ПОНЯТТЯ І ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ. МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНЕ РОЗШИРЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ДЕПОЗИТІВ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПОНЯТТЯ І ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ. МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНЕ РОЗШИРЕННЯ БАНКІВСЬКИХ ДЕПОЗИТІВ



Гроші відіграють виключно важливу роль у ринковій економіці. Ринок неможливий без грошей, грошового обігу. Грошовий обіг – це рух грошей, який опосередковує оборот товарів і послуг. Він обслуговує реалізацію товарів, а також рух фінансового ринку.

У світі існують різні системи грошового обігу, які склались історично і закріплені законодавчо кожною державою. До найважливіших компонентів грошової системи належать:

Національна грошова одиниця (долар, рубль, гривня і т.д.).

2 Система кредитних і паперових грошей, розмінних монет, які є законними платіжними засобами в наявному обороті.

3Система емісії грошей, тобто законодавчо закріплений порядок випуску грошей в обіг.

Державні органи, які займаються питаннями регулювання грошового обігу.

Залежно від виду грошей, можна виділити два основні типи систем грошовго обігу:

Системи обігу металевих грошей, що обертаються, коли в обігу знаходяться повноцінні золоті і срібні монети, які виконують всі функції грошей, а кредитні гроші можуть вільно обмінюватись на грошовий метал (у монетах і зливках);

Системи обігу кредитних і паперових грошей, які не можуть бути обміняні на золото, а саме золото витіснено з обігу.

Історично сформувалися такі різновиди систем обігу металевих грошей, як біметалізм і монометалізм. Біметалізм, який базувався на використанні в якості грошей двох металів – золота і срібла, існував у ряді країн Західної Європи в ХVІІ-ХІХ ст. Але в кінці ХІХ ст. знецінення срібла, викликане зміною умов його виробництва, призвело до різкої зміни співвідношення вартості срібла і золота, у результаті чого золоті монети були витіснені з обігу (закон Грешама). Надлишок срібних монет викликав припинення їх карбування. У результаті біметалізм уступив місце монометалізму. В якості грошового матеріалу став використовуватись лише один метал – золото, а паперові й кредитні гроші вільно обмінювались на цей метал.

Існують певні різновиди монометалізму. Перший склався стихійно в кінці ХІХ ст. – золотий стандарт. Він характеризувався тим, що валюти ряду держав вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн. У 30-60-х роках ХХ ст. була сформована система золотовалютного стандарту. Юридично оформлена в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 році. Поряд із золотом в якості міри цінностей валют виступав долар (США), який вільно обмінювався на золото у співвідношенні 35 дол.= 1 трійській унції (31,1 гр.). Всі валюти жорстко «прив'язувались» до долара. По суті існувала система золото-доларового стандарту. Внаслідок погіршення економічної ситуації в США на початку 70-х років ХХ ст. ця система розпалась.

Учасники МВФ у Кінгстоні (Ямайка) 1986 р. визначили контури нової світової грошової системи. Було домовлено про усунення функції золота в якості міри вартості грошових одиниць, відповідно ліквідована тверда ціна на золото. Це означає завершення процесу демонетизації золота і втрату ним ролі грошей. Золото все більше перетворюється у звичайний товар. Переставши бути грошима, золото може бути продане за валюту (долари, євро і т.д.) за цінами світового ринку, а виручені кошти використані для розрахунків за платіжними балансами.

Грошова маса у сучасних умовах являє собою сукупність готівкових і безготівкових купівельних і платіжних засобів, які забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві. У структурі грошової маси виділяється активна частина, до якої належать грошові засоби, які реально обслуговують господарський оборот, і пасивна частина, яка включає грошові нагромадження, залишки на рахунках, які потенційно можуть служити розрахунковими засобами. Таким чином, структура грошової маси складна і потребує більш детального розгляду.

Мультиплікаційне розширення банківських депозитів.

У структурі грошової маси виділяють грошові агрегати М1, М2 і М3. Обсяг грошової маси швидко збільшується? За рахунок чого відбувається приріст? Незалежно від емісійної діяльності центрального банку (випуск нових готівкових грошей), розмір грошової маси зростає за рахунок розширення кредитів комерційних банків. Банки створюють нові гроші, коли видають позики і, навпаки, грошова маса скорочується, коли клієнти повертають банкам позики.

