Інвестиції та фактори інвестування

 

Господарча діяльність потребує постійних інвестицій. Вони забезпечують процеси простого та розширеного відтворення, відіграють важливу роль у формуванні макроекономічних пропорцій. Стабілізація економіки теж не може бути довготривалою, якщо не супроводжується зростанням обсягів інвестування. Отже розробка та впровадження ефективної державної інвестиційної політики є запорукою виходу економіки України з кризи та забезпечення її подальшого розвитку.

Про проблеми, які стримують інвестиційні процеси на регіональному та загальноукраїнському рівнях, та шляхи їх вирішення йшлося на нараді в Харківській облдержадміністрації у жовтні 2002 р. Зокрема було відзначено, що Харківщина посідає 3 місце у рейтингу інвестиційної привабливості регіонів, але питома вага Слобожанщини у загальному обсязі іноземних інвестицій, залучених в економіку країни, становить лише 3,8 відсотка, що у розрахунку на одного мешканця області становить лише 65 доларів США. У той час, як цей показник у середньому по Україні перевищує 90 доларів. Незважаючи на це та певні галузеві і територіальні диспропорції у надходженні інвестиційних ресурсів, сьогодні в області забезпечено найвищу в Україні динаміку приросту інвестицій.

В сучасній економічній літературі існує декілька визначень інвестицій. Інвестиції – це вкладення в капітал, як грошовий, так і реальний, з метою отримання доходу. Вони здійснюються у вигляді грошових засобів, банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, вкладень в рухоме та нерухоме майно, інтелектуальну власність, майнові права тощо. Подібне визначення інвестицій можна назвати бухгалтерським, тому що воно охоплює вкладення у всі види активів підприємства.

Інвестиції у відтворення основних фондів і пов’язані з цим зміни обігового капіталу називають капітальними вкладеннями. До них звичайно відносять витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення. Капітальні вкладення - це інвестиції в економічному сенсі, тому що вони пов’язані з відтворенням реального капіталу.

Визначають такі основні форми інвестицій:

· грошова форма;

· натурально-речова форма;

· інтелектуальна форма інвестицій (патенти).

У залежності від походження, інвестиції поділяються на такі основні типи:

· виробничі інвестиції;

· фінансові інвестиції (кредити, гроші);

· портфельні інвестиції (цінні папери).

 

В економічній літературі також існують поняття “валові” та “чисті інвестиції”. Валові інвестиції - це загальний обсяг коштів, інвестованих в нове будівництво, придбання засобів виробництва та на приріст товарно-матеріальних запасів у певному періоді. Звичайно вони об’єднують суму відновлення і приросту інвестицій. Чисті інвестиції – це сума валових інвестицій, яка зменшена на суму амортизаційних відрахувань. Вони означають тільки додаткові інвестиції, які мали місце у поточному році. Так, в економіці, що зростає, чисті інвестиції – величина позитивна. Кризовій або застійній економіці притаманна ситуація, коли валові інвестиції дорівнюють амортизаційним витратам. За умов зниження темпів економічного розвитку чисті інвестиції можуть бути величиною від’ємною (процес деінвестування).

Очікувана норма чистого прибутку та реальна ставка проценту вважаються найвагомішими факторами, які визначають приватні інвестиції. По-перше, прибуток є потужним спонукальним мотивом здійснення інвестиційних витрат, він прямо впливає на їх розмах та інтенсивність. Підприємці придбають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що ці витрати здатні забезпечити їм певний рівень прибутковості. По-друге, на динаміку інвестицій впливає реальна ставка проценту. Це ціна, яку фірма повинна сплатити, щоб зайняти грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Вона обернено впливає на інвестиції навіть тоді, коли вони здійснюються із власних коштів інвестора. Підприємці порівнюють норму прибутку від інвестицій з втраченою можливістю присвоєння проценту за певною реальною ставкою (у випадку передачі відповідних коштів у позику). Якщо реальна ставка проценту більше очікуваної норми прибутку від інвестицій, вони - невигідні, якщо ж реальна ставка менше норми прибутку від них, вони цілком доречні. Отже, капіталовкладення здійснюються, поки норма прибутку від них перевищує реальну ставку проценту.

