Законодавчий процес і його стадії

Процес створення, зміни і скасування законів називають законодавчим процесом. У національній правовій системі він складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива — внесення в законодавчий
орган пропозиції про видання, зміну або скасування закону.
Таким правом у будь-якій державі володіє порівняно вузь­
ке коло осіб. В Україні право законодавчої ініціативи мають
народні депутати України, Президент, Кабінет Міністрів
України;

2) розробка законопроекту. Вона може бути доручена
парламентським комітетам, міністерствам, колективам
учених-фахівців. Перша і друга стадії законодавчого про­
цесу можуть збігатися, і тоді на розгляд парламенту вно­
ситься готовий законопроект;

3) обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду
законопроект поетапно обговорюється парламентаріями,
до нього вносяться поправки і доповнення (цей процес на­
зивають першим і другим читанням законопроекту);

4) ухвалення закону (звичайно в результаті третього
читання). Ухвалення закону здійснюється голосуванням.
За загальним правилом, закон має бути схвалений простою
більшістю членів парламенту (тобто 50 % + 1 голос). Деякі
закони мають бути схвалені 2/3 голоси парламентаріїв
(кваліфікована більшість);

5) підписання закону главою держави. На цю стадію від­
водиться строго визначений строк (наприклад, в Україні —
15 днів). Як правило, глава держави має право повернути

закон на повторний розгляд зі своїми мотивованими заува­женнями (відкладне вето). Якщо закон повторно прийма­ється кваліфікованою більшістю голосів, то глава держави зобов'язаний підписати його та обнародувати. Так, якщо Президент України не підписав повторно прийнятий закон, то після закінчення десяти днів закон невідкладно обна­родується Головою Верховної Ради України;

6) обнародування закону. Ця стадія має важливе зна­
чення. Неопубліковані і, таким чином, не доведені до відо­
ма людей закони не застосовуються;

7) набрання законом чинності. За загальним правилом,
закон набуває чинності протягом певного терміну (в Укра­
їні — через десять днів після публікації), якщо інше не
вказане самим законом.

17.5. Систематизація нормативно- '

Правових актів

Для того щоб система законодавства була внутрішньо узгоджена і несуперечлива, нормально функціонувала, удосконалювалася і розвивалася, вона потребує постійної дії на неї спеціального процесу — систематизації.

Систематизація — це діяльність, спрямована на впо­рядкування нормативно-правових актів, узгодження їх у певну систему.

Необхідність систематизації зумовлена тим, що постій­но йде процес видання нових нормативно-правових актів, з часом деякі акти фактично втрачають силу, застарівають, накопичуються суперечності між юридичними розпоря­дженнями.

Розрізняють такі види систематизації нормативно-пра^ вових актів:

1) облік нормативно-правових актів є збором держав­ними органами і неофіційними організаціями чинних нор­мативних актів, їх обробкою і розташуванням за певною системою, що забезпечує пошук необхідної правової інфор­мації в масиві актів, узятих на облік. Облік здійснюється практично всіма державними органами і юридичними осо­бами для задоволення власних потреб у правовій інформа­ції або в комерційних цілях для забезпечення правовою інформацією інших суб'єктів.

Сукупність нормативних актів, узятих на облік, складає інформаційний фонд, у якому нормативні акти зберігаються в певному порядку. Для швидкого знаходження нормативно-правового розпорядження, прийнятого з того або іншого питання (темі), створюються інформаційно-пошукові систе­ми. В Україні існує ІПС «Законодавство України» на офіцій­ному веб-сайті Верховної Ради України, а також неофіційні пошукові системи «Юрист+», «Ліга-Закон» тощо.

Крім самостійного значення, облік нормативно-правових актів є підготовчою стадією для інших видів систематиза­ції;

2) інкорпорація — це об'єднання нормативно-правових
актів без їх зміни в збірку за певною ознакою.