Процес створення нових грошей можно прослідкувати на наступному прикладі. Припустимо, що банк «Аваль» розпоряджається активами 100 тис. грн. Резервні вимоги, які встановлюються законодавчо, можуть змінюватись. Наприклад, рівень резерву складає 10%. Банк «Аваль» може видавати клієнтам позику у розмірі 90 тис. грн., а 10 тис. грн. залишається у резервному фонді (зниження ступеня ризику несплати зобов'язань). При видачі позики банк переводить цю суму на поточний рахунок, яким у будь-який момент може скористатись клієнт, або виплачує її готівкою. Результатом цих дій банка стала поява нових грошей у розмірі 90 тис.грн. Дії банка були дуже прості: із сейфів банку були вилучені 90 тис.грн. і передані клієнтам – перевід на поточний рахунок або видача готівкою уже роблять цю суму новими грошима.

Припустимо, що клієнти банку «Аваль», які отримали позику 90 тис.грн. заплатили ці гроші різним фізичним і юридичним особам за надані товари і послуги, а останні вклали виручені гроші на депозит «Приватбанку». Збільшення депозитів в останньому банку дозволяє йому видавати нові позики: 9 тис.грн. у резерв (10% норма резервування) і 81 тис. грн. – нові позики. А загальний приріст грошової маси (з урахуванням операцій двох банків) складає 171 тис. грн. Далі 81 тис.грн.: 8,1 тис. грн. – резерв і 72,9 тис.грн. – нові позики і т.д.

Але існує межа розширення банківських депозитів. Оцінити розміри розширення грошової маси шляхом створення банками нових грошей дозволяє мультиплікатор грошової пропозиції, або банківський мультиплікатор (m). Він розраховується за формулою: m= 1/r·100%, де r - обов'язкова резервна норма в %, або m= M/R, де М – приріст депозитів, R – приріст резервів.

У нашому прикладі m=10, тобто збільшення резервів на 1 гривню привело до зростання депозитів на 10 грн., а початковий депозит 100 тис.грн. обернувся мультиплікаційним ефектом розширення банківських депозитів на 1 млн. грн. Величина мультиплікатора знаходиться у оберненій залежності від обов'язкових резервних вимог. Якщо норма обов'язкових резервів знизиться до 5%, то величина мультиплікатора складе –20, а якщо підвищиться дo20%, знизиться до 5.

У реальному житті мультиплікаційний ефект розширення банківських депозитів значною мірою залежить від величини «витоків» у систему поточного обігу, так як далеко не всі гроші, узяті у формі позик у банках, повертаються туди на депозити, частина їх продовжує циркулювати в якості готівки. Наприклад, в Україні значна частина грошової маси перебуває в тіньовій економіці, тобто по суті за межами прозорої банківської системи, що впливає на мультиплікаційний ефект банківських депозитів у бік його зниження. Крім того, у нашому прикладі ми не враховували, що клієнти банків можуть брати гроші з поточних рахунків, що також скорочує можливості банків видавати позики.

У випадку вилучення грошей із резервів банків мультиплікаційний ефект буде працювати у протилежному напрямі. Наприклад, купівля комерційним банком у центрального банку облігації вартістю 1000 грн. скорочує резервні ресурси банку на цю суму, що у кінцевому рахунку призводить до зменшення (знищення) банківських депозитів на 10 тис. грн. (при нормі резервування 10%).

Отже, основними факторами, від яких залежить процес створення банками нових грошей і зміна грошової маси, є розмір ставки резервування і попит на нові позики з боку позичальників.

 

2. СУТЬ І ФОРМИ КРЕДИТУ. СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

У ринковій економіці непорушним законом є те, що гроші повинні знаходитись у постійному обороті, здійснювати безперервний обіг. Цьому допомагає функціонування кредитної системи.

Кредит являє собою рух позичкового капіталу, здійснюваний на основі строковості, поверненості й платності. Хоча кредит як економічна категорія зародився ще у рабовласницькому суспільстві, коли гроші у борг надавались лихварями, він отримав найбільший розвиток у капіталістичному суспільстві, спираючись на ресурси позичкового капіталу.

Кредит виконує важливі функції в ринковій економіці:

Історично кредит дозволив суттєво розширити рамки суспільного виробництва (з моменту його зародження).

Кредит виконує перерозподільчу функцію. Завдяки йому приватні збереження, прибутки підприємств, доходи держави перетворюються в позичковий капітал і напрявляються в прибуткові сфери народного господарства. У більшості країн світу найбільшим джерелом збережень є приватні особи.

