Ринок, сутність, функції та типи. Суб'єкти та об’єкти ринку.

Питання для екзамену з економіки підприємства

Ринок, сутність, функції та типи. Суб'єкти та об’єкти ринку.

Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.

Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).

Умови існування

· Суспільний розподіл праці означає, що в будь-якій господарській системі ніхто не може жити за рахунок повного самозабезпечення необхідними благами. Різні групи виробників займаються окремими видами господарської діяльності, що означає спеціалізацію у виробництві тих чи інших благ, цінностей.

· Економічна відокремленість – сукупність умов господарювання, яка передбачає відокремлене економічне функціонування фірм, виходячи з їх інтересів.

· Вільний обмін ресурсів означає, що підприємці мають можливість самостійно встановлювати ціни на свою продукцію.

Функції ринку

· Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;

· Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;

· Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

· Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.

· Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

· Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.

· Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.

· Сануюча (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць.

Класифікація ринків:

За територіальним охопленням розрізняють: внутрішній ринок, регіональний ринок, національний ринок, міжнародний ринок, світовий ринок.

Відповідно до характеру обміну виділяють: ринок товарів і послуг, ринок землі та природних ресурсів, ринок капіталу, ринок робочої сили, фінансовий ринок, ринок інтелектуальних та інформаційних продуктів.

За характером і рівнем попиту та пропозиції розрізняють: ринок покупця, ринок продавця. Клієнтурні ринки поділяються на: споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців (посередників), ринок державних установ.

Залежно від сфери суспільного виробництва виділяють: ринок товарів матеріального виробництва, ринок товарів духовної сфери.

Типи ринків

· Чиста конкуренція. Ринок чистої конкуренції складається з безлічі продавців і покупців якого-небудь схожого товарного продукту, наприклад пшениці, міді, цінних паперів. Жоден окремий покупець або продавець не має великого впливу на рівень поточних ринкових цін товару. Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару по цій ринковій ціні. Не будуть продавці запитувати й ціну нижче ринкової, оскільки можуть продати все, що потрібно по існуючій ринковій ціні. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, тому що доти, поки ринок залишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товару, політики цін, реклами, стимулюванню збуту й інших заходів мінімальна.

· Монополістична конкуренція. Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що укладають угоди не по єдиній ринковій ціні, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін порозумівається здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися друг від друга якістю, властивостями, зовнішнім оформленням. Розходження можуть укладатися й у супутнім товарам послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях і готові платити за товари по-різному. Щоб виділитися чимсь, крім ціни, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів і широко користуються практикою присвоєння товарам марочних назв, рекламою й методами особистого продажу. У зв'язку з наявністю великої кількості конкурентів стратегії їхнього маркетингу мають на кожну окрему фірму менше впливу, чим в умовах олігополістичного ринку.

· Олігополістична конкуренція. Олігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, досить чутливих до політики ціноутворення й маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути й несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців порозумівається тим, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок. Кожен продавець чуйно реагує на стратегію й дії конкурентів. Якщо якась сталеливарна компанія знизить свої ціни на 10%, покупці швидко перемкнуться на цього постачальника. Іншим виробникам прийдеться реагувати або теж зниженням цін, або пропозицією більшого обсягу послуг. Олігополіст ніколи не випробовує впевненості, що може домогтися якогось довгострокового результату за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не вдатися до його прикладу. І тоді йому доведеться або повертатися до колишніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.

