Основні поняття регіональної економіки. Місце курсу в системі економічних наук

 

Основні поняття регіональної економіки: регіон, продуктивні сили, природні ресурси, розміщення продуктивних сил, територіальна організація виробництва та ін.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, які виражають активне ставлення людей до природи. У процесі виробництва освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили складаються з трудових ресурсів та засобів виробництва. Предмети праці включають природні ресурси, тобто ті матеріали, які були піддані якійсь обробці. Головним складовим продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількісними та якісними показниками.

Природні ресурси – це тіла, сили та явища природи, суспільна корисність яких змінюється у процесі трудової діяльності. НТП перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Сполучення праці предметами і засобами праці утворює процес виробництва.

Розміщення продуктивних сил – це їх просторова фіксація разом з процесом їхнього розвитку у просторі. Продуктивні сили весь час перебувають в динаміці. Розміщення продуктивних сил є динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та екологічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивостями даної соціально-економічної системи.

Територіальна організація виробництва – це синтез форм суспільної організації виробництва, який базується на галузевому та територіальному поділі праці.

Наукові аспекти регіональної економіки турбують учених уже декілька століть. Розвиток поселень по території, транспортно-торговельних шляхів, обґрунтування територіально-управлін­ських функцій для більш розвинутих населених пунктів як колись, так і тепер є предметом тривалих дискусій. Складність цих пи­тань посилюється ще політичними процесами будь-якої країни. Якщо знайдено пропорції оптимізації інтересів зацікавлених суб'єктів виробництва і розподілу продукту, то можна очікува­ти соціально-економічну стабільність. Якщо ж такої оптимізації не досягнуто, то можливі дестабілізаційні тенденції на підприєм­ствах, регіонах і в країні загалом.

Сучасна прикладна економічна наука обґрунтовує п’ять рівнів організації господарських систем:

- мікроекономіка (економіка підприємства);

- реґіональна економіка або мезоекономіка (еко­номіка частини території країни);

- макроекономіка (економіка країни);

- мегаекономіка (економіка групи країн континенту);

- гло­бальна економіка (економіка світу).

З цих п’ятьох рівнів організації економічних систем неважко побачити, що регіональна економіка є середньою організаційною ланкою між економічними системами підприємства і країни, а мегаекономіка — між національними економіками країн і світо­вою економікою.

 

Регіональна економіка тісно пов’язана з наступними дисциплінами та науками:

1. Економічна теорія – наука, що вивчає різні системи людських і виробничих відносин в процесі виробництва матеріальних благ.

Складовими економічної теорії є: нова економіка, макроекономіка та мікроекономіка.

Нова економіка (інноваційна економіка) – це економіка знання, науки, інформатики, інтернетизації.

Макроекономіка – складова економічної теорії, яка вивчає великомасштабні економічні явища (виробництво ВНП, національного доходу, інфляцію, економічне зростання, державні доходи і видатки, грошовий обіг тощо).

Мікроекономіка – частина економічної теорії (вивчає виробничі відносини на рівні окремих суб’єктів господарювання (організацій, підприємств)).

2. Географія. Географічна наука розкриває величину території з її особливими показниками рельєфу, кліматичними умовами, вод­ного режиму, мінерально-сировинних ресурсів, зональністю Ґрунтів, рослинності тощо. Крім того, географія висвітлює особ­ливості розселення по території, розвиток населених пунктів, ет­нічний склад населення, традиції господарювання, культури, по­буту, релігії, політичних уподобань, тяжіння до виробничих, тор­говельних центрів і транспортних мереж. Обґрунтовує геополітичне (прикордонних регіонів), геоекономічне розміщення, тор­говельне і транзитне значення тих чи інших регіонів.

3. Демографія. Це наука про відтворення населення. Кожен регі­он має свої особливості господарювання, які значною мірою впливають на природні процеси відтворення і міграції населення. Де­мографія відстежує і узагальнює закономірності народжуваності, смертності, природного і міграційного приросту. Встановлює віко­ву, статеву структуру населення, обґрунтовує причини змін на­роджуваності, смертності, прогнозує зміну чисельності і структу­ри населення на перспективу. Демографія частково торкається вивчення питань населення працездатного віку з погляду рівня його зайнятості і демографічного навантаження на одного зайня­того, тобто скільки одна зайнята особа в економіці забезпечує утримання незайнятих осіб (молодших і старших працездатного віку). Річ у тому, що дохід регіону (країни) створюють зайняті в економіці, який розподіляється між усіма членами суспільства — зайнятими і незайнятими.

4. Соціологія. Це наука про соціальний стан населення регіону і країни загалом. Вона вивчає соціальну структуру населення, спосіб мислення різних соціальних груп, ставлення до різних су­спільних процесів. Структуру населення соціологія вивчає зде­більшого за критеріями віку, статі, професії, освіти, трохи менше етнічного складу. Це вивчення має на меті виявлення ставлення різних соціальних груп до політичних партій і їх ідеології, про­грам, до рішень законодавчої і виконавчої влади, до рішень полі­тичного, економічного, торговельного характеру інших країн сто­совно нашої країни. Соціологія також вивчає регіональні особли­вості структури населення, способу його мислення, підтримку в лади і опозиційних до влади політичних сил, визначає ступінь політичної єдності чи відносного роз’єднання регіонів тощо.

5. Фінанси. Це один із найважливіших блоків економічних наук, який стосується і регіональної економіки. Насамперед регіональ­на економіка розглядає фінанси як систему відносин з приводу руху праці, капіталу (основного й оборотного), товарів та послуг, створення і функціонування підприємств, забезпечення зайнятості тощо. Крім того, фінанси розглядаються як система відносин з приводу розподілу доходів та прибутків фізичних і юридичних осіб на території регіону щодо формування бюджетів підприємств, регіонів, держави і населення. З фінансами найтісніше пов'язані капіталовкладення у регіоні, створення робочих місць, стан рин­ку праці, валютного ринку, рівня доходів і споживання населення регіону, рівень і динаміка цін на товари та послуги тощо.

6. Екологія. Це наука про відносини людини і природи у сфері виробництва і використання мінерально-сировинних ресурсів, рельєфних, кліматичних, водних, ґрунтових умов регіону. Вона відстежує стан технологій, особливо базових підприємств, рівень забруднення довкілля, вплив забруднення на здоров'я людей (пра­цюючих і непрацюючих), рослин, тварин, повітря тощо. Екологіч­на наука обґрунтовує нормативи і доцільність використання при­родних ресурсів, заходи щодо їх раціонального, економічного використання та відновлення. Для гірських районів розробляють­ся заходи заліснення територій, схилів гір і недопущення руйнів­них повеней, для низовинних і рівнинних районів заходи зменшен­ня і ліквідації ерозії схилів, ґрунтів, збереження ґрунтових вод і водного балансу територій загалом.

Звичайно, що це далеко не повний перелік наук, з якими пов’язана регіональна економіка. Вона також використовує для регіо­нального аналізу методи статистики, економіки сільського гос­подарства, промисловості, торгівлі і т. ін. На основі цих методів регіональна економіка аналізує показники відтворення населен­ня, виробництва, споживання у регіоні, виявляє закономірності та обґрунтовує тенденції розвитку регіону на перспективу. Це дає можливість виявляти природні, економічні, соціальні особливості регіону, визначати пріоритети капіталовкладень у регіоні для при­скорення його економічного і соціального розвитку.