Розділ 4. Правовий статус господарських товариств та

I8ВN 966-351-108-7

У посібнику розкриті основні правові інститути особливої та загальної частин господарського права, в тому числі питання правового регулювання окремих сфер господарської діяльності, на основі господарського та господарського процесуального за­конодавства України. Головну увагу приділено правовому регу­люванню діяльності господарюючих суб'єктів та управлінню нею.

Для студентів, які вивчають курс господарського права, а та­кож юрисконсультів, підприємців і осіб, які цікавляться питання­ми правового регулювання господарськоїдіяльності.

ББК 67.99(2)1
I8ВN 966-351-108-7 ©С.Й. Кравчук,2005,

ЗМІСТ

Вступ...................................................................................... 7

Розділ 1. Загальні положення господарського права України.. 10

1.1 Предмет господарського права України...................... 10

1.2. Мета і принципи господарського права....................... 13

1.3. Методи господарського права...................................... 14

1.4. Система господарського права..................................... 15

Розділ 2. Господарське право і господарські право-відносини.... 17

2.1. Джерела господарського права та вимоги до правових
актів господарювання.......................................................... 17

2.2 Значення судової практики в господарських право­
відносинах........................................................................... 19

2.3. Поняття господарських правовідносин та їх види..... 25

Розділ 3. Правовий статус господарюючих органів................. 31

3.1. Державна реєстрація господарюючих органів............. 31

3.2. Правовий статус підприємства..................................... 37

3.3. Припинення діяльності підприємства........................... 43

Розділ 4. Правовий статус господарських товариств та

об'єднань............................................................................... 48

4.1. Правовий статус акціонерних товариств..................... 48

4.2. Правовий статус неакціонернихтовариств................... 59

4.3. Правовий статус господарських об'єднань.................. 65

Розділ 5. Правовий режим майна суб'єктів господарсько-
правових відносин................................................................. 74

5.1. Правовий режим майна підприємств............................ 74

5.2. Правовий режим майна об'єднання підприємств......... 75

5.3. Правовий режим майна господарських товариств...... 77

5.4. Особливості правового режим майна неприбуткових юридичних осіб 82

і_[

Розділ 6. Правові основи стандартизації та управління якістю,

продукції................................................................................ 84 ■;

6.1. Державне управління якістю продукції як складова.... X частина управління економікою України та державний захист прав споживачів.................................... 84 і

6.2. Державна система стандартизації, сертифікації та метрології......86

6.3. Державний контроль і нагляд за якістю продукції....,...89

Розділ 7. Господарські зобов'язання........................................ „92

7.1. Поняття господарських зобов'язань та їх виконання.. 92

7.2. Поняття господарського договору та порядок його укладання 94

7.3. Забезпечення виконання господарських зобов'язань..... 107

7.4. Зміна і припинення зобов'язань в господарських правовідносинах...„.........ПО

Розділ 8. Система господарських договорів..................;..........113.'

8.1. Поняття системи господарськихдоговорів................. 113

8.2. Класифікація системи господарських договорів........ 115

8.3. Окремі види господарськихдоговорів............,.......... 120 5

Розділ 9. Захист прав та законних інтересів суб'єктів

господарської діяльності.........................................................128 і

9.1. Поняття захисту прав та законних інтересів суб'єктів ї господарської діяльності...128

9.2. Форми захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів 129

9.3. Способи захисту суб'єктів господарської діяльності

прав та законних інтересів................................................ 139

Розділ 10. Господарсько-правова відповідальність.....................142

10.1. Поняття відповідальності в господарському праві..142,

10.2. Функції та види господарсько-правової................ * відповідальності....144

10.3. Підстави господарсько-правової відповідальності.. 15Н

Розділ 11. Правове регулювання банкрутства суб'єктів

господарської відповідальності................................................ І54 V

11.1. Поняття банкрутства та його суб'єкти...................... 154

11.2. Підстави для застосування банкрутства та порядок провадження у справах про банкрутство 156

11.3. Наслідки визнання боржника банкрутом.