· Чиста монополія. При чистій монополії на ринку всього один продавець. Це може бути державна організація (наприклад, Поштове відомство США), приватна регульована монополія (наприклад, “Кон-Едісон”) або приватна нерегульована монополія (наприклад, “Дюпон” у період виходу на ринок з нейлоном). У кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різному. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати досягнення самих різних цілей. Вона може встановити ціну нижче собівартості, якщо товар має важливе значення для покупців, які не в змозі здобувати його за повну вартість. Ціна може бути призначена з розрахунком на покриття витрат або одержання гарних доходів. А може бути й так, що ціна призначається дуже високою для всілякого скорочення споживання. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують одержання “справедливої норми прибутку”, що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а при необхідності й розширювати його. І навпаки, у випадку нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок. І, проте з ряду причин фірми не завжди запитують максимально можливу ціну. Тут й острах введення державного регулювання, і небажання залучати конкурентів, і прагнення швидше проникнути - завдяки невисоким цінам - на всю глибину ринку. Таким чином, можливості й проблеми політики цін міняються залежно від типу ринку. За винятком випадків роботи на ринках чистої конкуренції, фірмам необхідно мати впорядковану методику встановлення вихідної ціни на свої товари.

2. Класифікація ринків за ознаками. Попит та пропозиція, їх рівновага.

Класифікація ринків:

За територіальним охопленням розрізняють: внутрішній ринок, регіональний ринок, національний ринок, міжнародний ринок, світовий ринок.

Відповідно до характеру обміну виділяють: ринок товарів і послуг, ринок землі та природних ресурсів, ринок капіталу, ринок робочої сили, фінансовий ринок, ринок інтелектуальних та інформаційних продуктів.

За характером і рівнем попиту та пропозиції розрізняють: ринок покупця, ринок продавця. Клієнтурні ринки поділяються на: споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців (посередників), ринок державних установ.

Залежно від сфери суспільного виробництва виділяють: ринок товарів матеріального виробництва, ринок товарів духовної сфери.

По́пит та пропози́ція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиції в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом.

Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами.

3. Макросередовище та мікросередовище, їх сутність, суб’єкти та об’єкти.

Зовнішнє середовище поділяють на мікро- та макросередовище.

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти – споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи і інші зовнішні агенти та контрагенти.

Макросередовище о хоплює матеріально-технічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливають на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано.

Всього є 7 інтегрованих факторів макросередовища:

1) Природні (Наявність ресурсів за видами. Ступень освоєння і використання ресурсів).

2) Демографічні (Чисельність і статевий склад населення. Территориальний розподіл. Частка активного населення).

3) Науково – технічні (Науково – технічна політика держави. Рівень технології. Технічний рівень і якість продукції).

4) Економічні (Ступінь державного регулювання економіки. Система оподаткування. Мінімальний розмір заробітної плати і пенсії).

5) Екологічні (Екологічна безпека оточуючого довкілля. Екологізація виробництва).

6) Політичні (Політична стабільність у суспільстві. Вза”ємодія законодавчої і виконавчої влади. Професійний рівень політиків).

7) Міжнародні (Науково – технічне співробітництво. Обсяги експорту і імпорту продукції. Підготовка кадрів).

Секція F-Будівництво

Секція G-Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку.

Секція М- Освіта

Ця секція включає державну і приватну освіту всіх рівнів та з усіх дисциплін, у тому числі заочну, навчання будь-якої професії, а також освітні передачі на радіо та телебаченні. Ця секція включає не лише, що надається традиційними закладами освіти — шкільною системою на всіх її рівнях, а також освіту для дорослих (наприклад, курси вивчення мови для іммігрантів), програми ліквідації неписемності, тощо. Освіта для дорослих, зміст якої подібний до освіти, що забезпечується на окремих рівнях, включається з відповідним рівнем.

Кожний рівень початкової освіти включає спеціальну освіту учнів з фізичними чи розумовими вадами.

Роз’яснення, які наведені до цієї секції, щодо рівнів та ступенів освіти, відповідають Міжнародній Класифікації Освіти (ISCED).

Ця секція включає також інші типи освіти: навчання в автошколах,тощо.

Функції заробітної плати

Державне регулювання найманих працівників, як комерційних так і державних здійснюється на основі державних законів або тарифних угод, які визначаються на таких рівнях:

1 рівень – генеральна тарифна угода, тобто це заключення між об’єднаннями профспілок України з питань оплати праці в залежності від виду робіт, діяльності, виробництва, а також розмір мінімальних з.п.

