Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття господарського договору та порядок його укладанняСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів, називаються господарсько-договірними зобов 'язаннями. У господарському праві категорія "договір" використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 179 Господарського кодексу України, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво — з одного боку; договір купівлі-прода-жу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — категорією господарського договору. Термін "господарський договір" у право України введено Господарським процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладанні та виконанні господарських договорів (ст. 1 Господарського процесуального кодексу). Господарські договори виникають на основі: - вільного волевиявлення (при таких договорах сторони на власний розсуд погоджують умови договору); - примірного договору, рекомендованого органами управління суб'єктів господарювання; Розліл 7. Госполарські зобов'язання І 95 —типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України; —договору приєднання (запропонований однією стороною для іншої). Стаття 181 Господарського кодексу України передбачається загальний порядок укладення господарського договору, за яким сторони погоджують його умови, підписують і скріплюють печаткою. Допускається спрощений спосіб укладення договору шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також підтвердженням прийняття замовлення до виконання. Особливістю є укладення попередніх договорів, яке передбачається ст. 182 Господарського кодексу України. Відповідно до положення цієї статті суб'єкт господарської діяльності у певний термін, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, повинен укласти основний договір, але на умовах, передбачених попереднім договором. Дещо іншою є особливістьукладення господарських договорів: —за державним замовленням. Гарантом при укладенні такого виду договорів, відповідно до ст. 183 Господарського кодексу України, виступає держава в особі Кабінету Міністрів України. Ухилення від укладення такого виду договорів тягне за собою майнову відповідальність суб'єкта господарювання. При цьому спори вирішуються в судовому порядку; —шляхом вільного волевиявлення сторін. Згідно положення ст. 184 Господарського кодексу України, проект договору може готуватися будь-якою із сторін; —на біржах, ярмарках і публічних торгах. Заст. 185 Госпо дарського кодексу України при цьому застосовується механізм вільного волевиявлення сторін; —за рішеннями суду. Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України набрання чинності рішенням суду вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо інше не визначене рішенням суду. Господарський договір має особливі ознаки. 1. Господарськезаконодавстворегулюєцейдоговіряктакууго-ду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською метою для досягнення 96 | С.Й. Кравчук. Госполарське право України необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують виробництво та обіг, і є допоміжними. 2. Щодо господарських договорів діють окремі правила щодо підстав іхукладанняізмістугосподарськихдоговірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст договору контрактації обов'язково має відповідати положенням ст. 713 Цивільного кодексу та ст. 180 Господарського кодексу України. Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами. 3. Закон, в певній мірі, обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно із ст. 510 Цивільного кодексу та п. 1ст. 179 Господарського кодексу України суб'єктами господарських договорів є організації — юридичні особи (підприємства, установи, організації), в тому числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо, а також громадяни -підприємці. Господарський договір — це будь-яка майнова угода міждво-ма або більше суб'єктами господарського права, предметом якого є певна правомірна дія. Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною, і частковою стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення
Розліл 7. Госполарські зобов'язання чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендера, іншого публічного торгу). Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору - це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань. Предметом договору повинна бути правомірна дія. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, то такий господарський договір визнається недійсним. Для виникнення господарського договору необхідна воля сторін, які його укладають. В той же час для виникнення господарського договору досягнення угоди недостатньо, вона, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, повинна укладатися у письмовій формі. При укладанні договору використовуються не довільні, а уніфіковані форми. Якщо сторони домовились укласти договір у письмовій формі, щодо якого законом не встановлена така форма, то такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Укладання господарського договору—це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше суб'єктів господарського права щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, і оформлення його як правового акта. Договір вважається укладеним, коли сторони досягай за усіма істотними умовами згоди і оформили її належним чином. Процес укладання господарського договору—тривалий і складний. В ньому ст.