Основні причини економічної кризи в Україні та особливості розвитку її економіки.

Основні причини економічної кризи в Україні після розпаду СРСР можна розділити на три групи.

Перша група причин:

1) майже повне, тотальне одержавлення економіки, власності;

2) наявність глибоких диспропорцій в економіці, зокрема між групами “А” і “Б”;

3) зосередження 95% всієї власності, розміщенної в Україні, в руках загальносоюзних міністерств та відомств;

4) відчудження трудящих від засобів виробництва, від самаго процесу праці;

5) значна мілітаризація економіки;

6) політика пограбування села.

Друга група причин:

1) розрив господарських зв’язків із країнами колишнього СРСР;

2) відсутність науково обгрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи;

3) злам державного управління економікою і запровадження ринкових важелів;

4) ухвалення численних непрацюючих або руйнівних законів;

5) непродумане запровадження купоно-карбованця;

6) шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень;

7) придушення національного виробництва, майже повна втрата внутрішнього ринку;

8) доларизація української економіки;

9) брак надійної банківської системи;

10) тіньовий характер роздержавлення та приватизації;

11) масовий відплив капіталу;

12) значне зростання управлінського апарату;

13) стрімке подорожчання енергоносіїв;

14) відсунтість науково обгрунтованої промислової політики, політики ціноутворення;

15) отримання значних кредитів на невигідних умовах;

16) значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи;

17) надмірно швидка зміна урядів.

Третя група причин зумовлена самим процесом трансформації адміністративно-командної економіки у ще більш недосконалу соціально-економічну систему – капіталізм взірця ХІХ століття, але з мінімальним соціальним захистом населення.

 

 

Базовий підручник:

Мочерний С.В. Політична економія.—К. “Знання-прес”, 2002.С. 526 –555.

Основна література:

3. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.: “Либідь”. 1999. – 56 – 77, 264 – 278.

4. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. – К.: “Основи”. 2001. – С. 470 – 489.

Додаткова література:

1. Гальчинський А. Циклічність як загальна закономірність ринкової економіки // Економіка України. 1991. №8.

Лекція 14 (2 години).

Тема: Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження та добробут людини.

План.

1. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

2. Диференціація доходів населення.

3. Сутність механізму перерозподілу національного доходу та доходів населення.

4. Перерозподіл доходів через податкову систему.

5. Перерозподіл доходів через цінову систему.

6. Перерозподіл доходів через трансфертні платежі.

7. Сутність державного регулювання розподілу доходів та його форми.

8. Споживання, заощадження та добробут людини.

 

Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

В “Економічній енциклопедії” за редакцією Л. Абалкіна розподіл характеризується як “одна із стадій єдиного відтворювального циклу, що йде за виробництвом продукту, створенням доходу”.

У “Короткій економічній енциклопедії”, виданій перербурзькими вченими, розподіл характеризується як:

1) “різновид об’єктивних економічних процесів і відносин, специфікою яких є встановлення пропорцій, в яких суб’єкти відтворення беруть участь у виробленому продукті;

2) одна із сторін виробничих відносин, сполучна ланка між виробництвом та споживанням, необхідна фаза процесу відтворення суспільного продукту”.

Політекономічна сутність розподілу: це стадія суспільного відтворення, в якій на основі виконання нею функцій сполучної ланки між безпосереднім виробництвом і споживанням виникає підсистема відносин економічної власності між різними економічними суб’єктами з приводу привласнення умов та результатів виробництва, що управляється відповідними законами, характер яких визначається у кінцевому підсумку сферою безпосереднього виробництва і власністю на засоби виробництва.

Визначальна роль сфери безпосереднього виробництва щодо розподілу виявляється також у тому, що такі категорії першої сфери, як необхідний і додатковий продукт набувають у другій форми заробітної плати і прибутку.

Оскільки необхідний і додатковий продукт є речовою основою НД, розглянемо процес розподілу останнього.

Як політекономічна категорія розподіл національного доходу означає відносини економічної власності між найманими працівниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новостворенної вартості. Формами економічної реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими працівниками, прибутку – промисловими і торговельними капіталістами, дивідендів – різними верствами населення і, насамперед, власниками засобів виробництва.

 

Диференціація доходів населення.

Диференціація доходів населення – це різниця в доступі до власності і влади різних класів, соціальних верств і прошарків у межах певної економічної системи, що виявляється у рівні їхніх доходів, передусім, грошових.

Найзагальнішою причиною диференціації в доходах населення за сучасних умов є економічна система капіталізму, побудована на відчудженні переважної більшості населення від власності на засоби виробництва і влади.

Конкретизуючи одну із причин нерівності – “володіння власністю” – американські вчені визнають, що “величезна більшість домогосподарств мають мало або взагалі не мають власності, а інші – їх меншість – володіють великою кількістю устаткування, нерухомістю, сільськогосподарськими угіддями і т.д.

Якщо виходити з біосоціальної сутності людини, то деякі причини диференціації в доходахнаселення зумовлені такими біологічними чинниками, як відмінності у здібностях і творчих обдаруваннях населення, чисельність сім’ї, частково вік та інше.

Серед соціально-економічних причин можна назвати рівень соціалізації економіки країни, чим він більший, тим менша нерівність у доходах.

Окрему групу причин диференціації в доходах населення можна виділити на мікрорівні, які, водночас, є похідними від соціально-економічних чинників. До них належать диктат монополій (олігополій) на ринку, існування контрактної системи, нижчий рівень заробітної плати і доходів у немонополізованому, передусім, дрібнотоварному секторі економіки та ін.

Ступінь нерівності в доходах населення в західній економічній літературі вимірюється шляхом виділення 10% найбагатших і 10% найбідніших верств населення (децільний коефіцієнт), 20% відповідних груп (так званий квінтіль), 30% і т.д. так, децільний коефіцієнт диференціації визначають шляхом відношення рівня доходів 10% найбагатшого і 10% найбіднішого верств населення.

Крім того, використовують показник концентрації (індекс Джинні), який розкриває ступінь відхилення фактичного розподілу доходів від рівномірного.

 

Сутність механізму перерозподілу національного доходу та доходів населення.

Перерозподіл національного доходу через державний бюджет є наступною (після розподілу) стадією його руху.

Необхідність перерозподілу національного дохду зумовлюється:

1) значною диференціацією доходів, яка не лише загрожує соціальній стабільності країни, але й гальмує стимули до ефективної праці;

2) такий перерозподіл викликаний потребами у виконанні сучасною державою широкомасштабних функцій, без яких економічна система не може існувати;

3) перерозподіл національного доходу зумовлений необхідністю підтримки малого підприємництва, національного товаровиробника, забезпечення плюралізму форм власності;

4) доцільністю розширення громадських робіт, розвитку економічної та соціальної інфраструктури та ін.;

5) необхідністю розвивати базові, капіталоємні галузі промисловості.

Перерозподіл національного доходу, як політекономічна категорія, виражає відносини власності між різними економічними суб’єктами у сфері розподілу та обміну з приводу привласнення державою значної частки необхідного та додаткового продукту та наступного його спрямування на виконання функцій держави.