Предмет історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук.

Предмет історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук.

Історія економіки – це дисципліна, яка вивчає економічне життя суспільства в усій його багатогранності від найдавніших часів до най теперішнього часу.

Предметом економічної історії є вивчення господарської діяльності людства в історичному розвитку; основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічна політика провідних держав світу і України; дослідження загальних закономірностей економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.

Історія економічної думки – це історія економічної свідомості людства.

В широкому розумінні – це історія економічних поглядів та ідей.

Предметом історії економічної думки є історичний процес виникнення та розвитку системи економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань.

Предмет історії економ. думки включає 2 рівні:

- Донаукову економічну думку (дотеоретичний стан розвитку).

- Розвиток наукової економічної думки.

ІЕЕД є джерелом фактичного матеріалу для економічної теорії. Вона забезпечує тісний зв'язок історичних знань з економікою промисловості, с/г, іншими галузевими і функціональними економічними науками.

ІЕЕД взаємодіє з конкретними соціологічними дисциплінами. Вплив на розвиток економіки таких факторів, як соціальний склад працівників, управління виробничими колективами, задоволеність працею, настрій, повинен враховуватися історією господарства.

Існує тісний зв'язок ІЕЕД з історичними науками, насамперед із загальною історією. ІЕЕД не може обійти найважливіші події загальної історії.

ІЕЕД включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, суспільних рухів, війн, нац. і етнографічних особливостей, законів, релігійних культур, науки і мистецтва. Знання ІЕЕД має не тільки науково-пізнавальне, а і велике виховне значення. Воно розширює кругозір, сприяє правильному підходові до оцінки найважливіших історико-економічних процесів і подій.

 

 

Теоретико-методологічні засади курсу «Історії економіки та економічної думки».

Метод – це шлях пізнання, спосіб та інструмент дослідження, наукова значущість та пізнавальна цінність якого визначаються насамперед його евристичним потенціалом, здатністю збагатити науку новими знаннями.

Узагальнюючи досвід теоретичної діяльності економістів різних шкіл і напрямів, слід виділити такі методи дослідження: метод спостереження економічних явищ, історико-генетичний, системно-структурний, проблемно-логічний, компаративний економічний аналіз, статистичний аналіз, експеримент.

Застосування методу спостереження такого економічного явища, як банкрутство середнього класу внаслідок інфляції, що спричинило в свою чергу зростання соціального неспокою (безробіття), дозволило Дж. Кейнсу обґрунтувати теорію державного втручання в економіку.

Історико-генетичний метод дослідження дає змогу виявити історичні умови виникнення та розвитку економічних ідей, їх спадкоємність, загальні закономірності та історичну специфіку у змісті та пізнавальних пріоритетах економічних теорій, взаємозв’язок економічних учень з політикою та господарською практикою.

Системно-структурний метод дослідження сприяє усвідомленню еволюції економічної науки як цілісного системного процесу у всій різноманітності його внутрішніх і зовнішніх зв’язків, структурних елементів і рівнів.

Проблемно-логічний метод дослідження розкриває глибинні сутнісні характеристики історії розвитку економічної науки на основі виявлення внутрішньої логіки економічних теорій, їх категоріального та понятійного апаратів.

Компаративний (порівняльно-історичний) метод дослідження дає можливість виявити загальне й особливе у різних економічних ученнях, простежити роль традицій та революцій в історії ідей, взаємодію загального, особливого та одиничного в той чи інший період розвитку економічної науки.

Історичні факти є основою для економічної науки, та до них слід долучати економічний аналіз, бо саме через розвиток і перевірку економічних теорій можна впорядкувати і організувати сукупність даних і фактів у чітку систему.

Цілісне розуміння економічної діяльності потребує використання економічних даних і статистичного аналізу. Практичне дослідження економічної діяльності потребує розвиненого апарата теорії ймовірності та економетрики.

Економічне життя суспільства надзвичайно складне, тому дослідники досить часто вдаються до контрольованого експерименту.

 

Загальна характеристика господарської діяльності в умовах первісного суспільства. Неолітична революція.

Первісно-общинний лад – початковий і найбільш тривалий етап в історії економічного розвитку людства. Первісна доба існувала від появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (ІV – III тис. до н. е.). Первісне суспільство поділяється умовно на кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному з цих етапів світової історії були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.

Найбільш важливі риси первісного суспільства наступні:

1) Панування общинного типу суспільної організації.

2) Переважання родового устрою. Рід є основна господарська одиниця.

3) Вкрай низький розвиток продуктивних сил, найповільніші темпи розвитку економіки.