Слід зауважити, що при прийнятті рішення про інвестування не номінальна, а саме реальна ставка проценту відіграє суттєву роль. Це пояснюється тим, що номінальна ставка проценту визначається в поточних цінах, тоді як реальна – в постійних або скорегованих із врахуванням рівня інфляції.

Для економіки в цілому криву попиту на інвестиції будують, враховуючи сукупність оцінок інвестиційних рішень окремих фірм і розташовуючи всі інвестиційні об’єкти по низхідній в залежності від очікуваної норми чистого прибутку (рис. 1). Отже характер кривої сукупного попиту на інвестиції відображає обернену залежність між ставкою проценту (ціною інвестування) та сукупним розміром необхідних інвестиційних товарів. При цьому обов’язково враховують, що інвестиції здійснюють до того моменту, коли ставка проценту дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку. Така модель інвестиційних рішень дозволяє передбачити важливий аспект інвестиційної політики: держава може змінювати ставку проценту, щоб змінити рівень розходів на інвестиції. При високій ставці проценту будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найвищу норму чистого прибутку. Рівень інвестицій при цьому буде низьким. При зниженні ставки проценту комерційно вигідними стають проекти, очікувана норма прибутку по яких нижча. Відповідно рівень інвестицій зростатиме.

 

На положення кривої попиту на інвестиції також впливають “зовнішні фактори”, серед яких:

· рівень оподаткування (податки на бізнес обернено впливають на чистий прибуток та його норму);

· зміни в технології виробництва (позитивні зміни в технології знижують витрати господарчої діяльності, підвищують прибуток і стимулюють капіталовкладення);

· наявний основний капітал (незавантажені виробничі потужності обтяжують капітал і стримують інвестиції, і, навпаки, їх недостатня кількість при наявності попиту на продукцію, яка виготовляється за їх допомогою, підштовхує капіталовкладення);

· економічні очікування (оптимістичні очікування підприємців розширюють інвестиції, а побоювання поганої кон’юнктури обмежують їх);

· динаміка сукупного доходу тощо.

Зміни в цих факторах викликають зсув кривої попиту на інвестиції. Так, будь-який фактор, який призводить до зростання очікуваної чистої доходності інвестицій, зсуне цю криву вправо. І, навпаки, фактори, які призводять до зниження очікуваної чистої доходності інвестицій, будуть зсувати криву попиту на інвестиції вліво.

Найпростіша функція автономних інвестицій має такий вигляд:

 

, (5.1)

 

де I – автономні інвестиційні розходи;

e – автономні інвестиції, які визначаються зовнішніми економічними факторами (запаси корисних копалин тощо);

R – реальна ставка проценту;

d – емпіричний коефіцієнт чуттєвості інвестицій до динаміки ставки проценту.

Зі зростанням сукупного доходу автономні інвестиції доповнюються стимульованими. Їх розмір збільшується у відповідності зі зростанням ВНП. Так як інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку, а останній зростає у відповідності зі збільшенням сукупного доходу Y, то і інвестиції збільшуються зі зростанням Y. При цьому зі збільшенням сукупного доходу зростають не тільки власне виробничі інвестиції, але і інвестиції у товарно-матеріальні запаси та в житлове будівництво.

Позитивна залежність інвестицій від доходу може бути представлена у вигляді функції:

 

, (5.2)

 

де – гранична схильність до інвестування;

– сукупний доход.

Гранична схильність до інвестування – доля перебільшення розходів над інвестиціями в будь-якій зміні доходу:

 

, (5.3)

 

де – зміна величини інвестицій;

– зміна доходу.

Взагалі, інвестиції – найбільш мінлива складова сукупного попиту. За своєю динамікою вони можуть інколи не співпадати зі змінами ВНП. Тому визначають такі поширені фактори нестабільності інвестицій:

· тривалість строків служби інвестиційних товарів, що викликає переривчастість їх оновлення;

· нестабільність поточного прибутку та сточування капіталовкладень;

· нерегулярність інновацій;

· мінливість економічних очікувань;

· циклічність коливань ВНП.