Кредит сприяє економії витрат обігу. В процесі його розвитку з'являються різні способи використання банківських рахунків і вкладів (чеки, кредитні картки, депозитні сертифікати і т.д.), відбувається випереджувальне зростання безготівкового обороту, прискорення руху грошових потоків.

Кредит виконує функцію прискорення концентрації і централізації капіталу. Кредит активно використовується у конкурентній боротьбі, сприяючи процесу поглинання і злиття фірм. Тут велику роль відіграють умови кредиту – пільгові чи жорсткі.

У процесі історичного розвитку кредит набув різноманітних форм, основні з яких – це комерційний і банківський кредити.

Комерційний кредит – це кредит, який надається підприємствами, об'єднаннями та іншими господарськими суб'єктами один одному. Комерційний кредит надається у товарній формі перш за все шляхом відстрочки платежу. В більшості випадків комерційний кредит оформляється векселем (вид цінного паперу, грошове зобов'язання, незаперечний борговий документ). Цей вид кредиту має певні обмеження. Він, наприклад, не може бути використаний для виплати заробітної плати і надається, як правило, підприємствами, які пов'язані між собою коопераційними зв'язками.

Ці обмеження переборюються шляхом розвитку банківського кредиту. Банківський кредит – це кредит, який надається кредитно-фінансовими установами (банками, фондами, асоціаціями) будь-яким господарським суб'єктам (приватним підприємцям, підприємствам і організаціям і т.д.) у вигляді грошових позик. Банківські кредити поділяються на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 року до 5 років), і довгострокові (понад 5 років). Ці кредити обслуговують не тільки рух товарів, але і нагромадження капіталу. Банківський кредит перетворився в основну і домінуючу форму кредитних відносин.

До інших розповсюджених форм кредиту слід віднести:

Міжгосподарський грошовий кредит – надається господарюючими суб'єктами один одному шляхом випуску підприємствами і організаціями акцій, облігацій та інших цінних паперів. Ці операції отримали назву децентралізованого фінансування (випуск акцій) і кредитування (випуск облігацій і інших цінних паперів) підприємств.

Споживчий кредит надається приватним особам при купівлі перш за все споживчих товарів довготривалого користування. Він реалізується або у формі продажу товарів із відстрочкою платежу через роздрібні магазини, або у формі надання банківської позики на споживчі цілі.

Іпотечний кредит (кредит застави) надається у вигляді довгострокових позик під заставу нерухомості (землі, споруд). Іпотечний кредит використовується головним чином для оновлення основних фондів у сільському господарстві й сприяє концетрації капіталу у цій сфері.

Державний кредит являє собою систему кредитних відносин, у якій держава виступає позичальником, а населення і приватний бізнес – кредиторами грошових засобів. Джерелом засобів державного кредиту служать облігації державних позик, які можуть випускатись не тільки центральними, але і місцевими органами влади. Держава використовує цю форму кредиту перш за все для покриття дефіциту державного бюджету.

Міжнародний кредит являє собою рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит надається в товарній або грошовій (валютній) формі. Кредиторами і позичальниками є банки, приватні фірми, держава, міжнародні й регіональні організації.

Сучасна кредитна система є результатом довготривалого історичного розвитку і пристосування до потреб розвитку ринкової економіки. Кредитна система опосередковує увесь механізм суспільного відтворення і служить могутнім фактором концетрації виробництва і централізації капіталу.

У сучасній кредитній системі виділяються три основні ланки: центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Головне становище в кредитній системі займає центральний банк, який історично виділився з маси комерційних банків ще в ХVІІІ-ХІХ ст. на ранніх стадіях капіталізму. Саме центральному банку держава надала виключне право емісії банкнот. Деякі з центральних банків були зразу засновані як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австрії), інші були націоналізовані після Другої світової війни (Банк Франції, Банк Англії, Банк Японії, Банк Канади і т.д.). Деякі центральні банки до цих пір існують на основі змішаної державно-приватної власності (наприклад, Федеральна резервна система США).

Центральні банки виконують ряд важливих функцій:

емісію банкнот (паперових грошей);

зберігання державних золото-валютних резервів;

зберігання резервного фонду інших кредитних установ;

грошово-кредитне регулювання економіки;

кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговання державних установ;

проведення розрахунків і перевідних операцій;

контроль за діяльністю кредитних установ.