4) Переважно колективне привласнення природних ресурсів і результатів виробництва.

5) Рівномірний розподіл і соціальна рівність.

6) Поступовий перехід від привласнювального до відтворювального типу господарства.

7) Відсутність приватної власності, експлуатації класів і держави.

Неолітична революція -процес переходу від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Поступово вдосконалювалася агротехніка. У ІV тис. до н.е. у землеробстві з’явились такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних і навіть поливних земель. У Європі, Західній і Середній Азії почався перехід від ручного землеробства до орного. Відтворююче господарство стає домінуючим. Основні заняття людей – землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Згодом з’являється наземний транспорт – віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. Формується система обміну. Починається зароджуватись соціальна нерівність. Винятково важливою подією було виникнення писемності. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

 

 

Перехід від привласнювального до відтворювального господарства.

Неолітична революція -процес переходу від привласнюючих форм господарювання до відтворюючих.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Поступово вдосконалювалася агротехніка. У ІV тис. до н.е. у землеробстві з’явились такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних і навіть поливних земель. У Європі, Західній і Середній Азії почався перехід від ручного землеробства до орного. Відтворююче господарство стає домінуючим. Основні заняття людей – землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Згодом з’являється наземний транспорт – віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила. Формується система обміну. Починається зароджуватись соціальна нерівність. Винятково важливою подією було виникнення писемності. Це стало межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

 

 

Єгипет

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.

Межиріччя

У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

Китай та Індія

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. У долинах рік Інд і Ганг в Індії та Хуанхе і Янцзи у Китаї зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби становили незначний відсоток населення, належали в основному державі, використовувались як домашня прислуга в господарствах царів, деспотів, численних чиновників, при храмах. Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського і храмового господарства. Головними джерелами рабства були війни, піратство, заборгованість селян общинам. Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний х арактер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

10. Основні риси соціально-економічного устрою рабовласницьких держав античного світу.

Стародавня Греція.

Стародавня Греція, була розташована на межі трьох континентів — Європи, Азії та Африки. Через Середземне та Чорне моря проходили торговельні шляхи. Численні острови, затоки і гавані визначали відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто (поліс). Це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське господарство, внаслідок гострої нестачі землі мало другорядне значення.

Грецькі поліси становили окремі держави. Формування грецьких міст-полісів розпочалося у VIII — VI ст. до н.е. Згодом такі міста як Афіни, Мілет, Корінф, Халіке та інші, перетворилися у важливі ремісничо-торговельні центри, стали осередками політичного, культурного життя Греції. Значне місце в господарстві країни займали ремесла, виплавлення металів зокрема. Із цих металів, виробляли зброю, колісниці, ювелірні вироби. Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яке було під контролем держави.

Особливо успішно в Стародавній Греції розвивались будівельна справа, обробка каменю. Розвиток ремесел призвів до спеціалізації виробників.

Повільніше розвивалося с/г. Орна земля, угіддя, інші природні багатства спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкова олія використовувалася у харчуванні, парфумерії, для освітлення, а також була головним експортним товаром. В Єгипет, Рим та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. Добре розвивалося тваринництво.

Перенаселення Греції і гостра нестача землі у VIII — VI ст. до н. е. зумовили колонізацію та утворення грецьких міст-колоній на берегах Мармурового, Чорного та Егейського морів, на південному узбережжі Апеннінського півострова, в Сицилії та Північній Африці. Міста-колонії стали центрами торгівлі греків із сусідніми народами.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке використання праці величезної кількості рабів. Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріального виробництва. У Греції були й привілейовані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і культурного розвитку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва.

Однак поступово продуктивність невільничої праці падала. З'явилися цілі покоління людей, які народилися, жили і працювали в умовах рабства. Такі люди не хотіли і не могли ефективно працювати. Нескінченні конфлікти між грецькими містами, боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне життя країни.

 

Стародавній Рим

Рим був заснований у 753 році до Р.Х., його розвиток включає кілька етапів:

1. Царський період (до VI століття до Р.Х.)

2. Римська республіка (V-I століття до Р.Х.)

3. Рання імперія (I-II століття Р.Х.)

4. Пізня імперія (III-V століття Р.Х.)

- В економіці вирішальна роль належить с/г.

Форми земельної власності:

Вілли – земельний маєток площею 25-100 га.

Латифундія – величезний земельний маєток розміром у декілька тис. га.

Парцели – невеликі ділянки землі, які виділилися з-під латифундій і надавалися колонам-землеробам.

- с/г багатогалузеве: виноградарство, городництво, садівництво, вирощувалися зернові та технічні культури.

