Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Глава 23. Загальні положення про право власностіСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Стаття 316. Поняття права власності 1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 2. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. 1. Право власності є найбільш повним пануванням над річчю. Воно є водночас і одним із найбільш вагомих у цивільному праві. Визначення поняття права власності є неоднозначним. По-перше, право власності визначають як повне і абсолютне панування особи над річчю. По-друге, право власності визначають як відносини осіб з приводу речі. Кожне визначення містить певні риси права власності, проте перше визначення є більш суттєвим і виражає найбільш характерні ознаки права власності — його абсолютний характер, виключність щодо всіх третіх осіб, які не мають права втручатися в здійснення власником права власності на свій розсуд і виконувати правомочності володіння, користування і розпоряджання (див. коментар до ст. 319 ЦК). 2. Право власності в його економічному вимірі виражає приналежність матеріальних благ певним конкретним особам, стан присвоєння матеріальних благ, поділ цих благ у соціальних відносинах на благо «моє» і «чуже». Власник здійснює своє право відповідно до закону, і це здійснення не може суперечити закону, але здійснює він його своєю волею, на свій розсуд. Це позитивний характер права власності. Негативний характер визначає, що ніяка інша особа не може мати на ту саму річ того самого права власності. Власник завжди виключає всіх інших осіб від власності на цю річ, ніхто не може втручатися в його здійснення права власності, перешкоджати здійсненню власником цього права. У зв'язку з цим до кожної особи — власника можна пред'явити вимогу, щоб ця особа була визнана як власник з його повним і абсолютним правом власності. Позитивний аспект права власності, отже, означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний — усунення всіх інших осіб від речі і захист її від усіх цих осіб. Цінність права власності полягає в тому, що воно визнається усіма. 3. Повнота панування власника над річчю означає можливість здійснювати з цією річчю будь-які дії. Вона виражає свободу власника, а можливі обмеження, які вводить закон, захищаючи суспільний інтерес, не означають зменшення повного панування, яке спрямоване на річ як таку. Ніяке інше право, отже, не може конкурувати з правом власності або поглинути його. Свобода власника у здійсненні свого права власності виражається також в тому, що воно є безстроковим, і ця безстроковість пов'язана з якостями особи як такої. Важливою особливістю права власності є те, що воно найтіснішим чином пов'язане з особою власника: зі смертю особи-власника припиняється і право власності. Право власності на майно, що належало власнику, який помер, надходить до його правонаступників у порядку спадкування. Воля нових власників виражається в акті прийняття спадщини. Повнота власності означає, що її зміст, на відміну від інших речових прав, не може бути вичерпаним через перерахування можливих правомочностей. Повнота власності передбачає, що всі правомочності належать власнику повністю, а ті обмеження, які вводяться для захисту публічного інтересу, не означають зменшення повного панування власника над річчю. Право власності відновлюється в повному обсязі після того, як відпали будь-які обмеження власності (наприклад застава, арешт майна та ін.). 4. Право довірчої власності досі буле невідомим цивільному праву України, яке належить до континентального права Європи, в той час як довірча власність характерна для англосаксонських країн. Довірчі правовідносини передбачають передачу прав на одне й те саме майно особам з поділом між ними на окремі і різні за характером повноваження за умові їх наступної передачі вигодонабувачам або вчинення іншого майнового надання. Для встановлення довірчих правовідносин укладається договір управління майном, який може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя (ст. 1029 ЦК). 5. Правова природа довірчої власності породжує спори. Основний спір полягає в тому, якого характеру є довірчі відносини — зобов'язальними чи речовими, чи зобов'язальними з речовим елементом. Оскільки щодо переданого в довірче управління майна управитель здійснює правомочності власника в межах, встановлених законом або договором, цілком закономірно, що ст. 1033 ЦК називає його довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону і договору. Проте управитель не стає власником майна, ним є установник управління (ст. 1032 ЦК). Суттєвою ознакою відносин, що виникають при довірчій власності, є те, що управитель діє не у власних інтересах, а в інтересах власника, хоч і від свого імені. Фактично власник — установник управління передає управителю не свої повноваження (вони залишаються у власника), а можливість їх реалізації. Згідно зі ст. 1029 ЦК одна сторона (установник управління) передає управління майном другій стороні (управителеві) на певний строк, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
7. Суб'єктом права власності є Український народ, фізичні і юридичні особи, держава, територіальні громади (див. коментар до ст. 318 ЦК). Колектив і колективні утворення, якщо вони не є юридичними особами, не можуть бути суб'єктами права власності, суб'єктами права власності в цих випадках можуть бути лише створені відповідно юридичні особи. 8. Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це юридичний інститут, який складає сукупність правових норм, що відображають право власності. Ці норми закріплюють, регулюють і здійснюють захист права власності конкретних осіб. Право власності в суб'єктивному розумінні — це сукупність правомочностей володіння, користування і розпоряджання майном власником. 9. Об'єктом права власності є будь-яка індивідуально визначена річ (майно). Поняття майна зазнало в юриспруденції значних змін. Якщо раніше під майном розуміли окремі речі або їх сукупність, то нині поняттям майна охоплюються речі, сукупність речей, цінні папери, а також майнові права, вимоги і обов'язки (ст. 190 ЦК).
