Характеристика відносин, що складають предмет курсу.

Характеристика відносин, що складають предмет курсу.

 

Предметом інвестиційного права є суспільні відносини, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суспільні відносини, що виникають в результаті здійснення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і означає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний

ефект.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, інвестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).

Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.

Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викликана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту іноземного інвестування. Під

інвестиціями розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки якому інвестор може здійснювати, певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встановлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі специфічні активи, як компетенція її управляючих і технічних знань; операції компанії, що здійснюються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.

Правовий режим іноземних інвестицій в Україні.

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється національним законодавством, на яке має вплив міжнародне право. Внутрішньодержавне право встановлює правовий режим іноземних інвестицій, а саме: національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конкретних правових засобів для регулювання іноземних інвестицій залежить від конкретних соціально-економічних умов.

Модель з національним режимом характерна для індустріально розвинутих країн. Преференційний режим для іноземних інвестицій переважає в країнах, що розвиваються. Формування правового ре­жиму для іноземних інвестицій у світі свідчить про тенденцію до уніфікації умов поділу інвесторів на національних та іноземних. Суть цієї тенденції полягає в недискрнмінаційному підході до іноземних інвесторів, що охоплює не лише рівень оподаткування, але і доступ до централізованого постачання, пільгового кредитування, валютного ринку.

Погоджуючись з тим, що режим іноземного інвестування потребує спеціальних заходів стимулювання і захисту, слід зазначити: перелічені заходи можуть застосовуватися в рамках національного режиму здійснення іноземних інвестицій. Преференційний режим сам по собі не може компенсувати несприятливого інвестиційного клімату, зу­мовленого внутрішньою нестабільністю. Застосування пільг, поряд зі стабільними правовими гарантіями, має бути спрямоване насамперед на скорочення ризику втрати капіталу.

Найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іноземних інвестицій на однакових засадах. Але це можливо у разі досягнення країною певного рівня розвитку продуктивних сил. І на­впаки, з мстою досягнення такого рівня залучення передових технологій і коштів для їх упровадження на певному етапі слід надати іноземним інвестиціям пільговий режим. Проте допуск іноземних інвестицій в національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжнародній практиці вже були прецеденти, коли транснаціональні корпорації (ТНК), які економічно потужніші, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливали на політичний або економічний розвиток цих країн.

Іноземні інвестори, вкладаючи свій капітал, керуються теорією міжнародного експортного маркетингу. Відповідно до цього сприят­ливими умовами для здійснення інвестицій є:

- політична стабільність;

- економічна стабільність;

- наявність стабільного національного законодавства про іноземні інвестиції;

- стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задоволення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість виробництва інвестиційних проектів, що створюються, та терміни їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо.

І навпаки, перешкодами для іноземних інвестицій зарубіжні бізнесмени вважають:

- часті зміни інвестиційного законодавства;

- несприятливе для іноземних інвесторів податкове законодав­ство;

- відсутність вільноконвертованої національної валюти;

- недосконалість банківської системи;

- відсутність інформації щодо найбільш вигідних місць вкладення капіталу'.

Серед країн з процедурою допуску іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Канада, в законодавстві яких найбільш детально розроблено відповідний поря­док. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами більше як 15 млн. фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25% ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комісією. В Сінгапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, які спрямовуються на створення нового торговельного підприємства².

Законодавство про іноземні інвестиції Грузії, Азербайджану декла­рують принцип свободи здійснення іноземних інвестицій.

Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодав­ством України. Зокрема, ст. 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлює національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, пе­редбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Це створює основу для прийняття таких законодавчих актів, які будуть встановлювати винятки з принципу свободи іноземного інвестування.

У ст. З Закону України "Про режим іноземного інвестування" також наголошується, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України. У ч. З ст. 7 цього ж Закону прямо пе­редбачена можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпе­ки. Отже, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвестування поєднується з можливим одержанням дозволу при певних видах інвестиційної діяльності.

 

Право власності іноземних інвесторів на майнові права.

 

Стаття 393. ГКУ

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахунок сум в іноземній валюті у гривні провадиться за курсом, встановленим Національним банком України.

36)

Певні проблеми існують при оцінці іноземних інвестицій у вигляді прав інтелектуальної власності. Однією з проблем спільної підприємницької діяльності та іноземного інвестування загалом є оцінка іноземних інвестицій. Щоправда, Кабінет Міністрів України Постановою від 20 липня 1996 р. затвердив "Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями". Але зазначений акт регулює лише порядок та умови залучення експертів до оцінки майна, що перебуває в державній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями з метою впорядкування механізму визначення вартості внесків українського засновника до статутних фондів таких підприємств.

Майно оцінюють на підставі договору, що укладається між замовником та експертом відповідно до типового договору, затвердженого Фондом державного майна. За результатами оцінки експерт складає звіт, який серед інших реквізитів повинен містити викладення методики оцінки та обґрунтування вибору методів оцінки. Майно оцінюється у визначеній замовником конвертованій валюті та у валюті України відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Таким чином, Положення "Про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями" не пропонує методики оцінки, а знову ж таки відсилає до відповідної статті Закону "Про режим іноземного інвестування", яка передбачає оцінку іноземних інвестицій. У цьому Законі (ст. 5) зазначено, що іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін за цінами міжнародних ринків або ринку України. Практично оцінку виконують відповідно до Міжнародних стандартів оцінки МСО 1—4 та Норм професійної діяльності оцінювачів, затверджених Радою Українського товариства оцінювачів.