2 рівень – галузева тарифна угода, де встановлюється диференціація тарифних ставок та шкали співвідношення мінімальних посадових окладів в кожній галузі в залежності від стану під-ства даної галузі.

3 рівень – тарифна угода на рівні колективного договору під-ства, тобто адміністрація і колектив під0ства заключають договір між сторонами з питань оплати праці, техніки безпеки, ОП, розподілу премій та інших питань, що стосуються колективу, ця угода заклечається 1 раз на рік.

Питання для екзамену з економіки підприємства

Ринок, сутність, функції та типи. Суб'єкти та об’єкти ринку.

Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.

Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).

Умови існування

· Суспільний розподіл праці означає, що в будь-якій господарській системі ніхто не може жити за рахунок повного самозабезпечення необхідними благами. Різні групи виробників займаються окремими видами господарської діяльності, що означає спеціалізацію у виробництві тих чи інших благ, цінностей.

· Економічна відокремленість – сукупність умов господарювання, яка передбачає відокремлене економічне функціонування фірм, виходячи з їх інтересів.

· Вільний обмін ресурсів означає, що підприємці мають можливість самостійно встановлювати ціни на свою продукцію.

Функції ринку

· Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;

· Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;

· Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

· Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.

· Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

· Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.

· Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.

· Сануюча (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць.

Класифікація ринків:

За територіальним охопленням розрізняють: внутрішній ринок, регіональний ринок, національний ринок, міжнародний ринок, світовий ринок.

Відповідно до характеру обміну виділяють: ринок товарів і послуг, ринок землі та природних ресурсів, ринок капіталу, ринок робочої сили, фінансовий ринок, ринок інтелектуальних та інформаційних продуктів.

За характером і рівнем попиту та пропозиції розрізняють: ринок покупця, ринок продавця. Клієнтурні ринки поділяються на: споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців (посередників), ринок державних установ.

Залежно від сфери суспільного виробництва виділяють: ринок товарів матеріального виробництва, ринок товарів духовної сфери.

Типи ринків

· Чиста конкуренція. Ринок чистої конкуренції складається з безлічі продавців і покупців якого-небудь схожого товарного продукту, наприклад пшениці, міді, цінних паперів. Жоден окремий покупець або продавець не має великого впливу на рівень поточних ринкових цін товару. Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару по цій ринковій ціні. Не будуть продавці запитувати й ціну нижче ринкової, оскільки можуть продати все, що потрібно по існуючій ринковій ціні. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, тому що доти, поки ринок залишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці товару, політики цін, реклами, стимулюванню збуту й інших заходів мінімальна.

· Монополістична конкуренція. Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, що укладають угоди не по єдиній ринковій ціні, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін порозумівається здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися друг від друга якістю, властивостями, зовнішнім оформленням. Розходження можуть укладатися й у супутнім товарам послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях і готові платити за товари по-різному. Щоб виділитися чимсь, крім ціни, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних споживчих сегментів і широко користуються практикою присвоєння товарам марочних назв, рекламою й методами особистого продажу. У зв'язку з наявністю великої кількості конкурентів стратегії їхнього маркетингу мають на кожну окрему фірму менше впливу, чим в умовах олігополістичного ринку.

· Олігополістична конкуренція. Олігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, досить чутливих до політики ціноутворення й маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути й несхожими (автомобілі, комп'ютери). Невелика кількість продавців порозумівається тим, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок. Кожен продавець чуйно реагує на стратегію й дії конкурентів. Якщо якась сталеливарна компанія знизить свої ціни на 10%, покупці швидко перемкнуться на цього постачальника. Іншим виробникам прийдеться реагувати або теж зниженням цін, або пропозицією більшого обсягу послуг. Олігополіст ніколи не випробовує впевненості, що може домогтися якогось довгострокового результату за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не вдатися до його прикладу. І тоді йому доведеться або повертатися до колишніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.