Комерційні банки є головними «нервовими» центрами кредитної системи. Сучасний комерційний банк є кредитно-фінансовою установою універсального характеру. Він не тільки приймає внески населення і підприємств, видає кредити, але і виконує фінансове обслуговування клієнтів. Операції комерційного банку поділяються на пасивні (залучення засобів) і активні (розміщення засобів). Крім того, банки можуть займатись посередницькими операціями (за дорученням клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (управління майном, цінними паперами).

Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові установи, такі як пенсійні фонди, страхові компанії, позичково-зберігальні асоціації і т.д. Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інститути беруть активну участь у процесах нагромадження і ефективного розміщення капіталу. Сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже удвічі перевищують активи комерційних банків цієї країни (у США нараховується більше 13 тисяч комерційних банків).

Таким чином, сучасна ринкова економіка передбачає широке використання грошей і кредиту. Це дозволяє здійснювати глибоку спеціалізацію виробництва, використовувати продуктивну технологію і в кінцевому рахунку підвищувати ефективність суспільного відтворення.

 

МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА НА ГРОШОВОМУ РИНКУ

Макроекономічна рівновага передбачає наявність певних пропорцій і на грошовому ринку. Найважливіша з них – рівновага між попитом і пропозицією грошей. Теоретично аналіз попиту на гроші й вивчення умов рівноваги на ринку привели до виникнення двох основних економічних шкіл, які розглядали дану проблему, і відповідно до розробки двох базисних макроекономічних моделей – монетариської і кейнсіанської.

Монетариська теорія попиту на гроші базується на неокласичних традиціях і успадкувала основні положення кількісної теорії грошей, яка виникла ще у ХVІІІ ст. і безроздільно панувала в економічній науці до 30-х-40-х років ХХ ст. Основні ідеї теорії були висунуті англійськими вченими Д.Юмом, Дж.Мілем, А.Маршаллом, А.Пігу, американським вченим Фішером, шведськими Касселем і Хансеном.

Основний постулат кількісної теорії полягає у наступному: чим більша пропозиція грошей, тим вищий рівень цін, і навпаки. Ця залежність відображена у відомому кембриджському рівнянні: М=кРY, де М – номінальна кількість грошей; к – «бажані касові залишки», тобто частина доходу, яку господарський агент бажає зберігати у грошовій формі (передбачається, що величина постійна при даній структурі господарських угод); Р – абсолютний рівень цін; Y – реальний дохід (вироблені товари і послуги). Якщо вважати, що і к і Y – це фіксовані незмінні величини, можна зробити висновок, що зміна номінальної кількості грошей (М) викличе аналогічні зміни абсолютного рівня цін.

Американський професор У.Фішер в своїй роботі «Купівельна сила грошей» (1911р.) вивів ще одне рівняння, яке базується на кількісній теорії: МV=РY, де V – швидкість бігу грошей. Розділивши обидві частини рівняння МV=РY на V, отримаємо формулу: РY. Отже, величина V обернена величині к у кембриджській формулі, що піддається логічному поясненню: якщо індивіди зберігають менші грошові залишки (низький к), то для здійснення тієї ж кількості товарних угод необхідно збільшити швидкість обігу грошей (висока V). Рівняння У.Фішера близьке до поглядів А.Сміта на кількість грошей, необхідних для товарного обігу. Як відомо, А.Сміт вивів таку формулу:

Кr.о – кількість грошей, які необхідні для товарного обігу;

Сц – сума цін товарів, що реалізуються;

О – число оборотів однойменних грошових одиниць.

Формулу А.Сміта можна представити наступним чином: Кr.о х О=Сц. Сц=Т (товарна маса)х Ц (рівень цін).

Макроекономічна модель грошового ринку в теорії неокласиків базується на тому, що сукупний попит на гроші – це функція рівня грошового доходу (РY), а пропозиція грошей є екзогенно фіксованою величиною, тобто встановлюється автономно, незалежно від попиту на гроші. Графічно ця модель представлена на рис.1

 

 

Рис.1. Неокласична модель грошового ринку

Лінія МSМS - крива пропозиції грошей, лінія ОМ – крива попиту на гроші, М – номінальна кількість грошей.

