Зміст інвестиційного договору 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зміст інвестиційного договору



Зміст інвестиційного договору – це сукупність його умов.

Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін;

б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору; вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін;

в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.

До істотних умов інвестиційного договору відноситься:

1) предмет – інвестиції в будь-якій не заборонній законодавством України формі;

2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова – форма та об'єкт інвестування;

4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків – також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у разі приватизації державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом до договору купівлі-продажу, що укладається при цьому, включаються як обов'язкові: а) передбачені бізнес-планом або планом приватизації зобов'язання покупця чи б) зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести:

- умови про форми платежу;

визначення порядку виконання та прийняття виконання;

відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань;

порядок розгляду спорів, що виникають сторонами в процесі виконання договору;

обставини, що звільняють сторони від відповідальності;

страхування інвестиційних ризиків і обов'язки щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов'язань.

до випадкових умов можна віднести, наприклад надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.

24. Особливості правового регулювання окремих видів договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність.

Правове регулювання інвестиційних договорів про виробничу кооперацію

Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є договори (кон­тракти) про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, які не пов’язані зі створен­ням юридичної особи, якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іноземних інвестицій на території України у видах, визна­чених Законом «Про режим іноземного інвестування».

На зазначені договори (контракти) поширюються положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до цього Закону міжнародною кооперацією визнається взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності (з яких хоча б один є іноземним), за якої здійснюється спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплексному постачанні) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності. Водночас наведене визначення не містить характерних рис інвестиційної діяльності.

Особливістю договірної практики у сфері кооперації є тс, що в національних правових системах, як правило, немає спеціального за­конодавства, що регулює відносини у цій галузі. З метою заповнення цієї прогалини Європейська економічна комісія ООН підготувала у 1976 р. Керівництво для складання міжнародних договорів про виробниче співробітництво.

За коопераційним договором, два або більше учасників цивільного обігу беруть на себе зобов’язання з мстою досягнення спільного го­сподарського результату. Сфера застосування коопераційного догово­ру охоплює різні види господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, збутову та управлінську кооперацію.

У межах виробничої кооперації предметом співробітництва сторін є сумісні виготовлення машинно-технічних виробів і матеріалів на основі предметної, подетальної чи післяопераційної виробничої спеціалізації учасників або спільне будівництво ними об’єктів. У науково-технічній кооперації до предмета співробітництва зараховують розробку науково-технічних об’єктів, конструкторських або технологічних, на основі про­ведення спільних науково-дослідницьких, проектно-конструкторських та експериментальних робіт. Одним із різновидів кооперації є співробітництво у спільній комерційній реалізації товарів, послуг на національних або іноземних ринках.

Отже, коопераційний договір регулює цивільні відносини різних видів. Права й обов’язки сторін у цьому договорі визначаються залеж­но від його предмета. Сторони в договорі встановлюють певну мету – досягнення спільного господарського результату. Такою кінцевою метою можуть бути випуск готового виробу, передання однією сто­роною результатів своєї діяльності іншій для забезпечення кожному з учасників кооперації можливості досягнення передбаченого у договорі кінцевого результату.

В інтересах тісної взаємодії сторін у коопераційному договорі передбачається організаційно-правовий механізм координації спільної діяльності, який має характер, схожий з механізмом здійснення іноземних інвестицій. Водночас договір про кооперацію за своєю правовою природою є різновидом договору про сумісну діяльність, результатом якого не є створення юридичної особи. Звідси, змістом інвестиційного договору (контракту) про виробничу кооперацію є аналогічні умови цивільно-правового договору про спільну діяльність.

З метою полегшити погодження партнерами різних країн взаємовідносин Європейська комісія ООН підготувала низку рекомендацій, які мають важливе значення і для правового регулю­вання договірних відносин у здійсненні іноземних інвестицій. Сюди належать Рекомендації зі складання договорів: на спорудження великих промислових об’єктів; про міжнародне передання виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; про промислове співробітництво; про сумісну діяльність між сторонами, що об’єдналися для здійснення конкретного проекту; з неконсультативного інжинірингу; з надання міжнародних по­слуг, пов’язаних з матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом і експлуатацією промислових та інших споруд. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі розроблено Правові рекомендації зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.

