Глава 46. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Стаття 505. Поняття комерційної таємниці

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

1. ЦК до об'єктів права інтелектуальної власності віднесено комерційні таємниці і визначено поняття та їх правовий зміст.

ЦК встановлює режим правомірного використання комерційної таємниці, її межі, коло відомостей, що підпадають під поняття цієї таємниці, тобто визначає предмет правової охорони. Правові ознаки комерційної таємниці наводяться тільки в ЦК.

Фізичним і юридичним особам надано можливість перешкоджати тому, щоб інформація, що правомірно перебуває під їхнім контролем, без їхньої згоди була розкрита, отримана або використана іншими особами способом, що суперечить чесній комерційній практиці, за умови, що така інформація: є секретною в тому розумінні, що вона в цілому або у визначеній формі і підборі її компонентів не є загальновідомою і легко доступною особам, що звичайно мають справу з такою інформацією; через свою таємність має пряму чи потенційну комерційну цінність; і є об'єктом належних у даних обставинах заходів правового, технічного, організаційного характеру, спрямованих на збереження її таємності з боку особи, що правомірно контролює цю інформацію.

2. KM України постановою від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» встановив, що комерційної таємниці не становлять і до цих об'єктів права не можуть бути застосовані норми, що визначають правовий захист: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими нормами державної звітності; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Суб'єкти господарювання зобов'язані подавати зазначені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим уповноваженим особам відповідно до чинного законодавства за їх вимогою.

3. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Комерційною таємницею може бути сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва (включаючи системи організації і управління), а також інформація, що має комерційну вартість у ринковому обороті, але не за патентована.

Під комерційною таємницею розуміють не запатентовані об'єкти промислової власності — винаходи, заявки на видачу патенту, що знаходяться на стадії оформлення, конструкторську і технологічну документацію, дослідні зразки і лабораторні макети об'єктів нової техніки, наукові звіти, інструкції і методики проведення експериментів, технологічні регламенти та іншу виробничу інформацію, що має комерційну вартість для конкурентів і потенційних покупців. Комерційна таємниця може перебувати в додатковій інформації, отримуваній під час використання запатентованих технологій, яка, не будучи патентоспроможною сама по собі, дає змогу більш ефективно використати запатентований пристрій або спосіб.

Крім того, комерційна таємниця може складатись із знання, яке є патенто-здатним, але не патентується через відсутність фінансових можливостей у власника забезпечити отримання патентів або через його бажання зберегти свої монопольні права на більший термін, ніж це забезпечується патентом. З об'єктивної точки зору інформація може розглядатись як така, що містить комерційну таємницю, якщо вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями. Тому будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу комерційної таємниці.

4. Комерційну таємницю слід відмежовувати від конфіденційної інформації, іншої інформації (науково-технічної тощо).

Інформація з обмеженим доступом відповідно до ст. ЗО Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХН поділяється за своїм правовим режимом на конфіденційну і таємну. Конфіденційну інформацію

становлять відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержану за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційності та встановлюючи для неї системи (способи) захисту.

5. Особливістю комерційної таємниці є те, що вона має специфічний предмет правового регулювання суспільних відносин — відомості, що становлять комерційну таємницю, є нематеріальними. Але для того щоб вони становили предмет комерційної таємниці, ці відомості повинні бути матеріалізовані у відповідному документі. Нормами чинного законодавства відомості, що становлять комерційну таємницю, не визначені, але такі відомості можуть бути зазначені спеціальним чином у договорі, наказі, статуті тощо.

Підставою виникнення права може бути створення інформації за свій рахунок і своїми силами, а також виконання договору про створення інформації або виконання іншого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Інформація не має належати до державної таємниці та інших видів таємниць, таких як службова, банківська, адвокатська, лікарська тощо. Ця інформація не має входити до переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю.

 

Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

1. Майнові права не є вичерпними. ЦК передбачає можливість охорони інших майнових прав інтелектуальної власності, до яких можна віднести право на оприлюднення комерційної таємниці, право на реєстрацію як об'єкта інтелектуальної власності, право на відчуження тощо.

Використанням комерційної таємниці є впровадження в комерційний оборот відомостей, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, володільцем такої інформації або особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Розмір матеріальної вигоди внаслідок використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, цивільним законодавством не визначається.

Слід враховувати, що комерційна таємниця виникає незалежно від джерела одержаних відомостей.

Тільки особа, яка правомірно володіє інформацією, має право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. Такі дії можуть здійснюватись як засобами самозахисту, так і шляхом звернення до відповідних державних органів (прокуратури, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету, суду тощо).

Комерційна таємниця охороняється шляхом встановлення в договорі заборони на її розголошення для осіб, які її отримали, і регулюється тільки цивільним законодавством. Використання комерційної таємниці може мати місце лише з дозволу володільця або уповноваженої законом чи договором особи. Будь-яке використання без дозволу зазначених осіб вважається незаконним.

Поняття незаконного використання комерційної таємниці має розглядатись як неправомірне, всупереч волі її законного володільця, впровадження незаконно здобутих відомостей у виробництво або врахування їх при плануванні господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи тощо.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд без будь-яких обмежень.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. На учасників господарського товариства відповідно до ч. З ст. 117 ЦК покладено зобов'язання не розголошувати комерційної таємниці та інформацію про діяльність товариства в силу закону. Водночас Кодекс не конкретизує зміст інформації про діяльність товариства, яка не може бути оприлюднена.

Такою інформацією може бути і «ноу-хау», до якого належить інформація технічного характеру, способи організації продажу виробів, методи розповсюдження продукції, форми контрактів, розклад ділових нарад, перелік ділових партнерів, деталі торговельних угод, стратегія рекламної кампанії, списки постачальників і клієнтів, а також інші відомості конфіденційного характеру.

 

Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

1. Вимоги п. З ст. 39 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності були повністю враховані ЦК у ст. 507. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

ЦК (статті 505-508), ГК (ст. 162), а також опосередковано законами України «Про інформацію», «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-ХП, «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. № 3322-ХП, а також законами України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХН, «Про інвестиційну діяльність» від 19 вересня 1991 р. № 1560-ХП, «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. № 872-ХІІ, «Основами законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХП, «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ, «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХН, «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР, «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-ІИ тощо, якими визначається правовий режим конфіденційної інформації.

Зазначене зумовлює обов'язок державних органів охороняти комерційну таємницю відповідно до функцій державних органів, кола суб'єктів, прав та обов'язків осіб, які мають відношення до певних видів таємниць.

 

Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю не встановлений і обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Якщо початковим етапом є створення комерційної таємниці і визначення її правового режиму, то закінченням існування таємниці є момент, коли відомості, які її складали, якимось чином оприлюднені, що зумовлює настання наслідків у вигляді шкоди та причинного зв'язку між діями та наслідком.

Припинення комерційної таємниці полягає в ознайомленні хоча б однієї особи з сутністю комерційної таємниці шляхом її оприлюднення або розповсюдження.