Глава 20. Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи

Стаття 269. Поняття особистого немайнового права

1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

1. Вперше за всю історію національного цивільного законодавства офіційно визнано, що особисті немайнові правовідносини є не лише повноцінним предметом цивільно-правового регулювання на рівні з майновими відносинами (ст. 1 ЦК), але і мають відповідний пріоритет перед ними, оскільки структурно зазначені першими при визначенні предмета цивільно-правового регулювання.

Виходячи з того, що відтепер цивільне законодавство регулює та охороняє особисті немайнові правовідносини, воно повинно приділити більше уваги закріпленню низки особистих немайнових прав, що складатимуть зміст зазначених правовідносин і встановленню гарантій їх реалізації та захисту. Саме вирішенню цих питань присвячена Книга друга ЦК.

Книга друга ЦК є результатом адаптації норм цивільного законодавства до загальноєвропейських стандартів, де основним мірилом права є людина та непорушність її прав і свобод. Окрім цього, введення Книги другої ЦК є галузевим розвитком конституційного положення про пріоритетність людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки серед інших соціальних цінностей (ст. З Конституції України).

Особливу увагу слід звернути і на структурне розташування Книги другої ЦК одразу після Загальних положень. Такий підхід також переконливо свідчить про незмінний намір України гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейських вимог, основні з яких містяться в «Загальній декларації прав людини» (10 грудня 1948 p.), «Конвенції про захист прав і основних свобод людини» (4 листопада 1950 p.), «Міжнародному пакті про громадянські таполітичні права» (19 грудня 1966 p.), «Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права» (16 грудня 1966 p.), різних міжнародних актах, що прийняті Організацією Об'єднаних Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

Важливим для цивільно-правового регулювання та охорони особистих немайнових прав фізичної особи також є і кількісне розширення закріплених особистих немайнових прав. На сьогодні можна сміливо стверджувати, що каталог особистих немайнових прав, які мають відповідне законодавче закріплення в ЦК є одним із найбільших у Європі. Це і зумовило необхідність їх виділення із загального вчення про суб'єкта, де вони перебували до цього, в окремий структурний підрозділ.

2. Коментованою статтею законодавець закріплює низку загальних ознак особистих немайнових прав:

1) Насамперед законодавець вказує, що ці права повинні належати кожній фізичній особі. А це означає, що вони належать кожній фізичній особі незалежно від обсягу її право- та дієздатності, а також кожен і всі рівні в можливості реалізації та охорони цих прав. Однак, як свідчить аналіз норм ЦК, які врегульовують конкретні види особистих немайнових прав, не всі права можна визнати такими, що належать усім та кожному. Так, наприклад, право на опіку та піклування як особисте немайнове право належить виключно малолітнім, неповнолітнім, недієздатним та особам, обмеженим у дієздатності (ст. 292 ЦК).

2) Особисті немайнові права належать фізичній особі від народження або за законом. Вказівка на момент виникнення цих прав є досить важливим аспектом, оскільки беззаперечно, що переважна більшість особистих немайнових прав пов'язується з моментом народження фізичної особи, оскільки прямо пов'язані з її природним існуванням (наприклад право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність тощо). Проте законодавець закріплює і цілу низку особистих немайнових прав, які пов'язані не з моментом народження фізичної особи, а з іншим моментом, що прямо передбачений у законі. Переважно цією обставиною є вік та психічний стан фізичної особи, коли вона може усвідомлено реалізувати надане їй особисте немайнове право. Так, наприклад, право на штучне запліднення та імплантацію зародка має лише повнолітня жінка.

3) Особисті немайнові права не мають економічного змісту. Це означає, що стосовно особистих немайнових прав, на відміну, наприклад, від майнових, фактично неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті. Однак не слід змішувати відсутність економічного змісту в особистих немайнових правах з оплатою за здійснення окремих з них. Так, оплата за здійснення права на штучне запліднення чи штучне переривання вагітності є платою за надання послуг, а не економічним еквівалентом цього права. Окрім цього, важливість такої ознаки особистих немайнових прав означає, що для їх захисту не можуть бути застосовані майнові способи захисту цивільних прав, наприклад відшкодування майнової шкоди.

Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою — носієм цього права. Це обумовлене тим, що дані права не можуть бути відчужені (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від фізичної особи — носія цих прав та/або передані іншим особам. Також слід звернути увагу на те, що на відміну від майнового права, від якого особа згідно з ч. З ст. 12 ЦК може відмовитися, щодо особистого немайнового права така відмова недопустима. Особлива увага звертається законодавцем на неможливість позбавлення особи цих прав з боку інших осіб. Здебільшого це звичайно стосується органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які, здійснюючи публічну владу, найбільш часто можуть втручатись у сферу особистих немайнових прав людини. При цьому жодним чином не впливає на тісний зв'язок особистих немайнових прав з фізичною особою надана законодавцем можливість здійснення особистих немайнових прав малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхніми батьками (уси-новлювачами), опікунами, піклувальниками, що передбачено п. 1 ст. 272 ЦК. У даному випадку самі особисті немайнові права не передаються, а передається лише можливість їх здійснення, що спрямовано на забезпечення інтересів зазначених осіб.

5) Особисті немайнові права належать фізичній особі довічно, тобто з моменту народження або іншого моменту, що прямо передбачений законом, і до моменту смерті.

Насамкінець слід зазначити, що для визначення певного права як особистого немайнового необхідна сукупність усіх зазначених ознак. Наявність лише однієї з названих ознак ще не свідчить про те, що це право має природу особистого немайнового. Так, наприклад, аліментні права також наділені тісним зв'язком з особою-носієм, виникають на підставах, що передбачені законом, однак відсутність інших загальнообов'язкових ознак не дає нам підстав віднести їх до особистих немайнових прав. Право акціонера на управління акціонерним товариством також є таким, що позбавлене економічного змісту, проте воно може бути відділене від особи шляхом продажу акцій.

 

Стаття 270. Види особистих немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

1. Законодавець, здійснюючи позитивне регулювання особистих немайнових прав, закріплює в коментованій статті орієнтовний перелік особистих немайнових прав.

Насамперед до переліку особистих немайнових прав законодавець відносить ті з них, які закріплені в Конституції України: право на життя (ст. 27); право на охорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32); право на повагу до гідності та честі (ст. 28); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на недоторканість житла (ст. ЗО); іграво на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування (ст. 33); право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

Конституція України закріплює загальні засади правового регулювання суспільних відносин, більш детального розвитку вони дістали в галузевому законодавстві, зокрема цивільному. Саме тому природа цих прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються відповідні суспільні відносини. Адже ніхто не буде заперечувати цивільно-правову природу права власності тільки внаслідок того, що загальні засади права власності передбачені ст. 41 Конституції України.

2. Зважаючи на те, що Конституція України має характер основного нормативного акта, який закріплює основні положення національного правопорядку, передбачити в ній усі особисті немайнові права є неможливим. Саме тому законодавець надає можливість закріплювати особисті немайнові права фізичних осіб ЦК, а також іншим законом. Так, наприклад, ЦК додатково закріплює права фізичних осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні (ст. 287), права на донорство (ст. 290), сім'ю (ст. 291), опіку або піклування (ст. 292), ім'я (ст. 294), недоторканність ділової репутації (ст. 299), індивідуальність (ст. 300) тощо. Низку особистих немайнових прав закріплено також і в інших кодифікованих актах. Так, наприклад, СК закріплює право жінки на материнство (ст. 49), чоловіка на батьківство (ст. 50) тощо. Певні особисті немайнові права закріплені в інших законах. Так, наприклад, право на психіатричну допомогу та гарантії його здійснення дістає своє закріплення в Законі України «Про психіатричну допомогу», право на донорство крові та її компонентів, а також трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини дістає свою деталізацію та гарантії здійснення в законах України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР, «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» тощо. Особливу увагу потрібно також звернути на те, що окремі особисті немайнові права можуть бути закріплені на рівні міжнародних актів. Однак слід зазначити, що це повинно стосуватися саме тих міжнародних актів, згода на обов'язковість яких дана ВР України, тобто тих, які є частиною національного цивільного законодавства. При цьому слід зауважити, що відповідно до ст. 10 ЦК такі міжнародні акти в ієрархії нормативно-правових актів розміщення одразу після Конституції України.

