Англо-американський (прецедентний) тип правової системи

Англо-американський (прецедентний) тип правової системи включає національні правові системи Англії та

Уельсу, США, Канади, Австралійського Союзу, Нової Зе­ландії та деяких інших країн. Вплив англійського права поширюється на Індію, Нігерію та інші країни Співдруж­ності Націй.

У своєму становленні правова система Англії пройшла чотири основні етапи:

1) до 1066 р. (нормандського завоювання Англії) — від­
сутність загального для всіх права; основним джерелом
права були місцеві звичаї, різні для кожної місцевості;

2) 1066-1485 pp. (від нормандського завоювання Англії
до встановлення влади династії Тюдорів) — централізація
країни, створення, на противагу місцевим звичаям, загаль­
ного права для всієї країни, яке відправляли королівські
суди;

3) 1485-1832 pp. — період розквіту загального права і
початок його занепаду. Норми загального права стали від­
ставати від реальної дійсності: по-перше, загальне право
було дуже формальним і громіздким, що знижувало його
ефективність; по-друге, справи, які було складно або не­
можливо вирішувати, спираючись на загальне право, стали
вирішуватися за допомогою «права справедливості», яке
самостійно творив англійський лорд-канцлер (представник
короля), виходячи з принципів справедливості;

4) 1832 р. — по теперішній час. Унаслідок судової ре­
форми 1832 р. судді отримали можливість на свій розсуд
вирішувати юридичні справи, спираючись як на загальне
право, так і на власне розуміння справедливості — «судді
творять право, право є те, що говорять про нього судді».
Розповсюдження такої системи на англійські колонії, де
вони прижилися з урахуванням місцевої специфіки.

Характерні риси англо-американського типу правової системи:

1) формування в межах Англії і створених нею коло­
ній, що зумовило спільність походження цього типу право­
вої системи;

2) початкові джерела — загальне право Англії, що ви­
никло після нормандського завоювання Англії (1066 р.), в
ході судових реформ Генріха II (XII ст.); «право справедли­
вості», яке сформувалося в практиці суду лорда-канцлера
у XV-XVHI ст.; статутне (парламентське) право, яке
почало складатися з кінця XIII ст. Після реформ XIX ст.
прецедентні по суті «загальне право» і «право справедли­
вості» повинні були повністю злитися, але це вдалося зро-

бити тільки частково. Дотепер до права справедливості відносять, наприклад, інститут довірчої власності, відпо­відальність за заподіяння шкоди;

3) специфіка джерел права. Англо-американському типу
правової системи властива форма права, що історично скла­
лася, — юридичний (судовий і адміністративний) прецедент.
Прецеденти створюють не всі, а тільки вищі судові інстанції:
наприклад, в Англії це Палата лордів, Апеляційний суд, Ви­
сокий суд. Суди зобов'язані дотримуватись прецедентів ви­
щих судів і своїх власних прецедентів. Але сьогодні посили­
лося також значення статутних (законодавчих) актів. Спів­
відношення між прецедентами і статутами виражається в
афоризмі: «Прецеденти — це каміння, з якого зведене ан­
глійське право, а статути — написи на ньому».

Найважливіша відмінність правової системи СІЛА від англійської — це визначальна роль Конституції як основ­ного джерела права і, відповідно значно більше значення законодавчих актів (зокрема — кодифікованих) у системі джерел права. Разом із тим прецеденти створюються і діють в СІЛА як на федеральному рівні, так і на рівні штатів;

4) своєрідна структура права. Зокрема, відсутній поділ
права на публічне і приватне. Основними підрозділами ан­
глійського права вважаються «загальне право», «право
справедливості» і статутне право. Поділ на галузі права має
інший, ніж на континенті, характер. Так, разом із сімейним
і цивільним правом окремо існує акціонерне, деліктне і
контрактне право. Співвідношення матеріального і проце­
суального права є таким, що друге ініціює розвиток першо­
го і не розглядається як допоміжне щодо першого;

5) існування двох видів норм. Норми законодавства є
правилами поведінки загального характеру. Норми пре­
цедентного права мають конкретно-казуїстичний харак­
тер;

6) автохтонний характер юридичної термінології,
яка має традиційно англійський, часто архаїчний характер
(наприклад, траст — довірча власність). Разом із тим ан­
глійське право все ж таки запозичило у римського права
значний комплекс термінів (так, терміни «контракт», «рес­
титуція» і багато інших широко використовуються в ан­
глійському праві);

7) головна роль у правотворчості відводиться судам,
які, у зв'язку з цим, посідають особливе місце в системі
органів держави. Англійський суд, будучи нейтральним, не

виступає на стороні держави. І держава, яка дбає про суспіль­ний інтерес, і окремі особи, які захищають приватні інтер­еси, вимушені на рівних доводити в суді свою правоту. Не меншого значення має суд у СІЛА. Державний режим СІЛА, наприклад, інколи визначають як «правління суддів», а зміст Конституції — як те, що про неї скаже суд;

8) панівна доктрина — доктрина верховенства права
(rule of law). Презюмується, що право як утілена справед­
ливість існує незалежно від закріплення його законом, а
суддя лише конкретизує принцип справедливості щодо
конкретного випадку. Відповідно до цієї доктрини всі су­
б'єкти права без винятку, у тому числі й держава, є рівни­
ми перед правом і судом;

9) у розробці правового регулювання і в підготовці юри­
стів панує емпіричний підхід. Зокрема, дотепер для за­
няття адвокатською практикою в Англії не потрібна, хоч і
бажана, вища юридична освіта. Мирові (магістратські)
судді, які виносять рішення у переважній більшості справ,
не є юристами за освітою: вони лише повинні бути добро­
чесними громадянами з середнім достатком і певним жит­
тєвим досвідом.

