Чисельність населення, його динаміка

Чисельність населення країн та регіонів постійно змінюється. Це пов’язано з економічними, політичними, соціальними процесами які позначаються на природному русі населення.

Наприклад: дві світові війни, під час яких Україна втратила найпродуктивнішу чоловічу частину населення. В Україні були три великих голодомори: 1920-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр., які позначилися на чисельності населення нашої країни.

 

Складовими природного руху є народжуваність і смертність.

Народжуваніст ь – кількість народжених на 1000 мешканців за певний час.

Смертність – кількість померлих на 1000 мешканців за певний час.

Різниця між кількістю наро­джених та кількістю померлих називається природнім приростом.

Україна є однією з найбільших за чисельністю населення дер­жав Європи. Нині за кількістю жителів вона посідає сьоме місце серед європейських країн після Росії, Німеччини, Туреччини, Ве­ликої Британії, Франції та Італії.

 

Коли ми говоримо про чисельність населення, то треба розрізняти два поняття: «наявне населен­ня» та «постійне населення».

Наявне населення – це люди, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання.

Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження.

Чисель­ність постійного населення = чисельність наявного - тимчасово проживаючі + тимчасово відсутні (ЧПн=ЧНн-ТПн+ТВн)

Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розселення, а також процеси руху дають загальнодер­жавні переписи.

Особливістю демографічної ситуації в Україні є зниження чисельності населення що веде за собою погіршення статево-вікової структури насе­лення (його старіння), режиму відтворення, забезпеченості на­родного господарства трудовими ресурсами відповідної якості. Основна причина зменшення населення: погіршення економічних умов життя, складна екологічна ситуація тощо.

У деяких регіонах України зменшення чисельності населення розпочалося ще в період існування СРСР. Так, за переписом 1989 р. в 6 областях (Вінницька, Житомирська, Сумська, Хмельницька, Чер­каська, Чернігівська) кількість мешканців виявилася меншою, ніж за переписом 1979 р. У 1993—1994 рр. депопуляція охопила прак­тично всі регіони України. Збільшення чисельності населення три­вало на Рівненщині, Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тут де­популяція розпочалася відповідно з 1995, 1996 та 1997 рр. У 1999 р. знову (після шестирічного зменшення) стала зростати (за рахунок міграцій) чисельність населення Києва.

 

Природний рух населення ще називають відтворення населення - це процес постійної заміни поко­лінь людей.

Для характеристики перебігу процесів відтворення викорис­товують такі показники: коефіцієнт народжуваності (9,0%₀ по Україні: в сільській місцевості -9,3%₀; в міських поселеннях – 8,9%₀), коефіцієнт смертності (16,0%₀: в сільській місцевості -19,6%₀ в міських поселеннях – 13,6%₀)та коефіцієнт природного приросту (-7,5%₀) (дані за 2004 рік). (Кількість народжених, померлих, природного приросту у розрахунку на 1000 жителів і обчислюється в проміле).

Смертність властива всім без винятку віковим групам. На су­часному етапі країнам ринкової та перехідної еконо­міки притаманні такі закономірності у смертності:

- підвищена смертність у перші роки, особливо в перші дні життя, що зумовлено слабкістю новонародженого організму (впливає рівень розвитку медицини);

- зниження рівня смертності до 8-12 років, після чого її показники починають зростати, спочатку повільно, а по­чинаючи з 45-50 років - швидкими темпами;

- підвищена смертність чоловіків порівняно з жінками (це явище дістало назву «надсмертність чоловіків»).

Середня тривалість життя насе­лення (у середньому за рік) у по Україні становила 68,2 року, в тому числі чоловіків — 62,6, жінок — 74,1 року. Найвищі значення тривалість життя спостерігаються в західних регіонах України (особливо в областях Карпатського економ району) та в Києві, найменші - у східних та півден областях.

Загалом для України характерна висока чоловіча смертність. У віці повної життєздатності (20—44 роки) коефіцієнти смертності чоловіків у 3,5—4 рази перевищують відповідні показ­ники, розраховані для жінок. Така різниця зумовлена як біологіч­ними, так і соціально-економічними причинами. Взагалі жіночий організм витриваліший за чоловічий (на біологічні чинники ме­дики відносять приблизно 2 роки різниці у тривалості життя). Крім того, чоловіки частіше працюють на шкідливих для здоров'я та пов'язаних з високим ризиком травматизму виробництвах + нездоровий спосіб життя чоловічого населення (алкоголізм, паління тощо).

