Витрати виробництва, ціни та прибуток.

Витрати виробництва – спожиті у процесі виробництва продукту виробничі фонди підприємства. Часто під витратами виробництва суспільства розуміють всі витрати праці (живої і уречевленої), пов’язані з виготовленням продукції (тобто поняття виробничих витрат ототожнюється з поняттям вартості товару), а під витратами виробництва підприємства – витрати, що складаються з вартості спожитих засобів виробництва (с) і витратами на оплату праці (v). Таке трактування позбавлене логічної послідовності.

Якщо під виробничими витратами розуміти все те, у що обходиться для підприємства виготовлення продукту, то на підставі єдності цілого і частини (підприємство є первинною ланкою суспільного виробництва) таку саму структуру повинні мати й суспільні витрати виробництва, тобто k=c+v. І, навпаки, якщо виробничі витрати суспільства виступають як вартість, то й виробничі витрати підприємства повинні мати таку саму будову: W=c+v+m. Адже вартість створюється тільки на підприємствах. Поза ними виробництво не існує.

Вартість і виробничі витрати – не синоніми, а різні економічні категорії, незалежно від того, йдеться про суспільні чи індивідуальні виробничі витрати.

Вартість виробництва утворюється на основі вівдносин виробництва, а виробничі витрати – відносини виробничого споживання, що чітко виражено загальною формулою кругообігу виробничих фондів: с

Г – Т v... В... Т1 – Г1

З одного боку, внаслідок взаємодії засобів виробництва і робочої сили відбувається споживання виробничих фондів, а з іншого – внаслідок цієї взаємодії як творчої сили виготовляється товар, створюється нова вартість.

Споживання виробничих фондів і є тим процесом, на основі якого формуються виробничі витрати. Тому до цих фондів належить усе те, у що обходиться підприємству виробництво продукту.

Виробничі витрати у розрахунку на одиницю продукції є собівартістю продукції.

Валові витртати індивідуальні – витрати виробництва, що формуються в конкретних умовах і відображають фактичний рівень господарської діяльності підприємства. До витрат виробництва індивідуальних відносяться не нормативні, а фактичні витрати матеріальних і трудових ресурсів, а тому будь-які зміни в господарській діяльності знаходять своє відображення в загальній сумі виробничих витрат та собівартості продукції. Зниження собівартості відбувається із зростанням продуктивності праці.

Валові витрати суспільні – витрати виробництва, що відображають суспільно необхідний рівень господарської діяльності підприємств. Визначаються на основі індивідуальних витрат виробництва і є середньозваженою величиною:

 

Sk_i * N_i k

k_c= =

S N_i N

k_i – індивідуальна собівартість продукції;

N_i – кількість продукції підприємства;

k – усі витрати виробництва галузі.

Існують і і нші класифікації витрат:

- бухгалтерські витрати враховують зовнішні (явні) витрати, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної, вони відображуються у бухгалтерському балансі фірми;

- економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості (вартість втрачених можливостей) власних ресурсів.

В залежності від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до вирорбництва певного виду продукції, розрізняють:

- витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому ітервалі, протягом якого хоча б один з ресурсів залишається незмінним), в свою чергу ці витрати можуть бути постійні, змінні, сукупні, середні, граничні;

- витрати фірми в довгостроковому періоді (часовий інтервал, достатній для зміни всіх зайнятих ресурсів).

 

Капітал та наймана праця.

Капітал – один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами – фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.

В економічній науці існують різні підходи до визначення капіталу. Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова capitalist, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Перша спроба наукового аналізу капіталу була зроблена ще Арістотелем, який ввів термін “хремастика”, що походить від слова “хрема” – майно, володіння. Під хремастикою Арістотель розумів “мистетство наживати багатство” за допомогою великих торговельних угод для перепродажу та лихварських угод.

У багатьох представників класичної школи під капіталом розумілися засоби виробництва, виготовлені людиною.

К. Маркс розглядав капітал як категорію, яка зростає з поняття вартості грошей. Капітал, на його думку, це самозростаюча вартість, гроші, які створюють у своєму русі ще більше грошей.

О. Бем-Баверк визначив капітал, як запас засобів існування, який належить капіталісту і “авансується” робітником.

Дж. Мінсер та Беккер запропонували концепцію людського капіталу, під яким розуміють витрати на навчання, на підвищення кваліфікації та інше, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда.

Але поєднати різні думки вдалося І. Фішеру, який визначив капітал як дисконтований потік доходу. Капітал – це будь-який елемент багатства, який надає його власникові регулярний дохід протягом тривалого періоду, а його вартість визначається за принципом дисконтування, який ми розглянемо нижче.