Законодавець визначає, що перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК та іншими законами, не є вичерпним. Такий підхід абсолютно виправданий, оскільки жодним нормативним актом не можна визначити виключний перелік можливостей фізичних осіб. Окрім цього, він відповідає прагненню законодавця офіційно відійти від октройованого (дарованого державою) характеру особистих немайнових прав. Проте законодавець не зазначає, яким чином слід визначати, чи є відповідна можливість суб'єктивним правом, чи ні. Таке умовчання законодавця, на нашу думку, має теоретичне та практичне значення. Адже кожне суб'єктивне право, відповідно до принципу «юридичної синхронності», повинно бути забезпечене відповідним обов'язком, а невиконання останнього, в свою чергу, повинно бути забезпечене відповідальністю. В іншому випадку суб'єктивне право не може вважатися гарантованою можливістю. Адже якщо фізична особа почне довільно створювати для себе особисті немайнові права (наприклад право на отримання задоволення від спілкування з природою тощо), то ці права матимуть характер декларативних. Тому коли можливість фізичної особи не забезпечена, вона не може претендувати на характер особистого немайнового права. Видається, що в цьому випадку доцільно говорити про охоронюваний законом інтерес.

4. Для зручності особисті немайнові права фізичних осіб класифікують залежно від їх цільового призначення на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК), та особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК).

Однак слід визнати таку класифікацію досить умовною, оскільки окремі особисті немайнові права можуть належати не всім без виключення фізичним особам, а лише окремим. Так, наприклад, право на зазначення свого імені у зв'язку з використанням авторського твору, яке має характер особистого немайнового, належить тільки автору (ч. 1 п. 1 ст. 438 ЦК).

 

Стаття 271. Зміст особистого немайнового права

1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

1. Коментована стаття визначає зміст особистого немайнового права. Зміст суб'єктивного права складає сукупність його повноважень. При цьому сукупність повноважень, які складають зміст будь-якого суб'єктивного права, може бути поділена на: 1) повноваження на власні дії, тобто можливість носію даного права здійснювати певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого права; 2) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки від інших осіб; 3) повноваження вимагати захисту свого права, тобто можливість застосувати передбачені законом засоби впливу на особу, яка порушила, створила загрозу порушення, оспорює, не визнає чи заперечує відповідне право.

До повноважень, які складають зміст особистих немайнових прав, законодавець відносить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Однак щодо особистих немайнових прав законодавець не виділяє конкретних загальних активних повноважень. На нашу думку, такий підхід є цілком виправданим, оскільки з огляду на неоднорідність цієї категорії прав неможливо сформулювати повноваження, які мали б універсальний характер для всіх без винятку особистих немайнових прав. Тому законодавець обмежився лише загальною вказівкою, більш детально конкретизуючи її щодо кожного конкретного права окремо.

2. Слід також зауважити, що фізична особа не просто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Така конкретизація означає, що при визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами. Тому якщо поведінка зумовлюється іншими мотиваційними чинниками, наприклад насильством, погрозою, обманом, або буде вчинятися не на власний розсуд фізичної особи, наприклад під впливом наркотичного, алкогольного чи іншого сп'яніння, така поведінка може бути визнана неправомірною та такою, що не складає зміст особистого немайнового права.

 

Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав

1. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

1. Коментована стаття передбачає загальний порядок здійснення особистих немайнових прав, під час якого фізична особа, здійснюючи юридично значиму поведінку (дія, бездіяльність, рішення) безпосередньо або через інших осіб, перетворює об'єктивно існуюче право у вигляді норми права на право суб'єктивне у вигляді створених для неї правових можливостей. Так, для здійснення права на психіатричну допомогу фізична особа повинна дати свою усвідомлену згоду, якщо інше не передбачено чинним законодавством (Закон України «Про психіатричну допомогу»), для здійснення права на особисті папери (ст. 303 ЦК) фізична особа повинна принаймні створити ці особисті папери. Окремі з особистих немайнових прав фізична особа здійснює з моменту народження без вчинення певної визначеної поведінки. Так, наприклад, право на життя (ст. 281 ЦК) фізична особа може здійснювати і без спеціальних юридичних активних діянь.