Регіональні особливості

Дані 2004 року. В цілому в нашій державі народжуваність знижується з заходу на схід, найвищий її рівень спостерігається в Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській та Волинській областях, найнижчий — на Луганська, Сумська, Чернігівська, Донецька.

Загалом для України характерне природне скорочення населення по всій Україні. Винятком є Закарпатська область, де кількість народжених була рівна кількості померлим.

Густота населення

Україна належить до держав з високою густотою населення. У ці­лому по країні густота населення становить 82 чол. на 1 км². Розмі­щення населення по території повною мірою відповідає особливос­тям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша густота населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут вона становить менш як 60 чол. на 1 км². Причому в Чернігівській області густота населення не до­сягає і половини від середнього показника по Україні - 40 чол. на 1 км². Такий рі­вень заселеності тут зумовлений особливостями господарської діяльності. Рідко заселений і південь України, особливо Херсон­ська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти насе­лення в Україні характерний для Східного регіону, де він пере­вищує 130 чол. на 1 км², а в Донецькій області — 185 чол./км². Висока густота населення характерна і для західних областей України, в Львівській області вона становить 124 чол./км², у Чер­нівецькій — 115 чол./км².

Вікова структура

Основною глобальною тенденцією на сучасному етапі є зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Цей процес отримав назву «старіння населення», є серйозною соціально-демографічною проблемою для будь-якого суспільства (яка до того ж практично не має реальних шляхів вирішення).

Збільшення кількості осіб похилого віку обумовлює зростання державних витрат на їх соціальне забезпечення. Якщо одночасно не збільшується (або збільшується меншими темпами) кількість платників податків (якими є особи працездатного віку), то збільшується розмір податку до Пенсійного Фонду. Але високі податки знижують мо­тивацію до праці, а отже, і продуктивність праці, що негатив­но позначається на суспільному добробуті.

Демографічне старіння є однією з основних характеристик відт­ворення населення в усіх без винятку країнах Європи та Північної Америки.

Причини демографічного старіння:

- охорона здоров'я + зниження смертності населення + зростання середньої тривалості життя = збільшення абсолютної чисельності населення похилого віку;

- така народжуваність, що не за­безпечує навіть простого відтворення поколінь;

В середньому 1 жінка в економічно розвинутих країнах протягом свого життя на­роджує менше 2 дітей, хоча для простого відтворення необхідно - 2,2, призводить до невпинного скорочення питомої ваги дітей та молоді у складі населення і відповідного зростання частки осіб старшого віку;

 

- збереження в ряді країн (у т.ч. Украї­на) відносно високої передчасної смертності населення від нещас­них випадків, отруєнь, травм тощо;

- вплив міграцій, які сприяють збіль­шенню молоді (і зменшенню частки населення похилого віку) у складі населення країн, які є центра­ми тяжіння мігрантів, і посилює процес старіння країн - донорів робочої сили;

Населення України належить до найстарших в країнах СНД, воно старше від населення ряду країн Європи. Стало­ся це внаслідок того, що ось уже протягом тривалого часу в од­ному напрямі діють усі перелічені чинники процесу старіння.

 

Статева структура

Статева структура є важливою демографічною передумовою розміщення продуктивних сил, адже є виробництва які використовують тільки чоловічу працю, а є ті що використовують переважно жіночу працю.

В Україні на 100 народжених дівчат припадає 107 хлопчиків. Проте аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переваження жінок в загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та міграцією за межі держави, що впливає на чисельність чоловіків – з другого. У віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків більша, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага – на боці жінок. І ця перевага збільшується з кожною віковою групою.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення України значно відрізняється по регіонах. Наприклад, у Закарпатській і Донецькій областях вони є діаметрально протилежними. Певні особливості спостерігаються в сільській і міській місцевостях. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській. Найгірше співвідношення кількості чоловіків і жінок склалось у північно-східних і центральних областях країни – у Чернігівській області на 1000 жінок сільського населення припадає 942 чоловіки

Етнічна структура

Це важлива якісна характеристика на­селення, але вона майже не впливає на розміщення продуктивних сил. Але розвиток певних виробництв (спеціалізація) може залежати від національного складу населення

На Житомирщині ще за царизму невелика група вихідців із Чехії сприяла розвитку хмільництва (Житомирська область давала більше половини загальносоюзного врожаю хмелю).

