Поняття і види юридичних фактів. Юридичні факти-стани. Фактичний склад.

Юридичні факти не є елементом правовідносин, але тісно з ни­ми пов'язані. Без юридичних фактів навіть за наявності чинних право­вих норм виникнення правовідносин неможливе. Факти стають юри­дичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими законом. Не всі факти, дії, випадки, об­ставини тощо набувають юридичного значення, а тільки ті, що вхо­дять до сфери правового регулювання і можуть спричинити юридичні наслідки. Право не породжує факти, вони виникають і існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних. Юридичні факти — це реакція правової норми на конкретну життєву ситуацію, яка передба­чена в її гіпотезі.

Іншими словами, юридичні факти є необхідними умовами для виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин і харак­теризуються такими ознаками:

1) знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріа­льного світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю;

2) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

3) викликають передбачені законом юридичні наслідки.

Отже, юридичні факти — це передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: 1) за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на юри­дичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це обставини, які пов'язані з вольовою по­ведінкою суб'єкта правовідносин та характеризуються як зовніш­ній прояв його волі і свідомості.

Усі юридичні дії можуть бути правомірними, тобто такими, що відповідають вимогам норм права (наприклад, укладення договору) або неправомірними, тобто такими, що не відповідають вимогам норм права (наприклад, вчинення правопорушення).

Юридичні події — це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки.

Розрізняють стихійні (природні), антропогенні (людські) та тех­ногенні події. З ними пов'язано виникнення правових відносин по від­шкодуванню збитків (наприклад, завданої особі внаслідок землетру­су), по спадкоємству (наприклад, у разі смерті людини), по виплаті страхових коштів (наприклад, у разі катастрофи, пов'язаною з техні­кою) тощо. Зазначені події ніяких юридичних зобов'язань не викли­кають, а лише служать підставами для них;

2) за юридичними наслідками юридичні факти поділяються на:

правоутворюючі, тобто такі факти, які зумовлюють виник­нення правовідносин (наприклад, при досягненні певного віку суб'єкт має право брати участь у виборах депутатів);

правозмінюючі, тобто такі факти, які зумовлюють зміну пра­вовідносин (наприклад, при переведенні працівника на іншу роботу змінюється коло його прав і обов'язків);

правоприпиняючі, тобто такі факти, які зумовлюють припи­нення правовідносин (наприклад, при скасуванні державної реєстрації припиняється існування юридичної особи);

3) за складом юридичні факти бувають:

прості, тобто такі факти, які складаються з однієї життєвої по­дії або дії суб'єкта права, якого достатньо для настання юри­дичних наслідків (наприклад, написання заяви про надання щорічної відпустки);

складні, тобто такі факти, які складають певну сукупність окремих простих юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків (наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності таких фактів, як досяг­нення певного віку, трудового стажу, рішення органу соціаль­ного забезпечення про нарахування пенсії);

4) за тривалістю дії юридичні факти бувають:

одноразові, тобто такі факти, які складаються з одноразового акту їх виявлення (наприклад, купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті);

триваючі, тобто такі факти, які складаються з безперервних юридичних дій або юридичного стану (наприклад, перебуван­ня у шлюбі, перебування на службі в органах внутрішніх справ).

Юридичні факти відіграють важливу роль у правовій системі, вони поєднують норми права з реальними суспільними відносинами. За їх допомогою життєві обставини набувають юридичного значення і таким чином впливають на суспільні процеси та явища.

Ознаки фактичного складу:

1) складається з елементів - юридичних фактів і юридично значущих умов;

2) елементи передбачені нормою права;

3) між елементами, які не є однозначними, існує тісний системний зв'язок;

4) являє собою складну систему, у якій відбувається послідовне нагромадження елементів у певному порядку внаслідок взаємодії фактичних і юридичних відносин;.

5) лише в сукупності елементів (останнім елементом є правозастосовний акт, договір) настають правові наслідки;

6) може стати елементом більшої за масштабом системи юридичних фактів - у межах інституту права, галузі права, публічного чи приватного права, системи права.

Так, для зарахування до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, засвідчена документом; успішне проходження тестування; документ, що свідчить про внесення визначеної суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зарахування до ВНЗ.

Фактичні склади за змістом: однорідні - включають факти, що належать до однієї й тієї ж галузі права. Наприклад, для влаштування на роботу необхідно ряд фактів (заява працівника, наказ адміністрації, іспитовий строк та ін.), що належать до однієї галузі трудового права; комплексні - включають факти, що належать до різних галузей права. Так, для одруження необхідна сукупність фактів: взаємна згода осіб, що хочуть узяти шлюб; досягнення ними шлюбного віку; відсутність у кожного з них зареєстрованого в органах реєстрації шлюбу; відсутність між ними сімейних відносин; дієздатність осіб, що одружуються (сімейне право); цивільно-правова угода (цивільне право).

