Сутність регіональної економіки, предмет, об’єкт дослідження та завдання дисципліни.

 

Регіональна економіка – новий напрям економічної науки, яка вивчає розвиток господарства окремих територій країни.

До цього у вищій школі вивчався такий предмет, як “Розміщення продуктивних сил”, який замінив “Економічну географію”. При вивченні РПС, яке торкається проблем регіону, регіональної політики, залишалися без уваги багато важливих економічних питань, які впливають на формування регіональної економіки.

У наш час в умовах становлення і розвитку ринкових відносин, для обґрунтування радикальних економічних реформ особливого значення набуває наука “Регіональна економіка”. Адже сьогодні в Україні спостерігаються регіональні диспропорції: серед загальної кількості регіонів досить велика кількість проблемних регіонів, у яких спостерігається спад виробництва, зростання безробіття, екологічні проблеми тощо. Всі проблеми регіонального розвитку можуть бути вирішені тільки на основі законів та закономірностей регіонального розвитку.

Регіональна економіка, як наука, відносно молода. Перші серйозні дослідження з регіональної економіки почалися на початку ХХ ст.

Регіональна політика в країнах Західної Європи почала формуватися в період Великої депресії 1929–1933 років як інструмент державного регулювання економіки, коли глибока економічна кри­за охопила майже весь світ. У високорозвинених країнах Європи та США виникла серйозна про­блема диспропорцій у розвитку окремих регіонів. Це загрожувало існуванню політичних еліт дер­жав Західної Європи, вносило соціальну напругу в суспільне життя. Тому постало питання виді­лення коштів із державного бюджету для подо­лання диспропорцій у територіальному розвитку таких країн як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та ін.. Найдовшу історію регіональної політики має Великобританія – понад 70 років. У більшості ж країн Західної Європи така політика почала втілюватися в життя після Другої світової війни.

Термін “регіональна наука” був введений аме­риканським вченим У. Айзардом (Ізардом), завдяки якому у 1954 р. в США була заснована асоціація тієї ж назви "Regional Science Association" з центром у Філадельфії. У його ро­зумінні “…регіональна наука - це нове міждис­циплінарне поле в системі соціальних наук. Її увага сконцентрована на просторових вимі­рах людської діяльності...”.

Термін “регіональні дослідження” виник у 1965 р. у зв’язку із заснуванням у Великобританії Асо­ціації регіональних досліджень, почав видаватися і журнал “Regional Studies”. Дослідження регіонального розвитку набувають практичного спрямування. Завдяки працям таких дослідників як І. Г. фон Тюнен, А. Вебер, Т. Паландер, Г. Хоутеллінг, В. Кристаллер, А. Льош, А. Кук­лінський, П. Робсон, Г. Річардсон зросло значення регіонального планування. Особлива увага приділялася вивченню ресурсного потенціалу кожно­го регіону.

Серед радянських економістів слід згадати М. М. Некрасова, який у 1975 році випустив книгу “Регіональна економіка”, що містила традиційні характеристики регіонів країни та проблем їхнього розвитку. З українських дослідників найбільш помітний внесок у розробку регіональної економіки зробив В. А. Поповкін, який у 1993 році видав книгу “Регіонально-цілісний підхід в економіці”.

На сьогодні регіональна економіка як навчальна дисципліна, що посідає місце на стику суспільної (соціально-економічної) географії та економіки, та як напрям наукових досліджень, зокрема для потреб державного управління, набула значного поширення в більшості країн. У сучасних європейських регіональних досліджен­нях виділяють такі рівні регіональної політики:

1) відносини між органами центральної влади та регіонами;

2) державне втручання в розвиток окремих те­риторій з метою подолання суттєвих регіональ­них відмінностей в умовах життя та підприєм­ництва;

3) власна політика регіонів: соціальна, економіч­на, промислова, демографічна та ін.

Отже, регіональна економіка – галузь наукових знань про економіку регіонів, закономірності економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання на конкретній території

Регіональна економіка вивчає економіку регіону, якщо говорити більш точно, то економіку окремого регіону:

- об’єктивні передумови розвитку регіону (географічне положення, природно-ресурсний, демографічний, виробничий потенціали);

- виробничу структуру господарства;

- соціальну структуру господарства;

- умови життя людей;

- систему розміщення господарства;

- економічні зв’язки з іншими регіонами;

- національну економіку, як систему взаємопов’язаних регіонів.