ст. 641 та 642 Цивільного кодексу України виділяються дві послідовні стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Відповідно до цього особа, яка запропонувала укласти договір, є оферентом, а особа, що прийняла пропозицію, — акцептант. Цивільний кодекс України визначає момент, з якого договір вважається укладеним. Якщо пропозиція укласти договір зроблена у письмовій формі, то договір вважається укладеним, коли 98 | ______________ С.Й. Кравчук. Госполарське право України відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом необхідного для цього часу. Часто сторони самі визначають момент вступу договору в юридичну силу, про що вказується у договорі. Цивільний кодекс України (ст. 649) таГосподарський процесуальний кодекс України (ст.ст. 10 і 11) визначають загальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів та при їх зміні і розірванні, а також регулюють процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорів та їх вирішення. Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України особливістю укладання договорів є досудове врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні. За наявності заперечень щодо умов договору іншою стороною в 20-денний термін надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором. Підприємство, яке одержало протокол, зобов'язане протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилися невре-гульованими, в 20-денний термін передати на вирішення до господарського суду. Разом з тим ст. 639 Цивільного кодексу України дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Зокрема, такі господарські договори, як договір поставки, міни, купівлі-продажу, можуть укладатисяуформі одного письмового документа, що підписується сторонами. Це так звана повна письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути встановлені у так званій скороченій письмовій формі - шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами і т. ін. Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання, що здійснюється безпосередньо за замовленнями покупців, які не відхилені постачальниками протягом 20 днів після їхнього одержання, якщо в зазначених замовленнях є дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури, якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних. Стосовно окремих видів договірних господарських відносин договірна документація є типовою (Типовий договір на постачання природного газу, Типовий договір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо). Розліл 7. Госполарські зобов'язання І 99 При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується форми договорів перевезення вантажів. Так, повітряні перевезення вантажу здійснюються на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосування затверджує Міністерство транспорту України. Автомобільним транспортом перевозяться вантажі за товарно-транспортною накладною, на внутрішньому водному—накладною. На морському транспорті накладною оформляються малока-ботажні перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як коносамент. Статтями 638-648 Цивільного кодексу України встановлено загальний порядок укладання будь-яких цивільнихдоговорів (незалежно від їх видів). При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловлена і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній зазначено всі істотні умови договору або порядок їх визначення. Такий договір визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Другою особливістю укладання господарських договорів є судове врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому, (ст. 649 Цивільного кодексу України). Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники 100 І ______________ С.И. Кравчук. Госполарське право Україн и протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення господарського суду. Описаний порядок досудового врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів, визначений ст. 10 Господарського процесуального кодексу України. Він єзагальнимігцддягаєдодержанню сторонами, якщоінший (спеціальний) порядок не встановлено чинним на території України законодавством, яке регулюєконкретнийвидгосподарськихвідносин(ст. 5 Господарського процесуального кодексу України) Отже, третьою особливістю укладання господарських договорів є те, що законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх полягає втому, що форми, строки укладання таких договорів тощо регулюються нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських договорів. Загальні принципи і умови виконання договорів, утому числі господарських, врегульовані главою 48 "Виконання зобов'язання" Цивільного кодексу України (ст.ст. 526-545). Щодо господарських договорів діють і спеціальні умови виконання, передбачені нормативними актами про окремі види договорів. На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язаня (ст. 526 Цивільного кодексу), забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст. 546-597 Цивільного кодексу), відповідальність за порушення зобов'язань (ст.ст. 610-625 Цивільного кодексу), умови про строк (ст. 530 Цивільного кодексу) та місце виконання зобов'язань (ст. 532 Цивільного кодексу) тощо. Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів. Важливою особливістю є такожте, що законодавство передбачає спеціально порядок укладання господарських договорів окремих видів. Суть полягає в тому, що форми, строки укладання договорів регулюються нормами кодексів, статутів, правил, положень про конкретні види господарських договорів.
