ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РАЙОН



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РАЙОН



Район складається з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської й Кіровоградської областей. За територією (136,2 тис. км2 або 22,6% загальноукраїнського показника) він поступається лише Західноукраїнському, а за кількістю населення (9,9 млн чол.) – Донецько-Придніпровському й Західноукраїнському. Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше – геополітичне. Територія Центральноукраїнського району – це ядро формування української державності. Саме тут була серцевина Київської Русі. Київ як історичний, політичний, релігійний та культурний центр протягом сторіч політично, економічно, духовно зв’язував інші українські землі навіть тоді, коли вони були у складі різних держав.

У внутрішньому поділі праці Центральноукраїнський район спеціалізується на не металомісткому, працемісткому машинобудуванні, сільгоспмашинобудуванні, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчової, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Така структура господарства району зумовлена обставинами його формування й розвитку.

Природні передумови. Територія району розташована у межах Східно-Європейської платформи. У тектонічному відношенні район складається з трьох частин: найбільший за площею – Український щит з виходами на поверхню кристалічних порід; на Лівобережжі – Дніпровсько-Донецька тектонічна западина; на крайньому північному сході до меж району заходить Воронезький масив, перекритий товщею осадових порід. Згідно з геологічною будовою розміщуються мінеральні ресурси району. На півдні й південному заході розташувався Дніпровський буро-вугільний басейн (головні родовища – Олександрійське, Ватутінське, Коростишевське). З Дніпровсько-Донецькою западиною пов’язані родовища нафти (Леляківське, Гнідинцівське) та газу (Талалаївське) в Чернігівській області. Полісся багате на поклади торфу (Бучманське, Замглайське тощо). На півдні району є родовища уранових руд. На металургійну сировину Центральноукраїнський район не багатий. В Кіровоградській області можна відзначити Побузьке родовище нікелю, в Житомирській – Іршанські поклади титанової руди (ільменіт). З нерудних копалин, окрім палива, виділяються графіт (Завалля), каоліни, будівельна сировина (граніт, пісок, глина тощо); найбільші поклади цінної нерудної сировини розташовані на кристалічному щиті. Загалом мінеральні ресурси Центральноукраїнського району не відіграють визначної ролі в побудові його народногосподарської структури. Частка цього району в інтегральному природоресурсному потенціалі країни складає лише 16,5%, що значно менше, ніж його частка в території України та в загальному економічному потенціалі. До того ж, інтегральний потенціал включає не тільки мінеральні, а й усі природні ресурси.

Істотнішу роль в економіці району відіграють агрокліматичні й лісові ресурси. Територія Центральноукраїнського району розташована в трьох природних зонах: мішаних лісів (Полісся), лісостепу та північного степу. Зональна різноманітність зумовлює багатогалузеву структуру сільського господарства. Район достатньо забезпечений вологою і теплом. Якість ґрунтів поліпшується в напрямі з північного заходу на південний схід – від дерново-підзолистих (Житомирська, північ Київської та Чернігівської областей) до типових і звичайних чорноземів (Черкаська, Кіровоградська області). Південна частина Центральноукраїнського району зосереджує значну частину найкращих чорноземів країни.

Чималі пасма лісів зосереджені переважно в Житомирській, Київській та Чернігівській областях. Найбільш поширені породи – сосна, дуб, береза, осика, липа. Центральноукраїнський район – другий за значенням постачальник деревини в країні. (після Західноукраїнського).

Водними ресурсами, на тлі загального дефіциту в країні, Центральноукраїнський район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. В межах району на ньому діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

Вплив природних передумов на галузеву й територіальну структуру народногосподарського комплексу району виявляється у двох основних аспектах. По-перше, місцеві мінеральні ресурси відіграють підпорядковану роль як районотворчий фактор. Навіть такий промисловий вузол, як Черкаський, що має велике ресурсномістке виробництво, працює на сировині (природний газ) з інших реґіонів.

Виняток становлять каолінові глини та граніти, інші кристалічні породи, що певною мірою підкреслюють типові ознаки економіки району. По-друге, агрокліматичні умови сприяли розвитку потужного багатогалузевого сільського господарства й харчової промисловості, а лісові ресурси – деревообробної й лісохімічної промисловості.

