Економічні відносини власності за умов капіталізму вільної конкуренції.

Крім економічної власності до економічних відносин, входять техніко-економічні та організаційно-економічні.

Інтенсивний розвиток техніко-економічних відносин розпочинається лише з часу розгортання промислової революції кінця ХVІІІ столітті – початку ХІХ ст. незначним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної (приватної) капіталістичної власності або капіталу.

Індивідуальна капіталістична власність – власність, що належала окремій особі, максимум – сім’ї і базувалась на експлуатації найманої праці. За своїм економічним змістом індивідуальна капіталістична власність охоплювала майже всю сукупність виробничих відносин на нижчій стадії капіталізму (оскільки крім неї існувала ще приватна некапіталістична (трудова) власність та державна власність, які, однак, були другорядними) і розвивались у всіх сферах суспільного відтворення.

Індивідуальна капіталістична власність під впливом дії, передусім, закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, єдності праці і власності, концентрації виробництва і капіталу та інше переростає в акціонерну капіталістичну власність. Таке переростання відбувається наприкінці ХІХ століття впродовж чотирьох десятилітть і завершується на рубежі двох столітть переходом нижчої стадії капіталізму у вищу.

 

Акціонерна капіталістична власність.

Організаційною формою розвитку акціонерної капіталістичної власності є акціонерні копанії. Про їх домінуючу роль в економіці сучасного капіталізму свідчить те, що у США, наприклад, близько 90% ВВП на початку ХХІ століття створюється в межах акціонерних компаній. В акціонерних компаніях, як і в акціонерній капіталістичній власності, виділяють матеріально-речовий зміст (приналежність до продуктивних сил та кількісної сторони власності) і суспільну форму (приналежність до виробничих відносин, передусім, економічної власності в якісному аспекті).

У першому акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об’єктах.

У другому – як відносини між зановниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об’єктів та створеного у процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу – керівництву компаній, дивідендів – власникам акцій, фіксованих доходів – власникам облігацій, підприємницького доходу – керівництву компаній, податків – державі.

Власний капіта формуються з отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.

Акціонерні компанії відносяться до колективної форми власності. Це зумовлене тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються, залежать від результатів колективної праці, від колективного ухвалення на загальних зборах рішень.

Акціонерні компанії поділяють на два основних типи:

- відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі;

- закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладенням певної суми в ощадний банк.

Акція – це вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна при лівідації акціонерного товариства.

Комплексно сутність акціонерної капіталістичної власності розкривається у поєднанні позитивних та негативних рис, властивостей.

До позитивних рис належать:

1) можливість значно розширювати джерело нагромадження;

2) демократизація управління підприємством;

3) послаблення диспропорції в економіці, насамперед між групами “А” (галузі, які виробляють засоби виробництва) і “Б” (галузі, в яких виробляють предмети споживання) за рахунок акумулювання частини заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають дефіцитні товари (наприклад, легкові автомобілі, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої кошти за цільовим призначенням;

4) поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва та ін.);

5) прискорення міжгалузевого переливання капіталу, що сприяє широкому впровадженню досягнень НТР у цих галузях;

6) регулювання кількості грошей (шляхом продажу акцій держава зменшує їх кількість, а скуповуючи – збільшує);

7) посилення зацікавленості працівників у кращому використанні засобів виробництва, економії електроенергії, сировини, зниження плинності робочої сили тощо;

8) обмежена відповідальність власників акцій, тобто вони не ризикують втратою свого майна, вкладами на банківських рахунках.

До негативних рис належать:

1) можливе банкрутсво мільйонів дрібних акціонерів під час кризи;

2) посилення контролю гігантських акціонерних компаній і великих акціонерів (через механізм купівлі конрольного пакету акцій) за іншими великими і середніми компаніями, завдяки чому створюється багатоступенева система залежності й контролю;

3) збільшення маси фіктивного капіталу, махінації на фондових біржах;

4) встановлення контролю за дрібним капіталом мільйонів акціонерів, внаслідок чого ще більше зростає могутність великих компаній в економіці та політиці;

5) використання акціонерної форми підприємництва як засобу економічного примусу для викупу нерентабельних філій, заводів, цехів (разом з їх боргами) трудовими колективами. А це змушує їх зменшувати заробітну плату, оплачувані відпустки, подовжувати робочий день тощо;

6) орієнтація інтересів переважної більшості акціонерів на швидке отримання високих дивідендів, а інтересів вищих менеджерів – на тривалий розвиток виробництва, стабільну виплату дивідіедів (проте дещо менших), внаслідок чого між ними виникають супуречності і навіть конфлікти.

Монополістичний капіталізм.

Домонополістичний капіталізм, який існував впродовж майже чотиртох столітть, на початку ХХ століття перетворився на монополістичний.

Основними економічними ознаками останнього є процес утвореня та панування монополій, злиття банківського монополістичного капіталу з промисловим і утворення фінансового монополістичного капіталу, економічний поділ світу міжнародними монополіями й територіальний поділ світу між великими державами і боротьба за його перерозподіл.

Монополістичний капіталізм виникає внаслідок діалектичного заперечення нижчої стадії, а отже, з утримання ним позитивних сторін індивідуального капіталу й акціонерної власності, внаслідок чого формується складніша система, в якій поєднуються різні форми власності (в т.ч.капіталу), відповідні форми і методи конкурентної боротьби, неоднакові механізми регулювання економіки, різні за обсягами ланки організованості та планомірності та інше, тому не може існувати повної монополізації економіки.

Водночас домінуючими є форми і методи, що виникають на вищій стадії, а тому з’являються нові економічні закони та суперечності. Такими законами є, передусім, породженнявисоким рівнем конкуренції виробництва монополій у різних сферах економіки (або процес монополізації економіки), зрощування банківського та промислового капіталу й утворення фінансового та промислового монополістичного капіталу.

Монополістичний капітал у політекономічному аспекті – це сукупність відносин власності між монополістичною буржуазією та найманими працівниками, з одного боку, власниками монополістичних та немонополістичних підприємств (які прямо чи опосередковано підпорядковані монополіям), з другого боку, у всіх сферах суспільного відтворення, спрямованих на привласнення монопольно високих прибутків.

Моноплістичний капітал є суспільною формою розвитку монополій (у т.ч.олігополій). найважливішими його елементами за сучасних умов є цінні папери, а формою економічної реалізації – привласнення монопольно високих прибутків.

Процес формування монополістичного капіталу розпочався у 90-х роках в Україні.