Поняття тлумачення норм права

■!

Тлумачення норм права — це інтелектуальна діяльність, спрямована на розкриття смислового змісту правових норм.

Термін тлумачення в правовій сфері використовується в кількох значеннях:

1) тлумачення виступає як інтелектуальний процес
розуміння та пізнання правової норми, що виражається в
сукупності способів (прийомів) тлумачення;

2) тлумачення розглядається як діяльність певних
суб'єктів (офіційне та неофіційне тлумачення), що має різну
обов'язковість для правозастосовувачів;

3) тлумачення постає у вигляді результату інтелекту­
ального процесу розуміння та пізнання правової норми,
вираженого в мовній формі, що називається тлумаченням
за обсягом (буквальне, поширювальне і обмежувальне).

Більш традиційним є розмежування тлумачення на з'ясування права і роз'яснення права. З'ясування є роз­криттям змісту юридичних норм «для себе». Роз'яснення є розкриттям змісту юридичних норм «для інших».

Тлумачення передує процесу втілення норм права в життя. Необхідність тлумачення норм права зумовили такі об'єктивно існуючі чинники:

1) абстрактна форма викладення норм права. Норми права, як правило, сформульовані в загальному вигляді і в той же час встановлюють цілком конкретні права і обов'яз­ки своїх адресатів. Тому для реалізації норми права її адре­сат має зробити логічну операцію сходження від абстрак­тного до конкретного. Інакше суб'єкт права не зможе змо-делювати свою майбутню поведінку;

2)розбіжність між справжньою волею суб'єкта право-творчості таїівиразом в тексті джерела права. Загаль­новідомо, що словесний вираз будь-якого інтелектуального процесу неминуче призводить до часткової втрати інфор­мації. Певні проблеми створює і недосконалість юридичної техніки, неясність, суперечність і громіздкість приписів. Саме тому неминучими є колізії та прогалини в позитивно­му праві, подолати які можна тільки за допомогою тлума­чення;

3) розбіжність між правовими поняттями і термі­
нами, що їх виражають, а також невизначеність і склад­
ність термінів. Термін, використаний в статті закону,
може не збігатися за обсягом із правовим поняттям. Напри­
клад, ст.304 Кримінального кодексу України встановлює
відповідальність за залучення неповнолітніх до злочинної
та антисоціальної діяльності. Тим часом тлумачення цієї
норми права переконує в тому, що в реальності законода­
вець мав на увазі не тільки неповнолітніх, а й малолітніх
дітей. Тобто, в цьому випадку зміст поняття ширший, ніж
зміст використаного в статті закону терміну. Нормативно-
правові тексти нерідко містять різні терміни для одних і
тих же понять. Наприклад, належна поведінка може ви­
значатися словами «повинен», «зобов'язаний», «слід»,
«належить». Широко поширені оцінні поняття, виражені
термінами «тяжкінаслідки», «істотнашкода», «особливо
крупний розмір» тощо. При цьому для різних ситуацій один
і той же термін може означати абсолютно різні поняття.
Наприклад, у складі злочину «порушення прав пацієнта»
(ст.141 Кримінального кодексу) термін «тяжкі наслідки»
означає смерть або розлад здоров'я, а в складі злочину «по­
рушення ветеринарних правил» (ст.251 Кримінального
кодексу) той же термін означає епізоотію або масовий падіж
тварин. Нарешті, необхідність тлумачення норм права ви­
кликана складністю спеціальної юридичної термінології;

4) системність права. Як відомо, всі правові норми
пов'язані між собою. Суб'єкт реалізації права зобов'язаний
враховувати зв'язки між конкретними та спеціалізовани­
ми, загальними та спеціальними, первинними та похідни­
ми нормами, що можливо тільки при правильному тлума­
ченні тексту.

18.2. Суб'єкти тлумачення норм права

Суб'єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз'яснювати зміст норм права, проте значення і юридична обов'язковість роз'яснень, здійснених різними суб'єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення норм права.

Офіційне тлумачення норм права здійснюють уповно­важені на те органи держави. Його результат має обов'яз­кову силу для органу або посадовця, що застосовує розтлу­мачену норму. Нормативне офіційне тлумачення здійсню­ється безвідносно до конкретного випадку, має загальний характер (поширюється на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення Конституційним Судом Укра­їни статті Конституції України, надане за поданням Пре­зидента України. Казуальне офіційне тлумачення дається і має чинність щодо окремого випадку. Наприклад, Верхо­вний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і паралельно дає тлумачення норми, застосованої у розглянутій справі.

Залежно від суб'єкта офіційного тлумачення розрізня­ють:

1) автентичне тлумачення, що виходить від органу,
який видав тлумачену норму;

2) делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване ком­
петентним органом відносно норми права, виданої іншим
органом (наприклад, тлумачення Конституції України
Конституційним Судом України).

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб'єктами, які не мають на те формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непро-фесіонали) і юридично необов'язкове. Значення неофіцій­ного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб'єкта тлумачення. Залежно від компе­тентності суб'єкта розрізняють такі види неофіційного тлумачення:

1) доктринальне тлумачення, що виходить від учених-
юристів;

2) професійне тлумачення, що виходить від юристів-
практиків;

3) буденне тлумачення, яке дають люди на основі жит­
тєвого досвіду і масової правосвідомості.

Значення тлумачення правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при конкрети­зації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Тлумачення норми права залежить не тільки від рівня використаної законодавчої техніки, а й від правової куль­тури та правосвідомості суб'єктів, які застосовують право.