Ринок як економічна категорія.

З часу, як у 1937 році Р.Коуз порушив питання про природу фірми і дав на нього відому відповідь, увівши категорію трансакційних витрат, не стихають суперечки про відмінності внутрішньофірмових відносин від ринкових трансакцій. У цих дискусіях, як не дивно, у фокусі уваги, в основному, перебуває саме економічна організація, тоді як ринок вважається чимось само собою зрозумілим і таким, що не вимагає подальшої концептуалізації. Ймовірно, це пов’язано з первинною мотивацією роботи самого Коуза – відсутністю в неокласичній теорії власне теорії фірми як основного економічного інституту індустріальної економіки, а також з тим, що вичерпно описала цей предмет.

Поза підручниками з мікроекономіки автори трактують ринок як обмін товарами і послугами. Так, С.Мосс, П.Буксманн і Д.Гебауер визначають його як велику кількість продавців і покупців взаємозамінних товарів і велику кількість посередників між ними, Е.Розенбаум вважає, що ринок – це добровільний, регулярний і конкурентний обмін, а Ф.Фурі трактує його як фізичний і соціальний простір, на якому товари і послуги обмінюються між покупцями і продавцями. Осібно стоїть австрійська школа, в якій розроблена парадигма ринку, як механізму передачі інформації, відкриття і навчання.

Неокласична теорія після А.Маршалла, обходячись без визначення, розглядає ринок, як сукупність автономних агентів (виробників і споживачів), що мають особистий інтерес і зв’язаня через ринкові трансакції. Точніше, ринок в неокласиці є сукупністю добровільних операцій обміну між атомарними суб’єктами, які переслідують мету максимізації індивідуальної корисності.

Неоінституціональна економічна теорія фактично зберегла уявлення про ринок, лише додавши до нього своєрідне тертя – витрати трансакцій, які швидше спотворюють безперешкодну дію ринкових сил, що рухаються до “загальної рівноваги”, ніж міняють саму природу мінових відносин між агентами. Тому Х.Демсец небезпідставно стверджував, що laissez-fair – це досконала конкуренція плюс трансакційні витрати.

Отже, ми маємо два основні підходи до ринку: неокласичний і неоінституціональний. Перший розглядає його як механізм алокації ресурсів, а другий – як механізм координації, щ о створює особливі стимули для взаємодіючих суб’єктів, але і там ітам ринок – це сукупність трансакцій між індивідами.

Функціонування ринку підпорядковується законам товарного виробництва – закону вартості, попиту та пропозиції та закону конкуренції. Саме на основі дії цих законів формується ринкова ціна, яка врівноважує попит і пропозицію, регулює обсяг і асортимент виролюваних товарів, впливає на розвиток виробництва і є основним регулятором господарської діяльності.

 

Функції ринку та умови його існування та розвитку.

Найважливіші функції ринку такі:

- функція регулювання – ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючі пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції;

- функція стимулювання – ринок спонукає виробників товарів та послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчіх властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП;

- розподільча функція – доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами;

- функція санації – ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим;

- алокаційна функція – ринок забезпечую виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінаії ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними витратами;

- інформативна функція – ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що – ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності;

- функція інтеграції – ринок об’єднує суб’єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Умови існування та розвитку ринку:

- суспільний поділ праці, що грунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва;

- економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник);

- величина транзакційних витрат визначає умови та межі ділової активності;

- вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

 

Попит, пропозиція та закони, що їх регулюють.

Попит в економічній науці означає платоспроможну потребу, тобто потребу, яку суб’єкт здатний оплатити.

Розрізняють індивідуальний та ринковий попит:

- індивідуальний попит – це попит окремого споживача;

- ринковий попит – це сума індивідуальних попитів, які

Попит такого визначення випливає, що попит на той чи інший товар (послугу) залежить від ціни. Цю залежність ілюструє закон попиту.

Закон попиту визначає обернену залежність між ціною обсягом попиту (кількістю товару).

На попит також діють нецінові фактори:

- кількість покупців (збільшення покупців підвищує ринковий попит і навпаки);

- доходи споживачів (пряма залежність між доходами і попитом);

- очікування споживачів (пряма залежність між доходами і попитом);

- ціни на супутні товари – якщо зростає ціна на товар-субститут (взаємозамінний товар), то попит на нього підвищується. Якщо зростає ціна на товар-комплимент (доповнюючий товар), то зменшується попит і на цей товар, і на доповнюючий;

- місткість ринку чим розвиненіший ринок, тим більше він спонукає економічних суб’єктів до пошуку нових джерел доходу задля збільшення свого платоспроможного попиту;

- сезонність.

Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Сталий причинно-наслідковий зв’язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Змість закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших рівних умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Як і попит, пропозиція може бути індивідуальною та ринковою.

Нецінові фактори впливу на пропозицію:

- технологічний прогрес – застосування нових технологій, наприклад, у виробництві йогуртів дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисниз властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції йогуртів на ринку;

- зміна цін на ресурси – це призводить до збільшення витрат на ресурси, зростання собівартості продукції, що змушує підприємства скорочувати пропозицію свого товару;

- зміна цін на споріднені товари;

- зміни у бюджетно-податковій політиці;

- очікування підприємців.

 

Закон Сея і закон Вальраса.