Стаття 317. Зміст права власності 1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. 1. Зміст права власності складають три правомочності — володіння, користування і розпоряджання. Власникові належать права володіння, користування і розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна. 2. Власник має право володіти річчю (майном). Це означає, що власник має юридично закріплену можливість фактично посідати, панувати над річчю (майном), можливість впливати на неї у будь-який момент, здійснювати щодо неї свою волю. 3. Право користування полягає в тому, що власник має юридично закріплену можливість використовувати корисні якості речі (майна) для себе, здобувати з цього користь, вигоду. 4. Право розпоряджання означає юридично забезпечену можливість встановлювати, змінювати, припиняти юридичну долю речі (майна). Право розпоряджання закріплює абсолютну владу власника над річчю (майном), яка може полягати навіть у відчуженні або знищенні речі (майна). 5. Місце проживання або місцезнаходження речі (майна) не впливають на зміст правомочностей власника. Всі три правомочності власника складають так звану тріаду, в них зосереджені ті можливості, які несе за собою право власності для власника.
Стаття 318. Суб'єкти права власності 1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. 2. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. 1. Стаття 318 ЦК визначає суб'єктів права власності. Учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи (ст. 2 ЦК). Крім того, учасниками цивільних відносин є також держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти цивільного права (ч. 2 ст. 2 ЦК). Крім АРК всі вони є суб'єктами право власності. Це означає, що вказані учасники цивільних відносин можуть мати право володіння, користування і розпоряджання майном. Не можуть мати права власності об'єднання громадян, які не є юридичними особами, отже, тільки юридичні особи є учасниками цивільного обороту. АРК не є державним утворенням, вона здійснює управління належним їй майном (ст. 138, п. З Конституції України), відповідно до цього і повинні вирішуватися питання власності. 2. Своєрідним суб'єктом права власності є Український народ. У статті 324 ЦК вказується на об'єкт права власності Українського народу — це земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Проте характеристика Українського народу як суб'єкта права власності не дається. В дійсності Український народ поєднує дві ознаки — як суб'єкт публічного права і як суб'єкт приватного права: як суб'єкт останнього Український народ і здійснює свої права власника через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Правомочності володіння, користування і розпоряджання здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Все залежить від того, від імені кого здійснюються ці правомочності. Якщо від імені Українського народу, то це є вираженням права власності Українського народу. 3. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 ЦК), і всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Рівність суб'єктів цивільних правовідносин, яка є основою цивільно-правового регулювання, виражається не лише в рівності прав при здійсненні права власності, а і в його захисті. Згідно зі ст. 386 ЦК держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Рівні права усіх власників є основою для побудови відносин між власниками і рівності прав учасників цивільних правовідносин. Проте власник повинен дотримуватися правил, згідно з якими ті чи інші об'єкти не можуть знаходитись у власності тих чи інших суб'єктів цивільних правовідносин. Це стосується окремих видів майна. Згідно з Постановою ВР України «Про право власності на окремі види майна» (з наступними змінами і доповненнями) від 17 червня 1992 р. № 2471-ХП введено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та «Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна», який міститься в додатках 1 і 2. До цього переліку входять речі, застосування яких небезпечно для суспільства. Це — бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини, зброя, радіоактивні речовини. Деякі речі можуть набуватися лише з дотриманням спеціального порядку набуття громадянами права власності. Це стосується вогнепальних мисливських гвинтівок, деяких видів пневматичної зброї, пам'яток історії і культури та ін. Головним чинником обмеження права власності є необхідність дотримання забезпечення суспільних інтересів у поєднанні з приватними. Але відбуватися це обмеження може лише на підставі закону.
