Правовий статус колективних суб’єктів. Поняття компетенції.

Серед колективних суб'єктів правових відносин виділяють державні органи, підприємства та установи; суспільні, кооперативні, комерційні організації; промислові та сільськогосподарські підприємства; іноземні фірми, банки, підприємства; церкву та її релігійні общини, конфесії; адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи та ін.

Колективні суб'єкти виступають суб'єктами правових відносин у таких випадках:

• коли реалізують свої владні повноваження;

• коли беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави;

• коли здійснюють господарську, виробничу діяльність.

Правосуб'єктність колективних суб'єктів (організацій) має спеціальний характер і відповідає меті, заради якої створені ці організації.

Державні організації (підприємства та установи) і суспільні утворення (комерційні організації, суспільні об'єднання, релігійні організації та інші) вступають у правові відносини зазвичай як юридичні особи.

Юридична особа — це організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється правоздатністю, деліктоздатністю, правом бути позивачем та відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді. Вона має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки.

Ознаки юридичної особи:

• наявність організаційної єдності: має чітку внутрішню структуру, органи управління та відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених у статуті; має реквізити, затверджені під час реєстрації в державних органах (статут, печатка та ін.);

• наявність майна, що перебуває в її розпорядженні (чи у власності), відокремленість цього майна від майна її членів та засновників (самостійний баланс);

• цільове призначення — не може бути використана в інших цілях: комерційна організація створюється для підприємницької діяльності;

• можливість набуття прав та виконання обов'язків від свого імені — вона не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції;

• можливість бути позивачем та відповідачем у суді;

• зобов'язання нести самостійну майнову відповідальність.

Залежно від порядку створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (створюються розпорядчим актом органу виконавчої влади, глави держави або органу місцевого самоврядування). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників). Товариства поділяються на підприємницькі (здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками) та непідприемницькі (не мають на меті одержання прибутку).

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Ліквідація відбувається за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Юридична особа також ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом.

Правосуб'єктність юридичних осіб визначається компетенцією, яка полягає в праві у певних межах вести професійну діяльність. В умовах трансформації суспільства до ринкових відносин усталені погляди про повний збіг правоздатності та дієздатності юридичної особи себе не виправдовують. Виявляється, що юридична особа не завжди може користуватися тими правами, що їй належать. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності. Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб'єкта правовідносин повністю не збігаються, але це виступає лише як виняток із загального правила.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок установлення та обсяг компетенції залежить від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган. Тому правовий статус державних органів обмежується тими цілями та завданнями, для яких вони утворюються.

 

Аномалії у правовому житті: правовий нігілізм, правовфий ідеалізм і правовий догматизм.

Деформації правосвідомості - спотворене уявлення про сутність права, неусвідомлення його цінності. Різновидами деформації правосвідомості, тобто антиподами правової культури, є правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий догматизм, правовий інфантилізм, правовий дилетантизм, правова демагогія.

Правовий нігілізм (від лат. nihil - ніщо, нічого) - вид деформації правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, що характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, запереченням значущості норм і принципів права або зневажливим до них ставленням, однак виключає злочинний намір. Нерідко закон в індивідуальній правосвідомості з'являється у вигляді державного обмежника, якому не слід підкорятися, а необхідно протистояти. Такий психічний стан робить суб'єкта потенційно небезпечним для суспільства, тому що протиправна установка, яка сформувалася в нього, здатна породити правопорушення, включаючи злочин. Тому правовий нігілізм розглядається як найбільш істотний прояв деформації правосвідомості.

Протилежним до правового нігілізму явищем є правовий ідеалізм (правовий романтизм).

Правовий ідеалізм - вид деформації правосвідомості особи, суспільства, групи, що характеризується переоцінкою (фетишизацією) можливостей права, уявленням про нього як про вищу цінність, яка підкоряє собі всі інші цінності. Правовий ідеалізм сприймає право як чудодійний засіб, здатний змінити світ, ощасливити людей, створити досконале суспільство і державу. Покладаючи на право надмірні надії, правовий ідеалізм є не меншою загрозою для суспільства, ніж правовий нігілізм. Наївна віра у можливість законів вирішити усі проблеми призводить до розчарування, коли закон виявляється не правовим або недосконалим з точки зору юридичної техніки, коли норми права "не працюють" через відсутність необхідних механізмів їх реалізації.

Правовий інфантилізм - вид несформованої правової свідомості особи як результату відсутності не тільки глибоких правових знань, але й потреби в юридичній поінформованості, неготовності діяти відповідно до чітких правових приписань. Образ права в інфантильній свідомості з'являється як якийсь безформний утвір з неясними контурами й призначенням. Будучи учасником правовідносин, суб'єкт із такою свідомістю не вникає в права та обов'язки сторін, урегульованих правом, ставиться до права байдуже. Правовий інфантилізм, на жаль, можливий і при наявності документа про юридичну освіту.

Правовий дилетантизм - суміжний з правовим інфантилізмом вид деформації правосвідомості особи, яка ознайомлена з правом, але легковажно до нього ставиться, що виражається у поверховому судженні про закон або юридичну ситуацію, довільному тлумаченні правових норм і принципів, частому ігноруванні принципу презумпції невинуватості та ін.

Правова демагогія - вид деформації правосвідомості особи, що виявляється в системі обману всілякими привабливими, але брехливими обіцянками правового характеру; особливо поширена під час виборів, коли використовуються усі засоби "обробки" виборців, включаючи і "чорний піар", а також у періоди обговорень конституції, законів, коли приймаються нормативно-правові акти декларативного характеру, звучить неконструктивна критика змісту щойно прийнятого закону, вносяться пропозиції його скасувати, протиставляються один одному законодавчі акти та ін.