

Не можна вважати вдалою класифікацію членів міжнародних організацій на первинні і ті, які приєдналися.

Первинними

зазвичай називаються держави, які брали участь на конференції з вироблення установчого акта організації, підписали і ратифікували його у встановлений термін. Англійською мовою такі держави називаються original members. На наш погляд, найбільш вдалим може бути переклад з французької мови. У французькій мові для позначення даної групи членів використовується термін origine, що означає «початок», «виникнення». Таким чином, групу держав, що брали участь при прийнятті установчого акта організації і ратифікували його у встановленому порядку, необхідно іменувати як «члени-засновники» (т. з. Поклали початок організації).

Так само не можна визнати вдалим визначення «приєдналися» іншої групи членів організації. З точки зору російської мови можна приєднатися до договору, будь-якому пропозицією, але не можна приєднатися до міжнародної організації. Слово «приєднатися» означає стати на чийсь бік, розділити чиї-небудь погляди. До міжнародної організації не можна приєднатися, у неї можна лише вступити на основі суверенної рівності. Тому не випадково в установчих документах міжнародних організацій для позначення даної категорії членів застосовується словосполучення additional member, а не joining member (англ.) або addientinnal member, а не a cote membere (фр.).

На нашу думку, членів міжнародних організацій, які не є державами-засновниками, слід називати просто «члени організації». Саме в такому контексті можна використовувати значення терміна additional members.

Коротко розглянемо ще одну категорію членів міжнародних організацій, яку називають частковими членами. Суть цієї категорії членства полягає в тому, що держави (або відповідні міжнародні організації) беруть участь у роботі конкретного органу міжурядової організації, не будучи членами організації в загальноприйнятому сенсі. Така форма дає можливість організації залучити в її роботу практично вага держави, життєво зацікавлені у вирішенні тих чи інших проблем, минаючи процедуру офіційного набуття членства. Тому багато організацій схвалили відповідні нормативні акти про заснування інституту часткового членства.

2. Умови вступу до організації. Установчі акти практично всіх організацій встановлюють, що прийом у члени організації відкритий для всіх держав, які поділяють принципи цієї організації. Як правило, члени організації підрозділяються на дві категорії: первинні члени та інші члени.

Первинні члени — це держави, що брали участь у розробці та прийнятті установчого акта організації. Для них встановлюються кілька більш пільгові умови вступу. Зокрема, будь-який початковий член може стати членом організації, повідомивши про це вищій посадовій особі про своє формальне прийняття зобов’язань, що випливають з установчого акта такої організації. Інші держави можуть бути прийняті

більшістю у дві третини голосів.

Членами організації можуть бути держави, інші міжнародні організації, автономні території, залежні території. Відповідно із загальновизнаним принципом міжнародного права — суверенної рівності — будь-яка держава має право належати або не належати до міжнародних організацій. У зв’язку з цим обмеження в прийомі держав у будь-яку організацію є порушенням міжнародного права.

Членами організації можуть бути інші міжнародні організації. Наприклад, ЄС є членом Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО) та ін

Членами організацій можуть бути автономні або залежні (колоніальні) території. Так, Фарерські острови, Гренландія і Аландські острови посилають в Північний рада власних депутатів. Депутати Фарерських островів і Гренландії входять до складу датської делегації, депутати Аландських островів — до складу фінської делегації.

Асоційованими членами, як правило, є залежні території. Наприклад, Британські Віргінські острови, острови тертці і Кайкос у якості асоційованих членів входять у Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок.

Низка організацій поряд із загальним вимогою — суворе дотримання положень установчого акта — висувають додаткові вимоги до претендентів. Так, членами Організації країн — експортерів нафти(ОПЕК), можуть стати тільки країни, в значних масштабах експортують сиру нафту. Статус асоційованого члена може бути наданий країнам, які не можуть мати більшості голосів, необхідної для отримання статусу повноправного члена (ст. 7 Статуту). У Чорноморське економічне співробітництво інші держави можуть вступити тільки за згодою чорноморських держав-членів

Членами Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародного валютного фонду, Міжнародної асоціації розвитку можуть бути тільки держави — члени Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

3.Права та обов’язки членів організації. Аналіз установчих актів та діяльності міжнародних організацій показує, що права і обов’язки держав-членів можна об’єднати у дві категорії: індивідуальні та колективні.

Будь-який член організації може володіти індивідуальними правами та обов’язками як партнер такої організації (наприклад, в якості учасника угоди про штаб-квартирі, угоди про співпрацю) або член організації. На думку Шермерса і Блоккера, членство в міжнародній організації носить двоякий характер: з одного боку, держави функціонують як окремі частини механізму організації, з другого — є її важливими партнерами. Таким чином, організація працює на своїх членів і зі своїми членами.

Як правило, індивідуальні права і обов’язки закріплюються в установчих актах або рішеннях міжнародної організації. Наприклад, часто організація є депозитарієм угоди. До таких обов’язків відноситься обов’язок кожного члена регулярно платити членські внески, у визначений термін надавати звіти про виконання конвенцій або установчого акта.

Колективні права і обов’язки держав-членів закріплені в установчому акті або резолюціях міжнародних організацій. Такого роду права і обов’язки мають спільних адресатів, т. з. звернені до всіх членів або двох і більше членам організації, наказують зробити спільні дії, що зачіпають інтереси всіх учасників організації.

Права і обов’язки держав-членів можна об’єднати в три групи: а) права й обов’язки, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права: б) права та обов’язки, що безпосередньо стосуються участі держав у внутрішній поточної діяльності організації; в) права та обов’язки, пов’язані з дотриманням основних положень установчого акта організації.