Стаття 319. Здійснення права власності 1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. 3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. 4. Власність зобов'язує. 5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. 6. Держава не втручається у здійснення власником права власності. 7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 8. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом. 1. У коментованій статті встановлюються визначальні принципи здійснення права власності. Під здійсненням права власності потрібно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна. Такі правомочності власник може здійснювати самостійно або за допомогою інших осіб (представників, управителів тощо). Однак такі особи не набувають статусу суб'єктів права власності, вони є суб'єктами здійснення права власності в інтересах власника. 2. Одним із найвагоміших правил щодо здійснення права власності є положення про здійснення власником тріадних правомочностей своїм майном на власний розсуд. Тобто власник здійснює їх за власною волею і не зобов'язаний отримувати на це дозвіл інших осіб. Дія цього правила не скасовується і тоді, коли правомочності власника реалізуються його представником, адже останній вчиняє відповідні дії за волею власника, виконує його вказівки. 3. У будь-якому цивілізованому суспільстві існують певні правила співжиття, покликані гармонізувати інтереси індивідуума з інтересами інших осіб та суспільства загалом. Наприклад, якщо законодавчі акти встановлюють певні правила щодо містобудування та архітектури, то власник, який будує споруди на земельній ділянці, що знаходиться в його приватній власності, зобов'язаний вчиняти будівництво з дотриманням цих правил. Дії власника не повинні суперечити також моральним засадам суспільства. Наприклад, власник не має права використовувати належне йому майно для виготовлення порнографічних видань чи виробів, не повинен піддавати катуванню належних йому тварин, жорстоко поводитися з ними. 4. Положення п. З коментованої статті про те, що всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, слід розуміти таким чином, що забезпечувати такі умови повинні держава та утворювані нею державні органи, а також органи місцевого самоврядування. Таке положення випливає і з Конституції України, зокрема, на KM України покладається обов'язок забезпечувати рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116), що водночас стосується і забезпечення рівних умов здійснення власниками своїх прав. Законами України можуть передбачатися особливості у правовому режимі власності фізичних і юридичних осіб, держави, територіальної громади (ст. 92 Конституції України). Так, окремими спеціальними законами певним суб'єктам цивільного права встановлюються деякі переваги або обмеження у підприємницькій чи іншій діяльності. Наприклад, Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 р. № 2864-ІП призупинено примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. 5. Відповідно до ст. 13 Конституції України «власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує, до чого зобов'язаний власник. Тому норми частин 4 і 5 ст. 319 ЦК взаємопов'язані за змістом і мають тлумачитися в комплексі. Поняття «власність зобов'язує» потрібно розуміти в широкому значенні. Так, найбільш повно зобов'язання власників земельних ділянок визначені в Земельному кодексі України (ст. 91). Такі власники зобов'язані забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням, підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо. 6. Держава прийняла на себе обов'язок не втручатись у здійснення власником права власності. Однак вона не позбавлена права через відповідні органи влади контролювати власників щодо виконання ними своїх обов'язків, дотримання вимог закону та застосовувати до порушників передбачені законодавством заходи впливу. 7. Власник вільний у здійсненні права власності. Однак його воля не безмежна. Його діяльність може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом. Зі змісту п. 7 випливає, що такі заходи не обов'язково мають бути результатом допущеного власником правопорушення. Наприклад, Законом України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банк може мати у власності за певних умов нерухоме майно вартістю до 25 % капіталу банку (ст. 48). Крім того, за допущені порушення правил вчинення банківських операцій НБУ може відкликати від банку-порушника банківську ліцензію (ст. 20), що, безумовно, так чи інакше призведе до обмеження діяльності банку і як власника. Чимало обмежень встановлено щодо відчуження чи передачі в оренду об'єктів державної та комунальної власності. Не можна вважати обмеженнями встановлення, наприклад, засновниками господарських товариств спеціального порядку відчуження майна цих товариств. У випадках і в порядку, встановлених законом, власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб. Такі санкції до власника можливі у випадках призначення тимчасової адміністрації НБУ в разі істотної загрози платоспроможності банку, банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності, створення власником перешкод наймачу в користуванні майном власника тощо. 8. Закон встановлює спеціальні умови здійснення власником права власності на національні, культурні та історичні цінності, наприклад Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Стаття 320. Використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності 1. Власник має право використовувати своє майно для здійсненні підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. 2. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. 1. Оскільки ЦК закріплює принципи свободи власника у здійсненні прав; власності (ст. 319), то відповідно він має право також на використання свого майна в підприємницькій діяльності, не забороненій законом. Цей висновок ґрунтується також на положенні ст. 42 Конституції України, згідно з якою кожен має право на підприємницьку діяльність. Законом можуть бути встановлені випадки обмежень у використанні власником майна для підприємницької діяльності. Такі обмеження можуть встановлюватися, наприклад, для недопущення монопольного становища суб'єкта господарювання (підприємництва) для прямих банківських інвестицій та участі банків у капіталі будь-якого підприємства та установи. Для того щоб власник мав змогу використовувати самостійно належне йому майно в підприємницькій діяльності, йому потрібно набути статус суб'єкт підприємництва відповідно до закону. Таким суб'єктом можуть бути я: фізичні, так і юридичні особи (статті 50, 83 ЦК), які пройшли державну реєстрацію в порядку, встановленому законом України «Про державну реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Підприємницькою вважається діяльність юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, здійснювана з метою одержання прибутку та наступного його перерозподілу між учасниками, зокрема підприємницького товариства. Власник має право також передати своє майно для використання підприємницькій діяльності, здійснюваній третіми особами за цивільно-правовими договорами, зокрема за договором управління майном. 2. В окремих випадках законом встановлюються умови використання власником майна в підприємницькій діяльності, наприклад щодо обігу цінних ш перів, формування статутного капіталу банків, використання валютних коштів, правочинів з цінними металами та нерухомістю (див. коментар д ст. 86 ЦК).
Стаття 321. Непорушність права власності 1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. 1. Норма про непорушність права власності стосується всіх її форм, тоді як ст. 41 Конституції України передбачає непорушність лише права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканності самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні. 2. Однак можуть виникати ситуації, в яких потрібне виправдане з юридичної точки зору коригування права власності, обсягу повноважень власника тощо. Частина 2 коментованої статті встановлює загальне правило, згідно з яким власник може бути позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наприклад, ст. 362 ЦК визначає, що «продавець частки у праві спільної часткової власності має право продати її стороннім особам лише за умови, що інші співвласники відмовляються від її придбання». Позбавлення власника права власності можливе у випадках звернення стягнення на майно за його борговими зобов'язаннями, конфіскації майна як санкції за скоєні адміністративні правопорушення чи кримінальні злочини. Здійснюється також припинення права власності в судовому порядку. 3. Частина 3 коментованої статті передбачає можливість припинення права власності шляхом примусового відчуження майна з мотивів суспільної необхідності за підставами і в порядку, встановленими законом, але лише за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. Такі правові наслідки настають, зокрема, у разі викупу пам'яток історії та культури (ст. 352 ЦК), викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК), реквізиції (ст. 353 ЦК). Однак в умовах воєнного або надзвичайного стану примусове відчуження майна здійснюється з наступним повним відшкодуванням його вартості. 4. В усіх зазначених випадках обмеження у праві власності, припинення права власності можливе лише за підставами та в порядку, встановлених актами, що мають статус закону, адже відповідно до ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Стаття 322. Тягар утримання майна 1. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. 1. Коментована стаття встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпоряджання майном. Невиконання власником свого обов'язку щодо утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Житловим законодавством встановлюється обов'язок власників житлових будинків, квартир забезпечувати утримання, ремонт, експлуатацію тощо цих об'єктів за власні кошти. У статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» прямо передбачено, що утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників. Згідно із Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР підлягають обов'язковому страхуванню певні види майна (наприклад об'єкти космічної діяльності), яке здійснюється власником чи іншими уповноваженими на це особами. На власників можуть покладатися законом також обов'язки щодо сплати податкових та інших платежів і зборів. 2. Договором або законом обов'язок утримання майна власника може бути покладено на іншу особу. Наприклад, відповідно до ст. 776 ЦК поточний ремонт переданої в найм речі проводиться наймачем за його рахунок, якщо інше не передбачено договором або законом. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її в себе на утриманні (ст. 340 ЦК). Отже, законом або договором тягар утримання може бути знятий з власника і перекладений на інших сторін.