З метою забезпечення сприятливих умов для підтримки і взаємовигідного розвитку виробничої кооперації та прямих зв’язків між підприємствами й галузями у межах СНД 23 грудня 1993 р. в Ашгабаті була укладена Угода про загальні умови й механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Сторони погодилися, що:

а) під поставкою товарів чи кооперації розуміються поставки сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузевого й міжгалузевого призначення, технологічно взаємопов’язаних і необхідних для спільного виготовлення кінцевої продукції;

б) під наданням послуг визнають проектні, ремонтні роботи, технологічне обслуговування та технологічні операції;

в) під поставки в рамках у межах митних режимів переробки товарів розуміють поставки товарів відповідно до умов, встановлених митним законодавством сторін, якщо інше не зазначене в цій угоді.

Цією угодою передбачено, що основною ланкою виробничої кооперації та прямих зв’язків є договори (контракти), які укладаються суб’єктами господарювання на підставі відповідних міжурядових, галузевих та міжвідомчих угод (А. 4).

Отже, підприємницька діяльність в умовах ринкової економіки тісно переплітається зі здійсненням іноземних інвестицій. Аналогічно вирішується це питання в законодавстві інших країн, зокрема у тих, де немає спеціальної нормативної бази, правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється на засадах регулювання підприємницької діяльності. Таким чином, відсутність єдиного правового акта, який регулює діяльність іноземних інвесторів, не означає відсутності механізму їх правового регулювання.

З розвитком інвестиційних відносин дедалі більшого поширення набуває така форма договірних зв’язків як консорціум. У сфері міжнародного інвестиційного співробітництва така кооперація застосовується у процесі виконання кількома партнерами робіт у третій країні. Потреба в такому інвестиційному співробітництві виникає в тих випадках, коли для реалізації масштабних проектів необхідно об’єднати виробничі, фінансові зусилля кількох інвесторів – виробничих і (або) банківських.

У більшості країн не існує спеціального нормативного регулювання цього договору. Тому цей вид інвестиційних зв’язків становить інтерес у контексті аналізу підприємницького законодавства України, адже останнє є нормативною базою регулювання також коопераційних відносин. Зо­крема, Закон України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право», щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт у разі відсутності згоди сторін про вибір права застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати.

Консорціум за законодавством зарубіжних держав є об’єднанням, яке не володіє правами юридичної особи, адже відносини між учасниками ґрунтуються на коопераційних договорах. При цьому сторони зберігають свою господарську і фінансову самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися у різноманітну правову форму. Але, як правило, найбільш поширеними є дві організаційно правові моделі – простий консорціум і консорціум як асоціація у формі товариства. У простому консорціумі партнери пов’язані договорами зі стороною, що приймає інвестицію, але один перед одним майнової відповідальності не несуть.

Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому особливість цих відносин полягає в тому, що вони мають складний харак­тер, і один договір регулює відносини між учасниками консорціуму (тобто інвесторами), а другий — між членами консорціуму (інвесторами) та замовником (стороною, що приймає інвестиції). Отже, порівняно із двосторонньою кооперацією характер договірних зв’язків ускладнюється. Договір між інвесторами не має характеру інвестиційного. Цей висновок ґрунтується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України «Про ре­жим іноземного інвестування» здійснення іноземних інвестицій можливе на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

У першому випадку відсутній суб’єкт підприємницької діяльності України. Отже, договір між іноземними партнерами (інвесторами), спрямований на вкладення майнових цінностей в об’єкт інвестиційної діяльності на території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню спільну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестиційним договором (контрактом) буде угода, що укладена між партнерами (інвесторами), з одного боку, і замовником (стороною, що приймає) – з іншого. Власне, відносини в рамках консорціуму, пов’язані з вкладеннями іноземних інвестицій, регулюються консорціальним договором.

Консорціальний договір має низку особливостей, які властиві звичайному коопераційному договору. По-перше, через те, що такий договір має багатосторонній характер, слід чітко розподілити функції та обов’язки зі здійснення інвестицій. По-друге, в консорціальному договорі слід визначити розмір інвестиції кожного іноземного інвестора. Водночас, однією зі спеціальних умов є виділення головного учасника консорціуму та надання йому повноважень у координації діяльності інших інвесторів.

У зв’язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності учасників інвестиційної діяльності, а також підстави її припинення. Особливість консорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду зі стороною, яка приймає, підписує або кожний партнер від свого імені, або лише уповноважений іншим інвестор від імені консорціуму. Од­нак кожний партнер (інвестор) несе лише індивідуальну відповідальність за виконання своїх зобов’язань. Отже, підписуючи консорціальну угоду, кожний інвестор встановлює з об’єднанням договірні відносини щодо виконання своїх інвестиційних зобов’язань і не несе відповідальності за здійснення інвестиційних обов’язків іншими інвесторами, які взяв на себе консорціум. Водночас не заперечується можливість спільної відповідальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або солідарної відповідальності, передбаченої договором.