Черговість задоволення потреб кредиторів..................... 153

Розділ 12. Правове регулювання оренди державного та
комунального майна.................................................. „.......... 180

12.1. Поняття договору оренди, її об'єкти та суб'єкти...... 180

12.2. Порядокукладення договору оренди........................ 182

12.3. Порядок припинення договору оренди..................... 186

12.4. Правове регулювання лізингових операцій.............. 167

Розділ 13. Правове регулювання біржової діяльності................... 193

13.1. Поняття та юридичні ознаки біржі, її функції та обов'язки 193

13.2. Види біржових угод та правила біржової торгівлі............... 196

13.3. Правовий статус фондової біржі та захист громадян-інвесторів на фондовому ринку 201

Розділ 14. Правове регулювання цін та ціноутворення................ 205

14.1. Поняття та функції ціни. Політика ціноутворення... 205

14.2. Види цін та порядокїх встановлення......................... 207

14.3. Правове регулювання контролю за додержанням дисципліни цін та відповідальність за її порушення 209

Розділ 15. Правове регулювання кредитно-розрахункових

операцій................................................................................ 212

15.1. Поняття та види кредиту. Кредитний договір.......... 212

15.2. Порядок відкриття рахунків у банках....................... 215

15.3. Порядокта форми розрахунків у господарському

обігу................................................................................... 219

І'озділ 16. Правові засади обмеження монополізму в економіці
Українита захист економічної конкуренції................................ 226

16.1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Захист економічної конкуренції 226

16.2. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства та економічної конкуренції 230

16.3. Розгляд справ про порушення антимонопольного
законодавства та економічної конкуренції...................... 231

Розділ 17. Правове регулювання зовнішньоекономічної

діяльності............................................................................. 236

17.1. Зовнішньоекономічна діяльність та її правове регулювання 236

17.2. Правовий режим іноземних інвестицій..................... 240

17.3. Правовий режим вільних економічних зон.............. 243

Висновки............................................................................. 247

Словник основних термінів господарського законодавства.. 249

Література........................................................................... 261

 

и.

Вступ

Вступ

V В умовах ринкової економіки виникає необхідність правового регулювання господарських відносин. Такі функції покладаються на господарське право, курс якого передбачає ознайомлення із загальними, базовими питаннями системи нормативно-правово­го регулювання діяльності суб'єктів господарювання.

Одне з основних завдань посібника " Господарське право Ук­раїни" —дати цілісне уявлення про правове регулювання відносин між підприємствами та організаціями — безпосередніми виробни­ками, а також між ними і державними та іншими органами.

Друге завдання—розкрити зміни законодавчих актів, які ре­гулюють відносини між суб'єктами господарської діяльності та по­рядок їх застосування.

Третє завдання—виробити практичні навички при вирішенні конкретних суперечностей, які виникають між суб'єктами госпо­дарювання в процесі виконання ними своїх безпосередніх функцій економічних структур держави.

В посібнику розкриваються основні проблеми правового ре­гулювання відносин у сфері економіки, оскільки на сьогодні ок­ремі вчені визначають господарське право як предмет господарсь­ких відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням відповід-ноїдіяльності. Втойжечас, при аналізі концептуальних положень, доцільно враховувати, що з переходом економіки до ринку кон­цепція господарського права дещо змінюється. Окремі вчені ви­знають цей предмет як відносини, що виникають безпосередньо при організації і здійсненні господарської діяльності. Невід'ємну частину господарюючих суб'єктів на сьогодні складає некомер-ційний сектор, який відрізняється від комерційного тим, що не зорієнтований на одержання прибутку.