Стаття 323. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна 1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. 1. Ця стаття встановлює загальне правило про те, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це правило може бути змінене лише договором або законом. Особливість норми ст. 323 ЦК полягає насамперед у тому, що під ризиком випадкового знищення та випадкового пошкодження майна слід розуміти економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника чи інших осіб. У тих самих випадках, коли знищення або пошкодження є результатом винних дій конкретних осіб, відшкодування збитків покладається на цих осіб відповідно до правил, що регулюють відповідні правовідносини. 2. Коментована норма визначає економіко-правові наслідки повної або часткової втрати майна у двох ситуаціях: коли майно перебуває в безпосередньому володінні та користуванні власника і не є об'єктом того чи іншого договірного правовідношення; коли майно є предметом договору, який передбачає передачу цього майна. Закономірно, що в першому випадку ризик випадкового знищення чи пошкодження майна завжди несе власник, якщо інше не встановлено законом. У разі відчуження майна за договором ризик випадкового його знищення чи випадкового пошкодження також покладається на власника, якщо інше не встановлено договором або законом. ЦК 1963 p. також містив норму про ризик власника, але в іншій редакції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦК 1963 p. ризик випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних речей мав переходити до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. Норма ст. 323 чинного ЦК також дає підстави для висновку про те, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження майна до моменту переходу його у власність набувача несе відчужувач, а з моменту його переходу у власність набувача до останнього переходить і цей ризик. Тому в таких випадках важливо правильно встановити момент виникнення права власності в набувача майна за договором, зокрема за правилами ст. 334 ЦК. Сторони можуть за домовленістю змінити наведене загальне правило й передбачити, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження майна переходить до набувача з моменту підписання договору, з моменту його нотаріального посвідчення, не пов'язуючи це з переходом права власності. Закон може встановлювати особливі правила ризику. Наприклад, ст. 668 ЦК, зокрема, передбачає, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом, а щодо товару, проданого під час його транспортування, — з моменту укладення договору купівлі-про-дажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. Питання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, матеріалу врегульовані також статтями 772, 842 ЦК. 3. Законодавство може встановлювати спеціальні правила захисту інтересів власника в разі технологічних, екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру. Наприклад, за Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. № 1809-ІИ громадяни України мають право, зокрема, на відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Стаття 324. Право власності Українського народу 1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. 2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. 3. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. 1. Положення коментованої статті повністю відтворюють відповідні положення ст. 13 Конституції України. Право власності Українського народу за своєю природою є державною власністю, суб'єктом якої є держава Україна (ст. 2 ЦК). Водночас Український народ є суб'єктом права власності об'єктів, перелічених у ст. 13 Конституції України. У даному випадку такими об'єктами права власності є не певна земельна ділянка, конкретна частина земельних надр чи континентального шельфу, а в цілому земля як частина земної кулі, як територія з усіма розташованими на ній природними багатствами, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Без визнання Українського народу суб'єктом права власності на землю і природні ресурси неможливо було б забезпечити суверенітет України, який поширюється на всю її територію. При цьому носієм такого суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, якому належить і верховенство влади. Тому норми Конституції України і ЦК, що визначають право власності Українського народу на землю, утверджують переважно його державно-політичну правосуб'єктність. Це означає, що питання зміни території України може вирішувати лише Український народ шляхом проведення всеукраїнського референдуму (ст. 73 Конституції України). 2. Для реалізації своєї правосуб'єктності Український народ утворює державу з відповідними державними інститутами. Відповідно права власника від імені Українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які з цивільно-правової точки зору суб'єктами є не права власності, а здійснення такого права власності. 3. Оскільки Український народ складають громадяни держави Україна, то цілком виправданим є введення норми про право громадян користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Ця норма не поширюється на ті об'єкти, які, наприклад, у вигляді певних земельних ділянок вже перебувають у приватній власності фізичних чи юридичних осіб.
