Припинення діяльності глави дипломатичного представництва



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Припинення діяльності глави дипломатичного представництва



1) Акредитуюча держава може відкликати главу свого дип­ломатичного представництва в іншій державі, залишаючи замість нього повіреного у справах, щоб виявити цим своє незадоволення діями держави перебування, які зачіпають її інтереси. Це ще не є розірванням дипломатичних відно­син, однак за змістом — попередження про можливість такого розірвання. Як зазначає індійський юрист II. Му-карджі, відкликання представника може мати значення, наприклад, коли хочуть звернути увагу держави перебуван­ня на незадоволення акредитуючої держави станом їх взаєм­них відносин [18, с. 14]. За загальним правилом держава перебування у таких випадках відповідає взаємністю. На­приклад, у квітні 1974 р. Міністерство закордонних справ Мексики оголосило про відкликання із Сантьяго свого пос­ла. Це рішення було прийняте в результаті того, що військо­вий переворот у вересні 1973 р. у Чилі спричинив напру­женість у відносинах між двома країнами.

2) Крім підстав, передбачених Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р., працівники дипломатичної служби, які скеровані у довготермінове відрядження, мо­жуть бути достроково відкликані згідно з Законом України "Про дипломатичну службу" у випадках:

службової необхідності;

за станом здоров'я;

невиконання або неналежного виконання ними служ­бових обов'язків;

вчинення дій, які їх ганьблять;

вчинення членами їх сімей дій, що можуть призвести до негативних наслідків при подальшому перебуванні пра­цівника дипломатичної служби у довготривалому відря­дженні (ст. 22).

3) Акредитуюча держава у будь-який час може зажадати відкликання глави, а також і кожного члена дипломатич­ного представництва, не мотивуючи при цьому своїх дій. Від­сутність мотивації найчастіше буває при суттєвому загост­ренні відносин між двома державами. Відповідно до ст. 9 Віденської конвенції, держава перебування зобов'язана пові­домити акредитуючу державу з цього приводу. В диплома­тичній практиці з метою ненадання такій вимозі офіційно­го характеру, особливо коли це стосується членів диплома­тичної місії, вона здебільшого може бути виражена в усній формі представником Міністерства закордонних справ дер­жави, яка їх відрядила, главі дипломатичного представниц­тва. Така вимога у відносинах щодо членів дипломатичного персоналу традиційно формується латинською мовою як оголошення її persona поп grata, а щодо інших членів пер­соналу дипломатичного представництва як "небажана". Теоретично такі формулювання не мають істотного значен­ня, хоча вони використовуються для розмежування різних категорій персоналу дипломатичного представництва.

При виникненні такої ситуації акредитуюча держава відкликає цю особу або припиняє її функції у представ­ництві. Та чи інша особа може бути оголошена persona поп grata або небажаною до прибуття на територію держави перебування. Якщо акредитуюча держава відмовиться ви­конати або не виконає впродовж розумного терміну свої зо­бов'язання, держава перебування може відмовитися визна­вати таку особу співробітником представництва. Під "ро­зумним терміном" у дипломатичній практиці вважають час, потрібний для завершення справ, що пов'язані з виїздом, а також час очікування на повітряний, морський чи заліз­ничний транспорт. Він становить мінімум 24 або 48 годин. Після того, як встановлений термін минув, така особа втра­чає право на привілеї та імунітети.

Оголошення глави дипломатичного представництва per sona поп grata стосується лише його особи і не поширюєть­ся на інших членів дипломатичної місії. Це також не сто­сується агреману щодо його наступника як глави диплома­тичного представництва.

4) Відкличні грамоти — це документ, який повідомляє про відкликання дипломатичного представника із займаної ним посади. Вони адресовані главі держави, при якій акреди­тований дипломатичний представник, і підписані главою держави, яка призначила дипломатичного представника. Відкличні грамоти складаються в урочистій формі, де у пре­амбулі коротко повідомляється про факт та причину від­кликання глави дипломатичного представництва. При цьо­му висловлюється надія, що дипломатичний представник належним чином сприяв підтримці та розвитку диплома­тичних відносин між державами. Водночас зі своїми вірчи­ми грамотами новопризначений глава дипломатичного пред­ставництва вручає відкличні грамоти главі приймаючої держави щодо свого попередника. Раніше у дипломатичній практиці застосовувались т. зв. відпускні грамоти, в яких виражалося "задоволення" з "належного" виконання гла­вою дипломатичного представництва своїх функцій.

5) Серед інших найбільш поширених підстав припинення дипломатичних функцій треба виділити такі: завершення або призупинення дипломатичних зносин; збройний конфлікт між державами; втрата міжнародної правосуб'єк-тності, а також розпад або об'єднання держав (НДР і ФРН, СФРЮ, ЧССР).

Завершення дипломатичних відносин як підстава при­пинення дипломатичних функцій може настати як з еконо­мічних, так і з політичних причин. Така ситуація виникає при певному загостренні відносин між двома державами і є проявом політичної демонстрації з боку однієї з них. Однак такий крок значно "м'якший" порівняно із розірванням дипломатичних відносин, що в кінцевому підсумку призво­дить до згортання торговельних, економічних та інших зв'язків. Крім цього, така форма усунення розбіжностей між сторонами дає змогу через деякий час поновити диплома­тичні відносини за взаємною згодою сторін. При цьому мож­ливе також повернення попереднього глави дипломатично­го представництва, що неможливо зробити після розірван­ня дипломатичних відносин.