На графіку відображена залежність попиту на гроші від рівня цін (Р). Чим вищий рівень цін, тим більший попит пред'являється на гроші. Нахил кривої попиту на гроші залежить від рівня доходу (Y), який фіксований в умовах повної зайнятості. Зростання доходів викликає більшу еластичність попиту на гроші, про що свідчить більш похиле положення кривої попиту (МD1).

Крива пропозиції грошей МSМS зображена вертикальною лінією, так як ця величина не залежить від рівня цін.

Неокласична модель грошового ринку знаходиться у зрівноваженому стані в точці перетину кривих попиту і пропозиції грошей, коли ціни встановлюються на рівні РА. Якщо ж загальний рівень цін знизиться до величини Рв, то виникає надлишкова пропозиція грошей, рівна МSS1. У такому випадку гроші починають знецінюватись і відбувається підвищення цін, яке наближає їх до рівня РА. Таким чином, проявляється тенденція до підтримання автоматичної рівноваги на ринку.

Кейнсіанаська теорія внесла нові аспекти в пояснення попиту на гроші. У кейнсіанській термінології попит на гроші – це перевага ліквідності. Дж.Кейнс висунув три психологічних мотиви, які спонукають людей зберігати збереження в грошовій (ліквідній) формі: трансакційний, спекулятивний і обережності.

Трансакційні залишки грошових засобів зберігаються з метою здійснення угод, пов'язаних з підтриманням заданого рівня грошового доходу (попит на гроші для угод). Отримання доходу і його витрачання розділені певним часовим інтервалом, який потрібно заповнити. Тут гроші потрібні як засіб обігу і платежу. Підприємствам потрібні гроші для оплати праці, матеріалів, енергії тощо. Необхідні для всіх цих цілей гроші називаються попитом на гроші для угод (рис.2)

 
 


 

Рис. 2. Трансакційний попит на гроші

r – відсоткова ставка, М – номінальна кількість грошей, МD - попит на гроші. Трансакційний попит на гроші не залежить від рівня відсотка (r), тому лінія МDMD вертикальна.

Спекулятивний мотив зберігання грошових залишків, так як і мотив обережності відрізнялися від попердніх уявлень неокласиків. Дж.Кейнс надавав цьому мотиву ключове значення в теорії попиту на гроші. Він вважав, що в умовах невизначеності й ризику, що існують на фінансовому ринку, попит на гроші значною мірою залежить від рівня доходу із облігацій. Якщо якась особа спекулятивно розраховує, що майбутня норма відсотка буде вищою за ту, яку, очікують більшість учасників ринку, то цій особі рекомендується зберігати свої збереження в грошовій формі, а не купувати облігації, бо підвищення норми відсотка викличе пониження курсу облігацій

Якщо дана особа очікує, що наявна на ринку норма відсотка понизиться, то можна очікувати підвищення курсу облігацій і є сенс помістити свої збереження в облігації. Спекулятивний попит на гроші (попит на гроші з боку активів) на графіку має такий вигляд (рис.3 спекулятивний попит на гроші)

 

Графік на рис.3 показує, що спекулятивний попит на гроші залежить від величини відсоткової ставки. Недолік володіння грошима як активом, у порівнянні з володінням облігаціями полягає у тому, що вони не приносять доходу у вигляді відсотка. Юридичним і фізичним особам потрібно вирішувати, скільки фінансових активів тримати в облігаціях, а скільки в грошах. Рішення в першу чергу залежить від ставки відсотка. Спекулятивний попит на гроші змінюється обернено пропорційно ставці відсотка. Тобто, чим вищий відсоток, тим вигідніше тримати активи у вигляді облігацій, і навпаки.

Загальний попит на гроші можна визначити шляхом зміщення по горизонтальній осі прямої попиту на гроші з боку активів (спекулятивний попит) на величину, яка рівна попиту на гроші для угод. Отримана спадна пряма показує загальну кількість грошей, яку люди хочуть мати для угод і в якості активів, при кожній можливій величині відсоткової ставки (рис.4). Крива загального попиту на гроші називається ще кривою переваг ліквідності.

 

 
 

 


Рис.4. Загальний попит на гроші

 

Таким чином, Дж.Кейнс ввів у економічну науку проблему портфельного вибору, тобто показав, що існує альтернатива у виборі оптимальної структури активів даної особи (юридичної або фізичної). Більш пізні дослідження даної проблеми пов'язані з ім'ям американського економіста, лауреата Нобелівської премії Джеймса Тобіна. Важлива роль відводиться очікуванню індивідів, у зв'язку з цим попит на гроші стає непередбачуваним і нестійким.