Можна говорити і про світову економіку, як систему інших пов’язаних регіонів, але це вже предмет іншої науки – “Світова економіка і міжнародні відносини”.

Предмет регіональної економіки – це закони і закономір­ності виникнення, розвитку поселень і виробництва та їх пропорцій по території, формування відносно спеціалізова­них територіальних економічних систем.

Закони товаровиробництва, товарообміну, господарської зба­лансованості спонукають до виробництва засобів життя, здійс­нювати виробництво товарів з найменшим витратами, тобто роз­міщувати їх у тих місцях, де є наявні ресурси, незначні транс­портні переміщення ресурсів і праці. У місцях виробництва, на перехрестях торговельних шляхів виникали поселення, які пере­творювалися у великі, середні населені пункти в міру розвитку виробництва, торгівлі. Окремі населені пункти набували функцій управління, центрів зосередження капіталу, праці, торгівлі, до яких тяжіли населенні пункти прилеглих територій. Природні умо­ви, ресурси, навики праці, обмін товарами визначали просторові пропорції об’єктів виробництва на окремій території. Формува­лася відповідна транспортна інфраструктура, яка функціональ­но взаємопов’язувала населені пункти і виробництва в господар­ську систему з певними особливостями її спеціалізації.

Об’єкт регіональної економіки:

– це територія, на якій роз­міщені населені пункти, виробничі об’єкти, транспортна си­стема з властивою для даної території спеціалізацією виробництва;

– це територія зі своїм, властивим природно-ресурсним, демографічним, економічним потенціалом, а також своєю територіальною організацією господарства.

Об’єкт регіональної економіки є складною структурою виробничо-споживчогохарактеру. Його складовими є:

- територія,

- регіон,

- розселення,

- виробництво,

- інфраструктура.

Територія. Головними параметрами території як одного з елементів об’єктів дослідження регіональної економіки є площа регіону, конфігурація меж регіону, фізико-географічні особливості рельєфу, водних артерій, лісових площ, сільськогосподарських угідь, рівень ерозії ґрунтів тощо.

Величина площі характеризує спільність господарських взаємозв’язків і певне тяжіння виробників і споживачів до єдиного регіонального центру, а конфігурація меж — лінію розмежування сусідніх регіональних економічних си­стем. Характер рельєфу, мережа річок і водойм, наявність рівнин і височин, лісів, боліт, ґрунтів, гір і т. ін. є важливими чинниками розвитку господарських об’єктів, формування як затрат вироб­ництва, так і спеціалізації господарської діяльності загалом.

Регіон (region (лат)- країна, край, область) – це цілісна територія, яка відрізняється певними ознаками від другої території.

У класичному розумінні під регіоном мають на увазі частину державної території із певними природно-кліматичними, економічними, етнокультурними, історичними та іншими особливостями. Регіон може в просторовому аспекті збігатися з територією адміністративно-територіальних утворень (областю, низовим адміністративним районом, містом) чи поєднувати їх воєдино.

Економісти під терміном “регіон” розуміють самостійну господарську систему, яка має чітко визначені границі своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу і, які, як правило, визначаються законодавчими актами держави, виходячи з її стратегічних і тактичних цілей і задач

Найвдалішою, на наш погляд, є точка зору, згідно з якою регіон – це певна територія держави, яка характеризується комплексом властивих їй природно-географічних, економічних, демографічних, екологічних, етнічних, соціально-культурних та інших ознак, має специфічну їй адміністративно-територіальну, організаційно-правову й матеріально-фінансову основу і перебуває під безпосереднім управлінням держави і системою органів самоврядування.

Розселення. Це один із найважливіших елементів об’єкта регіональної економіки. Він характеризує територіальне розселен­ня населення регіону, співвідношення чисельності населення у містах, селах і селищах міського типу.

Важливим є співвідношен­ня населення і площі, сільськогосподарських угідь, ріллі регіону, водних ресурсів, рекреаційних ресурсів тощо. Розміщення насе­лених пунктів по території регіону визначає їх функції як усере­дині регіону, так і у відносинах міжрегіонального і міжнаціональ­ного рівня. У кожному регіоні неодмінно є населений пункт, який протягом історичного розвитку виробництва, торгівлі, управлін­ня набував функцій регіонального центру, до якого тяжіли менші за чисельністю поселення. За чисельністю населення пункти регі­ону можна розділити на чотири групи: центральний населений пункт з найбільшою чисельністю — відносно велике місто, насе­лені пункти з середньою чисельністю, невеликі містечка, селища міського типу і села, до яких можна віднести й хутори. Централь­ний населений пункт набирає функцій управління великого за площею регіону, невеликі містечка – функцій управління менших за площею територій у складі регіону, а села – функцій управлін­ня земельними і сільськогосподарськими ресурсами навколо сво­го поселення.

