Порядок призначення глави консульської установи

У більшості країн, зокрема в Україні, глави консульських установ усіх рангів признача­ються МЗС України. В США, наприклад, генеральні консули призначаються декретом президента країни, а решта — дер­жавним секретарем. Проте, оскільки йдеться про призначен­ня офіційного представника за кордон, необхідно врахову­вати й точку зору країни перебування, яка в порядку здійснення своїх суверенних прав, зрештою, може й відмовитись прийняти того чи іншого представника. Ось чому необхідно заздалегідь урегульовувати це питання шляхом узгодження позицій обох заінтересованих сторін. З цим пов'язана практика попередньої домовленості на призначення глави консульської установи з боку майбутньої країни перебування. Така домовленість певною мірою нагадує отримання агреману для голів дипломатичних представниіггв, і по суті її існування пояснюється тими ж мотивами. Перед тим як направити держслужбовця — консульського співробітника на роботу за кордон, його кандидатуру необхідно узгодити з органами влади країни перебування. Цього вимагає не лише здоровий глузд, а й етика міждержавних відносин. Так, у ст. З Консульської конвенції між Україною і Республікою Молдо­ва від 29 серпня 1995 р. зазначається: «1. Для призначення глави консульської установи акредитуюча держава має отри­мати попередню згоду держави перебування. Якщо держава перебування не згодна на це, вона не зобов'язана пояснювати мотиви свого рішення».

Вимога попередньої згоди, як правило, порушується лише на двосторонній основі, в порядку виконання консульських конвенцій. Багатостороння ж Віденська конвенція про кон­сульські зносини не містить цього положення як загальної норми міжнародного права. Вона просто констатує, що глави консульських установ призначаються акредитуючою держа­вою і допускаються до виконання своїх функцій країною перебування: «1. Глави консульських установ призначаються акредитуючою державою і допускаються до виконання своїх функцій державою перебування. 2. За умови дотримання положень цієї Конвенції формальності щодо призначення і Допущення глави консульської установи визначаються, відповідно, законами, правилами і звичаями акредитуючої держави і держави перебування» (ст. 10).

Що стосується формальностей, то, як правило, консул повинен отримати відповідний документ — так званий «консульський патент». Органи влади країни перебування, яким вручається патент, розглядають питання про допущення кон­сула до виконання ним службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. Таке допущення або визнання консула оформляється шляхом видачі екзекватури, тобто дозволу країни перебування на виконання консульських функцій в узгодженому консульському окрузі. Так, у Консульській кон­венції між Україною та Російською Федерацією від 15 січня 1993 р. зазначається: «2. Акредитуюча держава передає Міні­стерству закордонних справ держави перебування кон­сульський патент про призначення глави консульської уста­нови. 3. За поданням консульського патенту держава перебу­вання видає главі консульської установи екзекватуру в можливо короткий строк. 4. Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру. 5. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції. 6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати його функції держава перебу­вання негайно сповіщає органи влади консульського округу і вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консуль­ської установи можливість виконувати свої обов'язки і користуватися усіма правами, пільгами, привілеями та імуніте­тами, передбаченими цією Конвенцією» (ст. З, п. 2, 3, 4, 5, 6).

Порядок і форма видачі екзекватури визначаються внутрішнім правом країни перебування. Екзекватура може бути видана у формі окремого документа, підписаного главою уряду або міністром закордонних справ, а іноді від імені уряду в цілому. Трапляється, що окремий документ у вигляді екзе­кватури не видається взагалі, а лише робиться напис дозволу на консульському патенті.

Загальновизнаною нормою в міжнародному праві є право країни перебування відмовити у видачі екзекватури, не пояс­нюючи при цьому причин відмови. «Держава, що відмовляє у видачі екзекватури, не зобов'язана повідомляти акредиту­ючій державі мотиви такої відмови»,— говориться у Віден­ській конвенції про консульські зносини (ст. 12, п. 2). Слід, проте, зазначити, що запит згоди на призначення консула і запит екзекватури — це далеко не одне й те ж. Запит згоди на призначення консула, як ми вже згадували, робиться по дипломатичних каналах і стосується особи консульського представника. Екзекватура ж видається після призначення консула в країні перебування у відповідь на представлений

патент. При цьому сутність екзекватури полягає в дозволі займатися консульською діяльністю в певному консульсько­му окрузі, тому питання про особу самого представника вже не має ніякого значення, оскільки воно вирішене країною перебування ще тоді, коли вона давала дозвіл на звернення акредитуючої держави, тобто до видачі патенту.

