Структура виробництва послуг

Виробнича інфраструктура – цілісна сукупність господарських суб’єктів, діяльність яких спрямована на обслуговування і забезпечення функціонування базових галузей виробництва (інфраструктура, яка обслуговує виробничий комплекс):

- вантажний транспорт (транспорт і дорожнє обслуговування): залізничний (перевезення вантажів на більш ніж 300 км); автомобільний (в радіусі до 100 км); водний (найдешевший); трубопровідний (для постачання рідкої та газової сировини або палива). Для економічної характеристики функціонування транспорту використовуються такі показники: протяжність шляхів транспортного сполучення; кількість одиниць рухомого транспорту; кількість працюючих у відповідному виді транспорту;

- будівництво і супутні галузі – сукупність будівельних, проектно-конструкторських та науково-дослідницьких організацій та установ, основною сферою діяльності яких є створення основних виробничих фондів базових галузей економіки;

- ремонтно-технічне обслуговування;

- матеріально-технічне обслуговування (складське господарство);

- інформаційна служба (зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва);

На жаль, розвиток соціальної інфраструктури на даному етапі знаходиться на досить низькому рівні. Це зумовлено спадом виробництва, наявністю тіньової економіки, збільшенням рівня безробіття, зменшенням можливості державного бюджетного фінансування культури, освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо.

Ринкова інфраструктура – галузі, що обслуговують ринкові відносини (заклади кредитування, фінансування, страхування).

Банк – це кредитно фінансова установа, яка здійснює фінансове посередництво.

Офіційне формування банківської системи в Україні почалося з 2 жовтня 1991 року, коли НБУ почав перереєстрацію комерційних банків, розташованих на території України. Результатом проведеної робити було те, що в Україні вперше була створена дворівнева банківська система:

- 1 рівень – центральний банк - Національний банк України;

- 2 рівень – комерційні банки (в залежності від функцій виконуваних операцій поділяються на: емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні та ін.).

У березні 1991 року був прийнятий Закон України «Про банки і банківську систему України», який регулював функціонування НБУ і комерційних банків. 20 травня 1999 року був прийнятий Закон України «Про Національний банк України», згідно з яким основною функцією НБУ є: забезпечення стабільності національної валюти. 7 грудня 2000 року була ухвалена нова редакція Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Інституційна інфраструктура (державно-управлінська) – її об’єкти створюють умови для розвитку суспільства і функціонування держави (входять: адміністративно-фінансові, судово-юридичні, військові, суспільно-політичні структури, відомства, установи, організації, засоби масової інформації)н

- судова влада;

- органи внутрішніх справ і оборони;

- органи державного управління.

Структура виробничого комплексу

Промисловий (агропромисловий) пункт – поселення разом з одним промисловим підприємством, яке виникло при ньому (шахтарські поселення, хутір з лісопильним виробництвом, поселення яке обслуговує велику електростанцію…).

Промисловий (агропромисловий) центр – місто, або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств, які поєднані між собою виробничими зв’язками.

Промисловий (агропромисловий) вузол – зосередження на обмеженій території поєднань підприємств, які розміщені близько один від одного і мають тісні виробничі і технологічні зв’язки (в Україні понад 70 вузлів: Донецько-Макіївський, Київський, Запорізький, Харківський…..).

Промисловий (агропромисловий) район – складніше й ширше за територією формування. Він виникає на основі комплексів, угрупувань або в результаті взаємодії цих форм (Наприклад, Донецьку, Дніпропетровську області, промисловість яких має спільний характер називають Донецько-Придніпровським промисловим районом).

- Елементи виробничої структури:

Промисловість;

АПК – це система, яка поєднує всі продуктивні сили (природні ресурси + праця + капітал) і забезпечує виробництво сільськогосподарської продукції, її закупки, промислову обробку і торгівлю продовольчими і непродовольчими товарами на всій території держави і за її межами.

1. Сільськогосподарське виробництво (рослинництво + тваринництво) – виробництво готової продукції для споживання і сировини для харчової і легкої промисловості. Це основна сировинна база АПК.

2. Галузі, які виробляють матеріально-технічні засоби для галузей АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, виробництво мінеральних добрив, комбікормів тощо);

3. Галузі, які забезпечують переробку с/г продукції (харчова, легка);

Регіональні особливості галузевої структури виробництва:

1. Одеська, Львівська, Херсонська області, АР Крим, Київ і Севастополь - для кінця ХХ – початку ХХІ століття характерним є підвищення частки послуг у виробництві валової доданої вартості (на послуги при­падало більше половини виробництва валової доданої вартості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні набирає сили).

2. Донець­ка, Дніпропетровська, Запорізька області - у структурі валової доданої вар­тості частка промисловості становить більше половини.

3. Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська області - у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості.

4. Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області – високий рівень розвитку добув­ної промисловості (припадає значна частка виробництва).

ЛЕКЦІЯ 5 - МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЇХ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ

 

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС: РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ

 

Питання лекції:

1. ПЕК України, стан та особливості розвитку і розміщення. Перспективи формування паливно-енергетичного балансу.

2. Регіональні особливості розвитку і розміщення вугільної промисловості України.

3. Регіональні особливості розвитку і розміщення газової і нафтової промисловості.

Література: [1, с. 112-134; 3, с.260-294; 4, с. 149-171; 5, с. 203-223].