Особлива увага звертається нате, що негативні процеси в еко­номіці є наслідком не зовсім досконалого і суперечливого правово­го регулювання суспільно-економічних процесів, в тому числі гос­подарської діяльності. Подальше прийняття значної кількості за­конодавчих актів не зніме існуючих протиріч і дублювання різних галузей права, які виникли з прийняттям в останні роки масиву різнопланового нормативного матеріалу з питань господарської

Іктуп

8 І С.И. Кравчук. Госполарське право України

діяльності. Тому виникає необхідність виділення з цивільно-пра­вової науки такого напрямку, як "Господарське право України". Вивчаючи цю проблему, автор звертає увагу на те, що основною метою господарського права є систематизація всього нормативного матеріалу з питань господарської діяльності, вивчення можливос­тей інтеграції всього конгломерату норм в існуючу правову систему та певної трансформації останньої відповідно до завдань її розвит­ку і створення передумов по виведенню країни з економічної кри­зи, а також припинення подальшої криміналізації суспільно-еко­номічних відносин.

У посібнику розкриті основні принципи господарського пра­ва, якими є застосування комплексності нормативних актів, вико­ристання для вирішення господарських питань одногалузевих нормативних актів, порядок регулювання множинності галузей економіки і поєднання господарських питань з комерційним пра­вом інших країн та міжнародними договорами.

Базовими методами господарського права визначені загаль-нодозвільний та зобов'язуючий. Оскільки господарські правовідно­сини включають в себе організаційні та майнові елементи, то в гос­подарському законодавстві діють три основні групи правового ре­гулювання: автономних рішень суб'єктів господарської діяльності, владних приписів та рекомендаційна.

В посібнику виділяється система господарського права, яка розподіляється на загальну та особливу частини, що охоплює ос­новну проблематику державного регулювання — господарського та правового регулювання щдприємницькоїта комерційної діяльності.

В основу посібника покладені характерні ознаки господарсь­кого права, якими є зміст і форма. Вони дозволяють систематизу­вати джерела цього предмета, якими є норми міжнародного права в зовнішньоекономічних відносинах, рекомендовані міжнародними економічними інститутами, та нормативні документи про госпо­дарську діяльність в Україні.

Слід пам'ятати, що основні засади регулювання господарсь­ких правовідносин визначаються Конституцією України, розви­ток їх здійснюється в загальних законах, нормативних актах про види та правовий статус господарюючих суб'єктів, окремі види господарської діяльності та окремі господарські відносини.

Програма, покладена в основу посібника, не дозволяє в повній мірі розкрити всі проблеми правового регулювання господарської

і*

діяльності, оскільки система її регулювання складна і досить ши­рока. Вона включає в себе множинність підсистем, складних юри­дичних конструкцій. Тому всебічно розкрити її в одній книзі не­можливо. Водночас автор намагався надати читачам більш широ­ку і доступну інформацію про господарське право. З цією метою лекції, а в окремих випадках і параграфи доповнені науково-і іавчальними і нормативно-правовими матеріалами.

В кінці посібника надано словник найбільш поширених гос-і юдарсько-правових термінів, що дозволить читачам зрозуміти їх сутність для гірактичного використання.

При вивченні господарського права слід користуватися як і цим посібником, так і законодавчими актами та іншими матеріа­лами, що дозволить ширше зрозуміти нормативно-правові поло­ження, покладенів основу цього правового предмета, та викори­стовувати його у своїй практичній діяльності.

Набуті знання та навички повинні сприяти налагодженню і іалежного функціонування суб'єктів господарської діяльності, пра-пильному укладенню договорів, їх виконанню, застосуванню ме­тодів захисту власних прав і інтересів у випадку їх порушення, в тому числі їх вирішенню у судовому порядку.

10 І С.Й. Кравчук. Госполарське право України

Розділ і

Методи господарського права

Методи господарського права — це сукупність способів регулюю­чого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів госпо­дарських правовідносин.

Методи господарського права базуються на двох принци­пах:

/. Загальнодозвільний. За цим принципом діють підприєм­ства та підприємці, які самі вибирають напрямки своєї підприєм­ницької діяльності при максимальному використанні власних можливостей із використанням державних.