2. Специфіка здійснення особистих немайнових прав виявляється насамперед в їх правовій природі. Так, будучи тісно пов'язаними з особою носія, особисті немайнові права фізичних осіб повинні здійснюватися нею самостійно, тобто особа повинна сама вчиняти юридично значимі дії, які спрямовані на здійснення її відповідних особистих немайнових прав.

Проте фізична особа за окремих обставин може передавати право здійснення особистих немайнових прав іншим особам. Як правило, законодавець пов'язує цю можливість з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров'я, які не дозволяють фізичній особі самостійно здійснювати особисті немайнові права з метою задоволення власних інтересів.

Саме через це законодавець і визначає окремі випадки, коли здійснення особистих немайнових прав може передаватись іншим фізичним особам з метою захисту інтересу фізичної особи — носія цього права. Так, законодавець передбачає, що: 1) особисті немайнові права малолітніх осіб можуть здійснюватись їх батьками (усиновителями) та опікунами; 2) особисті немайнові права неповнолітніх осіб можуть здійснюватись їх батьками (усиновителями) та піклувальниками; 3) особисті немайнові права осіб, які визнані судом недієздатними, можуть здійснюватись їх опікунами; 4) особисті немайнові права повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть їх здійснювати і не визнані при цьому недієздатними, можуть здійснюватись їх піклувальниками.

Однак слід зауважити, що така передача можливості щодо здійснення особистих немайнових прав іншими особами не тотожна поняттю цих прав передачі іншим особам. Передача особистих немайнових прав фізичних осіб неможлива, тому що вони тісно пов'язані з особою-носієм. Окрім цього, здійснюючи особисте немайнове право шляхом вчинення юридично значимих діянь, зазначені особи створюють відповідні права та обов'язки не для себе, а для фізичних осіб — носіїв цих прав з метою задоволення їх інтересів.

3. Суб'єктивне право, в тому числі особисте немайнове, повинно здійснюватися безперешкодно в межах, що передбачені чинним законодавством. Тому завдання держави полягає в забезпеченні такої реалізації відповідними гарантіями. Саме через те суттєвою гарантією безперешкодного здійснення фізичною особою особистих немайнових прав безпосередньо або через інших осіб є право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею (ними) особистих немайнових прав. Більш детально забезпечення здійснення особистих немайнових прав фізичної особи закріплене в ст. 273 ЦК.

 

Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав

1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.

2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

1. Відповідно до ч. 2 ст. З Конституції України головним обов'язком держави Україна є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. На розвиток цього положення ЦК зобов'язує органи державної влади, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, якими вони наділені відповідно до Конституції України та інших законів, забезпечувати здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав.

Забезпечення здійснення фізичною особою особистих немайнових прав може відбуватися двома шляхами, насамперед — шляхом накладення заборон щодо порушення органами державної влади, органами АРК та органами місцевого самоврядування тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб. Окрім цього, здійснення вказаних прав може забезпечуватися також і шляхом покладення на зазначені органи обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам у здійсненні та захисті особистих немайнових прав.

Важливим аспектом при забезпеченні здійснення особистих немайнових прав фізичної особи є встановлення певної процедури чи правил, якими впорядковується забезпечення. Так, наприклад, для забезпечення здійснення особою права на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК) недостатньо встановлення повноваження тих чи інших державних та інших органів, для цього «Основами законодавства України про охорону здоров'я», Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законодавчими актами в цій сфері встановлюється процедура, якою забезпечується здійснення фізичною особою права на охорону здоров'я. Але в основі будь-якої процедури має бути принцип повноти та своєчасності забезпечення здійснення права, тобто жодна із процедур не повинна перешкоджати своєчасному та повному здійсненню особистого немайнового права. В іншому випадку така процедура повинна бути визнана незаконною і скасована у передбаченому законом порядку.

