Предмет цивільно- правового регулювання

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються

цивільно-правовими нормами. Зокрема, це майнові відносини та особисті

немайнові відносини.

 

Майновими відносинами є правові відносини, які пов’язані з належністю,

набуттям, володінням, користуванням і розпорядження майном. При цьому вони

зумовлені використанням товарно-грошової форми. До майнових відносин, що

засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї

сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне

законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

 

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають у

зв’язку із здійсненням нею своїх особистих прав і свобод (наприклад, право

особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я та авторство), які

поділяються на дві групи: особисті права, пов’язані з майновими

(наприклад, права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі

науки, літератури, мистецтва тощо); особисті права, не пов’язані з

майновими (наприклад, права особи на честь, гідність, ім’я, листування

тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні та

незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового

методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи

(громадяни, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи, а також

держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади,

іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. При виникненні

цивільно-правових відносин їх учасники не можуть нав’яз вати свою волю

один одному, у зв’язку з чим їх стосунки повинні базуватися на основі

досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу

сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості,

якості та ціни товару).

Принципи цивільного права

Цивільне право характеризується певними принципами. Можна назвати

чимало принципів, що діють у тій чи іншій сфері цивільно-правового

регулювання. Наприклад, є принципи виконання зобов'язань, принципи

відповідальності за порушення суб'єктивних обов'язків. До загальних

принципів належать лише положення, які притаманні загальним засадам і в

цілому змісту цивільного права.

Проект ЦК України (ст. 3) передбачає такі загальні принципи цивільного права:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної

особи. Конституція України гарантує недоторканність особистого і сімейного

життя фізичної особи (ст. 32). фізична особа має право на особисте життя.

Вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним

інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин

свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть

бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад

правопорушення, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або постановою

адміністративного органу (ст. 293 проекту ЦК Україн

и);

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків,

передбачених виключно законом. Конституція України проголошує непорушність

права приватної власності (ст. 41). Власність зумовлює і забезпечує

майнову відокремленість суб'єктів цивільних правовідносин. Кожний учасник

цивільного обороту, що додержується норм права, має бути впевнений у тому,

що його право власності не буде порушено;

3) свобода договору. Цивільне право не передбачає вичерпного переліку

договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом,

але такий, що йому не суперечить. Сторони договору є вільними у виборі

контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних

правових актів, звичаїв ділового обороту (статті 6 і 659 проекту ЦК);

4) свобода підприємництва. Конституція України гарантує право на

підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує

захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається

зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження

конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії

визначаються законом (ст. 42). Відповідно до ст. 1 проекту ЦК України

відносини у сфері підприємництва — це частина предмета цивільного права.

Проект ЦК України докладно регулює підприємницьку діяльність фізичних та

юридичних осіб;

5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.

Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному

гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності

органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і

службових осіб. Держава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують

матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи

бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,

їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

 

Функції цивільного права

Функції сучасного цивільного права — це певні напрями впливу

цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності,

товарно-грошових, особистих немайнових), що їх включено до предмета

цивільно-правового регулювання.

Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі

функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну,

попереджувально-стимулючу.

 

Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного

права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових. Так,

статті 224—229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила

зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу

купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права та обов'язки покупця і

продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків,

відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця. Те саме

можна сказати про переважну більшість цивільно-правових норм, у яких

реалізується регулятивна функція.

Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних

майнових і особистих прав. Так, ст. 440 ЦК України виконує охоронну

функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище,

зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок

її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина,

підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало

цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, у тому числі норми,

присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці,

майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні

позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди,

безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої

особи, головним чином виконують охоронну функцію (статті 440—466, 467, 468

і 469-471 ЦК Україн

 

и). Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною.

Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут

цивільно-правової відповідальності. Сам факт існування цивільно-правових

норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян,

утримуючи їх від правопорушень. Коли ж вчинено цивільний делікт шляхом

заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то

попереджувально-виховний ефект цивільно-правової відповідальності

реалізується через виконання обов'язку правопорушником з відшкодування

заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен

переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян та

організацій. Під впливом понесених втрат у його свідомості мають

вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на

додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому

полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової

відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і

попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.

 

Попереджувально-виховна функція може здійснюватися лише щодо

правопорушників, чия поведінка заслуговує на осудження. Неможливо

виховувати громадян чи трудові колективи, які з погляду суб'єктивного

ставлення до своєї діяльності є сумлінними і бездоганними. Якщо ж

законодавець допускає цивільно-правову відповідальність незалежно від

вини, то, на наш погляд, має застосовуватися не попереджувально-виховна

функція, а попереджувально-стимулююча. Її зміст полягає у стимулюванні

різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі

поведінки громадян та організацій. Так, інститут деліктної підвищеної

(незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом

підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст. 450

ЦК України). Суть останньої — у стимулюванні зусиль власників джерел

підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом

удосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки.