Регіональні особливості розвитку і розміщення вугільної промисловості України

До складу вугільної промисловості входять: підприємства з видобутку вугілля; збагачувальні фабрики; підприємства з виготовлення вугільних брикетів.

Значення вугільної промисловості – це база для розвитку електроенергетики, коксохімії і металургії, комунального господарства.

Ми вже відмітили, що в структурі паливно-енергетичного балансу головним є кам’яне вугілля. Вугілля в Україні – це єдиний паливний ресурс, запаси якого дозволяють забезпечити до 90% власні потреби економіки. За обсягом видобутку палива (в умовних одиницях) посідає перше місце серед інших галузей.

По запасам вугілля Україна посідає 3 місце в Європі після Німеччини та Великобританії.

Балансові запаси вугілля категорій А+В+С₁= 45,5 млрд т., категорії С₂ – 11,3 млрд. т.

Вугілля оцінюється за декількома параметрами:

1. за глибиною залягання. Вугілля видобувається відкритим або закритим (шахтним) способами – тому від цього залежить собівартість;

2. за марочним складом і якістю. Вугілля поділяється на: кам’яне, буре, коксівне, енергетичне.

Видобуток вугілля на Україні зосереджено в:

- Донецькому басейні; Львівсько-Волинському басейні; Придніпровському басейні.

Донецький басейн (Донбас) (Донецька (центр і пн, Луганська обл. (пд.))

Видобуток вугілля почався ще в першій половині ХVІІІ ст. (перша вугільна шахта була побудована в 1795 році в Лисичанську). В 1913 році Донбас давав ¾ загальноросійського видобутку кам’яного вугілля. Найбільше вугілля було видобуто в 1976 році. Але потім капіталовкладення у розвиток вугільної промисловості Радянський Союз спрямував у Сибір, шахти Донбасу почали поступово занепадати. З 1989 року видобуток вугілля почав скорочуватись. Сьогодні тут видобувається 90% вугілля України (130 млн т). На даний час функціонує 130 шахт (2003 рік) – 67 з яких планується закрити. Собівартість вугілля висока.

Умови розробки вугільних родовищ у Дон­басі найбільш складні (несприятливі):

- не велика потужність розроб­люваних пластів (у середньому 1,06 м);

- найбільша глибина роз­робки (1297 м) (з 200 шахт на глибинах понад 600 м працюють 105, у тому числі 6 шахт працюють на глибині понад 1200 м, де темпе­ратура повітря досягає 34,0 °С. Теплові умови (60 % шахт) перевищують саніта­рні норми +25-26 °С;

- пласти в більшості (80%) високого ступеня газоносності і до 40 % (є небезпека вибуху) - небезпечні через раптові викидах вугіл­ля і газу.

Львівсько-Волинський басейн

Освоювався вже в післявоєнні роки (перша шахта збудована в 1950 році).Тут залягає менш цінне вугілля ніж у Донбасі. На початку 80-х років тут працювало 19 шахт, майже половина закрито. Із 6 родовищ розробляється 3. Видобувається до 5 млн т. вугілля.. Значна частина вугілля використовується на ТЕС (Бурштинська, Добротвірська).

Умови розробки вугільних пластів більш сприятливі:

- максимальна глибина розробки пластів становить 550 м;

- потужність розроблюваних пластів коливається від 1 м до 1,5 м;

- низький ступінь газоносності - небезпеки раптових викидів газу майже відсутня.

Однак зольність видобутого вугілля (46,4 %) значно перевищує аналогіч­ний показник у Донбасі (36,2 %) і запаси вугілля досить обмежені (3,0 % загальних запасів).

Дніпровський басейн (Житомирська, Вінницька, Київська, Кіровоградська, Черкаська, Запорізька, Дніпропетровська обл.) (район залягання бурого вугілля.)

Про наявність бурого вугілля на території України було відомо ще в ХVІ ст., однак його видобуток почався в другій половині ХVІІІ ст., згодом через незначний попит припинився. Басейн поділяється на 12 буровугільних районів, у яких налічується понад 100 родовищ. Видобуток вугілля за останні роки різко скоротився – приблизно в 10 разів. Основним і нині єдиним центром видобутку вугілля залишається Олександрія (Кіровоградська обл.). Обсяги видобутку в Житомирській області незначні, в Черкаській області в останні роки видобуток бурого вугілля практично не вівся. За останні роки його видобуток становив 1,0 млн т.

Умови розробки: Розробка буровугільних родовищ ведеться підземним і відкритим (58 родовищ) способами. На частку відкритих розробок на даний час припадає 91 % (з видобутку). Глибина залягання пластів невелика — максималь­на 91 м, середня — 75 м.

Характеристика вугілля: висока вологість + низька теплотворна здатність + низька здатність до транспортування. Тому його використовуються для виробництва буровугільних брикетів, які спо­живаються населенням на комунально-побутові потреби.