 

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації – українців. За даними останнього перепису населяння, українці становили 78% усіх жителів України (м.Київ – 80%). Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей.

Серед них найбільшу частку становлять росіяни – понад 20% всього населення країни (Севастополь, АРКрим, Луганська, Донецька, Харківська, Запорізька, Одеська області). Другою за чисельністю національною меншиною є білоруси (Донецька, Дніпропетровська області, АР Крим). Молдовани мешкають переважно у прикордонних з Молдовою областях (Одеська, Чернівецька). Кримських татар збільшилось до 3 млн осіб. Болгари (Одеська, Запорізька обл.), поляки (Волинь, Галичина, Поділля, зокрема Львівська, Хмельницька, Житомирська обл.)

Євреї з’явились в Україні ще за часів Київської держави. Вони прибували сюди з кримських, грецьких та хазарських областей. Сьогодні понад 15% євреїв проживає в м. Києві, значна кількість їх в Одеській, Дніпропетровській, Харківській областях. Останнім часом чисельність євреїв скоротилась внаслідок повернення на свою історичну батьківщину – Ізраїль. Євреї за чисельністю посідають 11 місце серед національностей (було четверте в 1989 р).

На етнічну структуру населення України впливає:

1. Відмінності у рівні народжуваності та смертності (не однакова і динаміка їх чисельності. Зок­рема, у сім'ях кримських татар, вірмен, циган, азербайджанців дітей більше, ніж, скажімо, в українських або російських сім'ях).

2. Міграційні процеси

Протягом 1990-х рр. питома вага українців у загальній чисель­ності населення держави зросла, а частка етнічних росіян змен­шилася. За цей період кількість кримських татар в Україні зросла більш як у п'ять разів, вірмен - як мінімум на 40 %, азербайджанців - не менш як на 1/5, тоді як чисельність євреїв та німців сут­тєво зменшилася.

Українці є більшістю населення в усіх регіонах, крім Автоном­ної Республіки Крим. Росіян найбільше в Криму (60 % населен­ня). Найбільш етнічно різноманітні регіони України — Чер­нівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Найближча до однонаціональної — Тернопільська область, де з кожних 50 мешканців лише 1 не українець.

За межами України нині проживає понад 9 млн українців. Українці є другим за чисельністю етносом в Молдові, третім — у Росії, Польщі та Казахстані. Українська діаспора існує також у всіх колишніх республіках СРСР, ряді країн Східної та Західної Європи (зокрема, в Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Німеч­чині, Великій Британії, Франції), у переселенських країнах (США, Канада, Аргентина, Австралія, Бразилія та ін.).

Міграційні процеси

Міграція населення (лат. пере­міщення) — це процес переміщення людей у просторі, пов'язаний зі зміною місця проживання назавжди або на певний термін.

Демографічна ситуація в регіоні визначається значною мірою через міграції населення. Важливим індикатором є сальдо міграції.

Різниця між кількістю прибулих та вибулих — сальдо міг­рацій (за роки незалежності сальдо міграції в Україні – від’ємне: виїжджає більше).

Формування міграційних потоків відбувається під дією таких закономірностей:

- економічні фактори (бажання покращити свій матеріальний стан);

- якісні характеристики індивідів (підвищений ступінь участі в міграційному русі притаманний молодим, добре освіченим осо­бам, які не перебувають у шлюбі, мають кращий стан здоров'я, певні особливості характеру (ініціативність, сміливість);

- наявність двох протилежно направлених потоків (існування міграції в певному напрямку приводить до формування зворотного потоку внаслідок повер­нення частини мігрантів, яким не вдалося закріпитись на новому місці);

- міг­раційний потік тим більший, чим більші за чисельністю насе­лення регіони, між якими він проходить;

- залежність обсягів міграцій від відстані (чим ближче роз­ташовані регіони, тим, інтенсивніші мігра­ційні зв'язки між ними);

- схожі культурні та релігійні традиції регіонів (мови, звичаї, пере­важаючі цінностей).

