Сутність нтр та її вплив на Економічне зростання.

НТП має еволюційну та революційну форми розвитку.

Еволюційна форма НТП характеризується поступовими змінами у розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних видів техніки виробництва.

Революційна форма НТП означає появу принципово нових видів техніки, предметів праці, фундаментальних наукових відкриттів, їх практичного застосування та інше, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва – НТР.

Глибинну сутність НТР можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини та природи, а також у системі продуктивних сил і техніко-економічних відносин.

Глибинна сутність НТР виявляється в її основних рисах, розгортаючись у цілісну систему, охоплючи основні структурні елементи технологічного способу виробництва.

Першою такою рисою перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. Наука – загальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтлект, суспільне знання.

Другою важливою рисою НТР є кардинальні зміни у техніці – штучно створених засобах праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини та природи.

Третьою характерною рисою НТР є докорінні перетворення головної продуктивної сили – людини-працівника.

Четвертою характерною рисою НТР є докорінне перетворення предметів праці, поява принципово нових видів матеріалів із попередньо заданими властивостями.

П’ятою важливою рисою НТР, що виникає на основі попередніх, є впровадження принципово нових технологій, що з’явилися на базі фундаментальних відкриттів. До них належать лазерні, плазмові, мембранні, електронно-променеві та інші технології.

Шостою характерною рисою НТР є революція у силах природи, що використовується людьми.

Сьома риса НТР – революція у формах і методах організації виробництва.вперше революційні зміни в цій сфері відбулися з упровадженням системи Тейлора – автора наукової організації праці.

Восьмою рисою НТР є також інформаційна революція (космічні, волоконно-оптичні засоби зв’язку) тощо.

Вплив НТР на економічне зростання пояснюється моделями економічного зростання:

1) початковим варіантом створення таких моделей, як зазначалося, була економічна таблиця Ф. Кене, розвинена в теорії К. Маркса, В. Леонтьєва;

2) у кейнсіанській теорії економічного зростання заперечується закон Сея про те, що сукупний попит створює адекватну пропозицію і відіграє визначальну роль у досягненні макроекономічної рівноваги;

3) у посткейнсіанській найпростішій моделі економічного зростання американського економіста Е. Домара інвестиції є фактором створення і доходу, і нових потужностей;

4) у досконалішій моделі економічного зростання Р. Харрода (англійського економіста) ендогенна теорія інвестицій базується на принципі акселератора і очікування підприємців. Останні, на його думку, виходять із того, що при підтвердженні їхніх прогнозів попереднього періоду щодо динаміки інвестицій та реалізації виготовлених товарів, вони плануватимуть зростання обсягів виробництва в таких же розмірах;

5) у моделі економічного зростання, розробленій американським економістом Р. Солоу, показане співвідношення між капіталом і працею у процесі економічного зростання. На його думку, темпи такого зростання на довготривалому відрізку часу залежать, передусім, від технологічного розвитку.

 

Економічні цикли, кризи та їх причини.

Циклічні коливання в економіці відомі давно, але до початку ХІХ століття вони мали, здебільшого, сезонний характер, що було зумовлено, передусім, переважанням сільського господарства і, особливо, сільськогосподарського виробництва.з 1825 року капіталістична система господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у перевиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо.

Тривалий і періодичний характер протікання циклів свідчить про те, що циклічність є законом розвитку капіталістичного способу виробництва.

Науковий підхід до з’ясування причин циклічності та криз застосували представники класичної школи політичної економії. Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства.

Впершесистемний науковий аналіз економічного циклу і, насамперед, кризи (як основного його елемента) зробив К. Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему. На його думку, економічний цикл – це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

За Марксом, перша економічна криза підштовхнула процес еволюції власності. Тому невипадково саме в 30-ті роки починають виникати акціонерні товариства – колективна форма власності. Але процес еволюції власності відставав від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призводило, врешті-решт, до виникнення нової кризи, початку економічного циклу. Так коротко характеризував причину криз К. Маркс.

Видатний український вчений-економіст М. Туган-Барановський не погоджується з таким обгрунтуванням. Він розглядав теорію К. Маркса лише як теорію ринку і давав при цьому високу оцінку концепції Ж.-Б. Сея, який причину промислових криз вбачав не у порушеннях, що мають місце у кожній зі сфер суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні), а в неправильному розподілі національного виробництва загалом, обмеженні продуктивних сил суспільства. Підтримуючи тезу Ж.-Б. Сея, М. Туган-Барановський також стверджував, що попит на товаристворюється самим виробництвом. Головною причиною циклічних коливань він називав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва та недосконалість регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагромадження й використання суспільного капіталу.

Сучасні західні економісти А. Паретто та А. Пігу пояснювали цикл співвідношенням оптимізму та песимізму в господарській діяльності; І. Фішер та Р. Хоутрі – незбалансованістю попиту і пропозиції грошей тощо; Н. Калдор – розривом у динаміці інвестицій та заощаджень.

Теорії циклів і закон циклічного розвитку економіки.

В економічній літературі за критерієм тривалості розрізняють три типи циклічних коливань:

1) довгі економічні цикли, які тривають 48 – 55 років;

2) середні економічні цикли тривалістю 7 – 11 років;

3) короткі економічні цикли, що протікають упродовж 3 – 4 років.

Крім того, американський економіст С. Кузнець обгрунтував наявність циклів тривалістю 10 – 25 років, основою яких є періодичне оновлення житла та деяких виробничих споруд.

Крім того, існують такі теорії циклічного розвитку:

А) грошова теорія, яка пояснює цикл експансією (стисканням) банківського кредиту (Хоутрі та ін.);

Б) теорія нововведень, яка пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

В) психологічна теорія, яка трактує цикл як наслідок хвиль песимістичного та оптимістичного настрою, котрі охоплюють населення (Пігу, Беджгот та ін.);

Г) теорія недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, який іде багатим і заощадливим людям, порівняно з тим, що може бути інвестовано (Гобсон, Фостер, Катчингс та ін.);

Д) теорія надмірного інвестування, прибічники якої вважають, що причиною спаду є, швидше, надмірне, ніж недостатнє, інвестування (Ф. Хайєк, Л. Мізес).

Отже, закон циклічного розвитку капіталістичної економіки – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) і відноленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.