Фактичні склади за ступенем визначеності: визначені - всі елементи цілком передбачені в гіпотезах норм права; відносно визначені (бланкетні) - елементи, не цілком передбачені в юридичних нормах, і юрисдикційні органи мають можливість у порядку індивідуального регулювання вирішувати юридичні питання, що стосуються цих правових наслідків, з урахуванням конкретних обставин справи.

Дедалі більшого поширення набувають фактичні склади із поєднанням матеріальних і процесуальних елементів.

Фактичні склади за структурною складністю: прості - нагромадження фактів є вільним, у будь-якому порядку, без твердих зв'язків. Так, на посаду судді загального суду може бути рекомендований громадянин України не молодший 25 років, з вищою освітою, стажем роботи в галузі права не менше 3 років, що мешкає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою; складні - нагромадження фактів є послідовним, у суворо визначеному порядку і твердій залежності. Так, для визнання особи банкрутом необхідним є таке: встановлення його платоспроможності; заява уповноважених суб'єктів; визнання його банкрутом у судовому порядку. Для виконання плану санації - відновлення платоспроможності боржника - необхідними є умови участі інвесторів у повному чи частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема, шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк і черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам; умови відповідальності інвестора за невиконання зобов'язань, узятих відповідно до плану санації.

Фактичні склади за ступенем завершеності нагромадження фактів: завершені - процес нагромадження юридичних фактів закінчено, і правові наслідки настануть або можуть настати; незавершені-процес нагромадження юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків, не закінчено.

Фактичний склад не слід плутати зі станами - складними юридичними фактами.

31. Поняття і структура правосвідомості. Правове мислення. Правовий менталітет.

Право як соціальне явище викликає те чи інше ставлення до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність права) або негативним (людина вважає право непотрібним і безкорисним). Люди втій чи іншій формі висловлюють своє ставлення до всього, що охоплюється правовим регулюванням, що пов'язано з уявленнями про право (до законів та інших нормативно-правових актів, до діяльності суду й інших правозастосовних органів, до поведінки членів суспільства у сфері дії права). Людина ставиться певним чином і до права, яке існувало в минулому, і до права, яке вона хотіла б бачити в майбутньому. Це ставлення може бути раціональним, розумним і емоційним, на рівні почуттів, настрою. Те чи інше ставлення до права і правових явищ у суспільстві може бути в однієї людини і у групи людей, людської спільності.

Якщо визнати право об'єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб'єктивної реакції людей на право, що іменується правосвідомістю. Правосвідомість — неминучий супутник права. Це зумовлено тим, що право — регулятор відносин між людьми, які наділені волею і свідомістю. Очевидним є те, що процес створення права (правотворчість) пов'язаний із свідомою діяльністю людей, що право є продуктом цієї діяльності. Ясно і те, що процес втілення права в життя є, як правило, усвідомлена, вольова діяльність людей.

Ілюстрацією дії свідомості як на раціональному, так і на емпіричному рівні, може служити правотворча діяльність парламенту Української держави. Прикладом роботи свідомості в процесі реалізації права є життя кожного з нас, коли ми при здійсненні юридично значимих діянь керуємося не текстом нормативних актів, а тими уявленнями про них, які склались у нашій свідомості.

Правосвідомість — вид (форма) суспільної свідомості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та уявлень, які характеризують ставленнялюдини, соціальних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права та діяльності, пов’язаної з ним.

Правосвідомість звичайно не існує в «чистому» вигляді, вона взаємопов'язана з іншими видами і формами усвідомлення реальності й дійсності. Так, досить часто правосвідомість переплітається з моральними переконаннями. Люди оцінюють право і правові явища з точки зору моральних категорій добра і зла, справедливого і несправедливого, совісті, честі та ін. Ставлення до права часто визначається політичними поглядами. Однобічний політичний підхід до права (який був наприклад, характерний для марксистсько-ленінського ставлення до права) не дає можливості повністю зрозуміти його сутність і роль в житті суспільства. В нашій юридичній науці й юридичній освіті необхідно прагнути до деполітизації права і правосвідомості.

Правосвідомість тісно пов'язана з філософськими теоріями, ідеологічними переконаннями, релігійними доктринами. Деякі мислителі визнавали, що норми права, їх обов'язковість і примусовість живуть лише у свідомості людей, тому право — явище психологічне (Л. Петражицький). Інші підкреслювали зовнішню примусовість права як зовнішнього засобу регулювання свободи людини (Г. Гегель). Треті визнавали право класовим регулятором суспільних відносин (К. Маркс, В. Ленін). Четверті визнавали за правом роль гаранта природних прав людини (Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо).