2. Зобов'язуючий. Відповідно до цього принципу підприємст­ва повинні виконувати те, що на них покладено законом. Він, в основному, стосується таких суб'єктів, як органи державного уп­равління економікою.

Оскільки господарські правовідносини включають в себе організаційні та майнові елементи, то в господарському законо­давстві діють три основі методи правового регулювання:

Розаіл 7. Загальні положення госполарського права І 15

I — автономних рішень суб'єктів господарської діяльності.

Він грунтується на тому, що підприємства чи підприємці ма­ють право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України, тобто вони можуть самостійно:

а) планувати свою діяльність;

б) вільно обирати предмети господарських договорів.

II - владних приписів (вимогта вказівок).

Відповідно до цього методу діяльність суб'єктів підприєм­ництва підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначених законодавством: це обов'язковість дотримання за­конів здійснення господарськоїдіяльності, тобто ліцензій, квот, інших спеціальних режимів, атакож обов'язково, за необхідності, укладати з державою контракти.

III—рекомендаційний.

Держава регулює поведінку суб'єктів господарських право­відносин шляхом рекомендування певних моделей. Наприклад, надає зразкові форми договорів щодо окремих видів правовідно­син, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання.

Розділ 2

Господарське право і господарські правовідносини

Та вимоги до правових актів

Господарювання

Господарське право — це система нормативних актів, основни­ми джерелами яких є закони, підзаконні акти, а також судовий пре­цедент.

Нормативний акт господарського права - це офіційний пись­мовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського законодавства, тобто встановлює, змінює або припиняє функціонування певних норм.

Для господарського правахарактернідві ознаки:

/. Зміст (нормативний документ являє собою офіційне дже­рело правової інформації про чинні права у сфері господарської діяльності).

•2. Форма (нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норми права).

Джерелами господарського права є:

1. Норми міжнародного права, рекомендовані міжнародними економічними організаціями в зовнішньоекономічних відносинах. Як приклад можна навести Уніфіковані правила та звичаї для до­кументарних акредитивів (публікація Міжнародної торговельної палати № 500вредакції 1993 р.), введені вдію Указом Президен­та України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за дого­ворами, що укладаються суб'єктами підприємницької діяльності України" від 4 жовтня 1994 р.

2. Нормативні документи про господарську діяльність в Ук­раїні. Вони поділяться на дві основні групи: закони і підзаконні

__З іШ,, ^ ^пчи^^а ^т-^ягШае. Верховна Рада України. Вони |^|ю.^р^|вя&ДДірШІІІу,І;еред них і Господарський кодекс

ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА І

18 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

України. Всі інші нормативні акти відносяться до групи підза-конних нормативно-правових актів, оскільки приймаються в роз­виток законів і не можуть виходити за їх межі. До цієї групи нор­мативних актів належать:

а) укази Президента України з господарських питань;

б) розпорядження Президента України з господарських
питань; ^ч

в) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України
(у подальшому - КМУ) з господарськихпитань;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних
комітетів та органів управління;

д) нормативні акти господарського права місцевих рад та
держадміністрацій.

Основні засади регулювання господарських правовідносин визначаються Конституцією України та Законом України від З серпня 1990 р. "Про економічну самостійність Української РСР". Розвиток конституційних засад здійснюється через:

— загальні нормативні акти (Закон України "Про влас­ність", Цивільний кодекс України);

— закони про види та правовий статус господарюючих суб'єктів (закони України " Про господарські товари­ства", "Про колективне сільськогосподарське під­приємство");

— закони про окремі види господарської діяльності (По­вітряний кодекс України);

— закони про окремі господарські відносини (Господарсь­кий процесуальний кодекс України).