Демографічні передумови. В Центральноукраїнському районі живе значна частка населення країни. Щільність населення – 73 чол./км2, що трохи менше загальноукраїнського показника (84 чол./км2 ).

Демографічна ситуація в Центральноукраїнському районі дуже складна. Протягом тривалого часу природний приріст населення тут знижується; зараз він від’ємний в усіх без винятку областях. Найгірше становище у Чернігівській області (коефіцієнт становить -10,6‰). Кількість населення в реґіоні поступово знижується. Незважаючи на такі демографічні умови, трудові ресурси Центральноукраїнського району відіграють визначну роль у народногосподарському комплексі, у формуванні його галузевої структури. Тут розвинені такі працемісткі галузі, як текстильна, трикотажна, швацька, взуттєва, складне, точне машинобудування, поліграфічна, а також народні художні промисли. Розміщення в районі наукомісткого виробництва пов’язане, в першу чергу, з Києвом – потужним науково-дослідним центром, справжньою кузнею високоосвічених кадрів.

Економічні передумови. Протягом сторіч економічний розвиток району здійснювався неоднозначно. З одного боку, Київ, майже всю свою історію, виділявся на тлі навколишньої території як визначний політичний, культурний та промисловий центр не лише регіонального, але й всеукраїнського масштабу. З іншого боку, територія центральноукраїнського району довгий час являла собою аграрний реґіон з відносно невеликими центрами переробки сільськогосподарської сировини. Капіталістичні відносини в сільському господарстві тут розвивалися повільніше, з запізненням відносно південних реґіонів України, його товарність була низькою. А проте, на основі сільського господарства розвивалися, особливо з другої половини XIX ст., численні цукроварні, винокурні, а на півдні – олійні. Водночас набуває розвитку легка промисловість.

У роки індустріалізації виникає машинобудування, розвивається хімічна промисловість. Наявність кваліфікаційних кадрів і певна віддаленість від металургійних баз зумовлюють розвиток неметаломісткого машинобудування. Недостатня потужність власної паливно-енергетичної бази стримує розміщення тут енергомістких видів виробництва, за винятком Черкаського вузла, котрий, як вже вказувалося, користується довізним паливом. Розвиток агропромислового комплексу стимулює розміщення сільськогосподарського машинобудування.

Центральне економіко-географічне положення району сприяє розвитку виробництва, яке має не лише реґіональне, але й загальноукраїнське значення. Особливо це стосується машинобудування (верстатобудування, виготовлення приладів, електротехніка, електронно-обчислювальна техніка), хімічної промисловості (фармацевтична, лакофарбова, виробництво хімреактивів, виробництво шин, синтетичних волокон), легкої промисловості, поліграфії.

Визначне положення Києва зумовлює певну нерівномірність розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науково-технічного прогресу галузі й види виробництва зосереджено в столиці та околичних містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу в цьому відношенні. Перетворення Києва на столицю незалежної держави робить його ще більш привабливим щодо інвестицій, і тому нерівномірність розміщення промисловості і населення в районі згодом може посилитися.

Територіально-галузева структура народногосподарського комплексу. На Центральноукраїнський район припадає 16% валового внутрішнього продукту України. Головні галузі спеціалізації: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри – Київ, Житомир, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виробництва виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові.

Транспортне машинобудування зосереджене у Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно; найбільшими його центрами є Кіровоград, Умань, Ніжин, Новоград-Волинський.

Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу й «тонкою хімією» (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод, що працює на природному газі). Хімічні волокна виробляються в у Києві, Черкасах, Житомирі. Фармацевтична промисловість, виробництво гумових виробів, лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві – виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні мішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство й лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Житомир, Чернігів, Бровари. Целюлозно-паперова промисловість розміщується переважно в невеликих містах: Малин, Коростишів, Корюківка.

Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на довізній (бавовна) й хімічній сировині (хімічні волокна). Ця галузь досить широко розміщена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Житомир (лляні тканини), Чернігів (камвольно-суконний комбінат), Біла Церква (трикотаж, взуття), Богуслав (суконна фабрика) тощо.

Агропромисловий комплекс Центральноукраїнського району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Значення сільського господарства й харчової промисловості виходить за межі району. Питома вага валової продукції сільського господарства в загальноукраїнському обсязі становить 23% (друге місце після Західноукраїнського району). На Центральноукраїнський район припадає 21% виробленого країною зерна, 28% цукрових буряків, 13% соняшнику, 19% овочів, 22% м’яса, 27% картоплі.

Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Полісся спеціалізується на молочно-м’ясному скотарстві, льонарстві й картоплярстві. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України, хоч загалом район у цьому відношенні поступається Західноукраїнському. Спеціалізація лісостепової зони – цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м’ясо-молочне скотарство, свинарство. Більша частина території району входить до «цукрового поясу» України. Південна половина Кіровоградщини входить до степової зони. Тут ще є цукрові буряки, але вже з’являється соняшник. Зернові культури (пшениця, ячмінь, кукурудза) мають більшу питому вагу в посівах в порівнянні з попередніми зонами. Скотарство має м’ясо-молочний напрямок; поширене свинарство, яке базується, зокрема, на зерні, відходах цукроваріння й олійництва.

Харчова промисловість – одна з найбільших розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше його виготовляється у Черкаській області, в Черкасах діє й рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М’ясна й молочна промисловість розміщена в усіх областях, але передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями для району є борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість.

Промислові вузли. В Центральноукраїнському районі сформувалися два великих промислових вузли – Київський та Черкаський, вони мають неоднаковий профіль. Для Київського вузла характерне переважно неметаломістке машинобудування, особливо наукомістке, хімічна, легка, харчова промисловість, поліграфія.

Черкаський промвузол базується на матеріаломісткому виробництві: азотні добрива, синтетичні волокна, цукрова промисловість. Водночас тут розвинута легка промисловість (шовкові тканини, трикотаж), виробництво технологічного обладнання для харчової промисловості.

Транспортний комплекс – один з найрозвинутіших в Україні. Його значення зумовлено центральним положенням району. Старовинний річковий шлях по Дніпру доповнюється сучасними транспортними засобами – залізницями, автошляхами, трубопроводами, які мають досить велику густоту. Київ – авіацентр міжнародного значення. Район перетинають важливі магістралі, що проходять транзитом або виходять з Києва: Київ – Харків, Київ – Львів, Одеса – Київ – Москва, Київ – Кишинів – Бухарест – Софія, Київ – Брест – Варшава та інші.

Основні проблеми удосконалення територіально-галузевої структури району. Однією з найбільш гострих проблем є паливно-енергетична. Вона може бути вирішена за рахунок збільшення видобутку вугілля Дніпровського басейну. Нафтогазові родовища невеликі та значною мірою вже вичерпані. Дефіцит паливно-енергетичних ресурсів спонукає до їх раціонального використання за рахунок запровадження енергозберігаючих технологій, а також шляхом обмеження розвитку енергомістких виробництв.

У машинобудуванні недостатньо поглиблена внутрігалузева спеціалізація виробництва; більшість підприємств ще має універсальний характер, зі своєю заготовкою, обробкою, збиранням. Найбільш прогресивні види машинобудування концентруються в Києві; в інших містах його галузева структура застаріла.

Центральноукраїнський район характеризується нерівномірністю рівнів розвитку окремих його частин. Якщо Київська область має високий рівень розвитку (відносно середнього показника в Україні), Черкаська – рівень вище середнього, то Житомирська і Чернігівська – нижче середнього. Наданням інвестиційних пільг треба вирівняти перепад у рівнях економічного розвитку.

Район має значно розширити географію наукомістких виробництв, що визначають науково-технічний прогрес, особливо в машинобудуванні. Зараз таке виробництво зосереджено в Київському промвузлі, а потенційні можливості інших областей використовуються недостатньо. Складною є екологічна ситуація. Район має два «епіцентри» екологічної напруги: зона радіоактивного забруднення навколо Чорнобиля й Черкаський промвузол. Потрібні великі кошти на остаточну ліквідацію наслідків аварії на АЕС та технологічне переобладнання хімічних виробництв.


ЛЕКЦІЯ 09 - СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Питання лекції:

1. Сутність поняття «регіональна економічна політика».

2. Принципи, завдання, мета та види регіональної політики.

3. Загальна характеристика механізму реалізації регіональної економічної політики.