4.Припинення членства. Проблема виходу з міжнародної організації безпосередньо пов’язана з більш загальним питанням — порядком денонсацію міжнародного договору, що є так званим інституціональним документом (т. з. На основі якого створюється організація).

В установчих актах організацій закріплені в основному п’ять способів припинення членства:

• добровільний вихід • автоматичний вихід

• виключення • припинення існування держави

• ліквідація організації.

Статути практично всіх організацій передбачають можливість добровільного припинення членства. Втім, з правової точки зору не має значення, чи показують статути міжнародних організацій конкретні положення про добровільний вихід. Відсутність у статутах застережень про вихід не може бути перешкодою добровільного припинення членства. Підставою одностороннього виходу з організації є принцип суверенної рівності держав, відповідно до якого будь-яка держава має право вільно визначати доцільність перебування в тій чи іншій організації.

Вихід з організації пов’язаний з виконанням ряду обов’язкових умов: необхідністю письмової заяви про денонсацію установчого акта; встановленням певного періоду, після закінчення якої заяву про вихід набуває чинності; встановленням періоду, починаючи з дня вступу установчого акта в силу, після закінчення якого держава-член може порушити клопотання про вихід з організації; виконанням перед виходом низки зобов’язань; узгодженням умов виходу з організаціями більш заг компетенції.

Автоматичний вихід є різновидом добровільного виходу. Його сутність полягає в тому, що держава ipsofacto з огляду на обставини зобов’язана припинити членство в організації. Наприклад, будь-яка держава, що перестав бути членом Міжнародного валютного фонду, через три місяці автоматично вибуває з числа членів Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Виключення як вид припинення членства застосовується як санкції і з метою захисту інтересів самої організації. Держава, систематично порушує статутні положення організації, може бути виключено з організації, якщо навіть статут організації прямо не передбачає таку можливість. Наприклад, згідно зі ст. 8 Статуту Ради Європи будь-якому члену, серйозно порушує норми про захист прав людини, може бути запропоновано вийти з Ради. Асамблея Інмарсат може прийняти рішення про припинення членства держави, якщо знайде, що факт невиконання зобов’язання мав місце і що це зашкодило ефективної діяльності Організації (ст. 30 Конвенції про Інмарсат).

Під припиненням існування держави-члена мається на увазі правонаступництво держав, тобто зміна однієї держави іншою. Проблема правонаступництва в організації може виникнути у разі виникнення нової незалежної держави, об’єднання або відділення території держави. Відповідно до міжнародного права нова незалежна держава не зобов’язана автоматично ставати членом організації в силу виключно того факту, що в момент правонаступництва держав установчий акт організації охоплював територію, що є об’єктом правонаступництва. Нова незалежна держава має право шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус (тобто бути повним членом або спостерігачем) відносно будь-якої організації. У разі об’єднання двох або кількох держав, як правило, держава-наступник вирішує, яке держава повинна залишити організацію і хто буде представляти таке співтовариство в організації.

Ліквідація організації означає ipso facto припинення членства; функціонують нині організації можуть бути ліквідовані різними способами. Найбільш реальним є вихід з неї певної кількості держав. Наприклад, у статуті Генеральної ради з рибальства в Середземному морі вказано, що ця організація припиняє свою діяльність, якщо число залишилися в ній держав буде менше п’яти.

Від припинення членства слід відрізняти призупинення членства, хоча вони і мають ряд загальних рис. По-перше, обидва є результатом вольових дій. По-друге, при здійсненні цих дій держава-член фактично не бере участі в роботі організації. По-третє,припинення та призупинення членства можуть оцінюватися як санкції за протиправну поведінку. Разом з тим вони мають і особливості. Припинення членства є процесом завершеним, призупинення — триваючим. Після припинення членства держава може відновити своє постійне участь в організації тільки шляхом виконання всіх вимог, пов’язаних зі вступом до організації. Призупинення не вимагає виконання істотних процедурних заходів. Припинення членства набирає чинності тільки тоді, коли держава-член виконає свої зобов’язання перед організацією(наприклад, фінансові, майнові). При призупинення членства ці зобов’язання як би заморожуються на встановлений термін.

Призупинення членства можливо двома способами: добровільно і примусово. Будь-яка держава має право припинити членство в організації, на певний час. Такий крок може бути продиктований, наприклад, прийняттям організацією рішення, які ущемляють права Члена; ситуацією, що склалася всередині країни, що перешкоджає повною мірою участі у роботі організації, і т. д. Даний спосіб призупинення членства можливий шляхом повідомлення державою виконавчого секретаря організації про це. При цьому не потрібно згоди інших держав на призупинення членства.

Членство може бути припинено і примусовим шляхом як санкції за невиконання державою своїх зобов’язань або порушення основних принципів, що містяться в установчому акті. Так, якщо який-небудь член не виконує своїх зобов’язань перед Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР), то Банк може призупинити його членство рішенням більшості не менше двох третин керуючих. У період призупинення член втрачає всі права, крім права на вихід, але за ним зберігаються всі його зобов’язання (ст. 38 Угоди про заснування ЄБРР).

Призупинення членства може бути повним або частковим (неповним). При повному призупинення держава позбавляється права брати участь у роботі головних чи допоміжних органів, одержувати офіційні та інші документи організації і т. д. Часткове призупинення членства носить більш м’який характер. Наприклад, держава хоча й допускається для участі в сесіях головних органів, але позбавляється права голосу.