, Основою господарського права є системастатусних або ком-петенційних законів, які визначають правове становище господа­рюючих суб'єктів. Ці закони класифікуються на:

— загальні, які визначають види і організаційні форми під­приємств, порядокїх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядокїї припинення (Гос­подарський кодекс України);

— закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки (Закони України "Про господарські товариства"," Про оренду державно го та колективного майна", "Про режим іноземного інве стування");

Розліл 2. Госполарське право і госполарські правовіл носини | 19

— нормативні акти, які регулюють правове становище об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концер­нів, консорціумів);

— нормативні акти, які регулюють відносини володіння, користування та управління нерухомим майном у на­родному господарстві;

— інститут господарського договірного права.

Слід відзначити такий аспект, як застосування в Україні зако­нодавства зарубіжних країн. Правила його застосування такі:

1. Довідносин,щовипливаютьзправавласносгі, застосовуєть­ся закон за місцем знаходження майна.

2. При укладанні угоди правоздатність і дієздатність визна­чаються закон за місцем укладання угоди.

3. До форм угод застосовується закон місця укладання угод.

4. До зобов'язань, що виникають із заподіяної шкоди, засто­совується закон місця розгляду спору, а за клопотанням по­терпілого —закон місця заподіяння шкоди.

5. Питання позовної давності вирішуються законом тієї дер­жави, на території якої утворена юридична особа.

Основними вимогами до правових актів господарювання є:

1. Суворе дотримання принципу правової економії (прийнят­тя меншої кількості нормативних документів з одних і тих самих господарських питань).

2. Видання нормативних актів міністерствами та відомства­ми здійснюється відповідно до законотворчих принципів.

3. Недопущення застосування відомчих нормативних актів, що не відповідають правочину як з точки зору створення правової бази, так і огляду на правовиховне і профілактич­не значення відомчого господарського законодавства

4. Обов'язкова державна реєстрація відомчих нормативних актів.

Розділ з

Розділ 4

Правовий статус

господарських товариств та об'єднань

Об'єднань

Для успішної організації своєї діяльності в умовах ринкової

конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові,

і промислово-фшансові та інші групи. Стаття 70 Господарського

66 І

С.И. Кравчук. Госполарськеправо України

кодексу України надає підприємствам право об'єднуватисьу групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству Украї­ни. Такі групи підприємств визначаються в теорії господарсько­го права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від гос­подарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що госпо­дарське об'єднання — це один з видів суб'єктів господарського права. Підприємства, які увійшли до об'єднання, є його членами або його учасниками (ст. 118 Господарського кодексу України, ст. 27 Закону України "Про власність").

Стаття 118 Господарського кодексу України визначає госпо­дарське об'єднання як господарську організацію, утворену у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, нау­кової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства:

1. Підприємства консолідуються в групи-об'єднання на основі
певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інте­
ресів). Абзац 4 стаття 119 Господарського кодексу України наво­
дить їх перелік. Це об'єднання виробничої, науково-технічної,
комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управ­
лінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання. Договір укладають між собою підприємства — за-^ сновники об'єднання. Статут затверджують власники майна об'єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання — це його економічна ознака.

2. Об'єднання як суб'єкт господарського права має майно,
юридично відособлене від майна членів об'єднання.

Майном об'єднання є:

а) передані членами об'єднання на його баланс кошти згідно
з договором чи статутом;

б) майно, набуте об'єднанням в результаті господарської
діяльності;

в) майно створених об'єднанням підприємств.

Майно такого суб'єкта є колективною (спільною частковою)

Розаіл 4. Правовий статус госполарських товариств та об'єднань І 67

власністю, право на частки в якій належить членам об'єднання. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'я­заннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) мо­жуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинен­ня діяльності об'єднання майно, яке залишилося після задоволен­ня вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми члена­ми. Порядокрозподілу(якправило, відповідно до часткової участі) визначається договором або статутом. Цю ознаку об'єднання мож­на вважати економіко-юридичною ознакою.

3. Централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробни­чо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централі­зації є делегування членами об'єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 120 Господарського ко­дексу України, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об'єднання. Правовою формою деле­гування є Договір або статут об'єднання.

