Національний дохід та інші макроекономічні показники.

Якщо ВВП зменшити на суму амортизаційних відрахувань, то отримаємо чистий національний продукт (ЧНП).

Якщо від ЧНП відрахувати непрямі податки, які виплачують підприємці (ПДВ або податок з обороту, митні збори, акциз та ін.), то отримаємо показник національного доходу (НД).

Якщо від НД відрахувати податки з прибутків підприємств, зроблені ними внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток і додати дивіденди, особисті доходи у формі відсотків і трансфертні платежі населення, то отримаємо особистий дохід.

Коли з останнього вирахувати індивідуальні податки і неподаткові платежі, то отримаємо використовуваний особистий дохід, що перебуває в особистому розпорядженні.

Якщо врахувати працю багатьох поколіннь, а також залучені у виробництво природні ресурси, рівень освіти і обдарованість населення та деякі інші елементи, то найбільш узагальнюючим показником є національне багатство.

Найважливішими складовими національного багатства в усій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

- створені й накопичені у країні виробничі фонди, які у свою чергу поділяються на основні та оборотні;

- основні невиробничі фонди, тобто фонди, що функціонують у соціальній сфері;

- домашнє майно населення;

- товарні запаси національного господарства.

Обсяг національного багатства, національного доходу, інших макроекономічних показників у натурально-речовій та вартісній формі, що створюється в країні, залежить від продуктивності праці.

 

Продуктивна і непродуктивна праця.

Проблема продуктивної та непродуктивної праці є предметом дискусії в економічній літературі вже протягом кількох столітть.

Найповніше в домарксівський період визначення продуктивності праці дав Адам Сміт. Від вважав продуктивною працю тих робітників капіталістичного суспільства, які створюють додаткову вартість, але обмежував їхнє коло лише тими категоріями працівників, котрі виготовляють видимі матеріальні блага, що можуть бути продані на ринку або обмінені на інші товари. Внаслідок цього до непродуктивної праці потрапляла категорія осіб, що створювала послуги.

Згідно з поглядами К. Маркса, розмежування продуктивної і непродуктивної праці необхідно проводити стосовно речового змісту суспільного способу виробництва (тобто його продуктивних сил або споживчої вартості – як найелементарнішої клітини цієї системи) і суспільноїформи (тобто виробничих відносин або капіталістичних відносин економічної власності, а за капіталістичного способу виробництва – капіталу). Він розширив межі підходу А. Сміта до непродуктивної праці та включив до неї осіб, зайнятих виробництвом послуг.

На думку сучасних західних вчених, будь-яка праця є продуктивною. Тому виробниками ВВП, національного доходу вони вважали усіх зайнятих у сфері матеріального та нематеріального виробництва, в т.ч.військовослужбовців, поліцейських, чиновників держапарату, служителів культу, діячів сфери розваг.

У радянській економічній літературі панувала концепція, згідно з якою продуктивною працею вважалася лише праця зайнятих у сфері матеріального виробництва.

У широкому розумінні (з боку загальноцивілізаційного підходу) до продуктивної праці належить праця всіх тих категорій зайнятого працездатного населення країни, які збільшують або сприяють збільшенню названих нами елементів національного багатства і, насамперед, його економічного потенціалу.

До непродуктивної праці належить праця тих категорій населення, які не беруть участі у створенні національного багатства і не сприяє його зростанню.

 

Сутність і види економічного відтворення.

Для існування і розвитку людського суспільства процес виробництва матеріальних і нематеріальних благ має постійно відновлюватись. Тому найпростішим визначенням відтворення є постійно відтворювальний процес виробництва.

У процесі дослідження економічного відтворення важливо дотримуватися вимог принципу виробництва: щодо сфер суспільного відтворення від означає вирішальну роль сфери безпосереднього виробництва; щодо речових об’єктів привласнення – засобів виробництва, щодо всіх об’єктів привласнення – робочу силу.