Виробництво. Цей елемент об’єкта регіональної економіки характеризує зосередження праці і капіталу в місцях наявних си­ровинних ресурсів для їх переробки у готовий до споживання продукт, що приводило до розвитку поселень і в діючих населених пунктах для збільшення обсягів виробництва, що приводить до розширення і розвитку поселень, здебільшого міст.

Центральний населений пункт проходив стадії розвитку як промисловий центр, промисловий вузол. В окремих регіонах, де в центральному насе­леному пункті постійно відбувалася концентрація праці і капіта­лу, розширення заселених площ, він набував ознак агломерації, що посилювало його вплив на прилеглі населенні пункти. Наяв­ність природно-сировинних ресурсів здебільшого визначала про­мислову спеціалізацію регіону. Сільські населені пункти відповід­но до ґрунтово-кліматичних умов, вегетаційного періоду, фор­мували сільськогосподарську спеціалізацію рослинницького і тваринницького характеру.

Інфраструктура. Населені пункти і виробничі об’єкти на території регіону розміщені на певних відстанях один від одного. Для встановлення між ними відносин виробничо-споживчого ха­рактеру формується відповідна інфраструктура: транспортна (за­лізниця, автомобільні шляхи, водні шляхи), мережа енергозабез­печення, водозабезпечення тощо. Підприємства інфраструктури стають виробничими об’єктами і навіть визначають функції ок­ремих населених пунктів, зокрема функції транспортного вузла, який розподіляє напрями вантажних і пасажирських перевезень та ін. Інфраструктура регіону має чималий вплив на розвиток існу­ючих населених пунктів і навіть виникнення нових видів діяльно­сті, зокрема сфери послуг, заготівель тощо.

Структура об’єкта регіональної економіки засвідчує, що те­риторіальна господарська система є складна і багатопрофільна, а всі види діяльності тісно взаємопов’язані між собою.

Суб’єктами регіональної економіки є різні юридичні (організації, підприємства) та фізичні особи (окремо взята людина).

Основна мета (місія) регіональної економіки – це забезпечення високого рівня життя населення відповідного регіону.

Головною метою розміщення продуктивних сил є підвищення соціально-економічної ефективності суспільної праці на основі використання принципів і закономірностей і факторів територіальної організації господарства.

Наука регіональної економі­ки має на меті теоретичне обґрунтування напрямів оптимізації розміщення капіталу і праці, підвищення їхньої продуктивної віддачі, ефективності виробництва валової продукції на підприємстві і регіону загалом, обґрунтування основ і заходів економіч­ного зростання. Досягнення цієї мети потребує розв’язання бага­тьох проблем, які сформувалися у регіонах України упродовж три­валого історичного періоду. Серед них можна назвати:

- суперечності між існуючою територіально-галузе­вою структурою економіки регіонів України та необхідністю створення конкурентоспроможних регіональних економік з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва;

- невідповідність між сформованим економічним по­тенціалом окремих регіонів, галузей і комплексів та ефективні­стю їх використання у період переходу до ринку;

- нераціональне розміщення промислового вироб­ництва, галузей соціального комплексу та невідповідність фінан­сово-економічного механізму їх функціонування;

- неспроможність інтеграції української еконо­міки до клубу розвинутих країн через невідповідність структури, динаміки виробництва валової доданої вартості економік регіонів, економічного механізму загалом і стану демократії стандартам цих країн.

Усе це ставить вирішення багатьох завдань перед теорією і практикою регіональної економіки.

Завдання регіональної економіки – це виявлення дії економічних законів і закономірностей формування, прин­ципів і методів функціонування регіональної економічної си­стеми для продуктивного й ефективного функціонування підприємств, економічного зростання і підвищення добро­буту населення регіону.

Для вирішення цих завдань необхідно насамперед сформувати кадри, які спроможні мислити економічними і регіональними ка­тегоріями, підбирати відповідну систему критеріїв і показників для економічного аналізу, узагальнення тенденцій розвитку, на­уково обґрунтовувати стратегію і тактику розвитку регіональ­ної економіки.