Право як явище цивілізації і культури

Термін «цивілізація» з'явився порівняно недавно. Впер­ше його використав відомий економіст маркіз Віктор де Мірабо (1757 р.). У XIX ст. слово «цивілізація» вперше з'явилося у множині, що свідчить про початок визнання дослідниками різноманіття та відмінностей у цивілізацій-ному устрої народів впродовж тисячоліть світової історії.

Поняття «цивілізація» є вельми багатозначним. Іноді його вживають як синонім культури, рівню суспільного, матеріального і духовного розвитку. У найбільш загальному вигляді Цивілізація — це співтовариство людей, об'єднане основоположними духовними цінностями та ідеалами, що має стійкі особливі риси у соціально-політичній організації, економіці, культурі та психологічне відчуття належності до цього співтовариства. Сучасна наука виходить з уявлен­ня про наявність трьох основних типів цивілізацій: західно­го, східного і цивілізацій природних співтовариств¹.

Цивілізація і правова культура нерозривно пов'язані. Правова культура вбирає у себе духовний потенціал люди­ни, її прагнення до права як найважливішого засобу гума­нізації всієї системи суспільних відносин. Право за своїм призначенням звернене до людини, перш за все як до істоти соціальної та цивілізованої. Розвиток цивілізації супрово­джується розвитком права (інститут громадянства, інсти­тут примусу, інститут сім'ї, інститут охорони власності тощо), а інститути права, у свою чергу, несуть на собі від­биток певної цивілізації та певного рівня правової культу­ри. У цьому сенсі російський учений С.С.Алексеев виділяє такі етапи розвитку права і цивілізації²:

1) право сильного — це доцивілізаційна стадія правово­го розвитку. Сутність права на цій стадії полягає в тому, що право належить просто сильному. На праві сильного, вира­женому в стійких звичаях, ґрунтувалися такі інститути доцивілізаційного життя, як «ватажок», «старшинство», «ієрархія підлеглості». Однією з його модифікацій є кулач­не право — позитивне право перших етапів становлення і розвитку цивілізації (азіатських теократичних, рабовлас-

¹ Семенникова Л.И. Цивилизации в истории человечества:
Учеб.пособие. — Брянск: Курсив, 1998. — С.27-35.

² Алексеев С.С. Право: азбука — теория — философия: Опыт
комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — С.297-304.

ницьких, феодальних суспільств), коли в суспільстві як домінуючі сили виступають влада та релігійна ідеологія;

2) право влади — це позитивне право більш розвинутих
ступенів цивілізації, коли в суспільстві все більше затвер­
джується світська влада (феодальне суспільство із освіче­
ною владою, капіталістичне, буржуазне суспільство, сучас­
ні суспільства з авторитарною владою). Тут позитивним
правом визнаються всі норми, що виходять від влади і захи­
щаються нею;

3) право держави — право, яке складається в умовах
обмеження, гуманізації та демократизації державної влади.
Воно стає нормативним утворенням, що займає рівновели­
ке місце із державною владою;

4) право громадянського суспільства — це вищий на
сучасній стадії розвитку цивілізації ступінь позитивного
права, що найбільше зближується із природним правом.
Його базис утворюють природжені права людини, які є
основою для визначення правомірності юридичних норм,
що вводяться та підтримуються владою. На цьому етапі
право найбільшою мірою розкриває свій потенціал як яви­
ще цивілізації і культури.

У міру поглиблення цивілізації, переходу її на нові, вищі ступені накопичення цінностей відбувається розвиток пра­ва як глобального явища, отримання ним якостей та харак­теристик, що відповідають його природі.

Т.В.Кашаніна в процесі правового розвитку убачає такі стадії¹:

1) стадія дитинства — архаїчне право. Хронологіч­ні рамки цієї стадії — з моменту виникнення права, при­близно до IX—XI ст. Головною його особливістю є локаль­ний, місцевий характер («племінне право»), оскільки в кожній родовій або сусідській громаді, у кожного племені, у кожного етносу склалася своя система норм. Норми ар­хаїчного права виробляються «знизу», самим народом. Найчастіше вони набувають характеру звичаїв («звичаєве право») і починають охоронятися не самими одноплемін­никами як раніше, а органами управління, що виділяють­ся з їхнього складу (вождями, дружинниками, жерцями тощо). За своїм характером це все ще «варварське право». Зокрема, для розв'язання конфліктів нерідко застосовува-

¹ Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Со­
временные трактовки и новые подходы: Учебное пособие. — М.:
Юристъ, 1999.—С. 217-220..,;.„

лися силові методи (наприклад, кровна помета). За рівнем розвитку це — «примітивне право», оскільки відсутні за­гальні правові поняття, вирішення спорів носить ритуаль­ний, а не юридичний характер, не проводиться відмінність між цивільними та кримінальними справами;

2) стадія юності — станове, або корпоративне, право.
Хронологічні рамки IX—XI ст. — XIII—XV ст. Його виник­
нення — результат поступового розвитку економіки, роз­
поділу і спеціалізації суспільної праці, соціальної і про­
фесійної диференціації суспільства. Стани (селяни, земле­
власники, жерці) і корпорації (торговці, ремісники) праг­
нуть встановити однакові правила поведінки для захисту
своїх інтересів. Таке станове право називають протоправом,
тобто попередником права, оскільки воно ще не має ознак
загальності — воно поширюється на окремий стан (касту,
корпорацію).

3) стадія зрілості — розвинене право, або загальнодер­
жавне право. Його виникнення відносять до XVI-XVIII ст.
(Англія — XIV ст., Велике князівство Литовське — XVI ст.,
Франція і Росія — XVIII ст.). У сучасному світі загально­
державне право є переважаючим. Його головні особливості:
цілеспрямоване формулювання норм права переважно за­
конодавчими органами держави; захист правових норм
державними (правоохоронними) органами.

Ю.М.Оборотов називає такі етапи розвитку права (іс­торичні типи)¹: архаїчне (міфологічне) право; античне (класичне) право; середньовічне (плюралістичне) право; національне (державне) право; сучасне (соціальне) право. Соціальне право — це право, що звільнилося від гніту дер­жави, що перетворило природне право на критерій розвитку позитивного права, що сполучає традиції та новизну націо­нального права, міжнародного та регіонального (напри­клад, європейського) права.

У ході розвитку людства можна виділити деякі загальні закономірності права як явища цивілізації і культури:

1) відносно громадян — перехід від заборонного до до-
' звільного регулювання, до розширення переліку та змісту
'суб'єктивних прав;

2) перехід від станового правового статусу індивіда (коли
⁽він трактується правом виключно як член касти, корпора-

<"■'■■ ¹ Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. —
- Одесса: Юрид. літ., 2001. — С.64, 67........:-:-.ч: ■, ■■<

От;

ції, стану) до правового статусу автономної та самоцінної особи;

3) все більше скріплення держави, всіх осіб, що мають
владу, жорсткими заборонами, обмеженнями, дозвільним
порядком їх функціонування;

4) становлення і вдосконалення розвиненої системи пра­
вових засобів, у тому числі й процесуальних, заснованих
на ідеалах свободи і гуманізму.

Проте розвиток сучасної цивілізації відбувається нерів­
номірно і суперечливо, оскільки у світі одночасно існують
суспільства, які перебувають на різних стадіях розвитку
цивілізації. Разом із тим суспільний прогрес не зупиняєть­
ся, оскільки суспільства, які досягли вищого рівня розвит­
ку, впливають на менш розвинені, прискорюючи темпи їх
розвитку. і