Зрозуміло, що як екзекватура, так і консульський патент є необхідними лише для глав самостійних консульських установ. Для керівників консульських відділів посольств і місці, хоча вони іноді й іменуються генеральними консулами або консулами, надання патенту та отримання екзекватури не передбачене. Вони залишаються дипломатичними аген­тами, що перебувають у штаті посольств та місій, зі звичай­ним для них порядком призначення та вступу на посаду, тобто для них необхідно отримати тільки в'їзну візу в країну перебування і здійснити нотифікацію (повідомлення) про їхнє призначення.

Для інших консульських посадових осіб (тобто крім глав самостійних консульських установ) консульськими конвен­ціями встановлюється, як правило, такий порядок: акреди­туюча держава заздалегідь повідомляє міністерство закор­донних справ країни перебування їхні повні імена, прізвища, ранг, посаду в консульській установі. Про співробітників консульств, які виконують адміністративні або технічні функції, повідомляються ті ж самі дані, крім рангів, оскільки вони таких не мають. Після отримання такої нотифікації та повідомлення про прибуття даної особи, вона вважається такою що приступила до виконання своїх обов'язків, після чого компетентні органи країни перебування видають кон­сульським посадовим особам, співробітникам консульства та членам їхніх родин, які мешкають разом із ними, відповідні посвідчення. Так, у згадуваній вже Конвенції між Україною та РФ у ст. 5 зазначається: «Акредитуюча держава в особі своїх компетентних органів заздалегідь листовно повідомляє Міні­стерство закордонних справ держави перебування про на­ступне: 1) прізвище, 'ім'я, громадянство, посаду працівників консульської установи, дату їхнього прибуття, їхнього оста­точного відбуття або припинення їхніх функцій, а також про будь-яку зміну їхнього статусу під час роботи у консульській установі; 2) прізвище, Ім'я, громадянство, дату прибуття, остаточного відбуття членів сім'ї кожного працівника кон­сульської установи, а також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути членом сім'ї: компетентні органи влади держави перебування видають безкоштовно, згідно з встанов­леним порядком цієї держави, посвідчення працівникам кон­сульської установи та членам їхніх сімей, за винятком тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній».

З моментом видачі екзекватури, як і з врученням вірчих грамот послом або посланником, пов'язані певні правові наслідки, крім офіційного вступу на посаду, а саме: гене­ральний консул у даному конкретному місті країни перебу­вання, який раніше від інших отримав екзекватуру, вважа­ється дуайєном консульського корпусу. До речі, кон­сульський корпус, у широкому значенні слова, складається із всіх консульських посадових осіб всіх іноземних консульств, розміщених у даному місті країни перебування, тож функції його дуайєна, по суті, збігаються з функціями дуайєна дипло­матичного корпусу.

Відмічаючи певну тотожність ситуацій під час вручення консульського патенту, екзекватури та вірчих грамот, не­обхідно згадати й про ті відмінності, що існують у зазначених процедурах. Так, якщо місія глави дипломатичного пред­ставництва розпочинається тільки після вручення ним своїх вірчих грамот, які протягом усього часу виконання дипло­матичної місії залишаються в компетентних структурах країни перебування, то місія глави консульської установи, навпаки, розпочинається тільки після повернення йому патенту з виданою до нього екзекватурою. На відміну від вірчих грамот, що адресовані главам країн перебування і їм вручаються, консульські патенти не містять конкретного адресата. Вони складаються за формулою: «всім, кого це може стосуватися», або «всім, хто побачить даний документ», і разом з екзекватурою за необхідності пред'являються консу­лом під час виконання ним своїх службових функцій.