Правове регулювання, його межі, способи і типи

Правове регулювання — це здійснюване правовими засобами впорядкування суспільних відносин за допомогою закріплення прав і обов'язків їх учасників і забезпечення їх належного виконання. Правове регулювання є одним з різновидів соціального регулювання, роль і значення якого в сучасному суспільстві неухильно зростає.

Разом із тим можливості правового регулювання, як і права в цілому, не безмежні. Необхідно усвідомити, що правовому регулюванню підлягають не всі суспільні від­носини. У зв'язку з цим його межі мають бути чітко визна­чені, повинен бути визначений оптимальний об'єм право­вого регулювання. Інакше можливі дві ситуації:

1) якщо сфера правового регулювання виявляється за­
надто звуженою, то неминучими є хаос і свавілля в сус­
пільному житті. Наприклад, у період індустріальної рево­
люції XVIII—XIX ст. трудові відносини розглядалися як
сфера регулювання тільки з боку працедавців. Незахище­
ність працівників, їх безправ'я спричинили соціальні хви­
лювання, повстання, аж до збройних;

2) якщо сфера правового регулювання дуже розширена
і всі сторони суспільного життя дріб'язково регламентова­
ні і контролюються з боку держави, то неминучою є соціа­
льна пасивність і апатія громадян, що потенційно загро­
жує свавіллям з боку влади. Багато в чому саме цим пояс­
нюється законний (з формальної точки зору) прихід наци­
стів до влади в одній з найбільш розвинених у правовому
відношенні країн Європи — Німеччини.

Уявляється, що правовому регулюванню підлягають суспільні відносини, що мають такі ознаки:

1) відносини, які поєднують індивідуальні інтереси та
загальносоціальні інтереси. Це поєднання не є незмінним
упродовж історії цивілізації. Так, у римському праві між-
особистісні відносини членів сім'ї не підлягали правовому
регулюванню. Сучасне ж право, що розглядає сім'ю не
тільки як особисту, а й як соціальну цінність, «втручаєть­
ся» в них, щоб виключити, наприклад, домашнє насиль­
ство, нерівноправ'я членів сім'ї та інші негативні явища;

2) відносини, в яких можливий розумний компроміс
інтересів їхніх учасників, в яких кожен погоджується з
певним обмеженням своїх інтересів ради соціального миру,
безпеки і спокою і, кінець кінцем, ради задоволення інте­
ресів іншого. Наприклад, громадяни цивілізованих держав
сплачують податки, розуміючи необхідність підтримки
слабозахищених верств населення, підтримки національної
безпеки держави тощо;

 

3) відносини, які будуються на основі згоди людей з
певними правилами і визнання їх обов'язковості для себе.
Більшість чинних правових норм виросли на цьому ґрунті.
Наприклад, саме тому, що покупець розуміє і визнає обо­
в'язковість сплати ціни товару, виникає правове регулю­
вання договору купівлі-продажу. І ця думка поширюється
на більшість правовідносин, як правило, здійснюваних
людьми добровільно, через свою правосвідомість;

4) відносини, які у принципі можуть бути захищені і
підкріплені зовнішнім, зокрема державним примусом.
Наприклад, відносини, які будуються на основі емоцій і
почуттів (дружба, любов, неприязнь), не піддаються право­
вому регулюванню і не можуть підтримуватися або обмежу­
ватися зовнішнім примусом. Тому недоцільно включати їх
до сфери правового регулювання.

Межі правового регулювання не залишаються незмін­ними. Сучасному суспільству властива юридизація соці­альних відносин, які раніше виключалися зі сфери право­вого регулювання (такими, наприклад, є підприємницька діяльність, сімейне життя, природокористування).

У правовому регулюванні використовується великий арсенал способів (прийомів) правового регулювання: і 1) дозволи (полягають у наданні суб'єктам прав на здій­снення певних позитивних дій); -,

¹ 2) зобов'язування (полягають у покладанні обов'язку здійснювати певні позитивні дії);

3) заборони (зводяться до покладання обов'язку утри­
муватися від заборонених дій);

4) заохочення (виражаються в нагородженні суб'єктів
за певну позитивну поведінку);

5) рекомендації (полягають у пропозиції вибрати най­
більш доцільний (оптимальний) варіант поведінки).

