Зміст права інтелектуальної власності.

Суб’єктивне право інтелектуальної власності є мірою можливої (дозволеної) поведінки суб’єкта цього права.

При характеристиці суб’єктивних прав зазвичай вказують на наступні моменти: суб’єкту абсолютного права протистоїть не який-небудь визначений суб’єкт або кілька таких суб’єктів, а невизначено-універсальна маса зобов’язаних осіб.

З огляду на це, у цивілістичній доктрині у структурі будь-якого суб’єктивного права виокремлюють три його складові: правомочність на власні активні дії; правомочність вимоги, що надає можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього зобов’язань; можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.

Суб’єктивні права інтелектуальної власності носять виключний характер, сутність якого слід тлумачити, зважаючи на таке: ознака виключності засвідчує абсолютну приналежність цього права тільки суб’єкту права інтелектуальної власності (зазвичай творцеві); лише правоволоділець цього права може вирішувати питання про використання об’єкта права інтелектуальної власності на власний розсуд будь-яким не забороненим законом способом; третім особам забороняється використовувати цей об’єкт, не маючи на те відповідного дозволу, за винятком випадків, встановлених законом.

Специфіка змісту суб’єктивного права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі: складається з особистого немайнового та майнового прав творця на створений ним об’єкт.

Цей поділ знайшов відображення у законодавстві про інтелектуальну власність. Так, ч. 2 ст. 418 ЦК регламентовано, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами.

Зважаючи на це, можна дійти висновку, що законодавець відобразив у нормативних приписах дуалістичну концепцію.

Серед суб’єктивних прав суб’єктів інтелектуальної власності вагоме місце займають особисті немайнові права, які опосередковують ідентифікацію особи як творця певного об’єкта.

За своєю природою особисті немайнові права можуть бути визначені як абсолютні. Справді: таким правам кореспондує обов’язок усіх третіх осіб утримуватися від неправомірних дій; обов’язки пасивних суб’єктів мають форму заборони; порушення права може бути з боку будь-якої особи; право виникає незалежно від волі пасивних суб’єктів.

Особливістю особистих немайнових прав інтелектуальної власності є й те, що вони належать творцеві, за винятком окремих випадків, передбачених законом. Особисте немайнове право на визнання творця об’єкта інтелектуальної власності автором породжує для нього усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності. Навіть якщо творець не реалізує жодного із майнових прав, це не вплине на його право бути автором твору, захищати недоторканність цього твору тощо.

Наступною ознакою, яка притаманна особистим немайновим правам, є відсутність економічного змісту. Це означає, що немайнове право фактично неможливо оцінити у грошовому еквіваленті. Однак це зовсім не означає, що ці права не мають цінності.

Особисті немайнові права належать творцеві незалежно від його майнових прав. Вони діють безстроково і зберігаються за творцем у разі переходу його майнових прав на результати інтелектуальної діяльності до іншої особи. Як виняток із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст. 439 ЦК).

Законодавець наділяє суб’єктів права інтелектуальної власності такими особистими немайновими правами:

– право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності. Це право може належати лише тій особі, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності;

– право перешкоджати будь–якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;

– інші особисті немайнові права, встановлені законом.

Окрім особистих немайнових прав, зміст суб’єктивного права становлять майнові права суб’єктів інтелектуальної власності. Майнові права – це найбільш вагомі суб’єктивні права суб’єктів інтелектуальної власності. Можна без перебільшення сказати, що саме майнові права є основним стимулом розвитку інтелектуальної, творчої діяльності. Адже у переважній більшості випадків люди створюють ті чи інші результати своєї творчості для одержання певної винагороди від використання останніх.

У ч. 1 ст. 424 ЦК визначено такі майнові права суб’єктів інтелектуальної власності:

– право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

– виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;

– виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

– інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як вбачається з наведеної норми, основний акцент при визначенні сутності виключних майнових прав робиться на використанні об’єкта права інтелектуальної власності. При цьому законодавець не дає визначення терміна «використання», обмежуючись перерахуванням прав, які охоплюють таке використання. У самому загальному вигляді використання твору можна визначити як вчинення дій, в результаті яких відкривається доступ до твору для невизначеного кола осіб.

Конкретні способи використання окремих об’єктів права інтелектуальної власності закріплені у ЦК та спеціальному законодавстві. Законами також встановлені винятки та обмеження майнових прав. Однак, такі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.

На відміну від особистих немайнових прав на результати інтелектуальної діяльності, які діють безстроково, майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності мають певний строк дії. У ч. 2 ст. 425 ЦК, де закріплено це правило, не встановлено конкретних строків чинності права інтелектуальної власності (чи виключного права), а лише вказано, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Отже, ця норма має відсилочний характер.

Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені й достроково, наприклад, якщо це передбачено договором.

На окремі види об’єктів промислової власності закон допускає продовження строків їх чинності. Чинне законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для дострокового припинення правової охорони окремих об’єктів права інтелектуальної власності, у тому числі внаслідок невикористання цього права протягом певного строку.

Загалом майнові права інтелектуальної власності є абсолютним (виключним) правом їх творця, водночас у процесі їх використання можуть виникати і права зобов’язального характеру.

Використання іншими особами об’єктів інтелектуальної власності, щодо яких їх правоволодільцеві належить виключне право, допускається лише з дозволу суб’єкта цього права.

Виключні права на об’єкти інтелектуальної власності можуть бути предметом цивільних правочинів (наприклад, ліцензійні договори). Суб’єкт виключного права на об’єкт інтелектуальної власності має право передати це право іншій особі повністю або частково за договором, дозволити іншій особі використати цей об’єкт чи розпорядитися ним іншим чином, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Виключні майнові права можуть також переходити третім особам у порядку спадкування і внаслідок ліквідації юридичної особи – суб’єкта виключного права.

Передача майнових прав за договором та їх перехід у порядку спадкування не мають наслідком передачу або обмеження права авторства та інших невідчужуваних виключних прав.