Література:[1, с.320-323; 3, с.881-911; 4, с.293-298; 5, с.637-642]

1. Сутність поняття «регіональна економічна політика»

 

Господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв'язки.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

·комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

·єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

·територіальна спільність виробництва;

·відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

·цілісність системи соціальної інфраструктури;

·поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.

Інтегральну характеристику регіону дає соціально-економічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості країни або регіону, їхню економічну спроможність.

Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Незалежно від конкретного регіону, до складу СЕП (соціально-економічного потенціалу) входять природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний та культурний потенціали. Структура СЕП пов'язана з особливостями місця та ролі регіону в територіальному поділі праці. Наприклад, виробничий потенціал може бути розподілений згідно з галузевою структурою матеріального виробництва.

Виробництво матеріальних благ починається, як відомо, з вибору території, місця його організації. При цьому виникає низка складностей, що мають життєво важливе значення: якими критеріями керуватися при виборі місця господарювання? Які природні ресурси та господарські умови даної території можуть дати людині найбільшу користь? Як, у якій послідовності та навіщо використовувати ці ресурси та умови? Які види виробництва організувати на даній території та як їх сполучити тощо. Відповіді на ці питання відбиті у регіональній політиці держави. Ця політика, а також механізм її реалізації, повинні сприяти зростанню комплексності розвитку регіону, оптимізації розміщення продуктивних сил по території країни, вирівнюванню умов господарювання та життєдіяльності людини.

У процесі розробки регіональної політики велике значення має аналіз чинних тенденцій та закономірностей розвитку окремих регіонів, вимірювання та оцінка рівнів використання їхніх соціально-економічних потенціалів, оцінка ефективності функціонування матеріального та нематеріального виробництва, виявлення специфіки та масштабів індивідуального споживання. Такий аналіз може також служити інформаційною основою для перерозподілу сукупного суспільного продукту та національного прибутку.

Для здійснення регіональної політики та побудови господарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах: комплексна оцінка дійсного соціально-економічного потенціалу регіону, виявлення джерел та масштабів розвитку, визначення та оцінка варіантів перспективного соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, однією з найважливіших задач розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс. Ці перспективи, враховуючи пріоритети у розвитку окремих регіонів, повинні виявлятися на основі раціоналізації розміщення продуктивних сил країни і виражатися передусім у визначенні та систематичному уточненні спеціалізації регіону. Складовою частиною регіональної політики є державні регіональні програми, які реалізуються у масштабі країни, окремих областей, систем розселення. Виконання таких програм має забезпечуватися спеціальними фондами регіонального розвитку та протекціоністською політикою держави стосовно окремих регіонів (надання пільг, розподіл фінансових коштів тощо). Вони покликані сприяти скороченню соціально-економічного розвитку між регіонами. В Україні найбільш актуальною є розробка програм для Донбасу, Придніпров'я, Причорномор'я та Криму, Карпат, Полісся, зони Чорнобильської АЕС.

Важливим аспектом розробки економічної політики у регіоні є комплексний розвиток, що реалізується на основі раціонального використання всіх територіальних ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних, водних, енергетичних, рекреаційних тощо). Для максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів, міжрегіональних зв'язків, необхідна розробка та реалізація регіональної господарської політики на локальному рівні, що пов'язано з інвестиційною політикою у регіоні. Її наслідком має стати регіональний господарський механізм, основу якого становить система стимулів та регуляторів територіальних відношень. Це ціни й тарифи, ставки платежів за територіальні ресурси, система нормативів формування державного і місцевих бюджетів, централізовані державні й місцеві фонди розвитку тощо. Окрім того, сюди входять договірні та інші економічні форми організації територіальних стосунків. Наріжним питанням дієвості економічного механізму є така організація всіх його елементів, яка дозволяє органічно сполучати у єдиній системі централізовані, тобто державні, та децентралізовані засади територіального управління.

Механізм централізованого економічного управління покликаний забезпечити економічними засобами проведення загальнодержавної регіональної політики, включно з розв’язанням таких завдань, як раціональне розміщення великих підприємств, поліпшення використання територіальних ресурсів.