Рівновага на грошовому ринку за Дж.Кейнсом встановлюється на рівні певного відсотка (рис.5 Рівновага на грошовому ринку

 

 

Пропозиція грошей представлена вертикальною лінією МS показує, що рівновага на грошовому ринку встановлюється на рівні відсотка rо. Якщо, наприклад, центральний банк зменшить пропозицію грошей, то лінія МS зміститься вліво, в положення МS¹. Таким чином, встановиться нова рівновага на грошовому ринку, але тепер при більш високому рівні відсотка. Керівні кредитно-фінансові органи можуть впливати на рівень відсоткових ставок, зменшуючи або розширюючи грошову пропозицію. На відміну від рис.1 на осі ординат відкладена величина відсоткової ставки, а не рівень цін.

Сучасні монетаристи, які кинули у 50-х роках ХХ ст. виклик кейнсіанству, розуміли, що відновити кількісну теорію у її попередньому вигляді неможливо. Тому основоположник цього напряму лауреат Нобелівської премії М.Фрідмен вирішив зосередити свою увагу на розробці теорії попиту на гроші на мікрорівні (поведінка окремого господарського агента), а потім уже придати отриманим висновкам макроекономічний масштаб – проаналізувати зміну сукупного попиту на гроші і його вплив на все господарство.

У повному варіанті кількісної теорії, відомому як чиста теорія попиту на гроші, М.Фрідмен запропонував таку функцію попиту на гроші: Мª=Рf(r¹,r²,р,h,Y,u), де Мª - запланований попит на номінальні гроші (на номінальні касові залишки); Р – абсолютний рівень цін; r¹ - норма відсотка з облігацій; r² - ринкова норма доходу на акції; р – темп зміни рівня цін у відсотках (ставка доходу від зберігання товарів у якості активів); Y – національний дохід в постійних цінах; h – частка “фізичного” компоненту національного багатства; u – інші фактори, які впливають на попит на гроші. Таким чином, на відміну від кейнсіанців, які гранично спростили портфельний вибір – або гроші, або облігації, монетаристи запропонували більш широкий вибір альтернатив.

У теорії М.Фрідмена стверджується, що існує стабільна функція попиту на гроші. Це положення відрізняється від поглядів Дж.Кейнса, який вважав, що попит на гроші відрізняється невизначеністю і непередбаченістю. Попит на гроші визначається так званим постійним доходом, який розраховується як середньозважена величина на основі рівнів доходу за поточний і попердні роки (3-4% в рік темп зростання грошової маси, що відповідає середнім темпам економічного зростання розвинутих країн). Деякі економісти вважають, що чисту теорію М.Фрідмена можна скоріше назвати не теорією попиту, а теорією пропозиції грошей, бо саме пропозиція визначає ситуацію на ринку.

Важливим постулатом монетаризму є твердження, що пропозиція грошей носить екзогенний характер, тобто визначається силами, які знаходяться за межами економічної системи (мається на увазі уряд). А це передбачає здатність центрального банку жорстко і ефективно контролювати величину грошової маси.

Емпіричні дані про зміни грошової маси і ВВП США у перші післявоєнні десятиріччя в основному підтвердили погляди монетаристів, але в 70-80 роках ХХ ст. незаперечність тези про стабільність попиту на гроші була серйозно порушена, так як ні одна теоретична модель, ні одна система рівнянь монетаристів не змогла точно передбачити зміну грошової маси у цей період.

Неокейнсіанці виступили проти твердження монетаристів про екзогенність пропозиції грошей, так як, на їх думку, це не підтверджується на практиці. Хоча в працях Дж.Кейнса також допускалась думка про екзогенний характер пропозиції, але часи змінились. В умовах господарства, заснованого на кредитних грошах, пропозиція грошей потрапила у пряму залежність від змін попиту на них (як на готівкові гроші, так і на депозити) і тепер вже носить ендогенний (тобто залежний від внутрішніх параметрів) характер. Істина в цій полеміці лежить швидше за все, десь посередині.

Монетаристи, крім того, вважають, що ціни і заробітна плата гнучкі, швидко реагують на зміни попиту. Тим самим вони відкидають твердження Дж.Кейнса і його послідовників про інертність і фіксованість цих величин.