Дещо по-іншому виглядає ситуація, при якій диплома­тичні відносини припиняються на підставі фінансових труд­нощів однієї з держав. У таких випадках фактично настає не "завершення" дипломатичних відносин, а лише припи­нення діяльності представництва. Причому такі випадки у практиці дипломатичної діяльності трапляються досить часто. Дипломатичні відносини між цими державами мо­жуть підтримуватись через дипломатичне представництво цієї країни у сусідній державі.

Розірвання дипломатичних відносин настає, зазвичай, при суттєвому погіршенні політичних стосунків між двома державами, а також напередодні і під час збройного конф­лікту між ними.

Розірання може бути колективне або індивідуальне.

Прирозірванні дипломатичних відносин перестають функціонувати дипломатичні представництва в обох держа­вах. Про причини розірвання дипломатичних відносин дер­жави повідомляють у ноті або офіційному комюніке, які пуб­лікують у пресі. Але це не є обов'язковою вимогою, оскіль­ки, відповідно до принципу суверенної рівності, держава має право у будь-який час розірвати дипломатичні відноси­ни, не пояснюючи мотиви таких дій.

З моменту розірвання дипломатичних відносин припи­няються функції дипломатичного представника. Його іму­нітет зберігається впродовж розумного терміну, який потріб­ний для перетину ним кордону. Якщо дипломатичний пред­ставник зумисно зволікає із відбуттям, йому може бути повідомлено, що з відповідного часу його будуть трактува­ти як приватну особу.

Навіть у випадку збройного конфлікту держава перебу­вання зобов'язана надати сприяння для невідкладного від'їзду осіб, що користуються привілеями та імунітетами і не є громадянами країни перебування, та членів їх сімей незалежно від їх громадянства (норми ст. 45 Віденської кон­венції про дипломатичні відносини). Це загальна вимога, яка випливає зі змісту норм дипломатичного права.

Однак після розірвання дипломатичних відносин юри­дичні та фізичні особи акредитуючої держави втрачають пра­во на дипломатичний захист, за винятком випадків, коли таке розірвання не супроводжується розірванням консуль­ських відносин. Але це не означає, що такі особи не мають жодного правового захисту. Таке твердження було б непра­вильним, оскільки на них поширюється дія загальних норм міжнародного права й особливо Пактів про права людини, які гарантують мінімальний стандарт захисту прав і свобод людини.

Ще однією підставою для припинення дипломатичних відносин є втрата міжнародної правосуб'єктності держа­ви. Такий юридичний факт з огляду міжнародного права буде правомірний лише в тому випадку, якщо всі дії, що передували його виникненню, відбувалися відповідно до норм внутрішньодержавного і міжнародного права при доб­ровільному волевиявленні народу. Припинення міжнарод­ної правосуб'єктності відбулося при об'єднанні Північного і Південного В'єтнаму, Західної і Східної Німеччини в єдину державу. В протилежному напрямі розвивалися події в ко­лишньому Радянському Союзі, в Югославії та Чехословач-чині, де замість єдиної федеративної держави утворилося декілька незалежних суверенних держав — повноправних суб'єктів міжнародного права. Об'єднання НДР і ФРН обу­мовило припинення діяльності дипломатичних представ­ництв Східної Німеччини в усіх країнах, з якими вона під­тримувала дипломатичні відносини, і передачу цих функцій дипломатичним представництвам об'єднаної Німеччини.

Припинення дипломатичних відносин відбувається та­кож при докорінній зміні державного ладу в державі, яка акредитувала своїх дипломатичних представників або яка їх приймає. Для цього існує відповідний термін, упродовж якого держава, в якій відбулися докорінні зміни, має під­твердити повноваження своїх дипломатичних представників або зробити запит агреману щодо новопризначених із цього приводу осіб. Суттєві зміни конституційного ладу формаль­но можуть призвести до розірвання дипломатичних відно­син, якщо їх продовження залежить від акта визнання но­вих органів (уряду, парламенту) акредитуючою державою, яка їх відрядила. Новостворені вищі державні органи при суттєвих змінах конституційного ладу, зазвичай, не визна­ють попередніх вірчих грамот і вказують відповідний тер­мін, упродовж якого вони повинні бути представлені. На прак­тиці вручення вірчих грамот для таких держав означає визнання їх de jure.

У разі розриву дипломатичних відносин між двома дер­жавами або остаточного чи тимчасового відкликання пред­ставництв:

а) держава перебування повинна, навіть у разі збройного конфлікту, поважати й охороняти приміщення представництва разом з майном та архівами;

б) акредитуюча держава може довірити охорону приміщень свого представництва разом з його майном та архівами третій державі, прийнятній для держави перебування;

в) акредитуюча держава може ввірити захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян третій державі, прийнятнійдля держави перебування (ст. 45 Віденської конвенції 1961 p.).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.118.225 (0.007 с.)