Сутність макроекономічної політики та її види. Головні задачі макроаналізу.

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства, тому вона постійно розвивається.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства у цілому. Макроекономічний аналіз складається з національного рахівництва, прогностичного моделювання.

Аналіз дає змогу визначити макроекономічні параметри минулого періоду з метою отримання інформації функціонування економіки. Що дає можливість корегування та розробки нових економічних концепцій.

Прогностичне моделювання визначає які фактори і яким чином впливають на макропоказники в майбутньому.

Об'єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система та її агреговані параметри. Слід зауважити що економічна система знаходиться в постійному розвитку, а з цього виходить, що виникають нові проблеми які потребують обґрунтування.

Економічна система — це певним чином упорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ та послуг.

Основними елементами економічної системи є:

• економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

· соціально-економічні відносини, які базуються на відповідних формах власності та економічні ресурси та результати господарської діяльності.

· організаційні форми господарської діяльності; поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва.

· господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.

Суб'єктами макроаналізу виступають:

· СЕКТОР ДОМАШНIХ ГОСПОДАРСТВ містить усі приватні господарства країни, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб.

Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

· ПIДIIРИЕМНИЦЬКИЙ СЕКТОР - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.

· ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР - усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам «безоплатно» (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур).

· СЕКТОР ЗАКОРДОН містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Макроекономіка, як наука оперує своїми специфічними методами до яких відносяться такі як: агрегування, моделювання та принцип рівноваги. Не виключає методи економічної теорії, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та ін.

Агреговані показники відображають сукупність специфічних економічних одиниць так, ніби ті складають одне ціле, тобто макроекономіка досліджує всі ринки благ, як єдине ціле.

Економіко-математичне моделювання як основний метод дослідження відображає реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді. В економічній науці виділяють два різних, але взаємозв'язаних рівнів економічного аналізу. Це мікро і макромоделювання. Першому відповідає рівень підприємства, фірми, окремо взятого господарського індивіда, а другому рівень народного господарства як єдиного цілого. Розмежування мікроекономічного і макроекономічного аналізу не варто розуміти так, нібито вони не взаємозалежні. Останнім часом багато економічних проблем розглядаються на обох рівнях.

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статичні.

Статичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображують перехід від одного стану до іншого.

Динамічні моделі зображують економічні процеси з урахуванням фактора часу.

Слід зауважити, що моделі спрощено відображають реальну дійсність економічних процесів. Та використовуються для знаходження закономірних зв'язків економічного життя. Макромодель дає можливість знайти ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні) економічні перемінні в результаті її функціонування. Цілю макроекономіки є пояснення розвитку ендогенних перемінних при наявності екзогенних.

Економічна рівновага (закон Л.Вальраса) є головним економічним принципом і припускає, що на всіх ринках, крім одного, існує рівновага то і цей ринок знаходиться в рівновазі. Макроекономіка розглядає такі агреговані ринки, як ринок благ (сукупність всіх ринків товарів та послуг); ринок цінних паперів (сукупність усіх ринків цінних паперів); ринок праці (сукупність усіх ринків праці); ринок грошей (сукупність усіх ринків грошей); фінансовий ринок (ринок грошей та ринка цінних паперів); ринок факторів виробництва (ринок праці та ринок капіталу). Таким чином ціль макроаналізу це визначення рівноваги пропозиції та попиту і вимір розміру ВНП.

Економічна рівновага відображає оптимальне економічне положення і є критерієм об'єктивної оцінки реальної ситуації в економіці країни. Економічна рівновага це - прагнення до рівноважних цін, повній зайнятості, переборканню інфляції та стійкому економічному росту.

Макрорівновага це ідеальна модель, яка реально недосяжна.

Передумови макрорівноваги такі які:

1. Рівність об'єму виробництва благ та купівлі цих товарів.

2. Економічні об'єкти незацікавлені в зміні об'ємів ринкових операцій.

3. Постійно вироблена продукція не затримується в реалізації.

Якщо з'єднати всі ці ринки в один макроринок додав такі зв'язки, як:

1. Фірми та домогосподарства сплачують державі податки.

2. Держава здійснює дотації фірмам і трансфертні платежі населенню.

3. Фірми частку прибутку перетворюють в інвестиції (майбутня пропозиція), а домогосподарства частку доходу в накопичення (майбутній попит).

4. Держава з бюджету фінансує не ринкові сектора економіки (наука, освіта, держапарат та ін.).

5. Держава знаходиться в кредитних відносинах з сектором закордон.

В наслідок цього виникає макроринок який є об'єктом макроаналізу.

Макроекономіка суперечлива наука так як існує багато шкіл та течій які розрізняються по поглядам державного втручання, хід економічних процесів. Серед них кейнсіанці, монетаристи, інституціаналісти, неокласики. А з 1970-х років існує школа раціональних очікувань. Основним дискусійним питанням цих напрямків є ефективна діяльність ринкових механізмів при досягненні макроекономічних цілей. Розглянемо більш детально кейнсіанський та монетарний напрямки.

Кейнсіанський напрямок це – необхідність державного втручання, головним чином за допомогою фіскальної політики та в менший мірі монетарної.

Фіскальна політика передбачає сукупність заходів держави в сфері оподаткування та державних витрат. Таким чином відбувається маніпуляція державним бюджетом яка не змінює кількість грошей в обігу. З основних функцій фіскальної політики виділять такі як:

* вплив на стан господарської кон'юнктури;

* перерозподіл національного доходу;

* нагромадження необхідних ресурсів на фінансування соціальних програм;

Монетарна політика, як складова макрополітики використовує не тільки монетарні методи регулювання, а і економічні регулятори та стабілізатори. Це сукупність державних заходів діяльності в сфері грошово-кредитної системи, ринку судних капіталів, системі безготівкових розрахунків. В ситуації економічного спаду і росту безробіття, впроваджується політика "дешевих грошей" (зниження ставки відсотку по судам, збільшення виробництва та скорочення безробіття). Збільшення облікової ставки Центробанком знижає ділову активність та веде до політики "дорогих грошей".

Засновником монетаризму вважається М.Фрідмен. Монетаризм – як течія являє собою самостійний і дуже цікавий напрямок макроекономіки. Це теорія стабілізації економіки в якій головну роль виконують грошові фактори. Держава за їх думкою повинна забезпечити контроль грошової маси, емісії грошей в обігу і в запасах збалансований бюджет і високий банківський відсоток. В таблиці 1.1. представлено порівняльний аналіз основних положень кейнсіанства та монетаризму.