Отже, однією з форм здійснення іноземних інвестицій є виробнича кооперація у вигляді створення консорціумів. Однак кооперацію якформу здійснення іноземної інвестиції слід відрізняти від схожих організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності та інших цивільно-правових договорів, зокрема, підряду.

Основною ознакою, яка відмежовує консорціональний договір як форму здійснення іноземних інвестицій від інших подібних цивільно-правових договорів, вважається те, що предметом цього договору є інвестиції, вкладені іноземним інвестором в об’єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У майбутньому консорціум як організаційно-правова форма спільної інвестиційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів буде ши­роко застосовуватися. Наприклад, після прийняття Закону Російської Федерації від З0 грудня 1995 р. «Про угоди про розподіл продукції» інвестори, як правило, обирають організаційно-правовою формою спільної діяльності або консорціум (на умовах угоди про сумісну діяльність), або спільне підприємство з його реєстрацією як суб’єкта підприємницької діяльності за російським законодавством чи законодав­ством іноземної держави.[1] Тому в національному законодавстві доцільно врегулювати особливості укладення і виконання консорціальних угод.

Розвиток національної економіки держав і всього світового го­сподарства в умовах поглибленої спеціалізації та міжнародного розподілу праці супроводжується розширенням кооперації учасників господарського обігу на міжнародному рівні. Засобом безпосереднього регулювання відносин учасників господарського обігу є договір про кооперацію, який укладається в межах міждержавного або регіонального співробітництва.

Правовою основою кооперації як форми здійснення іноземних інвестицій буде законодавство про іноземне інвестування та зовнішньоекономічну діяльність. Так, до операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів виробничої кооперації згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2007 року «Порядком продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями» належать операції з поста­чання сировини, матеріалів, вузлів, деталей, запасних частин, заго­товок напівфабрикатів, комплектуючих та інших виробів галузево­го і міжгалузевого призначення, які технологічно взаємопов’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції, а також операції з надання послуг з проектних і ремонтних робіт, технічного обслуговування, пов’язаних з виготовленням та реалізацією кінцевої продукції. Тому поряд з інвестиційним слід удосконалити законодав­ство про зовнішньоекономічну діяльність з регулювання інвестиційних відносин.

Проблема застосування законодавства про зовнішньоекономічну діяльність щодо врегулювання інвестиційних відносин має ще один аспект. Сучасна нормативна база України характеризується наявністю певних обмежень щодо здійснення імпортних операцій. Водночас ці об­меження не застосовуються у випадках зовнішньоекономічної діяльності у вигляді кооперації з метою здійснення іноземних інвестицій. Зокрема, це стосується такого виду кооперації, як операції з давальницькою сировиною. До останньої належить зовнішньоекономічна операція з переробки чи збагачення давальницької сировини, ввезеної на митну територію України або вивезеної за її межі з метою одержання готової продукції за відповідну плату.

Давальницькою сировиною визнається сировина, матеріали, напівфабрикати та вироби, що ввезені на митну територію України чи закуплені (за валюту) іноземним замовником в Україні, або вивезені за межі цієї території українським замовником для виробництва готової продукції або її частин з подальшим поверненням цієї продукції до країни-власниці чи за його дорученням вивезенням до іншої країни.

Однією з форм кооперації г компенсаційні угоди. Останні регулю­ються одночасно і законодавством про зовнішньоекономічні відносини. До компенсаційних належать ті угоди, в яких експортер товарів зобов’язується занести до списку товарів сировину, компоненти або напівфабрикати, які виробляються в країні імпорту або в іншій країні, для виконання передбачених послуг у цій країні. Такі угоди характерні для продажу продукції високої технології. У ряді випадків експортер зобов’язаний відкрити або обладнати в країні імпортера підприємство, яке виготовляє компоненти чи займається їх збиранням.

