Поняття суспільства, його структура та інститути

Як зізнається американський соціолог Нейл Смелзер: «учені стикаються з труднощами, визначаючи сутність поняття «суспільство». Не менш складним є поняття соці­ального. Латинське дієслово «socio» означає з'єднати, об'єднати, затівати спільну працю. Тому можна визначити суспільство (соціум) як об'єднання людей, засноване на діяльнісній взаємодії.

Суспільство має соціальну структуру, що включає дрібніші об'єднання людей — соціальні спільноти. Соці­альна спільнота — відносно цілісна сукупність індивідів, яка відзначається спільністю інтересів і засобів діяльно­сті, близькістю поглядів і вірувань. Найважливіші спіль­ноти — сім'я, громада, стан, клас, народ, нація.

Суспільство та людина нерозривно пов'язані між собою.
Поза суспільством розвиток та існування людини немож­
ливі. Суспільство виникає одночасно як середовище і ме­
ханізм задоволення життєвих потреб людини. Відповідно
до цих потреб у будь-якому суспільстві складаються соціа­
льні інститути. Соціальний інститут — відносно стійка
сукупність норм, статусів, ролей і цінностей, яка задоволь­
няє певну життєво важливу суспільну потребу. Найважли­
віші соціальні інститути: _#

1) інститут сім'ї — забезпечує фізичне та соціальне від­творення людини;

ft

 

2) інститут економіки — забезпечує виробництво мате­
ріальних благ, тобто засобів існування людини;

3) інститут освіти та науки — забезпечує отримання,
накопичення та передачу інформації;

4) інститут духовності (релігія, нерелігійні типи світо­
гляду, мистецтво, філософія) — задовольняє духовні потре­
би людини;

5) інститут управління (влада, держава, право та інші
соціальні норми) — забезпечує взаємодію індивідів, безпе­
ку суспільства та людини, громадський порядок.

У різні періоди історичного розвитку суспільство набу­вало різноманітних форм, змінювалася його структура. Первісне суспільство не знало соціальної стратифікації, тобто розшарування за певними ознаками (за рівнем освіти, заняттями, прибутками, релігійною належністю, психоло­гією, походженням тощо). Тому первісне суспільство могло існувати без держави. Інститут управління був представле­ний владою, яка мала неполітичний характер (влада ста­рійшини, вождя, народного зібрання).

З переходом до цивілізованої форми існування суспіль­ство стає соціально неоднорідним. У ньому складаються відносно самостійні спільноти: касти, стани, класи. Стра-тифіковане суспільство внутрішньо суперечливе: інтереси раба прямо протилежні інтересам рабовласника, бідні та багаті переслідують у житті різні цілі тощо. Світовий досвід свідчить, що запобігти самознищенню неоднорідного су­спільства може тільки державна організація. Держава ви­никає як соціальний інститут, покликаний протистояти асоціальним, руйнівним силам, керувати виконанням за-гальноважливих справ, забезпечувати внутрішню та зов­нішню безпеку суспільства.

2.2. Влада як соціальний інститут -

Не менш складним є визначення поняття «влада». Ан­глійський соціолог Родерік Мартін писав: «Влада, як і любов, — це слово, що постійно використовується в повсяк­денному мовленні, інтуїтивно сприймається та рідко визна­чається». Влада існує здавна в безлічі видів, проявів і мо­дифікацій. У своїх головних значеннях влада — це¹:

¹ Халипов В.Ф. Кратология как система наук о власти. — М.: Республика, 1999. — С.31.

1) здатність, право і можливість тих або інших осіб,
органів, установ, систем розпоряджатися ким-небудь, чим-
небудь; впливати вирішальним чином на долі, поведінку
та діяльність конкретних людей, їхні спільноти та інститу­
ти за допомогою різного роду засобів — права, авторитету,
волі, примусу;

2) державне, політичне, економічне, духовне та інше
панування над людьми;

3) система відповідних державних або інших управлін­
ських органів;

4) особи, органи, установи, яким надано відповідних
державних, адміністративних та інших повноважень;

5) монарх, диктатор, полководець, який одноосібно роз­
поряджається долею та життям багатьох людей.

Влада може існувати та функціонувати лише в межах суспільного відношення, тобто такого відношення, яке існує між людьми (індивідами, їхніми колективами, соціальни­ми спільнотами). Не може бути відношення влади між людиною та річчю або між людиною та твариною (навіть якщо тварина знаходиться у власності господаря, і він може розпорядитися її долею).

Здійснення влади завжди є інтелектуально-вольовим процесом, коли владний імпульс, що виходить від владно­го суб'єкта, перш ніж визначити волю та поведінку під­владного, повинен бути усвідомлений останнім, сприйнятий його свідомістю.

