Причини, зміст та види інфляції

 

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява позв'язана з виникненням грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно зв'язана.

Термін інфляція (від латинського inflatio - здуття) вперше був вжитий в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 р. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. У XIX столітті цей термін вживали також в Англії і у Франції. Широке поширення в економічній літературі поняття інфляція одержало в ХХ столітті відразу після Першої світової війни. У радянській економічній літературі поняття виникло лише в середині 20х років.

Інфляції - це підвищення загального рівня цін, це найбільш загальне - переповнення каналів обігу грошової маси над потребами товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці і відповідно ріст товарних цін.

Однак трактування інфляції як переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що знецінюються, не можна вважати повним. Інфляція, не є сугубо грошовим феноменом. Інфляція - одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично у всіх країнах світу.

Сучасна інфляція – це дисбаланс попиту і пропозиції, а також інших пропорцій національної економіки, що проявляється в зростанні цін.

Одним з показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини є показник індексу цін. Показники інфляції покликані дати кількісну оцінку інфляційних процесів. Індекси - це відносні показники, що характеризують співвідношення цін у часі. Вони розраховуються стосовно базового періоду.

Темп інфляції для даного року можна обчислити в такий спосіб: відняти індекс цін минулого року з індексу цього року, розділити цю різницю на індекс минулого року, а потім помножити на 100%. Інфляція (І) визначається як процентна зміна рівня цін (Р):

 

(Рп - Рп-1)

І = ----------------------------. 100% (3.2)

Рп -1

 

На практиці інфляція, як правило вимірюється зміною індексу споживчих цін. Індекс споживчих цін обумовлює середню вартість ринкового “кошика” споживчих товарів та послуг, до складу якого входять продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари і послуги, що купуються типовим домашнім господарством для повсякденного життя.

Ріст цін може бути зв'язаний з перевищенням попиту над пропозиціями товарів, однак така диспропорція між попитом та пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад - енергетична криза 70х у США, коли нафтовидобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари і послуги в той час ціни зросли тільки на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних змін у системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих, і т.п. Тому не всяке підвищення цін – це інфляція, тому особливо важливо виділити дійсно інфляційні процеси.

Так, ріст цін, зв'язаний з циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. В міру проходження фаз циклу, “помітно буде мінятися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися у фазах бума і падати у фазах кризи, а потім знову зростати в наступних фазах виходу з кризи.

Підвищення продуктивності праці за інших рівних умов приводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці приводить до підвищення заробітної плати. У цьому випадку підвищення заробітної плати в якійсь галузі супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, у результаті стихійного лиха на якійсь території зруйноване житло. Звісно, що зросте попит на будматеріали, послуги будівельників, транспорт і т.д. Попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягів виробництва і, в міру насичення ринку ціни будуть знижуватись.

Отже, до найважливіших інфляційних причин росту цін можна віднести наступні:

1. Диспропорційність - незбалансованість державних витрат і доходів, так названий дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкованого верстата”, що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.

2. Інфляційно небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції. Сучасний ринок у значній мірі олігополістичний. Олігополіст, прагнучи підтримати високий рівень цін, зацікавлений у створенні дефіциту (скороченні виробництва і пропозиції товарів).

4. Криза валютно–фінансової системи.

5. Інфляційні чекання – характер інфляції, що самопідтримується. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і робить надмірні запаси товарів, очікуючи їх швидку дорожнечу. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі, розгойдуючи тим самим маховик інфляції.

Незважаючи на наявність багатьох причин, інфляція залежить в першу чергу від спричинених ними таких двох факторів, як зростання надмірного сукупного попиту в порівнянні з сукупною пропозицією (інфляція попиту) та зростання витрат виробництва (інфляція витрат).

Інфляція попиту - порушення рівноваги між попитом та пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повного завантаження виробничих потужностей, а також ріст купівельної спроможності громадян(ріст заробітної плати), у результаті, наприклад, погоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей стосовно кількості товарів і ціни починають рости.

Інфляція витрат - ріст цін унаслідок збільшення витрат виробництва. Причинами збільшення витрат можуть бути олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, ріст цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, усі вони тісно зв'язані і постійно взаємодіють. Наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту, і як інфляція витрат.

Необхідно також відзначити, що в жодній економічно розвитий країні в другій половині ХХ століття не спостерігалася повна зайнятість, вільний ринок чи стабільність цін. Ціни з ряду причин у цей час росли постійно і навіть у періоди застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - інфляційним ростом цін в умовах застою виробництва, економічної кризи.

Раніше інфляція виникала, як правило, у надзвичайних обставинах. Так, під час воєн держави часто випускали великі кількості незабезпечених товаром паперових грошей для покриття військових витрат. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

Інфляція може протікати помірно, бути повзучою, за цих умов ціни зростають не більш ніж на 10% на рік. Багато сучасних економістів, у тому числі послідовники економічного навчання Кейнса, вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку, так як зростання грошової маси стимулює ділову активність, сприяє економічному зростанню, прискорює інвестування.