 

4. ВПЛИВ ГРОШЕЙ НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА. МОДЕЛЬ «IS – LM»

Теоретичні дискусії між неокейнсіанцями і монетаристами фокусуються в основному не на питаннях ціноутворення чи попиту на гроші, а на проблемах впливу грошей на розвиток ринкового господарства. Ці школи по-різному уявляють механізм функціонування ринкової економіки. Монетаристи, як і неокласики, стверджують, що ринкове господарство в умовах повного використання всіх ресурсів автоматично прагне до підтримання зрівноваженого стану, у якому безвідмовно діють певні вбудовані «пружини» і «стабілізатори» економічного розвитку. Звідси рецепт для державної політики: менше втручання в процеси відтворення, так як це тільки приносить шкоду і руйнує особисту свободу. В той же час неокейнсіанці заявляють, що внутрішні механізми ринкового господарства не в силах вивести економіку з тривалих періодів кризових явищ. Тому вони пропагандують активну політику державного регулювання ринкового господарства.

Макроекономічна модель монетаристів відводить приорітетну роль у регулюванні сукупного попиту грошовій або монетарній політиці держави. Неокейнсіанці підкреслюють важливість, поряд із грошовою, також фіскальної політики. Грошова (монетарна) політика являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, здійснюваних центральним банком із метою регулювання сукупного попиту шляхом запланованого впливу на стан кредиту і грошового обігу. Фіскальна політика полягає в державному регулюванні сукупного попиту шляхом запланованих змін державних витрат і податків.

Відмінності в позиції монетаристів і неокейнсіанців з даного питання витікають із їх теоретичних передумов. Якщо вважати, що попит на гроші стабільний і передбачуваний, а пропозиція грошей – екзогенна, то центральний банк може шляхом грошової політики збільшувати або, навпаки, скорочувати витрати господарських агентів, тобто може проводити ефективне регулювання економічного розвитку. Якщо ж вважати, що попит на гроші нестійкий, а пропозиція грошей має ендогенний характер, то грошова політика центрального банку буде досить неефективна і більш надійно можна регулювати господарство шляхом фіскальної політики.

Більшість економістів вважають, що центральний банк відіграє ключову роль і займає монопольне положення не тільки в сфері емісії грошей, але і в сфері проведення монетарної політики держави, яка розрахована на короткострокові періоди і ведеться непрямими методами. Проводячи монетарну політику, центральний банк прагне забезпечити сприятливі умови економічного зростання і переслідує цілком конкретні цілі: регулювання темпів економічного зростання, пом'якшення циклічних коливань на ринках товарів, капіталу і робочої сили, стримування інфляції, досягнення збалансованості платіжного балансу.

Грошову політику центральний банк може здійснювати за допомогою таких економічних інструментів:

Ставка міжбанківського кредиту – відсоток за кредит, який центральний банк надає всім іншим банкам.

Норма обов'язкових резервів.

Операції з державними борговими зобов'язаннями на ринку цінних паперів. Центральний банк скуповує або продає цінні папери.

У 80-і роки ХХ ст. західні країни внесли серйозні зміни в кредитно-грошову політику центрального банку. Як відомо, відбувся перегляд теоретичних основ економічної політики держав, який виразився у відході від кейнсіанських постулатів і поверненні до неокласичних ідей (зокрема, до концепції монетаризму). На практиці це привело до переносу центру ваги в економічній політиці з традиційного орієнтиру – динаміки відсоткової ставки – на зміну величини і темпів зростання грошової маси. У ряді західних країн в 70-і роки ХХ ст. було введено таргетування грошової маси (англ. target - мета), що мало на меті встановлення верхньої і нижньої меж зростання грошової маси на наступний період. Подібний підхід до розмірів майбутньої грошової маси встановлений в США, ФРН, Англії, Канаді, Японії і ряді інших країн.

Який механізм проведення монетарної політики центральним банком? Деякі аспекти цієї політики нами проаналізовані у попередніх темах. Впливаючи різними методами, розглянутими вище (інструменти центрального банку), на обсяг грошової маси і кредиту, центральний банк впливає на кінцевий сукупний попит через ряд послідовних ланок: грошова маса, норма відсотка, капіталовкладення, сукупний попит, національний дохід.