Суспільні відносини, в межах яких існує та реалізуєть­ся влада, є різновидом суспільних відносин і мають назву владних відносин. Владні відносини завжди є двосторонні­ми відносинами, один із учасників яких є владним суб'єк­том, а інший — підвладним. Виходячи з загальносоціальної точки зору, обидва вони є саме суб'єктами, тобто людьми (соціальними спільнотами), наділеними свідомістю та во­лею, проте в конкретному владному відношенні поведінка підвладного суб'єкта виступає як об'єкт впливу владного суб'єкта.

Влада як суспільне відношення має такі структурні (складові) елементи:

1) суб'єкти — владний і підвладний. Владний суб'єкт є безпосереднім носієм влади. Ним може бути індивід, орга­нізація, партія, соціальна спільнота, дерявава. Для виник­нення владних відносин суб'єкту необхідні певні якості, перш за все, — воля до влади, тобто бажання володарювати.

Окрім волі до влади, суб'єкт влади зобов'язаний бути ком­петентним, знати сутність справи, стан і настрій підвладних, уміти використовувати ресурси, користуватися авторитетом (повагою з боку підлеглих). Звичайно, різні суб'єкти влади наділені цими властивостями в неоднаковій мірі.

Підвладним суб'єктом можуть бути люди та їхні об'єд­нання. Влада не може бути однобічною, вона передбачає підкорення підвладних індивідів. Мотиви підкорення мо­жуть бути різними: страх перед покаранням; традиція по­кірності; особиста задікавленість у виконанні розпоряд­жень; авторитет влади у підвладних. Підкорення владі — не єдиний спосіб реагування людей на владні накази. Внаслідок відсутності мотивів для підкорення наділений владою суб'єкт може зустріти опір (від мирної непокори до збройної бороть­би) з боку підвладних;

2) об'єкт — поведінка окремих індивідів або їхньої су­
купності, до яких звернені накази суб'єкта влади;

3) засоби впливу суб'єкта влади на підвладних індивідів.
Найбільш поширені з них: примус (зокрема — насильство),
переконання (зокрема — заохочення та рекомендація),
керівництво, контроль, особистий приклад. Для сучасного
громадянського суспільства та правової держави характер­
ним є пріоритет ненасильницьких засобів впливу на люд­
ську поведінку. Примусові засоби використовуються лише
тоді, коли владні розпорядження не виконуються добро­
вільно.

Влада є невід'ємною ознакою суспільства на всіх етапах його розвитку (тому некоректним є словосполучення, що зустрічається в літературі, «соціальна влада», бо влада за­вжди соціальна). Існують десятки видів влади: політична, економічна, сімейна, церковна влада, влада (правління) права і закону, влада партії, влада громадської думки, влада ЗМІ, влада міжнародного співтовариства тощо.

Найбільш важливим розділенням влади є розділення на політичну та неполітичну.

Політичною є влада, здатна виступити засобом реалі­зації та захисту інтересів великих соціальних спільнот (класів, станів, народу тощо). Різновидами політичної вла­ди є: влада однієї соціальної спільноти над іншою (напри­клад, панування одного класу над іншим); державна влада; партійна влада, а також влада інших політичних організа­цій і рухів, влада політичних лідерів; влада місцевого само­врядування. Хоча існує точка зору, що влада державна і

влада політична — це одне й те ж явище (проф. М.Й.Бай-тін¹), але така позиція навряд чи обґрунтована вже внаслі­док того, що політичний світ хоч і «обертається» навколо державної влади, але нею не вичерпується.

Влада усередині тієї або іншої соціальної спільноти (су­спільства, колективу, організації тощо) залежно від спосо­бу організації і владарювання може бути демократичною або недемократичною. Причому цей поділ торкається не тільки політичної влади, а й усякої іншої, пов'язаної з управлінням колективами, оскільки демократія може бути й неполітичною.

Політична влада в суспільстві (і перш за все це стосуєть­ся державної влади) може бути легальною (законною) і тіньовою (прихованою, невидимою, нелегальною). Носія­ми останньої можуть бути неформальні групи у правлячій' еліті, політичні секти, мафіозні організації тощо.

Серед неполітичних різновидів влади можна виділити владу сімейну (батьківську владу, владні відносини по­дружжя) як найбільш важливу та найдавнішу.

З погляду генетичної зумовленості, залежності в розвит­ку явищ державна влада є первинною щодо держави. Саме потреба суспільства (на певному етапі його розвитку) у вла­ді з властивостями, притаманними державній владі, і зумо­вили появу держави. Держава виступає як носій державної влади, як та сила, на яку ця влада спирається, тому вона повинна бути побудована так, щоб мати можливість про­дукувати владу з особливими властивостями (ознаками), тобто ту владу, яку й прийнято іменувати державною.