Закон Сея – закон, згідно з яким пропозиція товарів створює власний попит, між ними неможливий розрив тому неможливі загальні економічні кризию розрив між попитом і пропозицією учений допускав лише в межах окремого сектора (сегмента) ринку, але за допомогою цін досягадася рівновага між окремими секторами. Цей закон визнавали багато економістів, і серед них Д. Рікардо. В основі його – теза про те, що господарюючий суб’єкт виробляє товари та послуги або для продажу, або для власного споживання, тому кожний виробник у певному сенчсі є покупцем власного продукту. Гроші, на думку Сея – лише посередник у процесі купівлі-продажу товару, тому при обміні товарів на гроші, а грошей на товари відбувається, по суті обмін товарів на товари.

Закон Сея справедливий для натурального виробництва. За капіталізму типовим є розподіл доходу особи на споживання і заощадження. Крім того, підприємці використовують залучені кошти, а держава здійснює перерозподіл значної частки національного доходу, що значно ускладнює механізм взаємодії попиту та пропозиції.

В сучасних інтерпретаціях закон Сея (як стверджують) діє за рівності національного доходу та національних витрат. Конкретизацією цього є рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Закон Вальраса – сформульваний французьким вченим-економістом Леоном Вальрасом, занок, згідно з яким сукупна сума попиту в економіці дорівнює сукупній сумі пропозиції. Однією з теоретичних основ цього закону є положення про те, що для кожного індивіда його доход переважно дорівнює його витратам (разом з позиками та заощадженнями).

Закон Вальраса певною мірою подібний до закону Сея. Проте при обгрунтуванні закону, Сей не брав до уваги грошей та цінних паперів, тобто ситуації, коли продавець товарів і послуг нічого не купує, а накопичує гроші. Внаслідок цього в економіці виникає недостатньо ефективний попит, що за продовження виробництва в попередніх обсягах призводить до кризи надвиробництва.

У законі Вальраса беруться до уваги обидва специфічні товари – і гроші, і цінні папери. Водночас, попит і пропозиція повинні збігатись на всіх ринках. Якщо за даної системи цін попит і пропозиція не збіглись на одному ринку, то внаслідок бюджетних обмежень суб’єктів господарювання таке незбігання відбудеться і на останньому ринку.

Із закону Вальраса випливає висновок про необхідність існування мінімум двох ринків і про існування абсолютної конкурентної рівноваги в теорії загальної рівноваги (за економічної статики).

Конкуренція та її закони.

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція.

Дослівно конкуренція в перекладі з латинської мови означає “зіштовхуватися”, що характеризує боротьбу між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту продукції. Вона виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника активно впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці й т.ін.

Конкуренція означає економічне суперництво між відокремленими виробниками продукції, робіт, послуг щодо задоволення інтересів, пов’язаних з продажем продукції, виконання робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Умови виникнення конкуренції:

- наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкурентного продукту або ресурсу;

- свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;

- відповідність між попитом і пропозицією;

- наявність ринку засобів виробництва.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

Позитивні риси конкуренції в тому, що вона є рушійною силою ринкової економіки. в умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва.

Негативні риси конкуренції полягають у тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні розоряються, інші збагачуються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція.

Конкуренція позбавлена суб’єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, надаючи перевагу тим чи іншим товарам. Вона є процесом-причиною, що зумовлює утворення вартості.

Отже, конкуренція – головна ознака ринкової економіки.

Роль конкуренції у ринковій економіці виявляється через певні функції, які вона виконує:

- функця регулювання – для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі, де можливий найвищий прибуток;

- функція мотивації – для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно: підприємства, що пропонуєть кращу продукцію отримують нагороду у вигляді більших прибутків (позитивні санкції), це стимулює НТП; підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила конкуренції на ринку, виявляються покараними у вигляді збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції);

- функція розподілу – конкуренція дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств та домогосподарств відповідно до їхнього внеску;

- функція контролю – конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства.

Конкуренція спонукає до дії різноманітні стратегії конкурентної боротьби, кожна з яких спрямована на різні умови економічного середовища та різні ресурси, що є у розпорядженні фірми. Це допомагає фірмам вдало пристосовуватись до умов вимог ринку.

Існують чотири типи компаній в залежності від вибраної ними стратегії:

- віолентна (силова) статегія характерна для фірм, що діють у сфері великого, стандартного виробництва товарів та послуг, фірма намагається домінувати на загальному ринку, витісняючи з нього конкурентів;

- патієнтна (сегментна) стратегія притаманна фірмам, що обрали шлях вузької спеціалізації, яка передбачає виготовлення особливої, унікальної продукції для обмеженого кола споживачів;

- комутантна (локальна) стратегія переважає в умовах звичайного бізнесу в місцевих (локальних) масштабах, ці фірми легко йдуть на кардинальну зміну сфери комерційної діяльності, на яку фірми неспроможні;

- експлерентна (піонерська) стратегія пов’язана зі створенням нових або радикальною зміною старих сегментів ринку, це не просто поліпшення якості товарів та послуг, а пошук украй ризикованих, але неймовірно вигідних (у випадку успіху) революційних рішень.

Конкуренція може бути внутрішньогалузева, міжгалузева, міжнародна.

Ще її можна поділити на сумлінну та несумлінну (нечесну).

Основними методами сумлінної конкуренції є:

- підвищення якості продукції;

- зниження ціни (“війна цін”);

- реклама;

- розвиток до- і післяреалізаційного обслуговування;

- створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР і т.ін.

Згідно із вищевказаними методами конкуренція поділяється на цінову та нецінову.