У цей час англо-американський тип правової системи багато в чому зблизився з романо-германським. Особливо це виявляється в американському праві, де існують чітка структура системи права і систематизоване законодавство, діють кодифіковані федеральна конституція і конституції штатів. У самій Англії зростає значення законодавчих ак­тів. Відбуваються зміни в підготовці юристів. Якщо раніше англійські юристи навчалися в основному на практиці, то тепер пріоритет здобула університетська освіта.

Романо-германський

(нормативно-актний) тип правової

Системи

Романо-германський (нормативно-актний) тип правової системи більш поширений, ніж англо-американський. До нього відносять національні правові системи Франції, Бель­гії, Голландії, Італії, Іспанії, ФРН, Австрії, Швейцарії, скандинавських країн. Правові системи слов'янських кра­їн, зокрема Росії та України, споріднені саме цьому типові правових систем. Географія романо-германського типу

правової системи нині виходить за межі Європи: Латинська Америка, частина Африки, Японія, Індонезія.

У своєму становленні романо-германська правова сім'я пройшла три основні етапи:

1) епоха Римської імперії — XII ст. н.е. — зародження
римського права і його занепад у зв'язку із загибеллю Рим­
ської імперії (476 р. н.е.), панування в Європі архаїчних
способів рішення спорів — поєдинки, ордалії (випробуван­
ня), чаклунство тощо, тобто фактична відсутність права у
сучасному розумінні цього слова;

2) ХШ-XVII ст. — відродження римського права, по­
ширення його в Європі та пристосування його до нових умов,
досягнення незалежності права від королівської влади;

3) XVIII ст. — до наших днів — кодифікація права, по­
ява конституцій — Польща та Франція (1791 р.) і галузевих
кодексів — Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс На­
полеона), Цивільне укладення Німеччини (1896 p.), ство­
рення національних правових систем.

Характерні риси романо-германського типу правової системи:

1) цей тип правових систем виник і розвивався в конти­
нентальній Європі. Для країн цього регіону загальними
були етапи розвитку суспільства — від варварського до
громадянського, а також етапи розвитку держави — від
патримоніальної монархії до конституційної держави. Крім
того, всі соціальні та політичні системи континентальної
Європи відчули сильний вплив римського соціального та
правового порядку;

2) загальні джерела права романо-германського типу:
римське право, яке було рецеповане всіма правовими сис­
темами континенту, починаючи з XI ст.; звичаєве право
німецьких і слов'янських племен («варварські правди»).
З римського права були сприйняті поділ права на приватне
і публічне, конструкції більшості майнових і особистих
прав і правовідносин (власність, шлюб, договір, заповіт);

3) чітка, струнка система джерел права, серед яких основ­
ною формою є нормативно-правовий акт. Уся решта форм
права використовується тільки у випадках, обумовлених
законом. Нормативно-правові акти, як правило, побудова­
ні за такою ієрархічною схемою: конституційні (органічні)
закони — звичайні (поточні) закони — підзаконні акти.
Поширені кодифіковані нормативно-правові акти;

 

4) право є чітко структурованим, а саме: існує поділ
на публічне і приватне, на галузі та інститути. Серед галу­
зей права базовими вважаються конституційне, адміністра­
тивне, цивільне, кримінальне, а також цивільно-процесу­
альне і кримінально-процесуальне право;

5) юридична термінологія країн континентальної Євро­
пи уніфікована і в основному запозичується з римського
права (контракт, віндикація, депозит, сервітут тощо);

6) провідна роль у правотворчості належить законодав­
цю, як правило, — представницькому органу державної
влади;

7) панівна юридична доктрина — доктрина верховен­
ства закону. По-перше, вона означає, що закон має вищу
юридичну чинність і всі інші нормативно-правові акти
мають бути приведені у відповідність із законом, а у разі
суперечності закону будь-який акт може бути опротестова­
ний або скасований. По-друге, відповідно до доктрини
верховенства закону правозастосовувач зобов'язаний діяти
строго відповідно до закону, не створюючи при цьому нових
правових норм;

8) матеріальне право робить визначальний вплив на
розвиток процесуального права. Процесуальні галузі права
розглядаються як утворення, що «обслуговують» норми
матеріального права;

9) в процесі розробки нового законодавства і в підготов­
ці юристів чільне місце належить теоретичним побудо­
вам.

У цей час правові системи, що належать до романо-гер­манського типу, запозичують деякі риси англо-американ-ського права. Зокрема, підвищується роль процесуального права, ширше використовуються судова практика і юри­дичні прецеденти.