Відкрита або галопуюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 10% до 200% на рік, є вже серйозною напругою для економіки. Під час відкритої інфляції в економіці виникає інфляційна спіраль “зарплата – ціни”, при якій підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде, в свою чергу, до подальшого зростання цін і ставок заробітної плати.

Найбільш згубна для економіки гіперінфляція, що представляє собою астрономічний ріст кількості грошей у обігу і як наслідок катастрофічний ріст товарних цін. Роль самих грошей у таких випадках сильно зменшується, і населення, та й промислові підприємства переважно переходять на інші, набагато менш ефективні форми розрахунку,наприклад, бартер. В окремих випадках з'являються рівнобіжні валюти, сильно зростає роль іноземних валют.

Гіперінфляція завдає найсильнішої шкоди населенню, навіть найбільш заможним шарам суспільства. Руйнується національне господарство. Прикладом зростання цін на1000 і більше відсотків за рік є економіка країн СНД 1991 – 1995роки.В наслідок втрати в господарських суб'єктів довіри до національної валюти оборот грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку однозначно збільшенню їхньої кількості. Відповідно ціна збільшується набагато більше, ніж кількість готівки в обороті. У розкручуванні спіралі гіперінфляції надзвичайну роль грають інфляційні чекання.

Усі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані, тобто при відносно вільному ринку. При подавленій же інфляції ріст цін на товари і послуги може і не спостерігається, а знецінювання грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.

Розділяють два типи інфляції - збалансовану і незбалансовану. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно пропорційно й одночасно на більшість товарів і послуг. У цьому випадку за результатами середньорічного росту цін піднімається процентна ставка Державного банку і таким чином ситуація стає рівнозначною ситуації з стабільними цінами.

У випадку ж незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги підвищуються не пропорційно, по-різному на кожен тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, очікувана і неочікувана.

Очікувануінфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу, і вона найчастіше є прямим результатом дій уряду. Фактор очікування позначається на наслідках інфляції. Якщо фірми і населення знають, що у наступному році ціни виростуть у 5 разів, то в умовах досконалого ринку вони в наступному році у 5 разів підвищать ціни на свої товари і ніхто від очікуваної інфляції не постраждає.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно позначається на системі оподаткування і грошового обігу. У випадку наявності у населення інфляційних чекань така ситуація викликає різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і спотворює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні чекання, що будуть викликати зростання цін.

Однак у випадку, коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці що не пов’язана з інфляційними чеканнями, то виникає так називаний “ефект Пигу”, різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знижувати ціну, і всі повертаються в стан рівноваги.

Перелічимо основні економічні і соціальні наслідки інфляції:

1. Зниження життєвого рівня населення у формах: а) зниження реальної вартості особистих заощаджень; б) скорочення поточних реальних доходів. Причому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умови індексації, оскільки протиінфляційні компенсації відстають від темпу зростання цін (при гіперінфляції важко передбачити рівень зростання цін) і не покривають скорочення доходів населення.

2. Перерозподіл доходів і багатства;

3. Відставання цін державних підприємств від ринкових;

4. Схована державна конфіскація коштів через податки;

5. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва.

6. Нестабільність економічної інформації;

7. Падіння реального відсотка;

8. Некерована інфляція порушує управління економікою в цілому.

 

Інфляція впливає на зайнятість. У 1958 році англійський економіст А. Філіпс запропонував графічну модель інфляції попиту, що виражає такий вплив. Використовуючи у своїй роботі дані англійської статистики за 1861-1956р., він побудував криву, що наочно показує зворотну залежність між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття. По кривій А. Філіпс установив, що збільшення безробіття в Англії понад 2.5-3% приводило до різкого уповільнення росту цін і заробітної плати. Філіпс зробив висновок, що уряд може використовувати збільшення інфляції для боротьби з безробіттям.

Пізніше була створена модифікація кривої Філіпса для розробок економічної політики. Цю роботу виконали американські економісти Р. Солоу і,відомий більшості студентів П. Самуельсон. Вони замінили в цій кривій ставки заробітної плати на темп росту товарних цін або інфляцію. За допомогою цієї кривої стало можливим розраховувати рівновагу між досить високими рівнями зайнятості і виробництва і визначеною стабільністю цін.

На осі абсцис (Рис. 3.2) показаний рівень безробіття, на осі ординат - темпи росту товарних цін. Крива відбиває сполучення цих параметрів. Якщо уряд розглядає рівень безробіття u1 (йому відповідає темп росту цін P1) у країні як надзвичайно високий, то для його зниження проводяться бюджетні і грошово-кредитні заходи стимулюючі попит. Це приводить до розширення виробництва і створенню нових робочих місць. Норма безробіття знижується до рівня u2, але одночасно темпи інфляції зростають до P2.

Такі маніпуляції можуть викликати “перегрів” економіки і як наслідок кризові явища. Така ситуація змушує уряд ввести кредитні обмеження, скоротити витрати з державного бюджету і т.і.

P     P2   P3   P1   u2 u3 u1 u Рис.3.2 Рівень безробіття

В результаті цих поворотних дій уряду рівень цін знизиться до рівня P3, а безробіття зросте і її норма складе u3.