Отже, компенсаційна угода має ознаки, схожі з інвестиційним до­говором (контрактом). В окремих країнах за допомогою компенсаційних угод прямо регулюється залучення іноземних інвестицій до пріоритетних галузей національної економіки. Зокрема, в Австралії федеральним урядом і урядами штатів укладення компенсаційних угод вимагається у разі закупівель для державного сектора. Так, федеральним урядом до списку пріоритетних належать такі види компенсаційних угод:

1) передання технології;

2) сфера наукових досліджень;

3) участь у виробництві та комплектації виробів;

4) виробництво для реалізації за кордоном відповідних товарів або послуг:

5) здійснення закордонного маркетингу;

6) спільні або коопераційні підприємства;

7) придбання продукції та послуг австралійського походження;

8) дарунки та пожертвування місцевим компаніям, наприклад, грошових сум, обладнання, програмного забезпечення та винаходів;

9) прямі позики та інвестиції, надані місцевим фірмам.1

Закон України «Про режим іноземного інвестування» підкреслює, що господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони при цьому організовують окремий бухгалтерський облік та звітність щодо операцій, пов’язаних з цими до­говорами (контрактами), та мають право на відкриття окремих рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, пов’язаних з виконанням таких договорів (контрактів).

Отже, регулювання іноземних інвестицій на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію здійснюється на основі законо­давства про зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням особливо­стей національної нормативної бази у сфері коопераційних відносин.

 

Вкладення інвестицій на основі концесійних договорів

У чинному інвестиційному законодавстві передбачено спеціальні правила щодо концесій. Під ними мають на увазі надання іноземним інвесторам прав на розробку й освоєння природних ресурсів та здійснення господарської діяльності, яка пов’язана з використанням об’єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, організаціям та установам у повне господарське відання або оперативне управління.

Особливістю цього виду інвестиційних контрактів є тс, що однією зі сторін в концесійному договорі виступає держава в особі уповноваже­них нею органів. З іншого боку – договір укладається юридичною або фізичною особою, які є суб’єктом міжнародного приватного права.

В іноземній літературі доволі поширена концепція, згідно з якою концесійні договори розглядаються як угоди міжнародно-правового ха­рактеру. Ця концепція обґрунтовує можливість посилатися на положення міжнародного права, якщо порушуються інтереси іноземного інвестора. Така позиція аргументується переважно тим, що одним із суб’єктів концесійного договору, як вже зазначалося, є обов’язково держава. На наш погляд, цієї мотивації недостатньо для висновку про міжнародно-публічний характер концесійного договору. Такої ж позиції дотримується Комісія міжнародного права ООН, яка на XI сесії підкреслила, що «уго­да, в якій тільки один з учасників є державою, а інший – приватна особа, фізична чи юридична, не може вважатися міжнародним договором»’.

Надання концесії не можна вважати лише адміністративними відносинами. Зокрема, не змінює суті справи той факт, що концесійний договір укладається перед одержанням відповідного дозволу (ліцензії). Зокрема, Кодекс України «Про надра»2 передбачає ліцензування діяльності щодо користування надрами, яке полягає в наданні спеціальних дозволів (ліцензій) на користування ними. Ці дозволи (ліцензії) на користуван­ня надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам та організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості. Серед користувачів надр можуть бути підприємства, установи, організації України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Кодекс України «Про надра» не виділяє особливості надання ліцензій (дозволів) іноземним інвесторам, а обмежується лише одним положен­ням про надання надр у користування іноземним юридичним особам та громадянам. Водночас відзначається, що іноземним юридич­ним особам та громадянам надра у користування та право переробки мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів). Порядок укладання контрактів на користування надрами і переробку мінеральної сировини за участю іноземних юридичних осіб та громадян визначається Кабінетом Міністрів України. Але термін «іноземний інвестор» не тотожний терміну «іноземний громадянин».

Закон України «Про режим іноземного інвестування», як вже за­значалося, підкреслює, що іноземним інвестором може бути фізична особа-іноземець, яка постійно проживає за межами України. Тобто, відповідно до законодавства про іноземні інвестиції іноземний гро­мадянин, який постійно проживає на території України, вважатися іноземним інвестором не може. Кодекс «Про надра» такої вимоги не ставить. Але посвідчує серед осіб-користувачів надр іноземних гро­мадян. Мабуть, доцільно позбутися цієї суперечності, передбачивши в Кодексі «Про надра» окремий розділ про особливості регулювання відносин у користуванні надрами іноземними інвесторами.

Спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами надаються за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах та відповідно до умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Отже, щодо правової природи концесійного договору, як зазначало­ся, немає єдиної думки в юридичній літературі. На нашу думку, на його цивілістичну природу не впливає той факт, що, наприклад, в Україні договір є підставою для одержання ліцензії (дозволу). Цивільний кодекс України серед підстав виникнення цивільних прав і обов’язків називає й акти державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. До таких актів можна за­рахувати і ліцензію, що її видає уповноважений державний орган. Тому зараховувати концесійні договори (контракти) до адміністративних актів недостатньою.