Розліл 7. Госполарські зобов'язання У процесі виконання робіт та наданні послуг суб'єкти господарювання вступають у певні правовідносини, які пов'язані з реалізацією продукції, матеріалів та виконанням певних дій. Часто однією з підстав для прийняття рішення про укладання договору є первинне візуальне враження від належно оформленого офісу контрагента, його місцезнаходження, наявністьорггехніки, транспорту та інших предметів, що свідчать про майновий стан суб'єкта господарювання. Такий поверховий підхід може призвести до того, що у подальшому неможливо здійснити розшук контрагентів та відшкодувати збитки, які виникли на підставі нелегітимних угод. У тойже час у процесі господарської діяльності можуть укладатися усні угоди, якщо інше не встановлено законодавством, але такі договори між суб'єктами господарювання можуть укладатися за умови, що суб'єкт підприємницької діяльності здійснив оплату товарів або послуг та одержав від іншого суб'єкта господарювання певний документ, що підтверджує одержання товару чи грошей. Необхідність письмового фіксування договірних зобов'язань визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", де зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку на підприємстві. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, де вказується грошова сума, грунтуються наданих бухгалтерського обліку, атому кожна господарська операція повинна бути письмово зафіксована. Правове регулювання укладання угод між суб'єктами господарювання суттєво відрізняєтьбя від укладання угод у цивільно-правовому полі, коли учасником договірних зобов'язань є громадяни. Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів певного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. У законодавстві визначено, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, не дивлячись на те, що за законом для певного виду договорів ця форма не була обов'язковою. Відповідно до закону або угоди між сторонами договір повинен бути укладений у письмовій формі, це можна зробити як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так 102 | С.И. Кравчук. Госполарське право України Розліл 7. Госполарські зобов'язання \ 103
і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. У передбачених законом випадкахдоговір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. В той же час необхідно враховувати, що відпо7 відно до рішення Конституційного Суду України у справі № 1 -17/98 від 26.11.1998 р. за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Лубнифарм" щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" і статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що у положеннях ч. 2 ст. 6 Закону Української РСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" розуміється, що передбачена цією нормою права письмова форма є обов'язковою для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом або міжнародним договбром України. Встановлений порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту), за яким від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відповідний договір (контракт) підписують дві особи, є обов'язковим для будь-якого зовнішньоекономічного договору (контракту), що укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, крім випадків, коли таким суб'єктом є фізична особа. Цей порядок підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) має бути дотриманий. Від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, які є юридичними особами, зовнішньоекономічний договір (контракт) підписує особа, яка має таке право за посадою відповідно до установчих документів цього суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, або особа, яку уповноважено на це дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноособово чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами, або особа, яку уповноважено на це установчими документами безпосередньо. Оскільки у чинних цивільному та господарському законодавствах немає чіткого визначення поняття форми договору, який укладається між суб'єктами господарювання, то необхідно враховувати рішення Конституційного суду України щодо обов'язковості укладання письмового договору в зовнішньоекономічній діяльності. Підтвердженням зобов'язань, що виникли між суб'єктами господарювання в іншій формі, ніж письмовий договір, можуть бути документи, які б дали можливість зафіксувати певну господарську діяльність в бухгалтерських проводкахз дотриманням вимог Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Втойже час необхідно враховувати, що обов'язковість укладання письмового договору передбачена ч. З ст. 639 Цивільного кодексу України. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Недодержання форми угод і порядку їх укладання тягне за собою недійсність угод. При укладанні угод необхідно враховувати наявність реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи. У діяльності суб'єктів господарювання дуже часто виникає необхідність з'ясовувати питання належного представника, який укладає угоду. У господарських договорах вказуються назва юридичної особи, з якою укладається угода, атакожпрізвище представника юридичної особи. Усудовійпрактицінепоодинокі випадки, коли угода укладається керівником юридичної особи, який діє згідно з повноваженнями, визначеними статутом юридичної особи, або задорученням. Перевірка наявності статуту юридичної особи та повноважень особи, яка укладає угоду, в майбутньому позбавить суб'єкта господарювання від застосування норм права щодо правомірності укладання угод. У судовій практиці господарських судів України враховується, що відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємництво —це самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку. Оскільки здійснення підприємницькоїдіяльності можливе за наявності створення юридичної особи, яка зареєстрована як суб'єкт підприємницькоїдіяльності у порядку, встановленому законодавством, то підставою для укладання угоди є наявність статусу підприємця у контрагента за договором. У зв'язку з вказаними обставинами суб'єкт господарювання повинен належним чином перевірити наявність реєстрації суб'єкта господарювання,зякимукладаєтьсяугода.Учинному законодавстві не визначено чітких правових підстав для захисту підприємця від 104 І _______________ С.Й. Кравчук. Госполарськ е право України недобросовісного контрагента, а тому суб'єкти господарювання повинні самі визначати заходи із забезпечення власного ризику підприємницької діяльності. Тому необхідно враховувати правове поле діяльності суб'єктів господарювання, які створюються з метою отримання прибутку від підприємницькоїдіяльності, оскільки на практиці зустрічаються непоодинокі випадки створення так званих "фіктивних фірм". Поняття фіктивного гцдприємництва визначено у ст. 205 Кримінального кодексу України якстворення чи придбання суб'єктом підприємницькоїдіяльності (юридичною особою) відповідного статусу з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. В той же час судова практика розгляду справ про відшкодування податку на додану вартість свідчить, що підприємцями створюються "фіктивні фірми" для нетривалої діяльності від одного дня до кількох місяців з метою ухилення від сплати податків або для здійснення підприємницькоїдіяльності на підставі документів, що не свідчать про конкретну особу, яка створила суб'єкт господарювання. Тому необхідно відрізняти фірми, які створені для зайняття підприємницькою діяльністю від імені іншого засновника, але основною умовою діяльності яких є отримання прибутку та сплата відповідних податкових зобов'язань. Такі фірми можуть визнаватися неправомірно створеними, але метою їх діяльності не є ухилення від сплати податків. Особа, яка створила таку фірму, може нести певну відповідальність за порушення чинного законодавства про підприємницьку діяльність, але така діяльність, як правило, не направлена на завдання збитків державному бюджету. Практичні матеріали свідчать, що більшість створених "фіктивних фірм" діє не тільки для ухилення від сплати податків, а також для вилучення з державного бюджету коштів за рахунок отримання відшкодування суми податку на додану вартість. Такі фірми здійснюють реєстрацію на осіб, які загубили паспорт, або на підставі паспорта, який був тимчасово в користуванні іншої особи, або за рахунок певної плати власнику паспорта за дозвіл використання імені та адреси власника паспорта. Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України гарантуються майнові права підприємців, але чинне законодавство не передбачає правовий захист добросовісного суб'єкта господарювання від неправомірних дій недобросовісного суб'єкта господарювання.