Вплив міграцій

1. Вплив на природне відтворення населення шля­хом зміни вікової структури. (Відомо, що у міграціях беруть участь переважно молоді люди. Тому в регіонах припливу мігрантів зростає питома вага молоді, а отже, і формуються передумови до покращання демографічної ситуації. Навпаки, у регіо­нах відпливу населення частка молоді зме­ншується, а питома вага старших вікових груп відповідно зростає. Це призводить до зниження коефіцієнта народжува­ності та підвищення коефіцієнта смертності);

2. Вплив на ринок праці (трудові міграційні процеси). Міграція може виступати механізмом досягнення відповідності між попитом на робочу си­лу та її пропозицією.

Імміграція часто приводить до за­повнення робочих місць, що не користуються попитом у корінно­го населення, емігранти ж звільнюють вакансії, якими можуть скористатись особи, котрі не могли б реально пре­тендувати на робоче місце. Переїжджаючи до економічно благо­получніших регіонів, є можливість використати свою робочу силу з більшою ефективністю. У той же час на­явність залишених ними в регіоні виходу віднос­но престижних робочих місць, потребують від претендентів певного кваліфікаційного рівня, є стимулом під­вищення кваліфікації населення, що залишається. Отже, міграції сприяють зростанню кваліфікації робочої си­ли як у регіонах вибуття, так і в регіонах прибуття.

 

Всі міграції можна розділити на зовнішні і внутрішні. Процес вибуття за полі­тичні кордони держави дістав назву еміграції. Процес прибуття з-за її меж — імміграції.

Серед внутрішніх міграцій традиційно розрізняють потоки міс­то — місто, село — місто, місто — село, село — село, серед зовніш­ніх за територіальним охопленням можна виокремити міжкон­тинентальні та внутрішньоконтинентальні переміщення.

В умовах України можна виділити 4 рівні зовнішніх міграцій:.

1. Обмін населенням з державами СНД (Білоруссю, Молдовою та Росією). Ознаки зовнішніх міграцій мінімальні – мало відмінностей у культурному і релігійному житті

2. Міграційні контакти з державами Балтії, Закав­каззя та Центральної Азії. Тривале перебування у складі єдиної держави зумовило наявність національних діаспор та збереження деяких спільних рис умов життя. Однак дані міграції зменшуються.

3. Міграційні зв'язки з рядом країн Центральної Європи (Польщею, Німеччиною, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Болгарією, Ізраїлем). В більшості з цих країн є укр. діаспора.

4. Інші географічні напрямки міждержавних мігра­цій. Як окремий різновид можна виділити еміграцію до так званих переселенських країн (США, Канада, Австралія, ПАР).

При економічному аналізі розрізняють такі форми міграцій:

- міграція, пов 'язана зі зміною місця проживання (ста­ціонарна міграція);

- трудова міграція, яка має переважно зворот­ний характер.

Такий розподіл має умовний характер. Мігрант, що вибуває до нового місця проживання з наміром оселитись назавжди може повернутись на батьківщину і навпаки, тимчасовий виїзд іноді завершується закріпленням на новому місці.

За причинами міграції можна об'єднати у дві групи:

- добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична міграція тощо);

- вимушені (екологічні міграції, на­сильницький вивіз, втеча населення в результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів).

За способом реалізації міграції поділяють на організовані та індивідуальні.

Характеристики сучасної міграційної ситуації в Україні:

- репатріація представників депортованих народів та етнічних українців — жертв політичних репресій;

- зменшення міграцій з державами Балтії, Закавказзя та Центральної Азії;

- збільшення трудових міграцій.

З 1994-2000 рр. Україна тільки за офіційними да­ними втратила в результаті міграцій понад 600 тис. осіб, переважно молодого та середнього віку. При цьому основна маса вибулих з України не має наміру повертатись назад. Поширилася не­легальна трудова міграція українців як на Захід, так і до країн СНД.

 

 

ЛЕКЦІЯ 4 - ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ЙОГО СТРУКТУРА І ТРАНСФОРМАЦІЯ В

РИНКОВИХ УМОВАХ

 

Питання лекції:

1. Вплив економічних передумов на розвиток регіонів і розміщення продуктивних сил. Теорії і моделі економічного розвитку.

2. Економіка України – як єдиний народногосподарський комплекс. Характеристика основних складових народногосподарського комплексу України.

Література: [1, с. 98-112; 3, с.221-253; 5, с.168-182].