Практика економічного регулювання показала, що цей метод може бути застосований тільки на короткі періоди, оскільки в довгостроковому періоді (5-10 років), незважаючи на високий рівень безробіття, інфляція продовжує зростати, що пояснюється цілим рядом обставин. Серед цих обставин необхідно виділити політику сукупного попиту. Прагнення уряду ціною інфляції “купити” більш низький рівень безробіття успішні тільки тоді, коли в агентів, що хазяйнують, вдається створити так звані “помилкові чекання”, а попросту - обдурити. Так, ті що працюють по найму, спостерігаючи зростання ставок номінальної заробітної плати, збільшують пропозицію праці. І тоді, як передбачалося в концепції Філіпса, ріст інфляції може зменшити безробіття.

Однак згодом працівники розпізнають, що на все більш зростаючу заробітну плату можна придбати вже менше товарів і послуг. Ілюзіям приходить кінець: працюючі по найму не мають намір збільшувати пропозицію слідом за збільшенням заробітної плати.

Особливу увага на ці взаємозв'язки звернув ще в 60-і рр. американський економіст М. Фрідмен, що підкреслював неефективність боротьби з безробіттям шляхом “накачування" сукупного попиту інфляційними заходами. Адже в момент, коли населення переборює свої помилкові чекання, тверезо оцінює, що підвищення номінальних ставок не адекватно підвищенню купівельної спроможності їхньої заробітної плати, тоді інфляція буде супроводжуватися не ростом пропозиції праці, а, навпаки, його скороченням, тобто зростаючим безробіттям.

Виявлено, що крива Філіпса може бути використана для боротьби з безробіттям лише в умовах помірної інфляції з постійним темпом. При несподіваних економічних потрясіннях темп інфляції зростає також зненацька і може супроводжуватися різким ростом безробіття. Іншими словами, співвідношення, установлене кривою Філіпса не дійсне для тривалих періодів часу. Переливання безробіття в інфляцію по цьому методі небезпечно для економіки через непередбачені наслідки. Внаслідок цієї негативної риси уряди більшості західних країн, у тому числі США й Англії, перейшли до теорії природного рівня безробіття, що використовується донині.

Суть цієї теорії полягає в тому, що в довгостроковому періоді прийнятний рівень інфляції можливий тільки при природному рівні безробіття. Природний рівень безробіття повинний визначатися структурою ринку робочої сили з урахуванням інформації про потреби в різних галузях. Необхідно помітити, що і ця політика забезпечення природного рівня безробіття і зниження рівня інфляції до помірних і стабільних не завжди досягає своїх цілей. При всіх позитивних факторах цього методу в нього існує досить важливий недолік: при досягненні природного рівня безробіття інфляція продовжує якийсь час підсилюватися по інерції: її темпи не можуть швидко скоротитися. Також необхідно помітити, що природний рівень безробіття не завжди є соціально прийнятним.

Методи боротьби з інфляцією можуть бути прямі і непрямі. Найчастіше виявляється наступна закономірність: чим більш кризова ситуація, тим актуальніші прямі методи впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову.

Непрямі методи включають:

1. Регулювання загальної маси грошей через керування “друкованим верстатом”.

2. Регулювання процентних ставок комерційних банків через керування ними Національним банком.

3. Обов'язкові грошові резерви комерційних банків.

4. Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

5. Розв’зання проблем бюджетного дефіциту.

6. Приватизація.

7. Структурна перебудова і конверсія військового виробництва.

Непрямі методи не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність через її недостатній ступінь ринкової системи. Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань в Україні, не в достатній мірі розвинутий, а, відповідно, Національний банк не може впливати на грошову масу через купівлю-продаж цінних паперів.

Пряме регулювання купівельної спроможності грошової одиниці містить у собі такі методи, як:

1. Пряме і безпосереднє регулювання кредитів і їхнього розподілу державою.

2. Державне регулювання цін.

3. Державне регулювання меж заробітної плати.

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі й операцій з іноземним капіталом.

5. Державне регулювання валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко поширена на заході. США в 60 ^х - 70 ^х роках неодноразово заморожували ціни на багато товарів. Двадцять років після другої світової війни знадобилося країнам Західної Європи для початку лібералізації цін.. Франція цілком лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 році. Ф. Рузвельт виводив США з найглибшої кризи 30 ^х шляхом найжорстокішого державного регулювання економіки. У більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують доходи від торгового посередництва.

 

Контрольні запитання

 

1. Назвіть і охарактеризуйте основні фази економічного циклу.

2. Визначіть матеріальну основу коротких, середніх, та великих циклів.

3. Чому сезонні коливання та довгострокові тенденції ускладнюють оцінку економічного циклу?

4. Опишіть всі відомі вам випадки взаємодії сукупного попиту та сукупної пропозиції при повній зайнятості?

5. Дайте визначення ринку робочої сили, перерахуйте необхідні соціально – економічні умови його існування.

6. Назвіть напрямки державного регулювання ринку робочої сили?

7. Проаналізуйте основні причини виникнення інфляції.

8. Які види інфляції притаманні економіці України? Охарактеризуйте інфляційні процеси у 1990 – 1996 роках.

9. Які ви знаєте альтернативні джерела інфляції?