Про цивільну природу концесійних договорів свідчить затвердже­не постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 року №841 «Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користування над­рами» і додаток до названого Положення «Типові умови контракту на користування надрами».

Іноземним юридичним особам і громадянам надра у користування надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів). Укладення угод (контрактів) на користування надрами іноземними юридичними особами та громадянами здійснюється з дотриманням законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, Кодексу України «Про надра», інших актів законодавства. Зокрема, відповідно до Типових умов контракту про користування надрами, у ньому визначаються:

- Сторони і предмет контракту.

- Район проведення робіт.

- Терміни та поняття, які використовуються в контракті.

- Права учасників.

- Оператор.

- Заміна оператора.

- Відповідальність учасників.

- Умови повернення площ, які надаватимуться переможцю тен­деру, і продовження терміну діяльності на об’єкті.

- Умови реалізації продукції.

- Застосування українського законодавства (оподаткування, нагляд і контроль, охорона навколишнього природного середовища, охорона надр та раціональне використання мінеральної сиро­вини, припинення діяльності, право власності на геологічну інформацію тощо).

- Форс-мажорні обставини.

- Використання українського потенціалу, підготовка національних кадрів.

- Розв’язання спорів та арбітраж.

- Порядок проведення та фінансування ліквідаційних робіт на об’єкті користування надрами.

- Зобов’язання щодо конфіденційності.

- Інформування сторін контракту.

 

- Повноваження на підпис контракту.

- Додатки.

- Ситуаційний план з описом об’єкта користування надрами, за­значенням його площі та координат.

- Робоча програма та вартість її реалізації.

- Техніко-економічне обгрунтування

- Перелік початкових інвестицій.

- Адреси сторін.

Тобто зміст контракту становлять умови, які регулюють приватні відносини сторін.

Ліцензія на користування надрами відповідно до законодавства України видається на підставі контракту, який укладений на конкурсній основі відповідно до результатів міжнародних торгів (тендера). Отже, врегулювання майнових відносин учасників концесійної діяльності на конкурсній основі передує видачі адміністративною акта (ліцензії) на проведення робіт щодо розробки природних ресурсів.

Концесійні договори (контракти) можна диференціювати на окремі види. Зокрема, на договори про розподіл продукції, підрядні та договори на обслуговування. Перелічені договори мають цивілістичний характер, що також свідчить на користь цивільної концепції правової природи концесійних договорів.

Найбільш поширеною формою концесійного договору є контракт про розподіл продукції. В основу такого договору покладені взаємні обов’язки сторін щодо розподілу між ними часток у добутій продукції. За такої форми співробітництва, як правило, розрахунок безпосередньо не здійснюється у грошовій формі.

В Україні відносини, що виникають у процесі укладання, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, основні правові вимоги до таких угод, а також особливості правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції регулює Закон України від 14 вересня 1999 р. № 1039 «Про угоди про розподіл продукції».1

Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона – Україна (далі – держава) доручає іншій стороні – інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на певній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з подальшою компенсацією витрат і отриманням пла­ти (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів, за умови, що вони несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, передбаченими такою угодою.

Держава забезпечує надання інвесторам в установленому порядку погоджень, квот, спеціальних дозволів на користування надрами та ве­дення підприємницької діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин, актів про надання гірничого відводу, документів, що засвідчують право користування землею, та інших дозволів, пов’язаних із користуванням надрами, виконанням робіт, передбачених угодою про розподіл продукції. Зазначені документи видаються згідно з вимогами законодавства України на строк дії угоди.

Якщо інше не передбачено законами України, і втрачають свою чинність або змінюються на умовах, викладених в угоді.

Сторонами угоди про розподіл продукції виступають інвестори і Кабінет Міністрів України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, на території якого розта­шована ділянка надр, що передається в користування на умовах угоди про розподіл продукції (далі – орган місцевого самоврядування), які укладають угоду після її погодження з постійно діючою міжвідомчою комісією.

Постійно діюча міжвідомча комісія (далі – Міжвідомча комісія) утворюється Кабінетом Міністрів України у складі представників державних органів, органів місцевого самоврядування, народних депутатів України і уповноважена вирішувати питання з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції. У разі потреби до роботи Міжвідомчої комісії залучаються відповідні виробничі та наукові організації, а також експерти і консультанти. Робочим органом Міжвідомчої комісії є центральний орган виконавчої влади в галузі розвідки і використання надр. Положення про Міжвідомчу комісію затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інвесторами можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи України або інших держав, об’єднання юридичних осіб, створені в Україні чи за межами України, які мають відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора.