Стаття 325. Право приватної власності 1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. 2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. 3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. 1. Право приватної власності є головною правовою формою насамперед індивідуального привласнення благ в усіх країнах з ринковою економікою. Раніше суб'єктами права приватної власності могли бути лише фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства). Однак коментована стаття визнає приватною власністю також власність юридичних осіб. Зрозуміло, що суб'єктами права приватної власності можуть бути лише юридичні особи недержавної та некомунальної форми власності, незалежно від їх організаційно-правової форми. До цього згідно із Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ такі юридичні особи виступали суб'єктами права колективної власності. 2. Частина 2 коментованої статті визначає коло об'єктів, які можуть бути у власності фізичних і юридичних осіб. Законодавець відмовився від їх визначення шляхом введення хоча б орієнтовного переліку, а застосував загальну формулу, згідно з якою у власності фізичних і юридичних осіб може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не може їм належати. Отже, у приватній власності можуть бути об'єкти споживчого та виробничого призначення, як рухоме, так і нерухоме майно, результати інтелектуальної праці, окреме індивідуально визначене майно і майно, визначене родовими ознаками, як окремі речі, так і їх сукупність, а також цілісні майнові комплекси. Як випливає зі змісту ст. 13 Конституції України, не можуть перебувати у власності громадян чи юридичних осіб об'єкти права виключної власності народу України. Кожна держава має право визначати об'єкти, які з міркувань державної безпеки або з інших підстав не повинні перебувати у власності окремих суб'єктів права взагалі, або об'єкти, які мають набуватися з додержанням спеціальних правил. Тому Постановою ВР України «Про право власності на окремі види майна» було затверджено «Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України», а також «Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна», викладені відповідно в додатках 1 і 2. В додатку 1 зазначені, зокрема, зброя, боєприпаси (крім мисливської та пневматичної зброї), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси. До переліку, що міститься в додатку 2, входять вогнепальна мисливська зброя, газові пістолети й револьвери та деякі види пневматичної зброї, пам'ятки історії і культури, радіоактивні речовини. Такі види майна можуть бути придбані лише за наявності дозволу відповідних органів (органів внутрішніх справ, Міністерства культури, державних органів з ядерної та радіаційної безпеки тощо). Не можуть перебувати у власності іноземних громадян землі сільськогосподарського призначення, а якщо вони отримали такі землі в порядку спадкування, то мають провести їх відчуження впродовж одного року (ст. 81 ЗК). 3. Частина 3 коментованої статті встановлює лише один виняток із правила про те, що склад, кількість та вартість об'єктів права власності фізичних та юридичних осіб не обмежуються. Цей виняток стосується розмірів земельної ділянки. Так, п. 13 Перехідних положень ЗК встановлено мораторій на придбання фізичними та юридичними особами земель сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га, яка може бути збільшена в разі успадкування земельних ділянок за законом. Наведена норма дещо відрізняється від змісту ч. 2 ст. 13 Закону Україні: «Про власність», яка передбачала, що склад, кількість і вартість майна, яке мо-же бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. В окремих законодавчих актах зберігаються норми, які тією чи іншою мірою закріплюють кількісні чи якісні показники об'єктів права власності фізичних та юридичних осіб. Так, Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 48) спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фіз<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-20; просмотров: 445; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.218.219.11 (0.015 с.) |