Світовий досвід показує, що глибока централізація управління економікою регіону неефективна. Без ініціативи регіонів неможливо забезпечити ефективний розвиток їхнього господарства: з розвитком суспільства децентралізація управління економікою, у тому числі регіональною, має зростати. Одним з проявів цього є зміна відносин місцевих господарських органів та ланок вищого підпорядкування. Саме це висвітлює Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Згідно з цим законом територіальною основою місцевого самоврядування є місто, район у місті, селище чи село. При цьому основна цінність децентралізації полягає у можливості враховувати специфічні місцеві умови — як природні, так і господарські. Врахування природних умов дозволяє оптимізувати галузевий склад розміщення підприємств, сформувати вимоги до них у екологічній, соціальній сфері. Господарські умови визначають можливості кооперування й комбінування підприємств у галузі обміну продукцією, комплексного використання джерел сировини, спільного споживання послуг інфраструктури. Нормальне функціонування економіки регіону, його благополуччя не пов'язані з повним самозабезпеченням, а, навпаки, передбачає розширення масштабів виробництва профільних видів продукції та їхнє вивезення для здійснення еквівалентного міжрегіонального обміну.

У кожному регіоні можуть бути виділені галузі, що ведуть перед у розвитку його господарства, тобто галузі спеціалізації. Регіональна спеціалізація може бути внутрішньорегіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації підрозділяються на профільні, що мають значну питому вагу в структурі господарства даного регіону, та непрофільні, що мають незначну питому вагу.

Завдяки міжрегіональному обміну використовуються найбільш унікальні особливості природно-господарських регіональних комплексів, відбувається взаємодоповнення економіки.

Таким чином, регіональна економічна політика - це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв’язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі - це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються у верхівці.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з’єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв’язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв’язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мікрорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв’язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість(схід, південь), а в інших - сільське господарство(захід, північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

2. Принципи, завдання, мета та види регіональної політики

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика – це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами:

· співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки;

· співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління;

· зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

· регіональні аспекти демографічної, екологічної політики.

Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси регіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість.

Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва. Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.

Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни. У соціальній сфері головна мета регіональної економічної політики України реалізується у конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя усіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту на основі єдиних соціальних стандартів та посилення усіх форм соціального захисту населення; забезпеченні продуктивної зайнятості населення через ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприянні покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості життя та забезпечення природного приросту населення в регіонах; формуванні раціональної системи розселення на основі збереження існуючих та створення нових населених пунктів; активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст. У екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних територій та природних об'єктів.

На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної політики обґрунтовуються її основні завдання. Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною обстановкою (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних трансформаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Важливе місце серед завдань регіональної економічної політики посідають соціальні питання, вирішення яких можливе лише на основі радикальних змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці. У перспективі передбачається активізувати діяльність щодо створення нових робочих місць у споживчій сфері, організаціях ринкової інфраструктури, малому та середньому підприємництві виробничої сфери. Це дозволить забезпечити працевлаштування осіб, які вивільняються з промислових підприємств, та підвищити рівень зайнятості населення у сфері обслуговування.

Основними принципами регіональної політики України повинні бути:

· перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій;

· всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним;

· пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва;

· потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами.

Для розв'язання проблем розвитку регіонів постає необхідність створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи для забезпечення ефек­тивного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).

Розглядаючи регіональну політику держави з погляду розпо­ділу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здій­снюються державою у сфері регіонального розвитку країни від­повідно до її поточних і стратегічних цілей.

Ці заходи спрямовуються1 на стимулювання ефективного роз­витку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіаль­ної організації суспільства.

Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політи­ки України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, спо­соби здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.

Регіональна політика держави передбачає поступове вирівню­вання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіо­нальної збалансованості соціально-економічного розвитку та сут­тєве поліпшення екологічного стану регіонів.

Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і ре­гіонами, так і практична діяльність держави в регіонах.

Важливо розрізняти державну регіональну політику як страте­гію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає по­літиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика ре­гіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні стано­вити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи одна одну.

Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури мате­ріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін.

Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівню­вання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.

Види ДРЕП:

1. Економічна політика. Сутність економічної політики поля­гає в забезпеченні регіонам можливостей для самостійного роз­витку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До скла­ду економічної політики входять бюджетна та податкова політика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власності регіону (інвестицій­на політика); розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний); конт­рольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.108.188 (0.032 с.)