Процес відтворення буває двох видів – простим і розширеним.

Просте відтворення означає процес функціонування даних відносин (тобто відсутність у їхніх межах якісних зрушень, а з кількісного боку – відтворення економічної власності (засобів виробництва, предметів споживання тощо) у попередніх розмірах.

За умов простого відтворення весь обсяг цього продукту йде на споживання. Якщо конкретизувати його з погляду соціально-економічного поєднання засобів виробництва і робочої сили, то найманим працівникам протистоїть така ж маса засобів виробництва.

На противагу простому розширене відтворення означає:

1) виробництво зростаючих обсягів товарів і послуг кращої якості;

2) процес розвитку капіталістичної власності, тобто розширення меж наявних типів і форм такої власності та появу нових (якісний аспект);

3) відтворення капіталістичної власності (засобів виробництва, грошового капіталу тощо) в розширених масштабах (кількісний аспект);

4) збільшення кількості найманих працівників, кожному з яких протистоїть більша маса засобів виробництва в якості капіталу, посилення соціально-економічного відчуження робочої сили від засобів виробництва;

5) використання частини додаткового продукту у форму додаткової вартості на розширене відтворення.

 

Особливості відтворення в аграрному секторі економіки.

Процес відтворення у даному секторі здійснюється в межах різних типів і форм власності.

У цій сфері існують:

- приватний тип власності (у формі трудової та нетрудової);

- колективний (у формі трудової та нетрудової);

- державний.

Два перших типи та форми власності з боку кількісних критеріїв можна умовно об’єднати в малі (здебільшого, фермерські господарства) та великі сільськогосподарські підприємства.

На їхню роль у розширеному відтворенні свідчать такі факти: у США із 1,9 млн господарств лише 70 тисяч входили до розряду великих. Вони реалізували 67% товарної продукції, використавши лише 20% сільськогосподарських угідь.

На противагу їм, сімейні (дрібні) господарства порушували сівозміну, меліорацію, не застосовували передову техніку, а також не сприяли збереженню якості земель.

Найбільш ефективний вплив на процес розширеного відтворення здійснюється в умовах суспільної власності на землю. Це зумовлено тим, що диференціальну ренту привласнює держава, яка спрямовує її на покращення якості грунтів, меліорацію тощо. Привласнення цієї форми ренти землевласником в умовах капіталізму може використовуватися з метою паразитичного споживання тощо.

Ще більшою мірою здійснюється негативний вплив на цей процес монопольної земельної ренти, оскільки вона звужує платоспроможний попит населення. Суперечності між розвиткомпродуктивних сил і відносинами приватної власності на землю значною мірою долає диференціальна рента, особливо тоді, коли договір про оренду землі укладається на тривалий період.

Негативний вплив земельної ренти на розширене відтворення послаблюється зі збільшенням органічної будови капіталу в сільському господарстві, впровадженням передових досягнень НТР.

 

 

Базовий підручник:

Мочерний С.В. Політична економія.—К. “Знання-прес”, 2002.С. 471 –496.

Основна література:

1. Мочерний С.В. та інші. Основи економічної теорії. – Тернопіль.: АТ “Тарнекс”. 1993. – С. 359 –383.

2. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К.: “Основи”. 2001. – С. 230 – 243.

Додаткова література:

1. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.: “Либідь”. 1999. – 29 –56.

2. Валовий внутрішній продукт України та його вартісна структура // Фінанси України. 1997, №4.

Лекція 13 (2 години).

Тема: Економічне зростання та його чинники.

План.

1. Сутність і типи економічного зростання.

2. Нагромадження капіталу і форми нагромадження.

3. Заощадження та інвестиції.

4. Сутність НТР та її вплив на економічне зростання.

5. Економічні цикли, кризи та їх причини.

6. Теорії циклів і закон циклічного розвитку економіки.

7. Основні причини економічної кризи в Україні та особливості розвитку її економіки.