2. Попри те, що держава повинна гарантувати людині здійснення особистих немайнових прав, вона не може самотужки забезпечити ефективне та своєчасне забезпечення здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб. Адже особа вступає в суспільні відносини не лише з органами публічної влади, а й з іншими учасниками суспільних відносин. І саме ці учасники суспільних відносин, які не наділені публічно-владними повноваженнями, також можуть своїми діями перешкоджати своєчасному та повному здійсненню фізичною особою своїх особистих немайнових прав. Тому законодавець вводить правило, за яким юридичні особи, їх працівники зобов'язані утримуватися від дій, якими особисті немайнові права можуть бути порушені. Наприклад, медичні працівники, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 «Основ законодавства України про охорону здоров'я»). Аналогічний правовий режим заборони поширюється також і на окремих фізичних осіб, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи. До цих осіб можуть належати фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які самі забезпечують себе роботою, наприклад адвокати, люди творчих професій тощо.

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав законодавець вводить загальне правило, згідно з яким діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані вони певними взаємними правами та обов'язками один щодо одного, чи ні. Цим самим фактично узаконюється загальна заборона здійснювати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона презюмується неправомірною.

 

Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав

1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

1. Як і будь-яке суб'єктивне право, особисті немайнові права фізичних осіб не можуть бути безмежними, і їх здійснення відбувається у певних визначених законом межах. Однак окрім встановлених меж, законодавець передбачає також і можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та змістом. Це означає, що ці права не можуть бути визнані абсолютними, тобто такими, що здійснюються фізичними особами незалежно від будь-яких обставин.

2. У коментованій статті законодавець встановлює правило, за яким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав залежно від нормативно-правового акта, яким встановлюється це право. Так, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції України, то і обмежене воно може бути виключно Конституцією (ст. 64), а не ЦК чи іншими законами. Тому обмеження зазначених прав, навіть якщо вони після цього віднаходять своє дублювання у ЦК чи інших законах, може бути обмежене тільки на рівні Конституції України.

Слід звернути увагу, що окремі особисті немайнові права, передбачені Конституцією України, наприклад право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) тощо, можуть обмежуватися в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64). Однак переважна більшість передбачених Конституцією України особистих немайнових прав не підлягає обмеженню навіть в умовах військового чи надзвичайного стану, наприклад право на життя (ст. 27), повагу до честі та гідності (ст. 28), свободу і особисту недоторканність (ст. 29) тощо.

Якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи законах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. При цьому слід виділяти загальні обмеження, які встановлюються для всіх різновидів цивільних прав, у тому числі особистих немайнових прав (ст. 13 ЦК), а також і спеціальні обмеження, які встановлюються для конкретного особистого немайнового права, наприклад, право на інформацію про стан здоров'я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікування (ч. З ст. 285 ЦК).

Проблема щодо обмеження особистих немайнових прав може виникати у випадку, коли особисте немайнове право не встановлене ні в Конституції України, ні в ЦК або інших законах, що дозволяється ч. З ст. 270 ЦК. На нашу думку, таке особисте немайнове право може бути обмежене в порядку загального обмеження цивільних прав (ст. 13 ЦК).

 

Стаття 275. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

1. Безперешкодність є основним із принципів здійснення особистих немайнових прав. Однак, навіть незважаючи на забезпеченість здійснення особистих немайнових прав, яка гарантується у ст. 273 ЦК, досить часто фізична особа може зазнати перешкод у своєчасній та повній реалізації особистих немайнових прав, що може виявлятись у вчиненні посягань з боку інших осіб. У цьому випадку фізична особа, на особисте немайнове право якої здійснено таке посягання, наділена правом захисту.

Право на захист особистих немайнових прав — це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, заперечення, невизнання, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права.