 

 

ПЕК України, стан та особливості розвитку і розміщення. Перспективи формування паливно-енергетичного балансу

Паливно-енергетичний комплекс є базовим в економіці держави, і значно впливає на рівень розвитку її економіки.

Паливно-енергетичний комплекс України досить складний і охоплює:

- паливний комплекс;

- електроенергетику; (яка відноситься до тих галузей, які визначають науково-технічний прогрес)

- виробнича інфраструктура (високовольтні лінії електропередач, трубопроводи...)

Паливний комплексУкраїни – це сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива і включає: нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф’яну промисловості.

Значення ПЕК у РПС.

1. Галузі, які виробляють паливо і енергію, мають районоутворююче значення, на їх базі формуються територіаль­но-виробничі комплекси.

2. Вони впливають на спеціалізацію господарства регіону, процеси концент­рації виробництва, комбінування.

3. Вплив ПЕК тим більший, чим потужніші запаси ресур­сів палива.

4. Дешеве паливо сприяє розвитку енергомістких вироб­ництв.

Шляхи розвитку паливно-енергетичного комплексу України виз­начено в Національній енергетичний програмі (НЕП) України. В її основу покладено Концепцію розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р.

На жаль, жодна з прийнятих програм розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження та власне Націона­льна енергетична програма України не виконується в повному обсязі. Проблеми з енергопостачанням, які склалися в країні, зу­мовлюють необхідність розробки нової Енергетичної програми України, яка б дала змогу, по-перше, зупинити поглиблення енер­гетичної кризи і, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку Украї­ни в умовах переходу до сталого розвитку.

Україна належить до держав, що недостатньо забезпечені власними енергоресурсами, окремими видами – лише на 10-20-30% і тільки вугіллям – на 90-100%. Водночас Україна має найбільш енергомістку економіку. Загалом видобуток палива в Україні зростав з 1950 до 1976 року.

Якщо брати в цілому забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами то Україна приблизно забезпечена на 51% (по світовим масштабам це досить високе забезпечення). В Японії цей показник становить – 7%, в Італії – 17% (для більшості країн цей показник не перевищує 50%).

Україна в перспективі задовольнятиме свої потреби завдяки імпорту: в нафтопродуктах на 80-90%, а в природному газі – на 50%.

В чому полягає проблема імпорту ПЕР для України?

Проблема полягає в тому, що більш ніж 70 % паливно-енергетичних ресурсів імпортується з однієї країни (Росії). Вважається, що коли з однієї країни імпортується до 20 % необ­хідного ресурсу, то це проблема економічна; якщо 30 % — то це проблема політична; якщо 40 % і більше — проблема державної безпеки.

Шляхи вирішення проблеми імпорту ПЕР:

1.Створення умов для надходження в Україну нафти з Азербай­джану, Казахстану та країн Близького Сходу має для нашої краї­ни стратегічне значення;

Азербайджан зацікавлений у транспортуванні нафти на Захід використовуючи Одеський нафтотермінал та нафтопровід «Одеса-Броди»

Сьогодні одним із найефективніших шляхів диверсифікації постачання нафти в Україну є створення Європейського нафтотранспортного коридору (АНТК) «Баку – Супса – Одеса – Броди – Гданськ», через який передбачається постачати каспійську нафту на ринки Європи та в Україну. Передбачається що тариф на транспортування нафти цим коридором буде мінімальним, адже Росія постійно поривається будувати трубопроводи в обхід України.

 

2. Побудова Одеського нафтового терміналу та тан­керного флоту (Побудова нафтового терміналу потужністю 40 млн т дасть можливість не тільки забезпечити сирою нафтою НПЗ Украї­ни, а й здійснювати транзит нафти в Західну Європу через нафто-продуктопровід Одеса — Броди);

3. Надходження газу в Україну з Туркменістану, Алжиру. Існують проекти щодо реалізації цих можливостей.

4. Постачання газу з Близького Сходу (на даний момент в Ірані видобувається газу значно більше ніж продається і використовується в країні. З усіх потенційних споживачів газу Україна знаходиться ближче всіх до Ірану (на 1600 км ближче Німеччини - найбільш реального західного споживача близькосхідного газу)).

 

Підписано угоду про постачання нафти і газу з Ірану в Україну. З цією метою створено українсько-іранськ0-азербайджанську компанію, яка в майбутньому має збудувати систему трубопроводів через Росію в Україну (по 45% - внески України та Ірану і 10% - Азербайджану). Угода розрахована на 15 років. Україна поставлятиме до Ірану машини і обладнання для гірничо-добувної та металургійної промисловості, братиме участь у реконструкції металургійних підприємств, доріг і морських портів.

Паливно-енергетичний баланс – баланс одержання, перетворення і використання (споживання) усіх видів енергії.

Па­ливно-енергетичний баланс складається з прибуткової та витрат­ної частин. І розглядати його можна з двох точок зору: баланс загальний для ПЕК і баланс стосовно різних видів палива.

Загальний баланс. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники:

- видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, д-ров;

- виробництво електро- і теплоенергії на ТЕС, АЕС, ГЕС та нетрадиц. джерелах;

- відбір газу з підземних сховищ газу;

- імпорт енер­горесурсів та залишок ресурсів на початок року.

Витратна частина балансу складається з таких статей витрат:

- перетворення в інші види енергії – електро- і тепло енергію;

-виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати на збереження і транспортування;

- закачка природного газу в підземні сховища газу;

- експорт.