Глава 12. Загальні положення про об'єкти цивільних прав

Стаття 177. Види об'єктів цивільних прав

1. Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

1. Об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого виникають та здійснюються цивільні права та обов'язки, тобто все те, що є предметом або результатом діяльності учасників цивільного обороту.

Об'єктами цивільних прав є речі, тобто матеріальні предмети оточуючого світу, створені природою або людиною, — у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, інші матеріальні блага у вигляді майнових прав, результатів робіт, послуг, а також нематеріальні блага товарного характеру у вигляді результатів інтелектуальної, творчої діяльності, інформації, промислової власності тощо, а також інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові права.

2. Поряд з речами як товарними предметами матеріального світу, які є об'єктами речового права, дії (їх результати) та послуги (як різновид дії) є об'єктами цивільних прав переважно у зобов'язальних правовідносинах, тобто при виникненні зобов'язань особи, що випливають з договору чи іншого юридичного факту. Наприклад, особа може бути зобов'язана здійснити певні дії (роботу) з будівництва споруди за договором підряду або надати послуги без матеріалізованого, але з корисним результатом - здійснити перевезення вантажу, надати консультацію правового чи фінансового характеру, укласти угоду тощо.

Об'єктами цивільних прав є також вклади особи в майно господарських товариств, зокрема товариств з обмеженою, додатковою або повною відповідальністю, кооперативів, кредитних спілок тощо. У цих випадках об'єктом права особи є не майно чи гроші в натурі, які були ними передані цим організаціям, а право вимоги відповідної суми за певних умов (наприклад при виході з числа учасників товариства). У такому випадку право вимоги розглядається як одна із складових частин майна в широкому розумінні слова. Таким чином розглядаються і права користування (землею, приміщенням тощо), які також можуть бути внеском в майно вказаних організацій.

Отже, об'єкти цивільних прав можна розділити на чотири основні групи: 1) майно (речі), які є, як правило, об'єктами речових прав; 2) дії (роботи, послуги, чужі дії, тобто поведінка зобов'язаних осіб), які є об'єктом зобов'язальних або корпоративних прав; 3) результати інтелектуальної (творчої) діяльності, які є об'єктом виключних прав; 4) особисті нематеріальні блага, які є об'єктом абсолютних особистих немайнових прав (див. коментар до відповідних статей ЦК).

3. Слід підкреслити, що об'єктами цивільних прав є лише ті матеріальні та нематеріальні блага, які мають корисні властивості, що усвідомлені та освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей вони не можуть стати об'єктами цивільно-правових відносин.

 

Стаття 178. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав

1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені в законі.

Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

1. Цивільне право розрізняє універсальне та сингулярне правонаступництво. Універсальне правонаступництво означає перехід до правонаступника всіх прав та обов'язків правоволодільця на підставі одного акта, наприклад при спадкуванні або реорганізації юридичної особи. Сингулярне правонаступництво має місце, коли до правонаступника переходять лише окремі права та обов'язки правоволодільця, наприклад при здійсненні конкретних угод з відчуження майна.

2. За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на: 1) об’єкти, що обертаються вільно; 2) об'єкти, обмежено оборотоздатні; 3) об’єкти, вилучені з обігу.

Більшість об'єктів цивільних прав належать до таких, що обертаються вільно. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватись або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином. В Україні діє загальна презумпція щодо вільного обороту об'єктів, якщо Немає спеціальної вказівки закону про їх вилучення з обігу або обмеження обігу, або вони не є невід'ємними від фізичної або юридичної особи.

3. До обмежено оборотоздатних об'єктів належать об'єкти цивільних прав, визначені законом, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом. До таких об'єктів, наприклад, належить зброя, вибухові речовини, наркотичні та психотропні засоби тощо. Законодавством також визначено ряд видів підприємницької діяльності та ряд товарів, здійснення операцій з якими дозволяється лише на підставі відповідних ліцензій. Це стосується виробництва та реалізації алкогольних і табачних виробів, медичних препаратів, здійснення операцій з валютою тощо

Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод чи іншим чином переходити від однієї особи до іншої. Порушення цього правила тягне за собою визнання таких угод недійсними. Реформування української економіки на ринкових засадах значно звузило коло об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), які мають бути прямо встановлені у законі. Якщо раніше до таких об'єктів належали земля, надра та ін., то зараз земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або іншим чином переходити від однієї особи до іншої відповідно до закону, яким визначається певний правовий режим обороту таких об'єктів. Вилученими з обігу є об'єкти, які згідно із законодавством перебувають виключно в державній власності, зокрема землі природно-заповідного фонду, об'єкти історико-культурної спадщини та художні цінності загальнодержавного значення тощо. Вилученими з обігу можна також вважати ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики, які можуть перебувати лише в державній власності.