У практиці правового регулювання в різних сферах су­спільного життя в певному співвідношенні використову­ються два типи регулювання:

1) загально-дозвільний тип правового регулювання
виражається у принципі: «Дозволено все, що прямо не за­
боронено законом». Це означає, що суб'єкти мають право
здійснювати будь-які дії, які не потрапили в розряд забо­
ронених. Цей тип правового регулювання співвідноситься
з діями індивідів та їх об'єднань;

2) спеціально-дозвільний тип правового регулювання
виражається у принципі: «Заборонено все, що прямо не
дозволено законом». Отже, суб'єкт має право вибрати тіль­
ки такі форми поведінки, які прямо приписані правом.
Такий тип регулювання властивий діяльності державних
органів і органів місцевого самоврядування. Посадовець,
державний орган має право діяти тільки так, як прямо
приписано законом, посадовою інструкцією, нормативним
наказом.

26.2. Механізм правового регулювання, \
його елементи і стадії Щ

•4

Механізм правового регулювання — це функціонуюча як єдине ціле система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.

Метою механізму правового регулювання є оптиміза-ція суспільних відносин, забезпечення громадського і пра­вового порядку на основі режиму законності. Елементи механізму правового регулювання: 1) норми права — нормативна основа механізму право­вого регулювання, яку складають усі джерела права. Пра­вильне тлумачення норм права забезпечує ефективність механізму правового регулювання;

 

2) юридичний факт — підстава для переходу абстрак­
тних правових норм у конкретні права і обов'язки учасни­
ків суспільних відносин;

3) акти безпосередньої реалізації права (у правовідно­
синах і поза правовідносинами) — фактична поведінка
суб'єктів права зі здійснення своїх прав і обов'язків;

4) акти застосування права — забезпечують реалізацію
права (факультативний елемент). У таких актах персоніфі­
куються загальні права і обов'язки, а якщо необхідно, ін­
дивідуалізуються санкції правових норм.

Окремі елементи механізму правового регулювання до­мінують на різних його стадіях. Використання їх у певному порядку характеризує процес правового регулювання.

Стадії механізму правового регулювання:

1) стадія регламентації суспільних відносин. На цій
стадії створюються норми права, формуються правила по­
ведінки суб'єктів, умови виникнення у них прав, обов'яз­
ків, повноважень, відповідальності. При цьому визнача­
ється не тільки коло інтересів суб'єктів права і, відповідно,
правовідносин, у рамках яких їхнє здійснення буде право­
мірним, але також прогнозуються перешкоди цьому про­
цесу, можливі правові засоби їх подолання. Нерідко початок
механізму правового регулювання здійснюється не тільки
з уведенням у дію правових норм, а й із залученням інтер-
претаційних актів;

2) стадія виникнення умов, при яких відбувається пере­
хід від правових норм до конкретних актів поведінки суб'­
єктів права. Ключовим елементом, що позначає цю стадію,
є юридичний факт (фактичний склад). У певних випадках
юридичним фактом виступає акт застосування права, осо­
бливо, коли йдеться про фактичний склад. Так, умовою
реалізації права на вищу освіту є наказ ректора про зараху­
вання на навчання. Він, у свою чергу видається тільки тоді,
коли абітурієнт представив у приймальну комісію необхід­
ні документи, склав вступні іспити і пройшов за конкурсом,
тобто коли вже є три інших юридичних факти;

3) стадія безпосередньої реалізації норм права, зокре­
ма — виникнення правових відносин. Інакше кажучи,
втілення суб'єктивних юридичних прав і обов'язків в кон­
кретній, фактичній поведінці учасників суспільного відно­
шення, за допомогою якого правове регулювання досягає
своїх цілей — дозволяє задовольнити інтерес суб'єкта. Акти
реалізації суб'єктивних прав і обов'язків — це основний

засіб, за допомогою якого права і обов'язки втілюються в життя — здійснюються в поведінці конкретних суб'єктів. Ці акти можуть виражатися в трьох формах: дотриманні; виконанні; використанні.

У деяких випадках для реалізації норм права у фактич­ній поведінці суб'єктів необхідне видання правозастосов-чого акта (наприклад, виникнення прав і обов'язків у по­дружжя можливе тільки за наявності акта державної реє­страції шлюбу). Тоді виділяють четверту, факультативну стадію механізму правового регулювання — стадію засто­сування права. В реальності вона збігається з другою або третьою стадіями механізму правового регулювання.

Сучасне суспільство потребує вдосконалення механізму правового регулювання і підвищення його ефективності, що може бути досягнуто шляхом вдосконалення норм пра­ва, практики їх застосування, підвищення правової куль­тури суспільства в цілому й окремих індивідів.