- Успішно розвивалося тваринництво

- У с/г римляни використовували жатку з широким захватом, колісний плуг, мін. добрива.

- Трактат Луція Колумелла «Про с/г»

- Високий рівень ремесла, яке мало географічну спеціалізацію.

- Рим славився будівництвом, утриманням доріг, суднобудуванням.

- Високого рівня досягла виплавка металів, обробка каменю, граніту а також різьба по них

- Розвиток торгівлі, як зовн. так і внутр., формували великі ярмарки

- Надзвичайно розвинута грошова система

- Освіта та наука мали провідне значення

- Експлуатація рабської сили

- Класичне рабство.

Східне рабство

В IV тисячолітті до н.е. рабство виникає в стародавньому Єгипті. Це було пов'язано з вигідним стратегічним та географічним положенням цих земель.

В країні існували ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Існувало й боргове рабство. Та все ж основною продуктивною силою в Єгипті були селяни-общинники, рабів же їх власники використовували як слуг. У 525 році до н.е. Єгипет завоювали перси.

До району східного рабства відноситься і територія Межиріччя (Месопотамія). Однією з найрозвиненіших держав Межиріччя в ІУ-ІП тис. до н.е. був Шумер.

У III тисячолітті до нашої ери рабів у Шумері було небагато, рабство мало статус патріархального, тобто раби мали право заводити сім'ї і навіть викупати себе з неволі. Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Рабство мало патріархальний характер, сільська община й далі зберігала панівне становище в економіці країни.

Слід відзначити, що для країн Стародавнього Сходу характерними були сталість сільської общини і державна власність на землю. Основна сфера економічного життя - сільське господарство - залишалось поза рабовласницьким виробництвом. Тільки частково праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського і храмового господарства. Головним джерелом рабства були війни, піратство, боргове рабство. Праця рабів використовувалась однобоке і була непродуктивною, її застосовували для обслуговування рабовласників, на будівництві пірамід, каналів і т п. Східне рабство не було класичним.

 

Античне рабство

Джерелами рабської праці були постійні війни, які проводила Греція із сусідніми народами, мало місце боргове рабство. Праця рабів використовувалася в різних сферах матеріального виробництва. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях, на будівництві доріг. У Греції були й привілейовані раби — учителі, лікарі, купці, ремісники, поліцаї. Деякі філософи, поети були рабами. Рабів використовували як прислугу в домашньому господарстві знатних людей, незначна кількість їх була зайнята в с/г. Лише деяким із рабів (купцям, ремісникам) дозволялося мати сім'ї. Експлуатація рабів сприяла досягненню високого економічного і культурного розвитку держави. Отже, в античному рабстві, на відміну від східного, рабська праця стала основною продуктивною силою суспільного виробництва. У V ст.. до н.е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку.

 

12. Характерні риси "азіатського" способу виробництва.

· Основу економіки складало зрошувальне землеробство, яке обслуговувалося складними іригаційними системами.

· Державна система тяжіла до автаркії: самозабезпечення і самоізоляція від інших країн, захоплення життєвого простору та створення колоніальних імперій.

· Панівною була державна власність на землю, рабів при збереженні общинного землекористування, державний контроль над розподілом, споживанням, поведінкою і навіть образом мислення громадян.

· Натуральне господарство – основа суспільного розвитку, слабкий розвиток товарного виробництва і ринкових відносин.

· Патріархальне рабство: незначна чисельність і частка рабів, зайнятих в основному на будівництві, на обслуговуванні іригаційних систем, культових споруд, царського господарства.

Внутрішні

1. Експропріація наділів селян та майна ремісників; узурпація общинної селянської власності; відчуження державних земель.

2. Нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і засобів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

3. Система державних позик як різновид пограбування та спекуляції фінансових ділків.

4. Податкова система, яка прискорила експропріацію дрібних власників та сприяла представників крупного капіталу.

Зовнішні

1. Система протекціонізму.

2. Зовнішня торгівля (особливо колоніаль-ними товарами - перцем, прянощами, тютюном).

3. Пряме пограбування колоніальних володінь і залежних земель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство.

4. Організація в колоніях рабовласницького, плантаторського господарства; жорстокі методи поневолення та пограбування корінного населення Африки, Азії, Північної і Південної Америки

На рубежі XVIII-XIX століть

1. Більш тривале, ніж в інших країнах Європи панування феодальних відносин, затягування періоду феодальної роздробленості, відсутність єдиної німецької держави і, що найголовніше, – митні бар'єри.