4. Наявність особливої правосуб'єктності, яка обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання мо­жуть бути лише підприємства (організації)—юридичні особи, кож­не з яких при входженні до об'єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі абз. З ч. 4 ст. 118 Господарського кодексу України. Цим об'єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами госпо­дарського права. Разом з тим об'єднання підприємств також є са­мостійним суб'єктом права. Об'єднання створюється і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє май­ном, яке юридично відособлене від майна членів об'єднання; має самостійний (власний) і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридич-і (ою особою. Реєстрація об'єднання як суб'єкта права здійснюєть­ся у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.

68 | ______________ С.И. Кравчук. Гос поларське право України

Стаття 119 Господарського кодексу України, яка визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове стано­вище підприємств - членів об'єднання; Закон України "Про власність", який визначає господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об'єкти права власності господарського об'єднан­ня (ст. 27); декрети і постанови Кабінету Міністрів України, яки­ми створено господарські об'єднання в окремих галузях народ­ного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової, газової, нафто­переробної промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань).

Оскільки створення господарських об'єднань не може су­перечити антимонопольному законодавству, законодавство про господарські об'єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" та закону " Про захист економічної конкуренції".

Види об'єднань—це їх класифікація за певними матеріальни­ми та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих визна­чень.

Матеріальним критерієм класифікації об'єднань на види за­кон визначає мету, або, інакше, основу їх створення та діяльності. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інте­ресів членів об'єднання, координація їхньої діяльності, централі­зоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.

Юридичним критерієм класифікації об'єднань на види ст. 20 Господарського кодексу України визначає правовий режим член­ства учасників в об 'єднаннях. Відповідно до цього критерію розрі­зняють договірні і статутні об'єднання, які класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недер­жавні, змішані.

Наведена класифікація об'єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватися й в

Розліл 4. Правовий стат ус госполарських товариств та об'єднань | 69

інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об'єднання, що мають свої власні назви. Це можуть бути компанії (наприклад, Державна ак­ціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот"), виробничі об'єднання, комбінати, трести та інші об'єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українське об'єднання "Авіалінії України" тощо).

До договірних господарських об'єднань належать:

1. Корпорації- об'єднання, які створюються підприємства­ми будь-якої форми власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізова­ного управління діяльності. Для цього члени об'єднання делегу­ють правлінню своїх повноважених.

2. Асоціації- договірні об'єднання, які створюються учас­никами з метою координації їхньої діяльності (узгодження дій по номенклатурі товарів, цінах та маркетингу).

3. Промислово-фінансові групи - об'єднання, до складу яких можуть входити промислові та сільськогосподарські підприєм­ства, банки, наукові та проектні установи й організації усіх форм власності, що мають за мету отримання прибутку. Промислово-фінансові групи створюються за рішенням КМУ. Різновидом таких груп є міждержавні промислово-фінансові групи, які складаються з українських та іноземних юридичних осіб і створюються на основі міжурядового або міждержавного договору зазгодоюВРУ.

Головне підприємство іучасники промислово-фінансових груп укладають Генеральну угоду про сумісну діяльність, пов'язану з ви­робництвом кінцевої продукції, яка затверджується постановою КМУ. Рішення про створення промислово-фінансових груп прий­мається у протокольному вигляді КМУ у тримісячний термін в разі створення такого проекту за участю українського головного підприємства і учасника промислово-фінансової групи; у шести­місячний термін—у разі створення транснаціональної промисло­во-фінансової групи.

Реорганізація промислово-фінансової групи здійснюється шляхом виходу з неї головного підприємства або його учасника, яке приймається КМУ за поданням центрального органу виконав­чої влади, яка контролює дотримання податкового законодавства.

Договірні об'єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єд-

70 І С.Й. Кравчук. Госполарське право України

нань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створю­ються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об'єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяль­ності об'єднання (склад сторін, мету і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною ос­новою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним у правовому становищі договірних об'єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного член­ства. По-перше, підприємствадобровільно входять до цих об'єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу дію­чого договірного об'єднання. У випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання й укладені договори підприємств з об'єднан­ням і між собою. Це загальне правило.

