Правовий статус прикордонних зон



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правовий статус прикордонних зон



Державні кордони визначають межі державної території. Значення цих кордонів полягає, перш за все, в тому, що вони встановлюють межі належної державі території з усіма її ресурсами, а також визначають межі територіального верховенства держави.

Державний кордон – це зазначена на картах та закріплена на місцевості лінія і перпендикулярно проведена через неї вертикальна площина, що визначає зовнішні межі державної території, а також відділяє держану територію від інших просторів.

Державні кордони встановлюються, як правило, у договірному порядку між суміжними державами. Процес встановлення кордону складається з таких стадій:

1) делімітація – визначення в договірному порядку загального напряму проходження державного кордону шляхом детального словесного опису характерних місць його проходження (ріки, озера, гірські хребти, умовно обрані об’єкти тощо) та графічного зображення на картах.;

2) демаркація – це позначення лінії державного кордону на місцевості шляхом встановлення спеціальних прикордонних знаків (наприклад, стовпів, пірамід – на суші; створів, віх, маяків – на воді).

Процедура делімітації та демаркації кордону найчастіше здійснюється змішаними комісіями, утвореними зацікавленими сторонами на паритетних засадах. Комісія з делімітації укладає протокол-опис державного кордону, формує альбом карт та картографічних і географічних робіт. На підставі цих документів між суміжними державами укладається договір про кордон. Після підписання та ратифікації цього договору обома країнами спільна комісія приступає до процедури демаркації кордону, в процесі якої укладаються демаркаційні документи – протоколи-описи проходження лінії кордону на місцевості, протоколи-описи встановлених прикордонних знаків тощо. Станом на початок 2005 р. Україна має делімітовані та демарковані державні кордони з Угорською та Словацькою Республіками, а також Республікою Польща, делімітовані та частково демарковані – з Республікою Молдова та Республікою Білорусь, делімітовані та демарковані лише в межах сухопутних ділянок кордону та кордону по річці Дунай – з Румунією, делімітовані лише по сухопутних ділянках кордону – з Російською Федерацією.

Міжнародні договори про кордони принципово відрізняються від інших видів міжнародних договорів тим, що укладаються безстроково, мають на меті остаточне встановлення лінії державного кордону і з цієї причини не можуть бути денонсовані.

Залежно від місця проходження державного кордону розрізняються сухопутні, водні та повітряні (бокові) кордони.

Сухопутні кордони відділяють сухопутну територію однієї держави від такої ж території суміжної держави. Залежно від способу визначення сухопутного державного кордону розрізняються такі його види:

· орографічний державний кордон – це ліня, проведена за природними рубежами з урахуванням рельєфу місцевості. Найчастіше такий кордон проводиться по гірським хребтам та вододілам, а також по руслам рік, в т.ч. висохлих;

· геометричний державний кордон – це пряма лінія, яка з’єднує два визначені штучні чи природні орієнтири і перетинає місцевість без урахування її рельєфу. Такий спосіб проведення кордону часто застосовується при розмежуванні пустинних та незаселених територій;

· астрономічний державний кордон – це лінія, що проходить через визначені географічні координати і, як правило, збігається з лініями астрономічних паралелей або меридіанів. Зокрема, частина державного кордону між США та Канадою проведена по 49-й паралелі північної широти та 141-му меридіану західної довготи.

Повітряні (бокові) кордони представляють собою вертикальну площину, проведену перпендикулярно лінії сухопутного та водного державного кордону. Як уже наголошувалося раніше, верхня висотна межа повітряного простору міжнародним правом остаточно не встановлена, проте зазвичай вважається, що висотна межа повітряного простору складає близько 100-110 км від поверхні Землі, тобто найменшу стійку висоту орбіти штучних супутників Землі.

Водні кордони підрозділяються на озерні, річкові та морські.

Озерні кордони проводяться по прямим лініям, що з’єднують виходи державного кордону до берегів озера чи іншої подібної водойми.

Річкові кордони поводяться: на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу (лінії найбільших глибин) річки; на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по середині головного рукава річки. Оскільки такі лінії на річках чи озерах часто змінюються внаслідок різноманітних природних явищ, прикордонні держави в договорах між собою або у внутрішньому законодавстві визначають, залишається лінія кордону незмінною або змінюється відповідно до зміни властивостей відповідних водних об’єктів. Так, згідно з п. 3 ст. 3 Закону України від 04.11.1991 р. № 1777-ХІІ “Про державний кордон України” державні кордони не переміщуються як при зміні рівня або обрису берегів рік, озер та інших подібних водойм, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік. Іноді у міжнародній практиці зустрічається проведення кордону по одному з берегів ріки. У тім, подібні ситуації надзвичайно рідкісні, оскільки при цьому одна з прибережних держав практично усувається від використання водних ресурсів ріки.