Право на захист особистих немайнових прав фізичної особи як суб'єктивне цивільне право містити такі повноваження: 1) вимагати від усіх та кожного не-порушення особистих немайнових прав; 2) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права; 3) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у разі їх порушення.

Тому особа — носій відповідного особистого немайнового права у разі вчинення щодо її права відповідної поведінки, що породжує в неї право на захист цього права, сама вправі обрати спосіб його захисту відповідно до специфіки даного права, способу його порушення та наслідків, що спричинило це порушення.

2. Щодо способів захисту, то законодавець надає фізичній особі можливість застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб: загальні способи захисту, перелік та способи застосування яких встановлені главою З ЦК, і спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певної категорії прав в цілому та для конкретного права зокрема.

Загальні способи захисту цивільних прав більш детально проаналізовані при коментуванні глави З ЦК.

Спеціальні способи захисту, на нашу думку, слід поділити на дві підгрупи:

1) ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав. До них законодавець відносить: відновлення порушеного особистого немайнового права (ст. 276 ЦК); спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК); заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК).

2) ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До цієї категорії способів захисту слід відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у разі його перекручення (ч. З ст. 294 ЦК).

З огляду на це особа має право застосувати як один із передбачених способів захисту, так і сукупність декількох способів захисту, незалежно від того, належать вони до загальних чи спеціальних. Головне, щоб застосування цього способу (способів) захисту відповідало змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність такого захисту.

3. Строки позовної давності до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, крім випадків, що прямо передбачені законом, наприклад до вимог про спростування інформації, яка поширена в засобах масової інформації (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК).

 

Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового права

1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

1. Коментована стаття передбачає один із перших спеціальних способів захисту, яким можуть бути захищені майже всі особисті немайнові права, — їх поновлення у разі порушення. Щодо способу захисту, то слід зауважити, що він може бути застосований за сукупності таких умов:

підставою захисту є порушення особистого немайнового права. Це означає, що у випадку загрози порушення, оспорення, заперечення чи невизнання цей спосіб захисту застосований бути не може;

порушення цих прав відбувається з боку органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, від імені яких діють відповідні посадові чи службові особи, а також з боку фізичних або юридичних осіб;

порушення цього права відбувається внаслідок рішення, дії або бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування або в результаті дії чи бездіяльності фізичної або юридичної особи.

2. Для того щоб вважати порушене право поновленим, зазначені особи, рішеннями, діями чи бездіяльністю яких порушене особисте немайнове право фізичних осіб, повинні самостійно та добровільно вчинити необхідні дії для негайного відновлення зазначеного особистого немайнового права. Застосуванню цього способу може передувати добра воля цих органів та осіб або вимога фізичних осіб, особисте немайнове право яких порушене. Так, наприклад, коли орган державного управління видав розпорядчий акт, яким порушив право фізичної особи на безпечне для життя та здоров'я довкілля (ст. 293 ЦК), він повинен або за власною ініціативою, або за зверненням фізичної особи скасувати цей акт та вжити інших можливих заходів щодо негайного відновлення порушеного особистого немайнового права.

Слід зауважити, що цей спеціальний спосіб захисту підлягає застосуванню щодо переважної більшості особистих немайнових прав. Однак окремі немайнові права неможливо захистити за допомогою зазначеного способу, наприклад у випадку порушення права на таємницю особистого життя (ст. 301 ЦК).

3. Законодавець передбачає також і випадок, коли вказані особи відмовляються від добровільного та негайного поновлення порушених особистих немайнових прав фізичних осіб. Саме тому якщо відповідні органи чи особи, які порушили особисті немайнові прав, не вчиняють дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права фізичної особи, остання має право звернутися до суду з вимогою постановити рішення щодо поновлення її порушеного права. Крім цього, фізична особа може також вимагати відшкодування моральної шкоди, яка завдана порушенням цього права.

 

Стаття 277. Спростування недостовірної інформації

1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

3. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

1. Коментована стаття передбачає два спеціальні способи захисту особистих немайнових прав: право на спростування неправдивої інформації та право на відповідь.

Під «правом на спростування» слід розуміти право фізичної особи вимагати від <