Вплив правосвідомості на організацію суспільного життя доволі значний. Цим пояснюється внесення його в механізм правового регулювання як одного із засобів впливу на суспільні відносини. Специфічна риса правосвідомості як складової частини механізму правового регулювання полягає втому, що його роль не обмежена будь-якою однією стадією правового впливу. В тій чи іншій мірі вона присутня на всіх етапах механізму правового регулювання права.

Найбільш відчутну роль правосвідомість відіграє на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав і обов'язків. Життя людини яскраво демонструє, що свідомість, думка, образ, вольове зусилля дійсно управляють поведінкою людей, ініціюють і регулюють їх дії та вчинки у всіх сферах життєдіяльності, в тому числі правової.

Від рівня, якості, характеру, змісту правосвідомості здебільшого залежить те, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною, соціально корисною чи неправомірною, соціально шкідливою і небезпечною.

Ознаки правосвідомості:

- правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості, в якій економічні, соціальні й інші інтереси усвідомлюються як правові;

- зміст правосвідомості складають ідеї, теорії, почуття, настрої, емоції, концепції на основі яких виражається ставлення людей до діючого чи бажаного права;

- правосвідомість включає як ставлення до минулого і діючого права, так і уявлення про бажаний правовий порядок;

- правосвідомість є джерелом права, системою загальновизнаних ідеалів, цінностей, ідей, ознак;

- носіями правосвідомості виступають суб'єкти права;

- правосвідомість є безпосереднім внутрішнім мотивом правової поведінки, що визначає наміри людей, їх ставлення до об'єктів та інститутів правової дійсності'.

Структурно правосвідомість, як вважає переважна більшість теоретиків права, складається з двох основних елементів:

1. Правова психіка відповідає практичному, буденному рівню суспільної свідомості, що формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так і соціальних груп. Правова психіка включає:

- правові почуття, правові настрої, правові переживання - рухомі, емоційні;

правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди - пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву;

- правові звички, правові традиції, правові звичаї - нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки.

2. Правова ідеологія - це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, що в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність. Правова ідеологія включає:

- правові ідеї, правові принципи, теорії, переконання - усвідомлене осмислення правової реальності;

- правові поняття, правові категорії - проникнення в сутність правових явищ;

- правові цілі, правові мотиви, правові настанови - розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну поведінку, їх мотивація.

Класифікація форм правосвідомості:

1. За суб'єктами (носіями) правосвідомості:

- індивідуальна - сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

- групова - виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги Профспілки атестованих працівників міліції України);

- суспільна - виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомості проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожної людини вони проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б неправильним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного з членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова правосвідомості виражають найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

2. За глибиною відображення правової дійсності:

- повсякденна, непрофесійна - являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється, насамперед, в результаті того юридичного виховання, що одержує особа, будучи членом суспільства;

- професійна - спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі юристами (в суді прокурор - обвинувачує, адвокат - захищає та ін.). Вона включає:

o наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вищих навчальних закладів;

o практичну правосвідомість суддів, працівників міліції, адвокатів, прокурорів та ін.

Згідно теоретичних досліджень, основними функціями правосвідомості є:

- пізнавальна функція - їй відповідає певна сума юридичних знань, що є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності та знаходить вираз у понятті "правова підготовка". Через сприйняття і осмислення правових явищ відбувається, по суті, пізнання життя. Завдання такого пізнання (на рівні загальної, буденної) практики полягають не у виявленні та вивченні загальних закономірностей і пов'язаних з ними наукових істин, а у встановленні подій, дій, станів, ознак, що належать до правової реальності;

- оцінювальна функція викликає певне емоційне ставлення особи до різних сторін і явищ правового життя на основі досвіду і правової практики. Емоційне ставлення, знаходить вираз у визначенні значущості одержаних знань у конкретній ситуації чи на майбутнє з точки зору індивіда, групи, суспільства. Цінним визнається те, що виступає об'єктом бажання, метою діяльності;

- регулятивна функція правосвідомості здійснюється засобами правових настанов і ціннісно-правових орієнтацій, що синтезують у собі всі інші джерела правової активності. Результат цієї активності - реакція у вигляді правомірної чи протиправної поведінки1.