Економічні показники: відмінність в умовах розробки вугільних пластів у басейнах обумовлює різну його собівартість - 1 т готової вугільної продукції найвища в Донець­кому басейні — 114,21 грн, у той час як у Львівсько-Волинському і Дніпровському вона значно нижче (відповідно 94,37 грн і 95,89 грн).

Споживання вугілля

На території України з усього вугілля, що видобувається її ву­гільною промисловістю, споживається 98% обсягів видобутку і тільки близько 2 % — постачається на експорт.

Основні споживачі: електроенергетика (32,5 %), коксохімії і металургії (49,7 %), комунального господарство (9,9 %).

Територіальні аспекти споживання вугілля: Основними споживачами вугілля є Донецька, Дніпропетров­ська, Луганська і Запорізька обл, де частка поставок вугілля становить 35 %, 23 %, 10 % і 7 %. Це в основному донецьке вугілля для потреб коксохімічної промис­ловості та енергетики. В інші області (близько 25 % поста­вок) постачається як донецьке вугілля, так і Л-В та буре вугілля Дніпровського басейну і тільки на енергетичні пот­реби (для енергетики, та інших споживачів). Л-В вугілля поставляється в західні обл (Вінницька, Івано-Фр, Львівська, Волинська та ін.), буре вугілля ви­користовується головним чином в районах його видобутку (Кі­ровоградська обл) для виробництва брикетів.

Крім поставок на території України, здійснюються поставки вугілля на експорт та імпорт. Поставки вугілля на експорт здійсню­ються з Луганської, Донецької та Дніпропетровської областей — здебільшого в Молдову, Білорусь і країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля (11,0 млн т) — в основному з Росії та Казахстану для потреб коксохімічної промисловості і покриття дефіциту енер­гетичного вугілля в електроенергетиці.

Соціально-економічні проблеми вугільної промисловості:

Сучасний період вугільної промисловості характеризується припиненням спаду виробництва (обсяги видобутку вугілля з 1987 по 1997 років щорічно знижувались і тільки з 1998 року почали зростати. За інформацією Держкомстату у 2006 р. Україна збільшила видобуток вугілля на 2% у порівнянні з 2005 р.); високою собівартістю; і у зв’язку з необхідністю дотування шахт – масовим закриттям. 90% підприємств – вважаються збитковими, а дотації йдуть в основному на видобуток коксівного вугілля для металургійної промисловості.

1. Реформування галузі (проводиться в напрямку закриття шахт, що веде до звільнення великої кількості шахтарів, масового безробіття, надлишку робочої сили в даних регіонах);

 

Вугільна промисловість України у 90-ті роки XX століття переживала важкі часи. Наприкінці 1990-х років в Ук­раїні було розроблено державну програму «Вугілля України», яка через 3 роки після її прийняття була практично зірва­ною (дані 2002 р.). Однак процес закриття вугільних шахт в Україні дещо вповільнився. Цілком зрозуміло, що проблеми вугільної промисловості накопичувалися протягом десятиліть. Цьому також сприяла і недооцінка власної вугіль­ної промисловості в Україні. За­пасів вугілля може вистачити на кілька сотень років. Сьогодні вугілля розглядають як найбільш доцільне дешеве паливо для теплових електростанцій України.

 

2. Низький рівень соціального захисту і охорони праці

За даними 2001 р., у вугільній промисловості зареєстровано 224 смертельні випадки. Коефіцієнт смертельного травматизму на 1 млн т видобутку ву­гілля становив 2,9. Це один з найбільш високих рівнів травматиз­му у світі. Причому виплати за позовами перебу­вають на низькому рівні; на 1.01.02 р. заборгованість становила 435 млн грн.)

 

3. Шахтарські регіони - це зони екологічного лиха

- розробка вугільних родовищ негативно впливає на гід­рохімічний режим експлуатації поверхневих та підземних вод (скиди високо мінералізованих вод забруднюють природні водойми, а очисні споруди – відсутні; внаслідок гірничих виробок осушені сотні джерел, колодязів, свердловин) + зниження якості питної води;

- поси­люється забруднення повітряного простору (відсутність очисних споруд);

- погіршується родючість земель (площа земель, зайнятих відвалами - 7 тис. га).

 

Значної шкоди навколишньому середовищу завдає масове вибуття шахт з експлуатації (у 2001 р. здійснені ліквідаційні роботи на 99 вуглевидобувних підприємствах), особли­во методом «мокрої консервації», який незворотний і веде до за­топлення шахтних полів до 50 %, просіданню денної поверхні, заболочуванню її і зменшенню площ орної землі, а також піднят­тю рівня, засоленню і забрудненню ґрунтових вод та вод природ­них джерел і річок. Розробка буровугільних родовищ веде до виведення з викорис­тання величезних площ (більше 10 000 га) високоякісних земель, які після відпрацювання, як правило, не рекультивуються