· Чиста монополія. При чистій монополії на ринку всього один продавець. Це може бути державна організація (наприклад, Поштове відомство США), приватна регульована монополія (наприклад, “Кон-Едісон”) або приватна нерегульована монополія (наприклад, “Дюпон” у період виходу на ринок з нейлоном). У кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різному. Державна монополія може за допомогою політики цін переслідувати досягнення самих різних цілей. Вона може встановити ціну нижче собівартості, якщо товар має важливе значення для покупців, які не в змозі здобувати його за повну вартість. Ціна може бути призначена з розрахунком на покриття витрат або одержання гарних доходів. А може бути й так, що ціна призначається дуже високою для всілякого скорочення споживання. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують одержання “справедливої норми прибутку”, що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а при необхідності й розширювати його. І навпаки, у випадку нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок. І, проте з ряду причин фірми не завжди запитують максимально можливу ціну. Тут й острах введення державного регулювання, і небажання залучати конкурентів, і прагнення швидше проникнути - завдяки невисоким цінам - на всю глибину ринку. Таким чином, можливості й проблеми політики цін міняються залежно від типу ринку. За винятком випадків роботи на ринках чистої конкуренції, фірмам необхідно мати впорядковану методику встановлення вихідної ціни на свої товари.

2. Класифікація ринків за ознаками. Попит та пропозиція, їх рівновага.

Класифікація ринків:

За територіальним охопленням розрізняють: внутрішній ринок, регіональний ринок, національний ринок, міжнародний ринок, світовий ринок.

Відповідно до характеру обміну виділяють: ринок товарів і послуг, ринок землі та природних ресурсів, ринок капіталу, ринок робочої сили, фінансовий ринок, ринок інтелектуальних та інформаційних продуктів.

За характером і рівнем попиту та пропозиції розрізняють: ринок покупця, ринок продавця. Клієнтурні ринки поділяються на: споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців (посередників), ринок державних установ.

Залежно від сфери суспільного виробництва виділяють: ринок товарів матеріального виробництва, ринок товарів духовної сфери.

По́пит та пропози́ція — економічна модель, що описує процес ціноутворення на ринку. Ця модель вводить поняття попиту та пропозиції в якості універсальних характеристик ринку та доводить, що, за умовами певних припущень, ці характеристики урівноважуються та приводять до встановлення певної ціни на даний товар. При цьому попит — представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — кількість товару, який є на ринку або може бути доставлений на нього. Висновок моделі про урівноваження добре відповідає поведінці великого числа ринків та вважається важливим економічним законом.

Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами.

3. Макросередовище та мікросередовище, їх сутність, суб’єкти та об’єкти.

Зовнішнє середовище поділяють на мікро- та макросередовище.

Мікросередовище – це середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти – споживачі, конкуренти, державні органи, фінансово-кредитні установи і інші зовнішні агенти та контрагенти.

Макросередовище о хоплює матеріально-технічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливають на підприємства та їхнє мікросередовище опосередковано.

Всього є 7 інтегрованих факторів макросередовища:

1) Природні (Наявність ресурсів за видами. Ступень освоєння і використання ресурсів).

2) Демографічні (Чисельність і статевий склад населення. Территориальний розподіл. Частка активного населення).

3) Науково – технічні (Науково – технічна політика держави. Рівень технології. Технічний рівень і якість продукції).

4) Економічні (Ступінь державного регулювання економіки. Система оподаткування. Мінімальний розмір заробітної плати і пенсії).

5) Екологічні (Екологічна безпека оточуючого довкілля. Екологізація виробництва).

6) Політичні (Політична стабільність у суспільстві. Вза”ємодія законодавчої і виконавчої влади. Професійний рівень політиків).

7) Міжнародні (Науково – технічне співробітництво. Обсяги експорту і імпорту продукції. Підготовка кадрів).