Законодавство про іноземні інвестиції України прямо вимагає, щоб вартість прав інтелектуальної власності було підтверджено згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Ця вимога поширюється на внесення іноземних інвестицій у будь-якій формі. Але передання прав на інтелектуальну власність у вигляді промислової власності здійснюється в інших державах, як правило, двома способами: за договором купівлі-продажу охоронного документа або тимчасового надання права користування за ліцензійним договором. В обох випадках власник права промислової власності надає свої права іншій стороні за винагороду. Один із основних обов'язків ліцензіата (покупця) полягає у виплаті винагороди. Комерційними положеннями контракту визначаються вид, розмір і терміни виплати винагороди, а інколи — і рівень продажних цін на продукцію за ліцензією. Використовуються дві основні форми винагороди: разова оплата всієї вартості ліцензії та поточні відрахування від обсягу виробництва або продажу продукції у розмірі погоджених ставок (роялті). Нерідко вони комбінуються з іншими формами оплати, зокрема гарантованою сплатою певних сум.

 

37) не знайшов(

З підручника Коссака В.М.)

Діяльності

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можли­вого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринко­вою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України. Встановлено строк, протягом якого має бути здійснене повер­нення інвестиції, а саме - не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності.

Якщо іноземний інвестор хоче припинити інвестиційну діяльність шляхом відчуження придбаних акцій, то в цьому разі гарантії, передбачені інвестиційним законодавством, на нього не поширюються. Реалізувати акції іноземний інвестор може відповідно до законодавства України.

Умови здійснення конкретної іноземної інвестиції можуть визна­чатися, наприклад, змістом інвестиційного договору (контракту). Зо­крема, при здійсненні іноземної інвестиції шляхом часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, таким документом є статут. У ньому серед інших умов передбачається порядок виходу учасника спільного підприємства й виплати йому частки статутного фонду. Виділення частки може здійснюватися в натуральній або грошовій формі. Але в законодавстві не передбачено вибір способу виділення частки зі статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями залежно від волі іноземного інвестора.

Аналогічні проблеми, пов'язані з гарантіями захисту прав іноземних інвесторів, існують при здійсненні інвестицій в інших країнах. По­казовим у цьому аспекті є спір, що вирішувався Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації. У справі №351/1993 засновник, який вийшов із підприємства з іноземними інвестиціями, вимагав повернення сво­го внеску до статутного фонду в натурі. Відповідач - підприємство з іноземними інвестиціями - заперечував, посилаючись на те, що набув права власності на передане як внесок до статутного фонду майно. Статут не містив положень щодо повернення майна, внесеного до статутного фонду підприємства, а передбачав обов'язок виплатити учаснику, який вибуває, балансову вартість майна на момент виходу.

У рішенні арбітражу зазначалося, що відповідно до чинного зако­нодавства і статуту юридичні особи є власниками внесеного їх заснов­никами до статутного фонду майна. Статут підприємства з іноземними інвестиціями встановлює обов'язок виплатити засновнику, що вибуває, балансову вартість внесеного ним до статутного фонду майна на момент вибуття. Повернення майна не передбачено.

Строк виділення частки зі статутного фонду і доходів, як правило, збігається із закінченням фінансового року і визначений в засновниць­кому договорі. Звідси, передбачений засновницьким договором строк інший, ніж шість місяців, суперечитиме ст. 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Тому доцільно викласти відповідне положення зазначеної статті в такій редакції: "...іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено інвестиційним до­говором, своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в розмірі фактичного внеску..."

Крім цього, серед гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності передбачено право іноземного інвестора на доходи з інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на мо­мент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України.

Але законодавець не розкриває змісту поняття "доходи у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю". Об'єктом оподаткуван­ня є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника по­датку та суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Взагалі одержати доходи у грошовій формі за реальною ринковою ціною неможливо, адже вони вже виражені в конкретному грошовому еквіваленті. їх можна лише проіндексувати, враховуючи інфляцію. До­ходи у товарній формі існують в натурі. Отже, немає потреби визначати їх за реальною ринковою ціною в контексті гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності. Визначення реальної вартості доходів, одержаних у натуральній формі, потрібне для сплати податків і зборів, зокрема у разі переказу за кордон.

Характеристика відносин, що складають предмет курсу.

 

Предметом інвестиційного права є суспільні відносини, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суспільні відносини, що виникають в результаті здійснення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та правового змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і означає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний

ефект.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, інвестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).

Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.

Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викликана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту іноземного інвестування. Під

інвестиціями розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки якому інвестор може здійснювати, певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встановлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі специфічні активи, як компетенція її управляючих і технічних знань; операції компанії, що здійснюються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.