Угоди про розподіл продукції відповідно до цього Закону можуть укладатися щодо окремих ділянок (ділянки) надр, що обмежуються у просторі та координатами, у межах яких розташовані родовища, частини родовищ корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення, зокрема ділянки надр у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, передбачені Переліком ділянок надр (родовищ корисних копалин), що можуть надаватися у користу­вання на умовах, визначених угодами про розподіл продукції.

Перелік ділянок надр (родовищ корисних копалин), що можуть на­даватися у користування на умовах, визначених угодами про розподіл продукції (далі – Перелік), затверджується Кабінетом Міністрів України за спільним поданням Міжвідомчої комісії та відповідних центральних органів виконавчої влади з попереднім узгодженням Переліку з органа­ми місцевого самоврядування (залежно від виду та місця розташування корисних копалин) та публікується в офіційних друкованих виданнях України та іноземних засобах масової інформації.

Інвестор може звернутися до Кабінету Міністрів України або Міжвідомчої комісії з пропозицією про вирішення питання щодо вклю­чення певної ділянки надр до цього Переліку. Про результати розгляду поданої пропозиції інвестор повідомляється не пізніше тримісячного строку.

Угода про розподіл продукції має бути укладена у письмовій формі і відповідати вимогам конкурсу на укладення такої угоди та вимогам цього Закону.

В угоді про розподіл продукції визначаються: перелік видів діяльності інвестора та програма обов’язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного об­ладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запро­понованих інвестором у конкурсній заяві, а також інші істотні умови.

Істотними умовами угоди про розподіл продукції є:

1) найменування сторін угоди та їх реквізити;

2) характеристика ділянки надр (родовищ корисних копалин), щодо якої укладається угода, зокрема географічні координати району робіт, а також обмеження щодо глибини промислової розробки надр;

3) умови надання земельної ділянки для потреб, пов’язаних з користуванням надрами, та ділянки надр;

4) проект рекультивації земель, порушених під час проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин;

5) вид (види) користування надрами;

6) перелік, обсяги і строки виконання передбачених угодою робіт;

7) вимоги до якості виконуваних згідно з угодою робіт;

8) права та обов’язки сторін, зокрема права інвестора щодо користування землею, надрами та інші права, а також його обов’язки, передбачені частиною п’ятою цієї статті;

9) орієнтовні обсяги видобутку корисних копалин (виробленої продукції);

10) умови використання корисних копалин;

11) порядок визначення вартості видобутих корисних копалин;

 

12) порядок внесення платежів за користування надрами та розмір збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) пункт виміру;

14) обов’язок інвестора доставляти вироблену продукцію в пункт виміру;

15) умови визначення обсягу компенсаційної продукції;

16) склад витрат, що підлягають відшкодуванню компенсаційною продукцією;

17) порядок та умови розподілу прибуткової продукції між дер­жавою та інвестором;

18) порядок і строк передачі державі належної їй частини прибуткової продукції. Угодою може передбачатися передача державі грошового еквівалента частини прибуткової продукції, що належить державі;

19) порядок переходу права власності на вироблену продукцію;

20) порядок одержання інвестором частини прибуткової продукції, що належить йому відповідно до угоди;

21) порядок переходу права власності на майно від інвестора до держави;

22) порядок контролю за веденням передбачених угодою робіт, виконанням інших умов угоди; строк, форми та зміст звітів, інформації, рахунків, що подаються інвестором Міжвідомчій комісії;

23) вимоги щодо повернення ділянок надр та земельних ділянок, наданих для потреб, пов’язаних з користуванням надрами, після закінчення дії угоди у разі її дострокового припинення або закінчення окремих етапів робіт, а також строки та порядок повернення цих ділянок;

24) умови внесення змін, дострокового припинення або продо­вження дії угоди;

25) умови переуступлення інвестором прав та обов’язків, перед­бачених угодою;

26) вимоги щодо раціонального і комплексного використання та охорони надр і довкілля, безпеки та охорони праці персоналу, залученого до передбачених угодою робіт;

27) порядок консервації або ліквідації гірничих об’єктів;

28) строк дії угоди, дата, місце підписання та порядок набуття нею чинності;

29) відповідальність сторін угоди та засоби її забезпечення;

30) порядок розгляду спорів.

За згодою сторін угодою про розподіл продукції можуть передба­чатися й інші умови.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 241; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.173.188 (0.099 с.)