Якщо поетапно розглянути механізм реалізації прийнятих центральним банком рішень, то він зводиться в загальних рисах до наступного. На І етапі центральний банк своїми діями (наприклад, купуючи облігації у комерційних банків або знижуючи мінімальну ставку резервних вимог) збільшує грошову масу. На ІІ етапі відбувається мультиплікаційне розширення банківських депозитів, пропозиція грошей зростає. На ІІІ етапі зростання пропозиції грошей веде до їх здешевлення, тобто до зниження відсоткової ставки, що розширює попит на інвестиції. На ІV етапі результатом зниження відсоткової ставки буде збільшення приватних і державних інвестицій. І, нарешті, на V етапі зростання капіталовкладень викличе підвищення доходів, розширення виробництва, збільшення зайнятості й прискорення темпів інфляції.

У буквеному зображені ці зв'язки такі: МS→r→Y→І. У графічній формі механізм впливу монетарної політики на обсяг ВВП наступний (рис.6):

 

 
 

 

 


Рис.6. Функціональний зв'язок монетарної політики і обсягу ВВП

М –обсяг грошової маси; І – величина інвестицій; Y – величина ВВП; МDМD – крива попиту на гроші; МSМS – крива пропозиції грошей; ІІ – крива попиту на інвестиції; SS – крива пропозиції інвестицій, тобто збереження.

На графіках прослідковується тісний взаємозв'язок грошового ринку і ринку інвестицій. Кейнсіанський рецепт заохочення ділової активності й економічного зростання полягає у тому, що уряд повинен поставити метою своєї монетарної політики збільшення грошової маси (пропозиції грошей), що приведе до зрушення кривої пропозиції грошей (МSМS) вправо в положення МS¹МS¹. Новій точці рівноваги грошового ринку буде відповідати більш низька ставка відсотка rB. Скорочення відсоткової ставки полегшує доступ приватного бізнесу до кредитних ресурсів і викликає зростання інвестицій до рівня ІB. Нові капіталовкладення викличуть розширення обсягу виробництва і примножать ВВП на величину YB- YA.

Таким бачать кейнсіанці загальний хід впливу грошової політики держави на зміну капіталовкладень, зайнятості і ВВП. Однак, у реальному житті грошова політика іноді призводить до непередбачених результатів, її ефективність знижується як результат розвитку побічних, супутніх процесів. Наприклад, центральний банк збільшив пропозицію грошей, надіючись понизити відсоткову ставку. Але зростання грошової маси викликає інфляційні процеси. Це зростання цін заставляє банки підвищити номінальну ставку відсотка до рівня реальної (яка враховує відсоток інфляції). Позичальники готові платити реальний відсоток, бо віддавати борг вони будуть все рівно знеціненими грошима. Таким чином, дії центрального банку призвели не до пониження, а до підвищення відсоткової ставки, що не дозволяє досягнути кінцевої мети грошової політики – зростання ВВП.

У зв'язку з вищезазначеним необхідно розрізняти короткострокові й довгострокові результати грошової політики. У цьому питанні позиції неокейнсіанців і монетаристів не збігаються. Неокейнсіанці виходять з критично важливого для них посилання, що заробітна плата і ціни – це негнучкі інструменти, відносно загальмовані. Тому в короткостроковому плані, уряд може добитися шляхом збільшення грошової маси зростання ВВП згідно з розглянутою схемою. У довгостроковому періоді ця грошова політика вже не приведе до значного зростання ВВП, а викличе лише інфляцію. У цьому суть концепції нейтральності грошей.

Монетаристи вважають інакше. В їх уявленні ціни і заробітна плата – це гнучкі інструменти. Тому політика контролю над грошовою масою і в короткостроковому і в довгостроковому періодах здатна, на їх думку, контролювати лише темп інфляції. Ці теоретичні положення отримали назву концепції супернейтральності грошей.

Відомий англійський вчений Дж.Хікс розробив на базі кейнсіанської теорії стандартну зрівноважену модель ринку. Загальна рівновага на реальному і грошовому ринку досліджується з допомогою апарату кривих «ІS-LM» (рис.7

 

 
 

 

 


Рис. 7. Модель «ІS-LM»

Крива «ІS» характеризує рівновагу в товарному (реальному) секторі господарства. Чим менше рівень реального доходу, тим вищою повинна бути ставка відсотка, щоб досягнути точки рівноваги. Крива «LM» (ліквідні гроші) характеризує рівновагу в грошовому секторі економіки і проходить через то



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.035 с.)