Різновиди інкорпорації за суб'єктом здійснення: офіцій­на інкорпорація — здійснюється державним органом; нео­фіційна інкорпорація — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, окремими фахівця­ми. Прикладами офіційної інкорпорації є «Відомості Верхо­вної Ради України», «Офіційний вісник України».

Різновиди інкорпорації за критерієм відбору норматив­но-правового матеріалу: хронологічна — нормативно-пра­вові акти збираються за часом їх видання або набрання сили («Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України»); предметна — нормативно-правові акти систе­матизувалися за галузями або інститутами права, сферами державної діяльності (наприклад, такими є тематичні бю­летені Міністерства юстиції України).

Різновиди інкорпорації за обсягом охоплюваного нор­мативно-правового матеріалу: генеральна — до збірки включаються всі нормативно-правові акти суб'єкта право­творчості (наприклад, багатотомне видання «Закони Укра­їни»); часткова — в збірку включаються нормативно-пра­вові акти у певній сфері правового регулювання (наприклад, збірки, присвячені правовому регулюванню нотаріату, банкам і банківській діяльності, правовому становищу не­повнолітніх в Україні);

3) консолідація — ухвалення укрупненого уніфіковано­
го акта на основі об'єднання норм розрізнених актів. При
цьому нові норми не створюються, всього лише усуваються
повтори, виправляється застаріла термінологія. Особли­
вість консолідації полягає в тому, що вона містить у собі
деякі риси кодифікації та інкорпорації. Консолідований
акт є зведеним нормативно-правовим актом, що формально

зближує його з кодифікованим; а той факт, що він по суті не вносить нічого нового в регулювання суспільних відно­син, ріднить його з інкорпорацією. Ця форма систематиза­ції з успіхом застосовується в англомовних країнах (Звід законів США) і деяких країнах СНД (у Російській Федера­ції виданий Звід законів);

Різновидами консолідації є використовувані у США компіляція та ревізія. Компіляція полягає в тому, що нор­мативні акти публікуються в хронологічному порядку, при цьому виключаються частини актів, що втратили чинність, і вносяться частини актів, які замінені пізнішими рішен­нями законодавчого органу.

Ревізія полягає в тому, що нормативні акти та їхні ча­стини приводяться в логічний порядок за предметною озна­кою, виключаються положення, що фактично втратили силу, скорочується множинність актів, поліпшується їх граматична структура. Результати ревізії законодавства підлягають затвердженню законодавчим органом або як самостійний закон, або шляхом прийняття закону, що схва­лює документ, що висловлює зміст ревізії законодавства;

4) кодифікація — створення нового логічно цілісного нормативно-правового акта (кодексу, основ) на основі ста­рих актів, з частковою або повною зміною їхнього змісту, усуненням прогалин і суперечностей. Кодифікація — один з прийомів правотворчості і як такий може здійснюватися тільки державою.

Різновиди кодифікації за обсягом охоплюваного норма­тивно-правового матеріалу:

— загальна — утворення зведеного акта по всіх галузях
законодавства («кодекс кодексів»). Наприклад, такий ха­
рактер мав Звід законів Російської імперії;

— галузева — об'єднання правових норм тієї або іншої
галузі — Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс
України;

— міжгалузева (комплексна) — об'єднання правових
норм різних галузей права, що регулюють суспільні відно­
сини у певній сфері, наприклад, Повітряний кодекс Укра­
їни, Кодекс торговельного мореплавства України;

— спеціальна (внутрішньогалузева) — об'єднання пра­
вових норм окремого інституту або підгалузі права (при­
кладом є Водний кодекс України, Кодекс України про
надра, Лісовий кодекс України). ____ ____

Співвідношення різних видів систематизації за глиби­ною «вторгнення» у нормативно-правовий матеріал є таким: облік нормативно-правових актів та інкорпорація не вно­сять змін у текст і зміст нормативно-правових актів, кон­солідація вносить зміни в текст нормативно-правового акта, не змінюючи змісту норм і не створюючи нових норм права, а кодифікація є різновидом правотворчості.