Основні теорії походження держави -

Походження держави — тривалий (інколи впродовж тисячоліть) історичний процес, який украй складно рекон­струювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Існує кілька теорій, що з різних позицій висвітлюють і пояснюють появу держави в суспільстві.

Прихильники теологічної теорії стверджують, що держава є наслідком божественної волі. Найяскравіше тео­логічна теорія виражена в роботах відомого католицького богослова Томи Аквінського (XIII ст.). Його тези є офіцій­ною доктриною католицької церкви, але в цілому в євро­пейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не дуже поширена. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави вважається основ­ною, а священна книга — Коран — дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

Патріархальна теорія ототожнює сімейну і державну владу, вважаючи й ту, й іншу природною, за природою властивою людині. Найчіткіше виклав цю теорію англій­ський філософ Роберт Фільмер (XVII ст.). Із його точки зору, держава, точніше правитель держави, виконує на рівні суспільства ту ж роль, що й батько в сім'ї, будучи продов­женням патріархальних традицій сім'ї. Тому правитель не підлягає критиці — адже батька діти повинні слухатися беззаперечно, — і не підлягає обранню або зміні — адже батька не вибирають, його влада існує за природою.

На зорі Нового часу поширена була теорія суспільного договору. Гуго Гроцій і Бенедикт Спіноза, Томас Ґоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо вважали, що окрім права, встановленого державою, існують вічні, розумні правила поведінки, які випливають із самої природи людини. Ці правила вони називали природним правом. Для захисту і дотримання природних прав люди домовилися створити державу і поставити над собою правителів. Надалі прави­телі почали розглядати державу як свою вотчину, і зміст суспільного договору було втрачено або спотворено. Пору­шення правителем природних прав підданих є підставою для його скидання.

Договірна теорія з успіхом використовувалася в бороть­бі з віджилими феодальними порядками. У наш час вона втратила свій вплив, але окремі положення договірної те­орії актуальні дотепер. Якщо розглядати державу як наслі-

док і результат суспільного договору, то індивід і держава виявляються рівними партнерами. Такий підхід цілком відповідає сучасному уявленню про правову державу.

Шарль Луї Монтеск'є вважається засновником теорії географічного детермінізму. Він одним із перших звернув увагу на роль природно-кліматичних умов у розвитку су­спільства. Визнаючи наявність у людини природних прав, він категорично відкидав теорію суспільного договору, вважаючи, що держава і встановлене державою право ви­никли в результаті природних причин, а саме — розвитку людини і суспільства у певному географічному середовищі. У XX ст. теорію географічного детермінізму захищав аме­риканський географ Елсуорт Хантінгтон.

Досить поширеною є теорія насильства. її засновни­ки — старокитайський мислитель Шан Ян, Людвіг Гумп-лович, Євген Дюрінг і Карл Каутський (XIX ст.). Походжен­ня держави ця теорія пов'язує із зовнішнім та/або внутрі­шнім насильством. Зовнішнє насильство — завоювання одного племені іншим, внутрішнє — економічне насильство однієї частини суспільства над іншою. Для закріплення свого панування переможець створює апарат примусу, тобто державу.

У теорії насильства є певне раціональне зерно. Так, зов­нішнє насильство відіграло чималу роль в утворенні ряду держав, серед яких — варварські королівства часів ранньо­го середньовіччя, Золота Орда, Велике князівство Литов­ське тощо.

Органічна теорія, засновником якої був англійський соціолог і філософ Герберт Спенсер (XIX ст.), розглядає державу як наслідок еволюції природи. Уряд відіграє в державі ту ж роль, що і мозок у людини, землеробство і ремесло складають систему органів живлення, транспорт і зв'язок — розподільну систему держави тощо. Сучасна юриспруденція дотепер використовує окремі елементи концепції Спенсера. Зокрема, в багатьох визначеннях дер­жава характеризується як система взаємопов'язаних спе­ціалізованих органів.

У XIX ст. зусиллями Карла Маркса і Фрідріха Енгельса була створена класова (економічна) теорія походження держави. Із їхньої точки зору держава і^іраво виникли одночасно через появу приватної власності і розшарування суспільства на класи. Класова теорія має певні переваги,

32,

зокрема, вона привертає увагу до найважливішого чинни­ка виникнення держави — рівня розвитку економіки.

У XX ст. поширення набула олігархічна теорія (фран­цузький політолог Бернар Шантебу), яка пов'язує похо­дження держави з природною ієрархією/нерівністю в будь-якій соціальній спільноті (за силою, здібностями). У зв'яз­ку з розподілом функцій у співтоваристві рано чи пізно виділяється функція управління. Конкретні шляхи по­ходження держави зводяться до військового (захоплення влади військовими вождями), аристократичного (прихід до влади знаті), плутократичного (зосередження влади в руках багатих).

Усі вказані теорії відіграли певну роль в поясненні по­ходження держави, але жодна з них не в змозі пояснити, чому до початку Великих географічних відкриттів (рубіж XV-XVI ст.) державні установи існували лише в окремих регіонах земної кулі (Європа, Південна і Східна частини Азії, Північна Африка, Центральна і частково — Південна Америка). Відповідь на це питання була дана теорією нео­літичної революції (англійський археолог Гордон Вір Чайлд, американські економісти-історики Дуглас Норт і Роберт Томас). Із позицій цієї теорії держава виникла вна­слідок переходу людства від привласнюючого господарства до відтворюючого — від полювання і збирання до землероб­ства, скотарства та ремесла.

Учені дотепер сперечаються про причини неолітичної «революції» (хоча вона тривала кілька сотень, а то і тисяч років). Серед припущень — антропогенне виснаження ре­сурсів, необхідних для полювання і збирання (зокрема винищування мамонтів і вовняних носорогів); фундамен­тальна зміна людської психології, яка привела до нових. уявлень про світ і переходу до осілості. Більшість учених сходяться на думці, що основною причиною неолітичної революції стала зміна клімату, що зробила сільське гос­подарство в басейнах великих річок вигідним і зручним. У будь-якому випадку вона відбулася тільки там, де демо­графічний тиск на природу перевищив її можливості дати людям прожиток, і при цьому були екологічні можливості для землеробства і скотарства (помірно жаркий клімат, наявність видів тварин і рослин, придатних для одомаш­нення). Відтворююче господарство неможливе без відносин власності на природні ресурси, перш за все землю, і без над-

громадського регулювання. Ось чому, з позицій теорії нео* літичної революції, виникла держава.

Нині всього більшого значення набуває багатофактор-на теорія походження держави (російський історик Ігор Дьяконов), яка розглядає державу як результат взаємодії географічного, демографічного, технологічного, економіч­ного, соціального, психологічного та інших чинників.

; 2.5. Основні теорії походження права

Існує кілька найбільш загальних підходів до постановки і вирішення проблеми походження права. Найвиразніше є видимими два загальнофілософські підходи: ідеалістич­ний та матеріалістичний. Перший з них, ґрунтуючись на уявленні про надприродний, незалежний від людини і сус­пільства характер права, пов'язує право з волею Бога (бо­гів). Другий підхід передбачає земні, такі, що кореняться в природі людини та/або суспільства, причини формування права. В межах ідеалістичного та матеріалістичного під­ходів склалося кілька теорій (концепцій) походження права.

У глибокій давнині склалися теологічні (міфологічні) уявлення про походження права. Відповідно до них право було створено Богом (богами) і дароване людині через по­сланника, пророка або правителя. Воно виражає волю Бога, утілює вищий розум, добро і справедливість. Так, за уяв­леннями стародавніх греків право і правосвідомість людей були породжені Зевсом-Вседержителем і Фемідою — боги­нею порядку. їхні дочки — Діке (справедливість) та Евно-мія (благозаконність) стояли на варті правопорядку, Не­мезида карала неслухів, а Гермес уміло передавав волю Зевса людям.

Богоодкровенний характер права однозначно визнають найбільші монотеїстичні релігії. Так, іудеї вважають Мой-сея провідником волі Божої, втіленої в Декалозі — Десяти заповідях-законах. Християни, шануючи Декалог, виво­дять право з проповідей Ісуса Христа. На таких же теоло­гічних позиціях в правових питаннях стоїть іслам, убача­ючи в Мухаммеді єдиного пророка розпоряджень Аллаха.

На основі цих широко поширених уявлень були створе­ні розгорнуті теорії божественного походження права,

найбільш відомим з яких є учення католицького богослова Томи Аквінського (XIII ст.). Розквіт теологічної теорії по­ходження права прийшовся на період середньовіччя, але й тепер існує немало її прихильників (наприклад, Жак Ма-рітен).