 

Глава 13. РЕЧІ. МАЙНО

Стаття 179. Поняття речі

1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

1. Речами є результати праці, внаслідок чого вони мають певну матеріальну цінність, тобто економічну форму товару. Економічні та фізичні властивості речей, їх цільове призначення не є однаковими, внаслідок чого щодо них виникають різноманітні за характером правовідносини. Законодавством встановлюється певний порядок користування та межі розпорядження річчю, який являє собою правовий режим речей.

2. Раніше, коли засоби виробництва фактично були вилучені з обігу і перебували, за деякими винятками, у державній власності, важливе значення мав поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання, який з переходом від командно-адміністративної економіки на ринкові засади практично втратив своє правове значення. Зараз прийнято поділяти речі на основні засоби та оборотні активи, однак цей поділ має більше значення для бухгалтерського обліку, оскільки за ними ведеться окремий облік; на основні засоби поширюються норми щодо амортизації, що при здійсненні підприємницької діяльності впливає на формування валових затрат, отже, і на оподаткування.

Стаття 180. Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Цією нормою, яка є новою для ЦК, введено спеціальний правовий режим тварини як об'єкта цивільних прав та визнано обмежену оборотоздатність тварин, що знаходяться на межі вимирання, занесених до Червоної книги України.

 

Стаття 181. Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

1. Поділ речей на рухомі та нерухомі є традиційним для цивільного права з давніх часів. Слід, однак, зазначити, що відповідно до радянської доктрини цивільного права зі скасуванням приватного права на землю радянське цивільне право відмовилося від такої класифікації. ЦК визнано необхідним повернутися до такої класифікації речей, оскільки правовий режим рухомих і нерухомих речей значно відрізняється один від одного. Правовий режим нерухомості характеризується ускладненою оборотоздатністю, оскільки потребує здійснення певних процедур, пов'язаних з нотаріальним посвідченням і реєстрацією права власності та угод з ними.

За загальним правилом правовий режим нерухомості, зокрема щодо реєстрації прав на такі об'єкти, поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації в силу їх високої вартості. Однак ці речі не є власне об'єктами нерухомості, оскільки в прямому розумінні слова не пов'язані із землею. Доречно зазначити, що правовими доктринами багатьох країн такі об'єкти прямо віднесені до нерухомості.

2. Основною розмежувальною ознакою рухомих і нерухомих речей є їх зв'язок із землею. Нерухомими речами визнаються: земля із багаторічними насадженнями, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення (мости, тунелі, шляхопроводи тощо), а також інші об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

3. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі, тобто всі інші речі, які не належать до нерухомості.

 

Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

1. Державна реєстрація прав на нерухомість здійснюється (до прийняття відповідного закону) відповідно до «Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Мін'юсту від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у редакції наказу від 28 січня 2003 р. № 6/5). Відповідно до цього Положення, яке діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ).

Реєстрацією прав власності на нерухоме майно визнається внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право-встановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ. Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. При цьому реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.

2. Право на отримання витягу та інформації з Реєстру прав мають: власник (власники), його спадкоємці та правонаступники юридичних осіб, уповноважені особи. Інформаційну довідку з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ отримують: суд, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України.

3. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності:

місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлу-'fe!?110' власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили передову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі якщо власники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в судовому порядку; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками; фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об'єднання, організації отримали у власність, в установленому законодавством порядку, нерухоме майно підприємства, об'єднання, організації, що ліквідовується; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників підприємства і за рішенням засновників (власників) отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм за актом прийому-передавання; інвесторам, які в установленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта прийому-передавання об'єкта (частини) інвестору; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна з представленням рішень комісій з реабілітації про повернення цього майна; у разі виділення окремого будинку зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель); фізичним та юридичним особам при представленні договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, акта про прийняття об'єкта в експлуатацію та акта приймання-передавання цього об'єкта; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені із житлових у нежитлові і навпаки, при наданні рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна;

державними органами приватизації — наймачам квартир у державному житловому фонді, які приватизували їх відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ;

Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти — суб'єктам, які беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку.

4. Реєстрація прав на земельні ділянки здійснюється на підставі «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 р. № 43 (в редакції наказу від 23 серпня 2001 р. № 144).

 

Стаття 183. Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

1. Юридичне значення поділу речей на подільні та неподільні (хоча в фізичному розумінні кожну річ можна поділити, наприклад, автомобіль теж можна розібрати) полягає в тому, що при розділі, зокрема, спільної власності подільні речі діляться в натурі, а неподільні розподіляються іншим чином: одному із співвласників надається річ, а інші отримують грошову чи майнову компенсацію своєї частки.