Право самостійного виходу з об'єднання не поширюється на чотири категорії суб'єктів права, що входять до складу об'єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об'єднання до 1 квітня 1991 р., можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогіч­ний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (оди­ниць) об'єднань. При виході цим суб'єктам надаються права підприємств. За згодою об'єднання має право вийти з його складу підприємство, яке створене об'єднанням (ст. 27 закону "Про власність"). Право підприємств на вихід з об'єднань окремих видів обмежується також декретами КМУ, згідно з якими створено відповідні об'єднання. Це стосується підприємств, які функціону­ють у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об'єднань відносять галузеві об'єднання: залізниці, паро­плавства та інші об'єднання транспорту, зв'язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо. До статутних об'єднань належать:

1. Концерни- об'єднання промислових, будівельних, транс­портних, торговельних підприємств, наукових організацій, які ство­рюються на основі повної фінансової залежності членів об'єднан­ня від одного або групи підприємств. Фінансовою залежністю обу­мовлено те, що в концерні застосовується найвищий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень концерну.

Розліл 4. Правовий статус госполарських товариств та об'єлнань | 71

2. Державні і комунальні господарські об'єднання - об'єднан­ня підприємств відповідної форми власності, які утворюються пе­реважно у формі корпорації або концерну.

3. Консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промисло­вого та банківського капіталу для досягнення статутної мети. Та­кою метою є досягнення певних результатів при реалізації інвес­тиційно-будівельних проектів. Після її досягнення консорціуми ліквідовуються або перетворюються у постійно діїоче господарсь­ке об'єднання.

Особливості правового становища статутних об'єднань поля-гаютьутому,що:

—засновниками їх є власники і уповноважені органи, анесамі підприємства. Зокрема це стосуєтьсядержавнихконцернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни за­гальнодержавної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями КМУ (декретами, постанова­ми). Склад членш і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосе­редньо або за погодженням з Антимонопольним коміте­том, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об'єднан­ня галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерстваідержкомітети(Мінтранс,Держкомвуглепром, Мїнзв'язку). Територіальні статутні об'єднання комуналь­ної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів чи держадмініст­раціями;

—статутні об'єднання діють на підставі затверджених заснов­никами статутів, тобто не маютьустановчихдоговорів. Отже, предметі цілі їхньоїдіяльності визначають власники (упов­новажені органи), а не самі члени об'єднань;

—особливістю правового становища державних статутних об'єднань є обмежене право виходу підприємств з них. Дер­жавні підприємства мають право вийти з державних об'єд­нань за згодою органів, визначених в актах про їхнє ство­рення.

Функціїта компетенція господарського об'єднання за загаль­ним правилом визначаються в індивідуальному порядку — тими нормативними актами, якими створюється об'єднання.

72 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

Господарському об'єднанню, як правило, притаманні такі функції:

—виконання завдань, визначенихдоговором, статутом, ак­том про створення об'єднання (промислова діяльність, бу­дівництво, транспортна діяльність та ін.);

—вирішення спільних для групи підприємств питань, зо­крема питань соціально-економічного розвитку;

—проведення спільної для галузі науково-технічної політи­ки (поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва, ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічнадіяльністьтощо);виконанняпри необхідності планових функцій, якщо це передбачено ста­тутом або установчим договором;

—координаційні;

— захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо.

Існує такожпрактикаделегуванняКМУ окремим господарсь­ким об'єднанням функцій і повноважень центральних органів дер­жавної виконавчої влади- Зокрема, нездійснено Декретом КМУ від 19 лютого 1993 р." Про управління майном, що є у загальнодер­жавній власності, в будівництві та промисловості будівельних ма­теріалів". Цим декретом державним корпораціям, створеним у бу­дівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів держа<