Розліл 7. Госполарські зобов'язання При укладанні угод необхідно враховувати, що правоздатність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається за рахунок встановлення виду діяльності за ст. 91 Цивільного кодексу України або за установчими документами юридичної особи. В той же час при укладанні угод представники юридичної особи повинні враховувати вимоги ст. 92 Цивільного кодексу України, за якою недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. До такої угоди, відповідно, застосовуються наслідки, передбачені ст. 96 Цивільного кодексу України, вона є позастатутною і має визнаватися недійсною на підставі чинного законодавства. Господарські суди, вирішуючи спори, пов'язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, враховують ту мету, яку суб'єкти господарювання визначили у своїй діяльності. У вирішенні спорів господарські суди враховують, що під метою юридичної особи розуміються Не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Тобто коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається яки-мосьвичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності, а тому суб'єкти господарювання можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності. Оскільки норми щодо спеціальної правоздатності юридичних осіб мають імперативний характер, сторона позбавлена можливості оспорювати визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що вона не знала і не повинна була знати про обмеження правоздатності. На підставі ст. 610 Цивільного кодексу України в судовому порядку можуть визнаватися недійсними не лише зобов'язання, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов КМУ, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом щодо законодавства, яке було чинним на момент укладання спірної угоди. У разі, коли після укладання угоди набрав чинності акт законодавства, норми 106 І _______________ С.И. Кравчук. Госполарське право України якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли на момент укладання угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили. У випадку відсутності у суб'єкта господарювання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності договір, безпосередньо пов'язаний з такою діяльністю, та такі зобов'язання можуть бути визнані недійсними на підставі ст. 548 Цивільного кодексу України як не відповідні вимогам закону. В господарських судах також розглядаються питання про визнання угод недійсними на підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, якщо зобов'язання укладене з метою, завідомо суперечним інтересам держави і суспільства, за наявності умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До зобов'язань, що підпадають під ознаки вказаної статті, належать угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, чи розпорядження об'єктами права власності як основного національного багатства держави, що перебуває під особливою охороною держави, або природні ресурси, чи придбані предмети, які вилучені з обігу або обіг яких обмежений, а також зобов'язання, які направлені на приховування суб'єктами господарювання від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності з метою завдання шкоди інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. При зверненим такими позовами необхідно доказувати, у чому конкретно полягала наперед суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання зобов'язання, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін при укладанні зобов'язання означає, що сторона або сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного зобов'язання, яка суперечить меті діяльності суб'єкта господарювання та інтересам держави і суспільства. Крім того, необхідно доказувати, що сторони прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. При відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. Розліл 7. Госполарські зобов'язання | 107 Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України стягнення у дохід держави одержаного чи належного за зобов'язанням здійснюється лише у тих випадках, коли наперед суперечна інтересам держави і суспільства зобов'язання було повністю або частково виконане хоча б однією із сторін. У господарських судаху великій кількості розглядаються справи про визнання зобов'язань недійсними, в тому числі за позовами податкових органів, тому необхідно враховувати вказані вимоги щодо правомірності дій представників суб'єктів господарювання при укладанні зобов'язань.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 746; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.218.135.227 (0.017 с.) |