2. Нормами коментованої статті також охоплюються і випадки, коли поділ речі хоч і не зумовить втрату їх цільового призначення речі, але може мати наслідком її суттєве знецінення (наприклад зібрана за певними класифікуючи ми ознаками колекція марок)

 

Стаття 184. Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

1. Юридичне значення поділу речей на визначені індивідуальними або родовими ознаками полягає в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними (наприклад автомобіль певної моделі з певними номерними знаками, конкретний будинок, розташований за певною адресою, тощо). У разі втрати, загибелі або пошкодження такої речі неможливою є вимога про її повернення в натурі, можливим є лише відшкодування завданої шкоди. Віндикація також є можливою лише щодо речей, визначених індивідуальними ознаками (див. коментар до статей 387-390 ЦК).

2. Річ, яка має лише родові ознаки, є замінною (наприклад певна кількість зерна, борошна, бензину тощо), що має важливе значення, оскільки, наприклад, при поставці товару (речей, визначених родовими ознаками) неналежної якості покупець вправі вимагати поставки нової партії товару в натурі.

 

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Юридичне значення поділу речей на споживні та неспоживні полягає, зокрема, в тому, що споживні речі (наприклад продукти харчування, сировина, з якої виготовляється продукція тощо) не можуть бути предметом деяких Угод, зокрема оренди, безоплатного користування, лізингу, оскільки після закінчення терміну майнового найму річ має бути повернута власнику, що неможливо здійснити із споживною річчю.

Стаття 186. Головна річ і приналежність

1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове значення поділу речей на головну річ та приналежність полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Приналежністю визнається річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням (наприклад фотоапарат і футляр до нього, шафа та шухляди до неї тощо). Питання щодо того, чи є певна річ приналежністю головної речі, часто вирішується на підставі закону, договору, технічних умов, стандартів, а іноді і звичаїв.

 

Стаття 187. Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ її складові частини не піддягають відокремленню.

Складовою частиною речі є все те, що пов'язане з річчю конструктивно, навіть незалежно від того, що річ може функціонувати без неї (наприклад автомобіль з обігрівачем, будинок із вбудованим кондиціонером та ін). Правове значення виділення такого виду речей полягає в забороні відокремлення складових частин речі в разі здійснення правочинів щодо неї.

 

Стаття 188. Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

1. Поняття складної речі є новим для ЦК. Від неподільних речей складні речі відрізняються тим, що кожна складова складної речі може мати самостійну цінність. Водночас вони складають єдине ціле та використовуються за єдиним призначенням (наприклад бібліотека, меблевий гарнітур, стадо худоби тощо). За загальним правилом такі складні речі виступають єдиним об'єктом договору.

2. Юридичне значення виділення такого виду речей полягає в тому, що правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Слід також підкреслити, що ця норма має диспозитивний характер.

 

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Продукцією, плодами та доходами є, наприклад, приплід від худоби, урожай від насаджень, проценти від банківських вкладів, доходи від виробництва тощо, тобто як природні плоди, так і доходи, які річ приносить від її цивільного обороту. Правове значення такого поділу речей полягає у визначенні правого режиму продукції, плодів та доходів, які належать власникові речі, які інше не встановлено договором або законом.

2. Норма коментованої статті має диспозитивний характер, що означає, і за відсутності відповідних умов, наприклад, у договорі оренди основних засобів, власник матиме право на доходи від їх експлуатації.

 

Стаття 190. Майно

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Терміном «майно» в широкому розумінні визначається як окрема річ (сукупність речей), так і вся сукупність майнових прав та обов'язків суб'єктів цивільних відносин (наприклад при спадкуванні або при визначенні вартості майна підприємства). У більш вузькому розумінні цей термін означає лише речі (сукупність речей). У жодному випадку до складу майна не включають нематеріальні об'єкти цивільних прав, за винятком майнових прав вимог Коментованою нормою ЦК визначає майно в широкому значенні слова — майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а такс майнові права та обов'язки.

 

Стаття 191. Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять j види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та іні права, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

1. Особливим об'єктом цивільних прав є підприємство як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, оскільки одночасно підприємство є суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Поняттям «підприємство» як суб'єктом цивільних правовідносин оперує ГК, ряд законодавчих та інших нормативних актів), який є самостійним учасником цивільного обороту. Підприємство, виступаючи в цивільному обороті як юридична особа, вправі від свого імені здійснювати всі види правочинів щодо належного йому майна. Водночас підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

2. Норма коментованої статті визначає підприємство як об'єкт цивільних прав, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності. У цьому випадку підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю, навіть враховуючи те, що до складу майнового комплексу входить як рухоме майно, так і майнові (і немайнові) права та обов'язки.

3. Норма коментованої статті має диспозитивний характер, що означає можливість окремих виключень з числа об'єктів, що входять до складу підприємства як цілісного майнового комплексу.