Морські кордони, як правило, визначаються відповідно до норм міжнародного права, закріплених низкою міжнародних багатосторонніх конвенцій, зокрема, Конвенцією про відкрите море 1958 р., Конвенцією про територіальне море та прилеглу зону 1958 р., а також Конвенцією ООН з морського права 1982 р. Лінія державного кордону проходить по зовнішнім лініям територіальних вод.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. кожна держава має право встановити ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль1, які відраховуються від:

а) лінії берега, тобто лінії найбільшого відпливу – якщо берегова лінія є рівною;

б) прямої вихідної лінії, якщо берегова лінія є сильно порізаною або якщо у безпосередній близькості від берега знаходиться значна кількість островів. Пряма вихідна лінія з’єднує точки суші, що найбільше виступають у море, при цьому води, розташовані в бік берега від прямої вихідної лінії мають статус внутрішніх морських вод.

До внутрішніх морських вод включаються:

· води, розташовані в сторону берега від прямих вихідних ліній;

· води портів до лінії, яка проводиться через точки будівель (споруд), що найбільше виступають у море;

· води заток, бухт, лиманів, береги яких належать державі по лінії входу до них, за умови, що ця лінія не перевищує 24 морські милі;

· води історичних заток, тобто води заток, бухт, лиманів, ширина входу до яких перевищує 24 морські милі, але історично розглядаються світовим співтовариством як територія певної країни, на яку повністю поширюється її територіальне верховенство. Тобто підставою для юридичного визнання такого кордону є, по-перше, тривале використання державою таких саме як внутрішніх, а по-друге, – визнання правомірності такого використання з боку невизначеного кола інших держав. До числа історичних заток відносяться затоки Петра Великого (ширина входу – 102 морські милі) та Оленецька (70 морських миль) в Росії, Гудзонова затока2 в Канаді (60 морських миль), Вагнер-фіорд у Норвегії (27 морських миль) та інші затоки.

З метою забезпечення цілісності та недоторканності території держави на її кордонах встановлюються режим державного кордону та прикордонний режим.

Правовий режим державного кордону визначається сукупністю міжнародно-правових та внутрішньодержавних норм. Міжнародні договори України, які стосуються її державних кордонів, різноманітні за своїм змістом. Вони визначають, зокрема, лінію проходження кордону та систему позначень цієї лінії на місцевості, режим державного кордону України із суміжними державами в цілому чи на окремих його ділянках, а також врегульовують питання використання прикордонних територій (наприклад, прикордонних вод та земель) тощо. Адміністративний режим державного кордону, як правило, визначається актами внутрішнього законодавства кожної країни. В Україні основним актом, який регулює питання державного кордону є Закон України 04.11.1991 р. № 1777-ХІІ “Про державний кордон України” (ВВР, 1992, №2, ст. 5).

Режим державного кордону складається з таких елементів:

1) режим утримання державного кордону, тобто порядок облаштування і підтримання у належному стані прикордонних знаків, обладнання, прикордонних просік, проведення їх контрольних оглядів та перевірок проходження лінії кордону. Як правило, по лінії державного кордону проводиться контрольно-слідова смуга шириною до 6 м (в Україні – 5 м), встановлюються інженерні та інші споруди, що перешкоджають несанкціонованому перетинанню державного кордону;

2) режим перетинання державного кордону особами та транспортними засобами, а також переміщення через державний кордон товарів, вантажів та іншого майна. Відповідно до ст. 9 Закону “Про державний кордон України” залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та інше сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Пункт пропуску через державний кордон України – це спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна;

3) режим пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Згідно зі ст. 12 вищеназваного Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами охорони державного кордону (входять до складу Державної прикордонної служби України) за дійсними документами на право в’їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск через державний кордон України громадян України здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 21.01.1994 р. №3857-12 “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”. Пропуск транспортних засобів, вантажів та іншого майна через державний кордон України провадиться відповідно до митного законодавства України і міжнародних договорів України.

4) режим ведення на державному кордоні та в безпосередній близькості від нього промислової, господарської та інших видів діяльності. За загальним правилом така діяльність забороняється і може провадитися лише у виключних випадках з дозволу органів Державної прикордонної служби за умови, що ця діяльність не заподіюватиме шкоди території суміжної держави, не створюватиме загрози здоров’ю населення, екологічній та іншій безпеці, а також не створюватиме перешкод у забезпеченні непорушності державного кордону;

5) порядок та процедури вирішення з іноземними державами спорів та інцидентів, пов’язаних з державним кордоном. Для вирішення питань, пов’язаних з режимом державного кордону держави призначають прикордонних представників (комісарів, уповноважених тощо) та їх заступників. Ці представники розглядають інциденти, пов’язані з порушенням режиму державного кордону, а також вживають заходів для попередження таких порушень. Рішення, спільно прийняті уповноваженими з приводу того чи іншого порушення режиму державного кордону, набувають чинності з моменту підписання відповідного протоколу. В Україні Прикордонні уповноважені та їх заступники призначаються постановою Кабінету Міністрів України.

Прикордонний режим встановлюється з метою створення належних умов для охорони державного кордону. Відповідно до ст.ст. 22-23 Закону України “Про державний кордон України” прикордонний режим встановлюється у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. Ширина прикордонної смуги, як правило, не перевищує 5 км, а на окремих ділянках кордону може не встановлюватися взагалі.

Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.223.227 (0.009 с.)