З точки зору глибини відображення правової діяльності зазвичай виділяють три рівні правосвідомості:

- буденна правосвідомість - складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правової освіти, що є доступна для населення. Цей рівень притаманний основній масі членів суспільства і формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання. Люди так чи інакше стикаються з нормами права: деяку інформацію отримують із засобів масової інформації, спостерігають за юридичною діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та ін. Для людей з цим рівнем правосвідомості характерні знання загальних принципів права, тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями. Буденна правосвідомість характерна як основній масі членів суспільства (колективна правосвідомість), так і кожному індивідууму окремо (індивідуальна правосвідомість) і формується на базі повсякденного життя в процесі власної практичної діяльності. Кожна людина так чи інакше стикається з нормами права. Роль емоційного фактору тут досить велика. Спершу ставлення до права, правопорядку, законності, організації суспільства складається на стихійному рівні та знаходить вираз у почуттях і емоціях. Для людей з цим рівнем правосвідомості характерне знання основ, загальних принципів правової організації суспільства, і тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями людини;

- теоретична (наукова) правосвідомість, на відміну від буденної формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знань, закономірностей, спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Саме наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, сприяти вдосконаленню юридичної практики;

- професійна правосвідомість - це правова свідомість професійної групи (таким видом правосвідомості наділені і працівники міліції, оскільки вони є представниками професійної групи). У залежності від предмета відображення в правосвідомості професійної групи утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, цивільно-правовим, кримінально-правовим, кримінально-процесуальним тощо).

Говорячи безпосередньо про змістові особливості професійної правосвідомості працівників міліції, слід зазначити, що вони знаходять своє вираження безпосередньо в спеціальному компоненті, проте при цьому багато в чому обумовлюються специфічним змістом загальносоціального компоненту.

Радянська правова система базувалася на ідеї обов'язків людини перед державою. У державі складалося негативне відношення до прав людини.

Таким чином, фактично людина і представник держави, мали нерівні права та обов'язки в одних і тих самих відносинах. І ця обставина не могла не знайти свого віддзеркалення в суспільній правовій свідомості та не могла не позначитися і на професійній правосвідомості самих представників влади. Не дивлячись на те, що на рівні позитивного права ця ідея вже не знаходить свого визнання, в правовій свідомості вона досить глибоко укорінялася. Саме тому працівники міліції можуть:

- ідентифікувати себе з соціальною групою, що знаходиться в особливих, відмінних від простих громадян, стосунках з державою, розглядають себе в якості осіб, що перебувають поза рамками загального правового поля, вважають, що мають особливі повноваження та імунітет;

- не визнаючи цінність людини, її прав та свобод, дотримуватися у своїй практичній діяльності принципів "конвеєрної" логіки судочинства, за якої виправдувальний вирок - рідкісне явище;

- відчувати свою безпорадність і безправ'я у відносинах з вищестоящими керівниками, а також представниками контролюючих і наглядових органів.

Все це може призвести до деформації правосвідомості під якою слід розуміти перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів і переконань.

Види деформації правосвідомості такі:

- правовий інфантилізм - несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці;

- правовий дилетантизм - вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбале ставлення до юридичних цінностей;

- правовий ідеалізм - гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань;

- правовий нігілізм - заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог права та поваги до нього.

Як справедливо відмічає P.A. Рябцев, для слов'янської правової свідомості історично характерне те, що людина, яка має навіть найменшу частку влади, окрім отримання морального задоволення від її використання стає богом у межах дії своїх повноважень1. Ця особливість має негативні наслідки і для правосвідомості працівників міліції які:

- розглядають власну діяльність в першу чергу не як спосіб реалізації покладених чинним законодавством обов'язків, а як засіб реалізації власної влади над іншими людьми;

- не мають установки на суворе і неухильне дотримання чинного законодавства;

- глибоко переконані у можливості використовувати наданні повноваження за власним розсудом, у тому числі - для задоволення власних потреб та інтересів.

Правовий нігілізм, тобто відсутність пошани до діючого права має своїм наслідком наступні особливості професійної правосвідомості працівників міліції, що проявляються в здійснюваній ними правозастосовній діяльності:

- визнання найважливішим принципом професійної діяльності принципу доцільності;

- хибне уявлення про співвідношення та юридичну силу законів і підзаконних нормативно-правових актів (у тому числі - відомчих наказів), наслідком якого стає перевага на користь останніх при виникненні між ними протиріч;

- утворення "штампів", стереотипів мислення, що, за справедливим спостереженням Н.Л. Граната, стають джерелом інтелектуальних, психологічних та емоційних бар'єрів при роботі в нетипових ситуаціях.

Особливості розуміння специфіки професійної правосвідомості в порівнянні з буденною правосвідомістю, які у процесі професійного навчання, так і в міжособистому спілкуванні працівників міліції стають невід'ємною складовою спеціального компоненту їх правосвідомості та зумовлюють:

- установку на більшу компетентність, ніж у інших громадян, щодо розуміння норм права;

- переоцінку власного професійного досвіду та надмірну віру в правильність здійснюваних дій і безпомилковість рішень, що приймаються;

- високу ступінь інтуїтивності мислення і його некритичність;

- схильність до непродуманих, імпульсивних вчинків;

- формування уявлення про неможливість підвищити ефективність правозастосовної діяльності за рахунок організації взаємодії з населенням через низький рівень правової культури останнього.