Капітал складається з майна, обладнання, проміжних продуктів, грошей, цінних паперів тощо.

Існують різні види капіталу:

- технічний капітал являє собою сукупність матеріальних засобів, які використовуються у різних фазах виробництва і збільшують продуктивність людської праці: верстат, комбайн, машина тощо (поділяється на основний та оборотний);

- грошовий капітал – це сукупність грошових засобів, призначених для виробничих вкладень. Грошовий капітал виникає внслідок відмови мільонів осіб від споживання;

- юридичний капітал – це сума прав розпорядження деякими цінностями, причому ці права надають їх власникам дохід не докладаючи відповідної праці;

- людський капітал – це міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Він включає вроджені здібності, талант, а також освіту і набуту кваліфікацію.

По характеру обороту, по способу перенесення вартості на виготовлений продукт, капітал поділяється на:

ü Основний капітал – елементи виробничого капіталу (засобу праці), що повністю беруть участь у процесі виробництва, а вартість, що переноситься на готовий продукт по частинам, у міру зносу, повертається капіталісту повністю, у грошовій формі протягом цілого ряду кругооборотів.

ü Оборотний капітал – елементи виробничого капіталу (предмети праці і робоча сила), вартість яких входить у готовий продукт повністю і повертається капіталісту в грошовій формі після кожного виробничого циклу.

Основний капітал піддається зносу. Розрізняють:

ü Фізичний знос основного капіталу – процес, у результаті якого елементи основного капіталу поступово втрачають споживчу вартість і передають вартість створюваному продукту.

ü Моральний знос основного капіталу – знецінення чи вихід з ладу засобів праці внаслідок появи більш продуктивних, більш дешевих і економічних. Тим самим, наявні засоби праці можуть застаріти незалежно від ступеня їхнього фізичного зносу, і їхнє подальше застосування стає недоцільним і невигідним.

Процес перенесення вартості елементів основного капіталу, у міру їхнього зносу на створюваний продукт із наступним використанням цієї вартості для їхнього подальшого відновлення і модернізації називається амортизацією.

Норма амортизації – це виражене у відсотках відношення річної суми амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості елементів основного капіталу. Норма амортизації встановлюється диференційовано по окремих видах і групам засобів праці.

Розрізняють також:

ü індивідуальний капіта л – капітал, що належить окремим підприємствам.

ü суспільний капітал – сукупність індивідуальних капіталів в взаємному зв’язку, переплетінні ї взаємодії їх кругооборотів.

Отже, суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.

Капітал здійснює колові рухи.

Кругообіг капіталу – це один цикл цього руху, який охоплює процес виробництва і обігу створених товарів і завершується поверненням капіталу у його початкову грошову форму.

В ході кругообігу капітал проходить через три стадії і міняє форму (рис. 8.1).

 

 

 

Г – Т (ФВ)... В... Т” – Г”

 

 

І стадія ІІ стадія ІІІ стадія

Безперервий круговий рух капіталу створює його оборот. Для того, щоб капітал здійснив оборот, необхідним є певний час – час обороту. Тривалість цього обороту визначається як проміжок між початком руху авансованої капітальної вартості і моментом її повернення у грошовій формі, але збільшеній на величину прибутку.

Кожен підприємець зацікавлений у підрахунку часу обороту. Чим швидше гроші, вкладені у справи, повернуться з прибутком, тим швидше зросте власність підприємця. Для виміру і порівняння швидкості обороту індивідуальних капіталів існує загальна міра. Такою мірою є рік.

З допомогою капіталу виготовляється додаткова вартість продукції, яка залишається після всіх відрахувань, тобто капітал має чисту продуктивність. Вона виражається у формі процента, обчисленого за рік, який називається нормою чистого прибутку:

НЧП = ЧП / ОВК * 100%,

НЧП – норма чистого прибутку;

ЧП – чистий прибуток;

ОВК – обсяг вкладеного капіталу.

В умовах капіталізму панують економічні методи примусу до найманих працівників до праці (юридично вільний найманий працівник, будучи позбавленим засобів виробництва та життєвих засобів, змушений продавати власну робочу силу, щоб прогодувати себе тачленів своєї сім’ї).

Внаслідок цього власники засобів виробництва привласнюють частину праці працівника. Найманий працівник має робочий час умовно розділений на необхідний та додатковий.

У необхідний робочий час працівник працює на себе.

У додатковий робочий час працівник працює на власника, тобто він (власник) експлуатує його, привласнюючи цю частку робочого часу.

Рівень експлуатації найманої праці можна виміряти відповідним коефіцієнтом експлуатації:

РЕ = додатковий робочий час / суму робочого часу