2. Перехід від феодального ладу до буржуазного виявився незавершеним через поразку революції 1848 року в Німеччині, після якої військова феодальна юнкерська верхівка зберегла панівні позиції і політично домінувала над буржуазією.

3. У першій половині XIX століття Німеччина була ізольована від світових торгівельних шляхів.

4. Німеччина була аграрною країною, де 70% населення було зайнято в сільському господарстві.

5. Панування цехового ладу в міському ремеслі надто затягнулося і було скасоване лише в 1869 році Промисловим законом.

6. Будівництво залізниць кожним із дрібних князівств велось самостійно і було майже неможливим, враховуючи їхні розміри і фінансову слабкість.

7. Через панування митних бар'єрів зовнішня торгівля розвивалася швидше, ніж внутрішня, що гальмувало розвиток загальнонімецького ринку як необхідної умови розвитку промисловості.

В США (1861–1865).

Причини

1. Вирішення питання про освоєння земель на захід від ріки Міссісіпі: промислова буржуазія Півночі була зацікавлена в розвитку на цих землях середніх за своїм розміром зернових фермерських господарств, які дозволили б задовольнити більшість бажаючих одержати землю переселенців і забезпечити швидко зростаючі промислові центри Північної Америки дешевим хлібом. Бавовняні магнати півдня США домагалися для себе права купувати землю великими ділянками з метою поширення на захід бавовняних плантацій – латифундій.

2. Вирішення питання про рабство: промислова буржуазія Півночі мала потребу у великому ринку вільної робочої сили, а також у розширенні внутрішнього ринку для промислових товарів. Усього цього можна було досягти, лише надавши неграм статус вільних громадян США, з чим не могли погодитися їхні власники на півдні.

3. Вирішення питання про митні тарифи: південні аграрні штати були зацікавлені в розвитку вільної торгівлі, оскільки вивозили бавовну в Європу, головним чином – у Англію. Молода промисловість Півночі мала потребу в захисті від конкуренції з боку англійських товарів високими митними бар'єрами.

Наслідки

1. У травні 1862 року конгрес прийняв закон «Про гомстеди» (закон про земельні наділи), відповідно до якого кожний громадянин США міг безкоштовно отримати у власність 180 акрів (73 гектара) землі на заході за умови її обробки особисто,сплативши лише $10 спеціального збору. Впровадження цього закону сприяло швидкому розвитку капіталістичного фермерства: з 1860 по 1880 рр. у руки фермерів перейшло 65 млн. акрів (27 млн. га) землі, причому роздача землі на цих умовах тривала аж до середини 1920-х років.

2. Постановою конгресу у вересні 1862 року негри були звільнені від рабства без надання їм землі й, таким чином, поповнили ряди найбільш низькооплачуваних робітників США.

 

 

Суперечності та загрози

– посилення нерівномірності, асинхронності та диспропорційності світового економічного розвитку.

Приклад – світова фінансова криза 2008-2009 рр.

Глобалізація, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості.

-

Предмет історії економіки та економічної думки, її місце в системі економічних наук.

Історія економіки – це дисципліна, яка вивчає економічне життя суспільства в усій його багатогранності від найдавніших часів до най теперішнього часу.

Предметом економічної історії є вивчення господарської діяльності людства в історичному розвитку; основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічна політика провідних держав світу і України; дослідження загальних закономірностей економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.

Історія економічної думки – це історія економічної свідомості людства.

В широкому розумінні – це історія економічних поглядів та ідей.

Предметом історії економічної думки є історичний процес виникнення та розвитку системи економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань.

Предмет історії економ. думки включає 2 рівні:

- Донаукову економічну думку (дотеоретичний стан розвитку).

- Розвиток наукової економічної думки.

ІЕЕД є джерелом фактичного матеріалу для економічної теорії. Вона забезпечує тісний зв'язок історичних знань з економікою промисловості, с/г, іншими галузевими і функціональними економічними науками.

ІЕЕД взаємодіє з конкретними соціологічними дисциплінами. Вплив на розвиток економіки таких факторів, як соціальний склад працівників, управління виробничими колективами, задоволеність працею, настрій, повинен враховуватися історією господарства.

Існує тісний зв'язок ІЕЕД з історичними науками, насамперед із загальною історією. ІЕЕД не може обійти найважливіші події загальної історії.

ІЕЕД включає вивчення внутрішньої і зовнішньої політики держави, суспільних рухів, війн, нац. і етнографічних особливостей, законів, релігійних культур, науки і мистецтва. Знання ІЕЕД має не тільки науково-пізнавальне, а і велике виховне значення. Воно розширює кругозір, сприяє правильному підходові до оцінки найважливіших історико-економічних процесів і подій.