Стаття 192. Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

1. Грошові кошти належать до замінних речей, що визначаються родовими ознаками. Особливістю грошей як об'єктів цивільних прав є те, що вони оцінюються не за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць, і є універсальним еквівалентом вартості будь-якого товару. Грошовий обіг в Україні регулюється законодавством. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні здійснюється у випадках і в порядку, визначених Декретом KM України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

 

Стаття 193. Валютні цінності

1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Відповідно до Декрету KM України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютними цінностями в Україні визнаються:

валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом «а території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. При цьому під терміном «іноземна валюта» розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Операції з ними здійснюються лише за наявності відповідної генеральної або індивідуальної ліцензії НБУ Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

На відміну від ЦК 1963 p. чинний ЦК виділив цінні папери як об'єкти цивільних прав в окрему главу. Це пов'язано, насамперед, з особливими властивостями цінних паперів як об'єктів цивільних прав.

У ЦК встановлюються лише загальні положення та принципи правового регулювання цивільних відносин, пов'язаних з використанням цінних паперів у цивільному обороті. Різноманіття видів цінних паперів, які використовуються в цивільному обороті, не дозволяє детально встановити загальні для всіх видів цінних паперів правила. Тому цивільно-правові відносини, пов'язані з використанням кожного окремого виду цінних паперів, регулюються ще і спеціальними законодавчими та нормативними актами. За часів незалежності України законодавство про цінні папери розвивалося досить стрімко і на сьогодні складає значний масив цивільного законодавства України.

 

Стаття 194. Поняття цінного паперу

1. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником, та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

2. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються.

1. У частині 1 коментованої статті закріплюється офіційне визначення цінних паперів як особливих об'єктів цивільних прав. Попереднє законодавче визначення цінних паперів містилося в Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» і не безпідставно піддавалося критиці в юридичній літературі.

У визначенні цінних паперів, встановлених ЦК, дістали своє закріплення такі основні ознаки цінних паперів:

1) це визначена форма цінних паперів. Цінні папери — це завжди документи встановленої форми з відповідними реквізитами.

Документом відповідно до Закону України «Про обов'язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 p. № 595-XIV визнається матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві. Окремо в законодавстві України виділяються так звані електронні документи.

Відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 p. № 851-IV електронним вважається документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Цінні папери в Україні можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі (більш детально див. коментар до ст. 196 ЦК);

2) цінні папери завжди посвідчують певне право (права) їх власника (держателя) (право на отримання певної суми коштів, на розпорядження певним товаром тощо). Незважаючи на те, що в статті йдеться про грошові або інші майнові права, цінні папери можуть посвідчувати й інші права, наприклад, акція може посвідчувати права її власника на управління акціонерним товариством. Особливістю цінних паперів як об'єктів цивільних прав є те, що цінність становлять не самі цінні папери як об'єкти матеріального світу, а саме права, які містяться в цінному папері та належать його власнику (держателю);

3) це можливість передачі прав за цінним папером. Слід зазначити, що законом така можливість може бути обмежена. Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлено, що іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Окрім прямо закріплених у коментованій статті ознак слід відзначити таку характерну ознаку цінних паперів, як публічна достовірність, яка дозволяє відмежувати цінні папери від звичайних боргових зобов'язань. Публічна достовірність полягає в тому, що зобов'язана за цінним папером особа має здійснити виконання будь-якій особі, яка пред'явить цінний папір, та відповідає формальним ознакам, закріпленим у самому цінному папері. При цьому боржник не має права вимагати від держателя цінних паперів подання додаткових доказів на обґрунтування свого права та відмовитися від виконання добросовісному набувачу, належним чином легітимованому як держатель цінного папера, посиланням на свої відносини з попередніми держателями цінного папера та підставу видачі цінного папера.

2. Встановлення правила, закріпленого в ч. 2 коментованої статті, зумовлено подвійною правовою природою цінних паперів.

Будь-який цінний папір, з одного боку, виступає як об'єкт цивільних прав, у такому випадку йдеться про «право на папір», а з іншого боку, сам цінний папір містить певні права - «права з папера». Така природа цінних паперів зумовлює нерозривний зв'язок «прав із папера» з «правами на папір».

У частині 2 коментованої статті закріплюється неможливість передачі лише частини прав, посвідчених цінним папером («прав із папера»), при переході до нового власника права власності на цінний папір («права на папір»). Так, наприклад, при передачі права власності на акцію попередній власник акції не може передати лише право на управління та залишити за собою право на отримання дивідендів. У такому випадку до нового власника акції перейдуть усі права, посвідчені цінним папером.

 

Стаття 195. Групи та види цінних паперів

1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема, у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

3. Цінні папери можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі відповідно до закон<