Природно-правова теорія, що теж має давню історію (Арістотель, Цицерон, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо), пов'язує походження права з ідеалами добра, спра­ведливості, розуму, властивими людині за природою. Во-левстановлене право, з позицій цієї теорії, лише закріплює та створює гарантії для дії природного права. Однією з таких гарантій є діяльність держави, створеної в результаті до­говору між людьми.

Природно-правові уявлення про походження і суть пра­ва домінували на зорі Нового часу і зіграли величезну роль у вдосконаленні права, затвердженні принципів законнос­ті та юридичної рівності.

Не відкидаючи раціонального зерна в ідеалістичних теоріях походження права, не можна не бачити істотної вади, що нівелює весь їхній позитивний ефект. Річ у тому, що питання про першопричини виникнення права ними, по суті, знімається. Творцем права виступають Бог або Людина-ідеал, але питання про те, чому саме праву, а не якомусь іншому регулятору надається перевага цим дже­релом, залишається відкритим. Ось чому сучасна юриспру­денція вельми невисоко оцінює інформативний та науковий потенціал цих теорій.

Матеріалістичний підхід до проблеми походження пра­ва поширений набагато ширше. У загальному вигляді цей підхід передбачає, що право — штучне творіння людини та/або суспільства.

Шарль Луї Монтеск'є та історична школа (Густав Гуго, Карл Фрідріх Савіньї, Георг Фрідріх Пухта), що виникла у XIX ст. у Німеччині, стояли на позиціях природного спон­танного (мимовільного) зародження права в надрах народ­ної свідомості. З погляду цих учених право завжди, подібно до мови, має національний характер. Законодавча діяль­ність — завершальна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що створене на­родом. Будь-які правові реформи, не підготовлені народною свідомістю, з погляду історичної школи, приречені на про­вал. Не можна не погодитися з тезою про те, що право — об'­єктивне історичне явище, зумовлене етнокультурними

чинниками. Разом із тим очевидні й прорахунки цієї шко­ли права: перебільшення значення суспільної свідомості і недооцінка законодавця.

Психологічна теорія (російсько-прльський юрист Лев Петражицький, французький соціолог і психолог Габрі-ель Тард) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед, них — потреба в підпорядкуванні, відчутті спадкоємності, бажаннях і віруваннях, вольові імпульси, засоби як спосіб вирішення соціальних розбіжностей тощо. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він розді­ляв на два види: переживання позитивного права (уявлен­ня про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'яза­ного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а пози­тивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в процесі виникнення права психологічним чин­никам, ця теорія не враховувала впливу на нього інших об'єктивних чинників. Проте слід визнати позитивний вне­сок психологічної теорії у вчення про формування право­свідомості.

Марксистська теорія (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) пов'язувала виникнення права з класовою боротьбою. З по­гляду цієї теорії панівний клас за допомогою державного апарату створює і модифікує правові норми відповідно до своїх, у першу чергу, економічних інтересів. Оцінюючи цю теорію, слід зазначити, що, дійсно, економічні чинники відіграли значну роль у походженні права, але вони не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.

Теорія примирення (англійський юрист Гарольд Бер-ман, шведський історик права Ерік Аннерс) пояснює по­ходження права необхідністю впорядкування міжгромад-ських відносин. Вона виходить із того, що у розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне су­спільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладали за допомогок/народного зі­брання, ради старійшин. З часом такі договори через по­вторення ситуацій однотипного характеру поступово пере-

росли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоч і заснована на історичних фактах, але є одно­сторонньою, оскільки право виникло не тільки для при­мирення родів, а й для регулювання різних сторін життє­діяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтер­есів його членів.

Американські історики економіки, прихильники теорії неолітичної революції Дуглас Норт і Роберт Томас дотри­муються іншої точки зору. Вони пов'язують появу права з виникненням відносин власності. Щоб перейти від по­лювання До землеробства, необхідні корінні зміни відносин власності. Землеробство — принципово осілий вид діяль­ності: протягом багатьох років або постійно землероби екс­плуатують одну і ту ж ділянку землі, урожай з якої зале­жить не тільки від погоди, а й від дій людей. Родюча земля стає рідкісним ресурсом, що вимагає захисту. Виникає необхідність захищати оброблювані землі від спроб їх за­хоплення чужинцями і розв'язувати поземельні конфлікти між одноплемінниками. Ці моменти є визначальними у виникненні права, а потім і держави.